Корoткий опис:  ЄДНІСТЬ САТИРИЧНОГО І ЛІРИЧНОГО
У ПОЕМІ М. В. ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»
Скарбниця творчості Миколи Васильовича Гоголя збиралася на народ
ному підґрунті. Саме тому його твори сповнені водночас і гніву, і любові.
Гніву — до тих, хто нівечить людські долі, любові — до народу.
Ці парадоксальні суперечності простежуються протягом усього тво
ру. Адже суперечливим є вже те, що поема має назву «Мертві душі», те,
що сатиричне і ліричне в ній виступає в єдності.
Проте з кожною главою твору наростає викривальносатиричний
пафос. Якщо звернутись до образів твору, то можна побачити низку са
тиричних персонажів, серед яких і центральний образ, і декілька його
оточуючих. Наприклад, Манілов разом із дружиною презентують Чичи
кову список померлих селян, перев’язаний рожевою стрічечкою. Яке ж
огидне відчуття викликає цей штрих! А сам Чичиков? Авантюрист, заці
кавлений у нещасті інших людей заради своєї вигоди: «А теперь же вре
мя удобное, недавно была эпидемия, народу вымерло, слава Богу, нема
ло». Двуликий добродій дякує Богові за людське горе!
Та хіба тільки він… Герої гоголівської сатири — люди обмежені, не
здатні на душевні пориви. А їх захоплення не виходять за межі супу та
котлет. Отже, предмети домашнього побуту важать в їхньому житті значно
більше, ніж високі почуття.
Блискуче, гостросатирично письменник розкриває ту істину, що у то
гочасному суспільстві людина не здатна відчувати симпатію, дружбу, по
вагу, любов.
Із найглибшою сатирою звучить тема столиці у «Повісті про капіта
на Копєйкіна, де відверто протиставляються державні мужі простій лю
дині. А символом державної влади якраз і виступає Петербург — пиха
тий, розкошуючий, розбещений і ситий.
Зображення ж простих людей пройняте поезією. Та й сама авторська
оповідь містить безліч ліричних відступів, авторських монологів і роз
думів про життя, мистецтво, про Батьківщину. А спогади про Батьківщи
ну доводять автора до глибокого трепету: «Не так ли и ты, Русь, что бой
кая необгонимая тройка несешься! Дымом дымится под тобою дорога,
гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный
божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что
значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключе
на в сих неведомых светом конях? эх, кони, кони, что за кони!».
І ще більш контрастним стає цей авторський ліризм сатиричному по
казові співаючого Чичикова. Здавалось би, що тут дивного? Адже з пра
давніх часів пісня супроводжує людину протягом усього життя. Але ж то
людину! А Чичиков? Нелюдь, що придбав майно у вигляді мертвих душ.
Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихо
ваний зміст слів, вкладених в уста візниці Селіфана: «Вишь ты, как барин
поет!».
Геніальність самої теми «Мертвих душ» виявляється у багатстві різних
значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш ро
зуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де мова
йде про те, що «…на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в пе
чальное, если только долго застоишься перед ним…».
Отже, М. В. Гоголь довів, що характер людини формується під впли
вом суспільного середовища. Тому можна стверджувати, що предметом
сатири письменника були не окремі особистості, а громадські пороки
суспільства.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПАНОРАМНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА
У ПОЕМІ М. В. ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»
Кожний митець прагне створити таку перлину, яка б знайшла гідне
місце у його творчості. Вінцем творчості Миколи Васильовича Гоголя
вважається поема «Мертві душі».
Темою твору стало зображення дійсності кріпосницької Росії,
а дійсність ця неймовірна, бо з точки зору здорового глузду там можуть
відбуватись найнеймовірніші події.
Миколаївська Росія показана автором через страшні образи її хазяїв.
М. В. Гоголь створив портрет поміщицького класу, який складається з п’я
них офіцерів, гравців, псарів або просто манілових, собакевичів, коробо
чок і плюшкіних.
