ПОЕТ — БЕЗДОМНИЙ КОРАБЕЛЬ В ОКЕАНІ ЖИТТЯ (Вірш «П’яний корабель» Артюра Рембо)

Корoткий опис:  ПОЕТ — БЕЗДОМНИЙ КОРАБЕЛЬ В ОКЕАНІ ЖИТТЯ
(Вірш «П’яний корабель» Артюра Рембо)
Артюр Рембо жив наприкінці ХІХ століття — в епоху значних зрушень

у світі, коли на зміну гуманізму ХІХ століття приходить нове покоління —
діти технічної, механізованої цивілізації.
Логічному розуму і прагматичному відношенню до дійсності А. Рем
бо протиставляє інше сприйняття світу, засноване на тонких напівсвідо
мих відчуттях. Завдяки цьому поет глибше проникає у тканину дійсності
і здатен захоплюватися красою світу, вільно витати у його просторах. Але
це робить його самотнім і вразливим. Почуття своєї самотності, бездом
ності у нескінченному світі Артюр Рембо передав у своєму вірші «П’я
ний корабель».
Уже на початку вірша перед нами постає образ корабля, на якому став
ся страйк — раби перемагають своїх погоничів. Якщо розглядати цей
сюжет у символічному річищі, то можно співвіднести його із внутрішнім
бунтом особистості проти свого жорстокого «господаря» — розуму. Але
подолання розуму призводить до розгнуздання підсвідомих сил людини,
знищення волі — так П’яний корабель «несе вниз за течією» до бурхли
вих вод моря — долі.
Змальований у вірші образ моря нелюдський у своїй грізній красі, але
водночас «олюднений» у поетичному тексті Рембо, як і образ п’яного ко
рабля: ліричний герой вірша «втрачає розум» у бурях і «пливе навман
ня, занурений у час». Численні хвилі океанучасу дарують поету тисячу
вражень, але П’яний корабель порожній і хисткий.
Часом морська стихія виявляється людянішою, ніж покинений по
етом штучний світ людей, адже у русі океану він знаходить відображен
ня власних почуттів.
Поет уподібнює море прекрасному і безмежному художньому твору:
воно подібне до «грізної поеми»; гул океанських валів звучить, як «роз
в’язка античних трагедій».
Людина, ніби порожній корабель, від самого народження кинута у без
межні простори всесвіту. Щоб побачити красу світу, вона повинна скину
ти з себе пута буденності. Але, спромігшись на це, вона стає беззахисною,
як повітря, і бездомною, як Летючий Голландець. Такою є доля Поета.
І Поет — це П’яний корабель, кинений у лоно стихій,— зникає у безмірі
широт, у безперервному бігові хвиль і мінливості берегів.
Поет сумує за Європою, своєю давньою батьківщиною, яка здається
йому міцним островом спокою у бурхливому морі. Але для П’яного ко
рабля, що втратив свій дім, навіть його батьківщина — «як брудна й мілка
калюжа.»
«П’яний корабель» — це пісня бездомної, втомленої юності. Поета
захоплює краса і розмаїття світу, зміна бурі і штилю, світанків і сутінків,
південних рифів і північної криги. Але, втомлений «зоряними архіпела
гами», він прагне спокою.
У вірші «П’яний корабель» Рембо передає відчуття людини, яку ніби
випадково закинули в життя, позбавили «керма і вітрил». У цьому вірші,
як і в інших ліричних творах французького поета, передбачені відчуття
людей межі століть і ХХ століття, для яких життя перетворилося на не
скінченний біг навмання крізь простір і час. Саме завдяки цьому лірика
Рембо справила такий значний вплив на світову літературу ХХ століття.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати