Великий Ґете вважав, що життя, прожите без користі, подібне до смерті. Подібної точки зору дотримувалася більшість геніїв XIX століття. А що думали про зміст життя попередники Ґете, представники літе ратурних кіл епохи Відродження? Адже вони стояли біля витоків нових уявлень про людину, нового погляду на навколишній світ. Кожний із титанів Відродження зробив свій внесок у розвиток цієї епохи. Величні образи Дон Кіхота і його зброєносця Санчо Панси втілили складні протиріччя іспанської дійсності ХVI—XVII століть, трагедію ве ликої епохи Відродження в історії людства. І Дон Кіхот, і Санчо Панса являють собою авторське розуміння люд ської сутності — благородної, прекрасної, внутрішньо вільної, гідної за хоплення. Дон Кіхот і Санчо — представники різних суспільних верств. Але обидва вони вільні від зовнішніх авторитетів і заборон. Дон Кіхот сміливо пориває зі своїм класом, зі звичним способом життя в ім’я великої мети служіння людству. Він сміливо береться захищати зне долених, бо розуміє, що Бог створив усіх людей вільними. Навіть служіння уявній Дульсінеї, уособленням якої стала вульгарна Альдонса, для героя теж є частиною служіння людству. Санчо Панса є своєрідним доповненням образу Дон Кіхота. По перше, він представник народу. По друге, він їде за Дон Кіхотом не заради високої мети. У нього є сім’я, і якщо він не отримає від свого пана обіцяний острів, то, принаймні, заробить грошей. Спільним для обох персонажів Сервантеса є почуття власної гідності. Ось як про це говорить Санчо: «Я хоч і злидень, але християнин чисто кровний і нікому нічого не винний. І я мрію про острів, а інші мріють про дещо гірше, і все від людини залежить, виходить, якщо я людина, то можу стати папою, а не тільки губернатором острова». Але Санчо Панса у своїй подорожі з Дон Кіхотом не забуває і про наживу: прихоплює дещо з речей похоронної процесії, забирає сідло з осла цирюльника. Санчо реально дивиться на речі, розуміє дивакуватість свого госпо даря і підігрує йому. А іноді він і сам проймається вірою у нісенітниці. Так, Санчо вірить брехні священика, що Доротея є принцесою, й умов ляє Дон Кіхота захистити її від велетня. Але Санчо — селянин, і його повсякчас тягне до землі і до сім’ї. Навіть під час утопічного правління островом Санчо виявляє себе мудрою і некористолюбною людиною. Закони, які він видає, сповнені людяного ставлення до підлеглих. Хоча мандрівний лицар живе ілюзіями, а його зброєносець реальни ми потребами, вони схожі ставленням до людей. Дон Кіхот і Санчо Пан са співчувають не тільки односельцю мориску Рикоте і його доньці Ані Феліс, яких з іншими співвітчизниками виселяють з рідної землі. А сцена зустрічі з Рикоте розвінчує церковну брехню про нетерпимість між іспан цями і морисками. Можливо, не випадково Дон Кіхот вбачає у ченцях ди яволів. Наприкінці твору герої різняться і думками, і поведінкою. Дон Кіхот перестає бути активним там, де виявляє активність Санчо. Але протягом усього твору ми не перестаємо дивуватися великому гуманізму двох героїв і гуманістові письменнику, який їх створив.