| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Костенко Ліна | [ Добавить материал ] |
Павло Архипович Загребельний (біографія) Реферат
| 10.07.2010, 01:31 | |
| ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (нар. 1924 р.) Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 р. у приднiпрянському селi Солошиному на Полтавщинi. 1941 р., закінчивши школу, майбутнiй письменник пiшов добровольцем на фронт: став курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в оборонi Києва, був двiчi поранений. Пiсля другого поранення 1942 р. потрапив у полон i до лютого 1945 р. поневiрявся по нацистських концтаборах. Пiсля звiльнення працював у радянськiй воєннiй мiсiї в Захiднiй Нiмеччинi. 1946 р. П. Загребельний вступив на філологічний факультет Днiпропетровського унiверситету, пiсля закiнчення якого з 1951 року працював на журналiстськiй роботi (обласнi газети, журнал «Вiтчизна»). Помiтною для українського лiтературного процесу став перiод, коли П. Загребельний у 1961—1963 роках був головним редактором газети «Лiтературна Україна», де вiн уславився пiдтримкою молодих поетiв-шiстдесятникiв. У 1979— 1986 рр. очолював Спiлку письменників України, був головою комiтету по Державних премiях iм. Т. Г. Шевченка, обирався депутатом Верховних Рад СРСР та України. У 90-тi рр. ХХ ст. письменник вiдiйшов вiд активного громадсько-полiтичного життя, водночас, незважаючи на вiк, плiдно працюючи на сучаснiй літературній нивi. Письменницьку дiяльнiсть визнаний майстер-романiст П. Загребельний розпочав із новел та повi- стей, збiрки яких виходили у другiй половинi 1950-х рр. Серед них привертає увагу повiсть «Дума про невмирущого» (1957). Спираючись на власний гiркий досвiд, письменник показав подвиг молодого солдата Андрiя Коваленка, який загинув у концтаборi, але не скорився нацистам. Пiзнiше почали виходити й романи: типовий виробничий «Спека» (1960) та цiкавий за композицiйним задумом «День для прийдешнього» (1964). Помiтним явищем в українськiй лiтературi став iсторично-психологiчний роман «Диво» (1968). Письменник зробив спробу розширити межi росiйської історичної мiфологiї i розвинути державницьку iдею, запропонувавши авантюрно-гiпотетичне прочитання iсторiї. Це поєднувалося з глибоким розкриттям психологiї персонажiв, фiлософською аналiтичнiстю, оригiнальною композицiйною побудовою. Образ собору в романi подано як втілення народного духу. Наголос зроблено на безперервності народної традиції. У трактуванні автора, Софія — не тільки християнська пам’ятка: вона увібрала в себе увесь комплекс культурних здобутків попередніх часів. Неоднозначним є образ князя Ярослава Мудрого. Вiн — антипод Сивоока, але й заручник свого становища — звiдси трагiчна роздвоєнiсть його душi. Роман «Диво» поклав початок цiлiй серiї творiв, присвячених українському середньовiччю: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києвi» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983). Зразком «монументального епiчного стилю» в українськiй прозi цього перiоду став роман П. Загребельного «Розгін», 1976 р. (Державна премiя СРСР 1980 р.), у якому змальовувалася радянська епоха доби науково-технiчної революцiї. Завдяки iдейнiй єдностi героїчної бiографiї академiка-кiбернетика Петра Карналя з iсторiєю радянського суспільства особисте i державне у творi ототожнювалося, а від- сутність соцiального аналiзу замiнялася морально-етичною проблематикою. Близькими до т. зв. «химерної прози» були романи «Левине серце» (1978) та «Вигнання з раю» (1985). Гострому викриттю соцiальних i морально-етичних проблем були присвяченi роман «Пiвденний комфорт» (1984) та повiстi «В-ван» (1988) i «Гола душа» (1992). Активна творча дiяльнiсть П. Загребельного не припиняється i в наш час. Свiдченням цього стали його твори останнiх рокiв: «Тисячолiтнiй Миколай», «Юлiя», «Брухт». | |
| Просмотров: 689 | Загрузок: 0 | | |