Корoткий опис:  Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В.Гете та О.С.Пушкiна

Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброївшись силами таємничої науки алхiмiї, шукала філософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала "елiксир життя", щоб повернути собi молодість. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.
Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо історичної особистостi, що вразила уяву народу.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «Я ТОЇ СИЛИ ЧАСТЬ, ЩО РОБИТЬ
ЛИШ ДОБРО, БАЖАЮЧИ ЛИШ ЗЛОГО»
(Образ Мефістофеля у трагедії Ґете «Фауст»)
Протягом усієї своєї історії людство намагалося зрозуміти навко
лишній світ, пояснити природні явища і сутність буття. Достатньо згада
ти біблійну оповідь про Єву, яка скуштувала яблука з дерева пізнання,
праці алхіміків епохи Відродження, направлені на винахід «філософського
каменя», за допомогою якого можна буде перетворити метал на золото
і здобути «еліксир життя», що повертає молодість і здоров’я.
Але саме в епоху Відродження людина пройнялася вірою у свою все
могутність, що викликало новий вибух церковної диктатури і вилилось
у вогнища інквізиції, направлених на вияв і знищення демонів. Тоді з’я
вилось безліч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких і легенда
про доктора Георгія Фауста, яка у безлічі перекладів стала духовно рідною
цілій Європі.
Але Фауст був героєм саме для Ґете, бо жив у ньому протягом
шістдесяти років. За цю трагедію, яка стала символом усього життя
письменника, Ґете брався в передсмертні хвилини: під час тяжкої хвороби
в дев’ятнадцять років, після хвороби і короткочасної сліпоти на п’ятдесят
першому році і на сімдесят п’ятому, коли боявся, що не встигне завершити
рукопис. Можливо, тому кінець трагедії і став своєрідною сповіддю поета
перед життям. Адже геній Ґете було визнано за життя, тому для нього «ме
тою життя є саме життя». І ось саме цьому життю він підводить фаустівсь
кий висновок: «Не може вічність поглинути мої діла, мої труди». А оскіль
ки Фаут жив у поетові, то він і змінювався разом із Ґете. Дев’ятнадцятирічний
поет передав своєму героєві тривоги власної юної душі і визначив його в о
собистому ліричнодраматичному плані. Можна навіть розглядати твір як
автобіографічний, бо в ньому відбилася духовна еволюція автора. Герой Ґете
пройшов самотній шлях, хоча прагнув повноти життя. Але все життя за ним
ішла тінь Мефістофеля, як його внутрішній голос, як його друге «я»:
У мене в грудях дві душі живуть,
Між себе вкрай несхожі і ворожі.
Одна впилась жадливо в світ земний
І розкошує в нім в любовній млості,
А друга рветься в тузі огневій
У неба рідні високості.
І тут з’являється Мефістофель як посланець духа землі. Власне, дру
ге «я» Фауста стає зримим. Мефістофель уособлює всі пориви Фауста,
його прагнення до повноти життя. Фауст готовий віддати душу за цю
повноту, за те, щоб вимовити: «Спинися, мить! Прекрасна ти!». Але саме
Мефістофель є уособленням усього зла, яке живе в Фаусті. Отже, коли
Фауст живе пориванням,— він із Мефістофелем заодно, а коли його об
лягають сумління,— він розходиться з Мефістофелем, як із чимось по
творним і ганебним. Ґетівський Мефістофель завжди різний, суперечли
вий, то привабливий, то відразливий.
Навіть індивідуалізм Фауста плекається мефістофельськими мето
дами. Спочатку це виявляється у коханні (загибель обдуреної Маргари
ти, містичне кохання античної Гелени), а згодом — у пануванні (смерть
старих Філемона і Бавкіди, які стерегли свій дзвін). Мефістофель, для
якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корінням — у цьо
му ж його суть. Власне кажучи, Фауст подолав духа заперечення і зневі
ри творчою працею, в якій Мефістофель не бачить смислу, вважаючи пе
ремогу за собою. Для Мефістофеля вся міра життя людини в тому, щоб
поставити на її душі печать. У боротьбі за душу людини Мефістофель
постає метушливим і розгубленим. А сцена його несамовитої боротьби
з трояндами сповнена іронії і глибокого смислу, адже, забувши вже про
душу Фауста, він висловлює власні невідомі почуття до ангелів:
Та чимось чужим душа моя обнята:
Мені до мислі ті любесенькі хлоп’ята,
І їх клясти не маю вже снаги…
Отже, друге «я» Фауста, яке уособлювало бажання злого, переможене

силою добра, жагою творчості і безсмертям людської думки. І людство живе
фаустівською вірою в людину: «Слід моїх днів земного життя не кане у ві
ках».

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «ЛЮБОВ! БЛАЖЕНСТВО! СЕРЦЕ! БОГ!»
(Тема кохання в трагедії Ґете «Фауст»)
Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки
митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання — це вінець любові.
Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а ко
хання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож при
родньо, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а ви
лилось у творчості.
А оскільки трагедія «Фауст» створювалася протягом тривалого часу,
то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався,
любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не
пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля вря
тування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху жит
тєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фре
деріка Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною
Христіаною Вульпіус, яка стала матір’ю його сина.
Отже, історія з Маргаритою у трагедії «Фауст» — це сповідь юності.
Усе своє життя Ґете вважав, що «Вінцем природи є любов. Тільки через
любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукан
ня Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумлін
ня щодо виходу з вічного замкненого кола:
Я рвуся від жаги до насолоди,
і в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку
він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і невинності, чут
ливості і ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження,
і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, йому
властива психологічна витонченість і жертовність.
Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього
є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була
в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від
самого себе Фауст не може.
Ґете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені,
адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти
своєї дитини. Тому вона божеволіє. Але образ її цільний у своїй само
відданості і невинності. Навіть небо змилостивилося над нею.
Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску цю побачила вона
Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Мар
гарита побачила приреченість кохання.
Це кохання земне.
Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі про
стору і часу, вихоплює зпоміж античних героїв образи Паріса і прекрас
ної Гелени. Гелена виявилася для Фауста недосяжною, як сама краса.
Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча
про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте
навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріо
на — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон.
А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощен
ня. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись —
щаслива.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  СУТЬ ПРОТИСТОЯННЯ ФАУСТА І МЕФІСТОФЕЛЯ
У ТРАГЕДІЇ Й. В. ҐЕТЕ «ФАУСТ»
Творчість Йоганна Вольфганга Ґете — найвище досягнення світової
літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було
створено «віком розуму», а «Фауст» — найвище досягнення самого письмен
ника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству.
В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що
уклав угоду з дияволом, але Ґете суттєво переробляє сюжет, ставить пи
тання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема
книги визначена ще в пролозі: це одвічні філософські питання «що таке
людина», «в чому її суть». Фауст покликаний вирішити спір між Госпо
дом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти
відповіді на одвічні філософські питання.
Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини го
ловне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи ду
ховний занепад. У цьому протистоянні Ґете показав свою впевненість
у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.
Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таєм
ниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться бороти
ся в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсо
лютну істину, Мефістофель забирає його душу. Пошуки істини Фауст
робить метою свого життя, вони протікають у постійних суперечках із
Мефістофелем, адже в героїв принципово різні точки зору на людину.
Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з пер
ших випробуваньспокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподіваєть
ся, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить за
бути про високий обов’язок людини. Але любовна історія розгортається
зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покоха
ли один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій
опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає
Маргариту, не може сказати: «Зупинись, миттєвість!» Доля Маргарити
трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену
дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її.
Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сто
рінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позба
вили Маргариту розуму. Коли Фауст з’являється в темниці, де перебуває
приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякаєть
ся кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може
бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої
долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю.
Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Ме
фістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже,
що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори
виправляє Мефістофеля: «Врятована». Образ Маргарити з’являється у по
емі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається
з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.
Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина
сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не
ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення мораль
них законів призводить до трагедії.
Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які про
понує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного
враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими
жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста.
Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесиле
ний, герой мріє, що «вільний народ буде жити на вільній землі», але він
не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі пор
паються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає
в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупини
ти цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що
зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають
душу великого Фауста.
На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов
шлях до спасіння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, лю
дина повинна іти ним попри всі спокуси «мефістофелів».

Читати далі   Написати відгук/Голосувати