Корoткий опис:  ГРИГІР ТЮТЮННИК
(1931–1980)
Григір Тютюнник (за паспортом — Григорій Михайлович, але за літературне ім’я взяв собі «Григір»,
щоб хоч якось розрізнитися зі своїм старшим братом по батькові, відомим письменником, автором
роману «Вир», Григорієм Тютюнником, який за паспортом — Єгор) народився 5 грудня 1931 року
в селянській родині у селі Шилівці на Полтавщині. 1937 року, коли Григору було шість років, його

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА СЕРЕДИНИ
ХХ СТОЛІТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ОПОВІДАННЯ ГРИГОРА
ТЮТЮННИКА «ОДДАВАЛИ КАТРЮ»
Оповідання Григора Тютюнника «Оддавали Катрю» присвячене бо
лючій проблемі українського суспільства середини ХХ століття — масовій
міграції селян до міста. В пошуках кращої долі жителі села зривалися
з рідних гнізд, але що їх чекало далі — не знав ніхто. А чи мали право ці люди
навідмах рубати своє родове коріння, зрікатися традицій, мови свого наро

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ДУХОВНИЙ СВІТ ПРОСТОЇ ЛЮДИНИ В НОВЕЛІ ГРИГОРА
ТЮТЮННИКА «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ»
Григір Тютюнник — талановитий український новеліст. Із його ім’ям
пов’язана ціла епоха в літературі. Письменник звертався здебільшого до
дитячої та юнацької тематики, але проблеми порушував цілком «дорослі».
Та це й не дивно, адже сам він із покоління воєнних та повоєнних дітей, ще
й син «ворога народу», з тих сільських хлопців, які поповнювали «проле
таріат» і на своїх худеньких плечах винесли тягар відбудови після страш
ного фашистського лихоліття.
Про Григора Михайловича і його твори написано вже багато до
сліджень, та, мабуть, ще нікому не вдалося розгадати Тютюнників фено
мен: як на кількох сторінках умістити думки та образи цілого роману, як

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ВІЧНА ЗАГАДКА ЛЮБОВІ
(За оповіданням Григора Тютюнника «Зав’язь»)
Про кохання написано за багато віків стільки, що, здається, нічого
нового вже й не скажеш. Але людина тільки тоді посправжньому розуміє
це почуття, коли воно стає її власним. Отже, одна любов, помножена на
тисячі тисяч людських характерів і доль, дає невичерпний матеріал пись
менникові і завжди цікава читачеві.
Григір Тютюнник теж писав про любов, але якось особливо, непов
торно і щиро, невіддільно від правди життя. Під його пером зав’язь пер
ших юнацьких почуттів розпускається і переростає у справжнє кохання.
Уже від самої назви оповідання «Зав’язь» віє чимось свіжим, весня
ним, багатообіцяючим. Приваблює й манера оповіді від першої особи.
Микола закоханий. Він готується до побачення, ще не знаючи, чи
відповість дівчина на його почуття. Одягає нову сорочку, намагається
якось пригладити неслухняний вихор на голові, пахтить одеколоном но

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ГРИГІР ТЮТЮННИК
Доповідь про письменника
Григір Тютюнник (за паспортом — Григорій Михайлович, але за літе
ратурне ім’я взяв собі «Григір», щоб хоч якось розрізнитися зі своїм стар
шим братом по батькові, відомим письменником, автором роману «Вир»,
Григорієм Тютюнником, який за паспортом — Єгор) народився 5 грудня
1931 року в селянській родині у селі Шилівці на Полтавщині. 1937 року,
коли Григору було шість років, його батька заарештували органи НКВС,
із заслання він не повернувся. Малого Григора забрав до себе на Донбас
дядько Філімон. Під час війни Григір, рятуючись від голоду, повернувся
пішки до матері на Полтавщину.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ДИТИНСТВО, ОПАЛЕНЕ ВІЙНОЮ
(За повістю Г. Тютюнника «Климко»)
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорос
лих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти
і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху
над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй
долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши
письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю
покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості,
зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, вихову
вався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку
повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю
дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко,
і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні,
вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що
запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на
яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПРО ОЛЕСЯ
(За оповіданням Григора Тютюнника «Дивак»)
Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідан
ня Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене
новий друг — щирий, добрий.
Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться
широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допит
ливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до
школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати
снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту;
зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти
сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці,
і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву,
яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же
здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє
обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його
зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідо
ву жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужи
ми, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би
жорстоким і холодним.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати