Корoткий опис:  ЧИМ МЕНЕ ПРИВАБЛЮЮТЬ
ТАНКА ІСІКАВИ ТАКУБОКУ?
Танка, або «коротка пісня» — це одна з найулюбленіших поетичних

форм у Японії. А найславетнішим майстром танка XX століття вважаєть
ся Ісікава Такубоку.
Його танка вражають простотою і разом із тим глибиною думок, спосте
режень. Вони ніби відкривають світ поновому. Такубоку пише про кохання,
про плинність часу, красу природи, душевний стан людини, про любов до
батьків і рідного дому, про все те, що хвилювало і хвилює кожного.
Ось, наприклад, такі вірші:
На рідні гори
дивлюсь —
і слів не знаходжу.
Дякую вам за красу,
рідні гори.
Або:
Ах! Моя туга
за рідним селом
засяяла в серці,
як золото,
чисто і рясно.
Ці поетичні мініатюри розкривають глибоку любов ліричного героя
до рідної землі. Навіть удалині від неї він чує уві сні зозулю зі свого села.
А «як солодко спить, у весняну дрімоту поринувши, молода травичка в са
ду! М’якесенька — очі вбирає».
Поезія Ісікави Такубоку цікава, неповторна за змістом та формою,
вчить цінувати всі кращі прояви життя і радіти кожній його миті.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА У ТВОРЧОСТІ
ПОЕТІВ-РОМАНТИКІВ СВІТУ XVIII—XIX СТОЛІТЬ
Жанр балади виник у середні віки як танцювальна пісня з драматур
гічною дією. Розвиток літературної балади пов’язаний із творчістю по
етівромантиків та їх попередників Ґете і Шиллера. Уже у XVIII столітті
баладу визначають як вірш, в якому розповідається про якусь незвичай
ну подію. Автор виступає тільки як оповідач, його власні почуття прихову
ються, авторська мова майже відсутня, вона тільки пояснює читачеві об
ставини дії. За своєю будовою балада швидше нагадує драматичний,
ніж ліричний твір, в ній обов’язкова драматична кульмінація, що часто
співпадає з розв’язкою — несподіваним фіналом.
Сюжети балад автори брали з народної творчості, історичних легенд,
які давали поетам можливість відійти від реального життя, порушити
складні філософські чи моральні проблеми. Наприклад, відома балада
Ґете «Вільшаний король», відома у майстерному перекладі В. Жуковсь
кого «Лесной царь». У ній три персонажі: батько, дитина і лісовий ко
роль. Дитина боїться таємничого лісу, і її страх або народжує в уяві лісо
вого короля, або, якщо повірити в існування таємничих істот, дає королю
владу над дитиною. Батько заспокоює сина, намагаючись дати прості
й зрозумілі пояснення того, що його лякає. Дитина не може зрозуміти
батька, її душа живе своїм власним життям. Балада будить уяву читача,
примушує уважно прислуховуватися до своїх почуттів.
Ф. Шиллер обирав для своїх балад історичні сюжети, звертаючись не
до уяви, а до моральних почуттів читачів. Балада «Полікратів перстень»
розкриває проблеми людської долі. Сюжет розповідає про царя Самоси
Полікрата, якому довго в усьому таланить: і у військових походах,
і в особистому житті. Цар Єгипту попереджає його, що за дарунки долі
треба платити, що боги не завжди будуть допомагати йому, коли він дба
тиме тільки про себе. Полікрат за порадою царя Єгипту кидає в море свій
найдорожчий перстень, даруючи його богам, але на другий день царю
Самоса приносять величезну рибу, в шлунку якої знайшли цей перстень.
Із жахом дивиться на повернутий богами дарунок цар Єгипту, він віщує
Полікрату страшне майбутнє й залишає його. Композиція балади побу
дована драматично: чим більше таланить Полікрату, тим більшу небез
пеку відчуває цар Єгипту. Підступне вбивство Полікрата, яке відоме із за
гальної історії, лежить за межами балади, але читач здогадується, що доля
Полікрата справді у небезпеці.
Балада «Рукавичка» розповідає про випадок, описаний у французьких
літописах: одного разу Франциск I зібрався дивитися диких звірів, одна з дам
впустила рукавичку, яка впала між звірами, дама наказує закоханому в неї
лицарю дістати рукавичку, лицар сміливо підходить до звірів, бере рукавич
ку, повертається до дами й кидає їй рукавичку в обличчя. Балада складаєть
ся з двох частин: у першій, більшій за розміром, Шиллер описує звірів (лева,
тигра, двох барсів), усі чекають на страшне криваве видовище, бійку звірів;
друга частина балади майже дослівно розповідає випадок із літопису. Автор
пропонує читачам самим оцінити вчинок примхливої дами, яка через дрібни
цю наражає смертельний ризик життя лицаря.
Жанр балади розвинувся у творчості поетівромантиків, які виявля
ли неабиякий інтерес до народного мистецтва. У народних творах вони
бачили відбиття самобутності і неповторності кожної людини. Польський