Велике узагальнююче значення мають сатиричні образи Гоголя. Вони
сягають далеко за межі викриття феодальнокріпосницького суспільства.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ОБРАЗ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ М. В. ГОГОЛЯ
Микола Гоголь — геніальний російський письменник, але витоки його
творчості — в українській культурі. Українець за походженням, він із ди
тинства добре знав українські казки, пісні, бувальщини. Саме вони наси
чували його уяву, що створила прекрасні «Вечори на хуторі поблизу Ди
каньки», «Миргород».
Гоголь створює не просто народні характери, а саме образ України, своє
рідний материк на карті всесвіту, де центром є Диканька. Він відкриває цей
материк для усього людства. Як справжній дослідник, знайомить читача
з мовою, якою говорять «поблизу Диканьки», навіть подає словничок
найбільш уживаних слів. Описує природу, розповідає про людей, їхні зви
чаї, вірування, їхні радощі і скорботи. І все це пройняте такою великою
любов’ю, таким захопленням, таким замилуванням, що неможливо лиши
тися байдужим: «…Полдень блещет в тишине и зное,
и голубой неизмеримый океан, сладострастным куполом нагнувшийся над
землею, кажется, заснул, весь потонувши в неге, обнимая и сжимая пре
красную в воздушных объятьях своих» («Сорочинський ярмарок»).
Неможливо лишитися байдужим і до людей, про яких розповідає ав
тор. Коваль Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом» щиро і віддано кохає
красуню Оксану і ладен на все заради неї, навіть дістати черевички, що
носить цариця. І горда красуня розуміє, що немає кращого хлопця, ніж
Вакула, і не треба їй вже царициних черевичків.
Гоголь ніби збирає голоси своїх героїв і говорить разом із ними мо
вою, що схожа на пісню. І разом зі своїми героями він створює чудову
книгу, сповнену любові до людей, живих почуттів, яскравого світла
і страшної темряви.
Т. Шевченко був палким шанувальником «Вечорів на хуторі поблизу
Диканьки». Саме він відзначив, що фантастичні, майже казкові повісті роз
кривають глибокий, самобутній розум автора і його ніжну любов до людей.
І все ж образ, що створює Гоголь, не ідеальний. Автор бачить одвічну
боротьбу добра і зла в різних проявах. Людям протистоять темні сили,
що псують людські стосунки, визначають протистояння людей.
У повісті «Тарас Бульба» Гоголь зображує гордих, сміливих людей,
для яких свобода і честь — найдорожчий скарб. Сама природа породжує
такі характери: безкраї степи, широкі ріки, небесний простір.
Образ України у Гоголя романтичний. Україна вражає читача своїми
людьми, сильними і пристрасними, своєю природою, яскравою і барвис
тою. Це край, де можливо все, де боротьба добра і зла одвічна, але люди
стають на бік добра і тому перемагають зло.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ОСТАПА ТА АНДРІЯ
(За повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»)
Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Буль
ба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській
академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів
кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двад
цять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був
суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За обра
зу не подивлюся і не зважу ні на кого».
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим
до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайо
мився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ТАРАС БУЛЬБА — НАРОДНИЙ ГЕРОЙ
(За однойменною повістю М. Гоголя)
Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Це
запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козац
тва. Відомий російський критик писав: «Що таке Тарас Бульба? Герой,
представник життя цілого народу, цілого політичного суспільства у відо
му епоху життя».
Тарас Бульба — мужній та відважний воїн, який уславив себе у бага
тьох боях. «Немає у нас нікого, що рівний йому в доблесті». Найсвятіша
для нього справа — оборона віри та вітчизни. Цьому він присвятив усе
життя, в такому ж дусі виховував і синів. Часто він був до них надто су
ворий, не показував глибоко прихованої батьківської любові. Але потай
ки милувався Остапом («О! та це буде з часом добрий полковник!»). І про
Андрія думав: «І це добрий — враг би не взяв його! — вояка! Не Остап,
але добрий, добрий також вояка!» Коли ж Андрій зрадив козаків заради
прекрасної полячки, батько власноручно його вбив. Неймовірними зу
силлями Тарас Бульба пробирається до Варшави і підтримує Остапа в йо
го останню найтяжчу хвилину.
Відважним, досвідченим командиром виявляє себе Тарас, коли його
обрали наказним отаманом. Найперше для нього — вірність вірі, вітчизні
і громаді. Це видно не тільки з його знаменитої промови про товариство
і бойове братство, а і вчинків. І в останню свою хвилину він намагається
допомогти товаришам.
Тарас Бульба — безкомпромісний, нещадний до ворогів, бо глибоко
прийняв до серця кривди народні (ксьондзи у свої таратайки «...запряга
ють уже не коней, а просто православних християн», а «гетьман, за
смажений у мідному бику, лежить у Варшаві»).
Отже, Тарас Бульба — народний герой, що втілив у собі кращі риси
запорізького козацтва, силу і волелюбність українського народу.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ТАРАС БУЛЬБА — НАРОДНИЙ ГЕРОЙ
(За однойменною повістю М. Гоголя)
Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Це
запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козац
тва. Відомий російський критик писав: «Що таке Тарас Бульба? Герой,
представник життя цілого народу, цілого політичного суспільства у відо
му епоху життя».
Тарас Бульба — мужній та відважний воїн, який уславив себе у бага
тьох боях. «Немає у нас нікого, що рівний йому в доблесті». Найсвятіша
для нього справа — оборона віри та вітчизни. Цьому він присвятив усе
життя, в такому ж дусі виховував і синів. Часто він був до них надто су
ворий, не показував глибоко прихованої батьківської любові. Але потай
ки милувався Остапом («О! та це буде з часом добрий полковник!»). І про
Андрія думав: «І це добрий — враг би не взяв його! — вояка! Не Остап,
але добрий, добрий також вояка!» Коли ж Андрій зрадив козаків заради
прекрасної полячки, батько власноручно його вбив. Неймовірними зу
силлями Тарас Бульба пробирається до Варшави і підтримує Остапа в йо
го останню найтяжчу хвилину.
Відважним, досвідченим командиром виявляє себе Тарас, коли його
обрали наказним отаманом. Найперше для нього — вірність вірі, вітчизні
і громаді. Це видно не тільки з його знаменитої промови про товариство
і бойове братство, а і вчинків. І в останню свою хвилину він намагається
допомогти товаришам.
Тарас Бульба — безкомпромісний, нещадний до ворогів, бо глибоко
прийняв до серця кривди народні (ксьондзи у свої таратайки «...запряга
ють уже не коней, а просто православних християн», а «гетьман, за
смажений у мідному бику, лежить у Варшаві»).
Отже, Тарас Бульба — народний герой, що втілив у собі кращі риси
запорізького козацтва, силу і волелюбність українського народу.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  УКРАЇНА І НАРОД У ПОВІСТІ М. ГОГОЛЯ «ТАРАС БУЛЬБА»
Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з Украї
ни. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами,
захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив
його у своїх творах.
Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив
«дух минулого віку», «історію народу... в ясній величі» у повісті «Тарас
Бульба».
Із замилуванням письменник змальовує безмежний український
степ («Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!», «Уся поверхня землі зда
валася зеленозолотим океаном, по якому бризнули міліони різних
кольорів»), могутній Дніпро («Він віяв холодними хвилями і розсти
лався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні
землі»). Та мета його розповіді — описати Запорізьку Січ — колиску
гордого козацького духу («Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки
вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля
і козацтво на всю Україну!»). М. Гоголь показує устрій Запорізької
Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні
події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед
читачами постав початок народновизвольного руху в Україні в на
прикінці 30х — початку 40х років XVII століття. Його голос
повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.


Головні герої повісті «Тарас Бульба», «хоч і гинуть фізично, залишаються
в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що «не загине жодна велико
душна справа». Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена,
що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі
у безсмертя народу — справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, на
родне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що
є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, «малороси» чи
«хохли».

Читати далі   Написати відгук/Голосувати