Корoткий опис:  МИКОЛА ДЖЕРЯ — БОРЕЦЬ ПРОТИ ПАНСЬКОГО ГНІТУ
(За повістю І. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)
У повісті «Микола Джеря» зображено суперечності між закріпаче
ними селянами і поміщиками, засуджено кріпацтво та жорстоку екс
плуатацію. Іван Франко так сказав про головного героя повісті: «Історія
всього українського селянства... написана в однім широкім образі Мико
ли Джері».
Микола — працьовитий, розумний, уміє читати, малювати, грати на
скрипці. Одружившись з Нимидорою, починає задумуватися над своєю
долею. Йому хочеться працювати не на пана, а на себе і свою родину. Без
вихідне становище підштовхнуло Миколу до відкритого протесту, за що

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО — ЖЕРТВА КРІПАЧЧИНИ
(За повістю І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)
У повісті І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря» перед читачем
постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина,
односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумов
лює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із нево
лею і не бачать ніякого виходу.
Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чо
ловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі змор
шки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко
жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими рука
ми хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла
Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю,
позбавило радості в житті. Врештірешт, старий Джеря помер. Автор ро
бить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існу
вання: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на
чужу користь, в чужу кишеню...»
Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиро
тою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після
одруження вона розцвіла й була посправжньому щаслива. Але знову —
і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримав
ши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі
двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті
старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору
зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не поба
чивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась
безталанною»,— свідчить автор.
Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши
разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть.
Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до
останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на
чужині між чужими людьми».
У своїй повісті І. НечуйЛевицький доводить, що жертва кріпаччини
— все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають мож
ливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують,
руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє
в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно проте
стує проти панів, заперечує рабство і поневолення.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЗАПОВІТ НАЩАДКАМ
(За поезіями Тараса Шевченка)
Заповіт — це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця —
ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого,
а й громадського, суспільнополітичного характеру.
Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У кар
тинахмріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її трударів.
У поезії «І виріс я на чужині» поет, мріючи про справедливе суспільство,
поетично відображає прекрасну картину всенародного щастя та вільного
життя. Відчувається турбота Т. Шевченка про долю рідного народу, про
його майбутнє і в поезії «Заповіт». У вірші поет звертається до рідного
народу з наказом:
... вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
У цих рядках висловлене його заповітне бажання, здійсненню котрого
він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої
він мужньо боровся. Помираючи, він заповідає нащадкам порвати кайдани
неволі і побороти ворогів і недругів, що несуть зло на рідну нашу землю.
Т. Шевченко впевнений, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю,
вольну, нову». Друге прохання особисте і дуже скромне. Нехай не забудуть
його, хай інколи згадають «незлим тихим словом».
Твій заповіт виконаний, Тарасе. Тебе ніколи не забуде Україна.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ВІДГУК НА ПІСНЮ «ЗАПОВІТ»
(Слова Т. Шевченка, музика Г. Гладкого)
На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учи
телька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шев
ченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня.
Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадій
ності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, жит
тєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без уся
кого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється,
голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських
степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшуєть
ся, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.
Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве
ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність
стихії, непоборного, невгамовного Дніпра.
У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче,
з гнівом до ворогів.
Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно
і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.
Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я впер
ше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Глад
кого, полтавського учителя, прославила його навіки.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ ДІТЕЙ У ТВОРАХ Б. ГРІНЧЕНКА

У шостому класі ми ознайомилися з творами Бориса Грінченка про
дітей: «Украла», «Грицько», «Дзвоник».
Герої Б. Грінченка здебільшого проходять суворі випробування, жи
вуть у голоді і холоді, але завжди діти бідняків намагаються жити чесно,
не впасти в очах старших, прийти на допомогу іншим.
В оповіданні «Украла» йдеться про голодну школярку, що взяла без
дозволу шматок хліба у товаришки. Автор намагається прищепити нам
почуття співпереживання, засуджує бездушність і черствість. Зі смутком
і жалем ми читаємо про життя Олександри та її родини. І радіє серце за
доброту її друзів, які зуміли поділитись із дівчиною своєю небагатою їжею,
зрозуміли її і допомогли.
Про нелегке життя дівчинисироти у притулку розповідається в опо
віданні «Дзвоник». Боляче читати про страждання Наталі, трагедію її
маленького самотнього серця.
Ми захоплюємося благородством Грицька з одноіменного оповідан
ня, який рятує життя Семену.
Оповідання Б. Грінченка про дітей переповнені трагізмом, яким було
сповнене тодішнє життя.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «ЩУКА» ЛЕОНІДА ГЛІБОВА
Як відомо, байка зародилася ще в стародавній Греції. Відтоді й до
нині цей жанр є надзвичайно популярним. Генієм української байки є Ле
онід Глібов. Велика кількість його байок має оригінальні сюжети. Крім
того, він творчо переніс на національний ґрунт велику кількість відомих
сюжетів байок, наповнивши їх народними образами, характерами, дета
лями.
Широко відомий мандрівний старовинний сюжет про нерозумних
суддів, яких легко можна перехитрити й заплутати. Цю тему Глібов тала
новито розвинув у байці «Щука», де спритна Лисиця легко обдурила
суддів, врятувавши від покарання свою злочинну спільницю — Щуку.
В алегоричній формі автор показує кризу судової системи сучасного йому

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  СПІВОМОВКИ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО
Любов до влучного і дотепного слова — одна з характерних рис ук
раїнського народу. Вона відобразилась у величезній кількості народних
жартів, байок, приказок, жартівливих порівнянь.
Це справило свій вплив і на творчість багатьох письменників. Степан
Руданський — один із них. В історії літератури він відзначився тим, що
започаткував новий жанр — співомовки. «Степан Руданський справді
заслуговує на найдорожчий у світі титул — титул народного поета»,—
так оцінив його творчість М. Рильський.
Мені подобаються співомовки Руданського. Вони легко й невиму
шено звучать, а за простотою викладу криється прихований підтекст.
Автор використовує різні засоби — від легкого гумору до в’їдливої
гнівної сатири. Для цих творів характерне різке протиставлення мо
ральних якостей простих людей і панів. При цьому порівняння не на
користь панства. В очах Руданського прості селяни, козаки — це носії

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПРО ОЛЕСЯ
(За оповіданням Григора Тютюнника «Дивак»)
Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідан
ня Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене
новий друг — щирий, добрий.
Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться
широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допит
ливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до
школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати
снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту;
зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти
сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці,
і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву,
яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же
здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє
обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його
зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідо
ву жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужи
ми, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би
жорстоким і холодним.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЕДЬКА ТА ТОЛІ
(За оповіданням В. Винниченка «Федькохаламидник»)
В оповіданні «Федькохаламидник» письменник розповідає про двох
хлопчиківоднолітків. Федько — син бідного робітника, а Толя — дитина
з багатої сім’ї. Федько був чесним, ніколи не брехав, але був великим беш
кетником, заважав хлопцям гратися, шкодив їм. Толя ж був тихим і смир
ним, ніколи не бешкетував. Федько, відчайдушний і сміливий, не
побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, често
любивий, захотів і собі похизуватися перед хлопцями. Федько не байду
жий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на виручку. Толя
підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував
його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він
зміг безтурботно гратися в той час, коли на цвинтарі ховали його рятівни
ка.
Я б дуже хотіла мати такого товариша, як Федькохаламидник.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ХТО ВИ, ЦАР ПЛАКСІЙ І ЛОСКОТОН?
(За казкою В. Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон»)
Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоско
тон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар
Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі
через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись
і радіти у моєму царстві — ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям
тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі
дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та
щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув’язнили Плаксієві слуги,
прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна
— «розвалив поганський трон».

Читати далі   Написати відгук/Голосувати