| Главная » Файлы » Твори Світової літератури » Гюго Віктор Марі | [ Добавить материал ] |
| В категории материалов: 1 Показано материалов: 1-1 |
Сортировать по: Даті · Назві · Завантаженням · Переглядам
ДОБРО І ЗЛО В РОМАНІ В. ГЮҐО «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ»
Корoткий опис: ДОБРО І ЗЛО В РОМАНІ
В. ГЮҐО «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ»
Віктор Гюґо — великий французький письменник — прожив довге жит
тя, протягом якого багато і плідно працював і залишив величезну творчу
спадщину. За 70 років своєї літературної діяльності він створив чимало
поем, віршів, драматичних творів, але для багатьох читачів Гюґо, в першу
чергу, автор відомих романів «Людина, яка сміється», «Трудівники моря»,
«Дев’яносто третій» тощо.
«Собор Паризької Богоматері» — один із найкращих і найпопулярні
ший історичний роман XIX століття, написаний у романтичному стилі.
Письменник змальовує картину життя Франції кінця XV століття. Але істо
ричні події стають для нього лише приводом для роздумів над сучасністю.
Роман написаний у кінці 20х років XIX століття. У цей час Франція
переживає розчарування в ідеалах Французької буржуазної революції
і в її наслідках. Багато діячів культури того часу взагалі розчарувалися
в можливості прогресу. Гюґо звертається до історичного періоду, коли за
кінчується доба Середньовіччя і людство починає нову епоху — Відроджен
ня. Його цікавить ця зміна світогляду людини, і він відчуває, що в сучасній
йому Франції теж назрівають значні світоглядні й суспільні зміни. У цих
умовах для нього важливо визначити головні естетичні й етичні цінності.
Тому теми добра і зла, краси і потворності гостро заявлені в романі.
Собор Паризької Богоматері — це не тільки місце, де відбуваються го
ловні події роману. Він рівноправний герой цього твору, як поет П’єр
Гренгуар, Есмеральда, Квазімодо, Клод Фролло. За християнськими віру
ваннями, Богоматір віддала свого сина на муки, щоб врятувати людство.
Собор на її честь — це данина її безмежній любові до людей. У романі він
втілює ідею добра, справедливості, любові. Герої роману тісно пов’язані з со
бором: для Квазімодо він і дім, і батьківщина, і всесвіт. Але події, що зобра
жує Гюґо, дуже далекі від ідеальних християнських стосунків. Люди не зна
ють ні співчуття один до одного, ні терпимості, їх вчинками керують
пристрасті, заради яких вони забувають навіть свій обов’язок перед Богом.
Архідиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дівчину, яка
вражає своєю красою. Домагаючись її кохання, Клод іде на злочин.
Квазімодо, потворний глухий горбань, виявляється спроможним на
прекрасне кохання. Коли Есмеральда живе в соборі, вона не може звик
нути до потворності Квазімодо. Щоб не дратувати дівчину своїм потвор
ством, він дає їй свисток, звук якого він може чути, готовий у будьяку
хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрастне, зара
ди нього він теж готовий на злочин. Квазімодо зіштовхує Клода, свого
благодійника, єдину людину, до якої він був прив’язаний на цьому світі,
з вежі, коли розуміє, що той згубив Есмеральду. Але його кохання само
віддане, він нічого не потребує від своєї коханої.
Есмеральда уособлює найкращі жіночі риси. Вона не тільки прекрас
на зовнішньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її ніжна
і пристрастна душа. Її кохання до молодого капітана Феба де Шатопера
розкриває її прагнення і здатність до сильних почуттів. Але цим почут
тям немає місця у світі, де живе Феб.
Гюґо показує, що добро і зло можуть існувати поруч, що люди не хо
чуть бачити прекрасного: ніхто не зрозумів Квазімодо і його любові.
А прекрасне не може виправити злої душі: любов до Есмеральди не ро
бить Клода кращим духовно.
Добро і зло тісно поєднані, й інколи людині дуже важко визначити
межу між ними. Вони завжди в боротьбі, в якій гине чимало прекрасного
(саме так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюґо вірить у пере
можну силу добра, в людський прогрес. У фіналі роману він знову зма
льовує собор, який стає німим свідком трагічних подій і водночас симво
лом можливості повернення людей до вічних цінностей.
В. ГЮҐО «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ»
Віктор Гюґо — великий французький письменник — прожив довге жит
тя, протягом якого багато і плідно працював і залишив величезну творчу
спадщину. За 70 років своєї літературної діяльності він створив чимало
поем, віршів, драматичних творів, але для багатьох читачів Гюґо, в першу
чергу, автор відомих романів «Людина, яка сміється», «Трудівники моря»,
«Дев’яносто третій» тощо.
«Собор Паризької Богоматері» — один із найкращих і найпопулярні
ший історичний роман XIX століття, написаний у романтичному стилі.
Письменник змальовує картину життя Франції кінця XV століття. Але істо
ричні події стають для нього лише приводом для роздумів над сучасністю.
Роман написаний у кінці 20х років XIX століття. У цей час Франція
переживає розчарування в ідеалах Французької буржуазної революції
і в її наслідках. Багато діячів культури того часу взагалі розчарувалися
в можливості прогресу. Гюґо звертається до історичного періоду, коли за
кінчується доба Середньовіччя і людство починає нову епоху — Відроджен
ня. Його цікавить ця зміна світогляду людини, і він відчуває, що в сучасній
йому Франції теж назрівають значні світоглядні й суспільні зміни. У цих
умовах для нього важливо визначити головні естетичні й етичні цінності.
Тому теми добра і зла, краси і потворності гостро заявлені в романі.
Собор Паризької Богоматері — це не тільки місце, де відбуваються го
ловні події роману. Він рівноправний герой цього твору, як поет П’єр
Гренгуар, Есмеральда, Квазімодо, Клод Фролло. За християнськими віру
ваннями, Богоматір віддала свого сина на муки, щоб врятувати людство.
Собор на її честь — це данина її безмежній любові до людей. У романі він
втілює ідею добра, справедливості, любові. Герої роману тісно пов’язані з со
бором: для Квазімодо він і дім, і батьківщина, і всесвіт. Але події, що зобра
жує Гюґо, дуже далекі від ідеальних християнських стосунків. Люди не зна
ють ні співчуття один до одного, ні терпимості, їх вчинками керують
пристрасті, заради яких вони забувають навіть свій обов’язок перед Богом.
Архідиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дівчину, яка
вражає своєю красою. Домагаючись її кохання, Клод іде на злочин.
Квазімодо, потворний глухий горбань, виявляється спроможним на
прекрасне кохання. Коли Есмеральда живе в соборі, вона не може звик
нути до потворності Квазімодо. Щоб не дратувати дівчину своїм потвор
ством, він дає їй свисток, звук якого він може чути, готовий у будьяку
хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрастне, зара
ди нього він теж готовий на злочин. Квазімодо зіштовхує Клода, свого
благодійника, єдину людину, до якої він був прив’язаний на цьому світі,
з вежі, коли розуміє, що той згубив Есмеральду. Але його кохання само
віддане, він нічого не потребує від своєї коханої.
Есмеральда уособлює найкращі жіночі риси. Вона не тільки прекрас
на зовнішньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її ніжна
і пристрастна душа. Її кохання до молодого капітана Феба де Шатопера
розкриває її прагнення і здатність до сильних почуттів. Але цим почут
тям немає місця у світі, де живе Феб.
Гюґо показує, що добро і зло можуть існувати поруч, що люди не хо
чуть бачити прекрасного: ніхто не зрозумів Квазімодо і його любові.
А прекрасне не може виправити злої душі: любов до Есмеральди не ро
бить Клода кращим духовно.
Добро і зло тісно поєднані, й інколи людині дуже важко визначити
межу між ними. Вони завжди в боротьбі, в якій гине чимало прекрасного
(саме так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюґо вірить у пере
можну силу добра, в людський прогрес. У фіналі роману він знову зма
льовує собор, який стає німим свідком трагічних подій і водночас симво
лом можливості повернення людей до вічних цінностей.