поетромантик Адам Міцкевич звертається до фольклору, щоб відтворити
художнє мислення народу, показати моральні проблеми, що його цікавлять.
Фантастичний світ, а не реальний, на його думку, втілює народний ідеал:
невинність знаходить захист, погані вчинки — кару від надприродних сил.
Найбільш повно вони втілились у баладі «Рибка».
Як літературний жанр балада відіграла важливу роль у розвитку літе
ратури, вона дала можливість широкому колу читачів звернутися до на
родної творчості, її образів, ідей та естетичних цінностей.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПРИРОДА У ХОКУ ЯПОНСЬКОГО
ПОЕТА МАЦУО БАСЬО
Змалку Мацуо Басьо віддано любив природу, милувався засніжени
ми гірськими вершинами, слухав шум водоспадів, вдивлявся у морську
далечінь, дихав ароматом квітів, дивувався нескінченній фантазії солов’їв.
Задивиться поет на маленьку співучу цяточку в небесній блакиті —
і з’являється чарівний тривіршик:
І цілого дня
твоїм пісням не вистачає,
Жайворонку!
Замилується квіткою, що так і проситься прикрасити нею одяг, але
не порушить краси природи: хай вона чарує ароматом інших людей. Поет
краще уславить її в ось такому хоку:

Або такому:

А може, в цьому:

Гірська троянда!
Її гілочки так і просяться
прикрасою на капелюх.

Перед вродою квітів
соромно стало місяцю? —
Сховався за хмаркою.

Вийшов на гірську стежину,
і так приємно защеміло в грудях...
Та навкруги ж — фіалки.

535

Віршам Мацуо Басьо вже понад триста років, але вони не старіють,
дивують світ щирістю й таємничістю, проникливістю й добротою, відвер
тістю і спостережливістю.
Хоку в письменника бувають і захопленими:
Під час квітування сакур
горам краси не додасть
навіть ранкова зоря.
і здивованими:
Шеретує бабуся рис.
Старезна, а все ж радіє,
що хризантеми розквітли!
і веселими:
Перед цією розквітлою сливою,
здається, й бик би замукав
першу пісню весни.
і сумними:
Квіти зів’яли.
Вкриває землю печаль —
насіння трав.
Але вони ніколи не бувають байдужими ні до природи, ні до людей.
Видатний японський письменник вважав, що природа — натхнення,
природа — незрівнянна ні з чим краса, це — сама досконалість. Треба вчи
тися в неї, треба прислухатися до її звуків, вдивлятися в її картини, розу
міти її порухи, і, головне, намагатися жити в гармонії з нею, берегти ото
чуючий нас світ.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ВІРНІСТЬ ІДЕАЛАМ
СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА ГУМАНІЗМУ
У ТВОРАХ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
(М. Сервантес «Дон Кіхот» і В. Шекспір «Ромео і Джульєтта»)
Епоха Відродження у більшості європейських країн охоплює ХV і ХVI
століття. Це був час, коли народ почав виступати проти феодалів, прагну
чи здобути свободу, час зростання великих міст і зародження буржуазії,
час пожвавлення торгівлі й далеких мандрівок, що вимагали від людей
сміливості та дерзань. Склалися нові погляди на сенс буття: з’явилося пе
реконання, що найбільшу цінність на Землі становить людина. Гуманісти —
письменники і художники — вивчали людину і прагнули правдиво її зоб
разити. Підтвердження своїм ідеям вони знайшли в античному мистецтві,
що зображувало сильну і прекрасну людину. Таким чином, гуманісти відро
дили античні традиції. Звідси й назва епохи — Відродження.
Пам’ятаю, ще до знайомства з «ДонКіхотом» М. Сервантеса, до мене
випадково потрапила стаття російського художника Сави Бродського,
який ілюстрував відомий роман іспанського письменника, «Сторінки
іспанського зошита», а в ній — вірш, зрозуміти смисл якого я змогла тільки
після прочитання самого твору Сервантеса:
Мигеля мать щедра была;
С ним вместе двойню родила.
Один такой худой, худой,
Костлявый, с острой бородой.
Открытый взгляд безумных глаз,
А на макушке медный таз.
Другой родился карапузом,
Румяный, толстый, с круглым пузом.
Сметлив, хитер, картошкой нос,
Курчавой бородой оброс.
Один в доспехах и в седле,
Другой с котомкой на осле.
Один бесстрашно рвется в бой,
Дрожит от трусости другой.
Звичайно ж, це — про героїв романа М. Сервантеса: Дон Кіхота і Санчо
Пансу. Портрети й риси їх характерів неможливо сплутати ні з якими
іншими персонажами. Твір славетного іспанця наповнено духом епохи
Відродження: «Друже, Санчо! Нехай буде тобі відомо, що волею неба я на
родився в нашу жорстоку добу, аби воскресити золоту»,— розкриває го
ловний герой роману слузі смисл своїх вчинків. Під словом «золотий»
він має на увазі лицарські, посправжньому гідні людини часи. Дон Кіхот
утілює справедливість, людяність, справжнє лицарство — але живе в епо
ху, коли всі ці гуманістичні цінності зазнають осміяння. Життя виявляєть
ся зовсім не таким, яким воно уявляється Дон Кіхоту, томуто багато які
благородні прагнення героя допомогти страждальцям призводять до пря
мо протилежних результатів. Але яке ж привабливе це його прагнення до
виправлення світу! Дон Кіхот бореться не за власні інтереси — він захоп
лений ідеєю виправлення понівеченої дійсності. І в цьому служінні Доб
ру він завжди активний, мужній і безкорисливий.
Санчо Панса — так само, як і зовні — цілковита протилежність своє
му пану: він реально дивиться на життя, досить меркантильний. Сите,
вільготне життя — ось його ідеал (на відміну від «лицаря сумного обра
зу», який, за словами С. Бродського, «не зміг дихати повітрям ситої нудь
ги»). Але, читаючи роман, ми бачимо, як Санчо Панса поступово перей
мається («З ким поведешся, від того й наберешся?») прагненнями,
ентузіазмом і благородством свого пана. І хоча Санчо темний, забобон
ний, головне, чим приваблює його постать — це чуйність, людяність, ба
жання служити добру:
Один витает в облаках,
И шар земной в его руках.
Другой — тот ходит по земле
И мыслит только о себе.

Но им дана одна судьба —
Одна мечта, одна борьба.
За правду вечные борцы,
Бессмертны эти близнецы.
Діяч англійського Відродження, В. Шекспір, теж змальовував людську

особистість, що ступає до боротьби з феодальним світом. Його «Ромео
і Джульєтта» — найвизначніший гімн коханню. Юнак і дівчина із ворогую
чих багатих італійських родин Монтеккі й Капулетті покохали одне одного.
Їхнє кохання — це не тільки пристрасне почуття, яке не визнає ніяких пере
шкод, але й, як усяка висока любов,— почуття, що нескінченно збагачує душу.
Гуманісти Відродження стверджували, що реальність — сама люди
на, а не ії прізвисько чи якийсь штучно наклеєний ярлик (відповідно до
походження або місця у суспільстві). Якраз у самій людині — її позитивні
якості і вади, усе ж інше, включаючи сімейні перекази і родинні обов’яз
ки,— другорядне. «Що є Монтеккі?» — міркує тринадцятирічна Джульє
тта, яка завдяки своєму почуттю, піднялася до розуміння важливих, не
минущих істин.— Хіба так зовуть//Лице і плечі, ноги, грудь і руки?».
Кохання Ромео і Джульєтти — нестримне, чисте й героїчне — триває
лише декілька днів. Влада і сила не на боці закоханих, а на боці старих
форм життя, де долю людини обумовлюють не почуття, а гроші, стан,
фальшиві поняття про честь родини. Але, незважаючи на те, що герої ги
нуть, у трагедії торжествують світло і правда, добро і кохання.
У героях творів М. Сервантеса і В. Шекспіра ми вбачаємо риси, при
таманні епосі Відродження. Герої діють у повній відповідності до влас
них уявлень про істину, відповідаючи за кожний свій вчинок, відповід
ним чином реагуючи на протидію ворожого їм світу.
У боротьбі за утвердження ідеалу життя примушує їх долати безліч
перешкод. Це люди діяльні й активні, що мають гуманне мислення, а це
вже риси нової, порівняно з попередньою епохою, людини — істинного
героя Відродження.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «ВІЧНІ ОБРАЗИ» У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника
були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже
назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники,
а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління.
Але в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо пе
ребільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне поколі
ння людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів.
Такі образи мають назву «вічних», бо вони носії рис, що завжди прита
манні людині.
У злиднях і самотності доживав свій вік Міґель Сервантес де Сааведра,
хоча за життя він був відомий як автор талановитого, яскравого роману
«Дон Кіхот». Ні сам письменник, ні його сучасники не знали, що мине
кілька століть, а його герої не тільки не будуть забуті, але стануть «най
популярнішими іспанцями», і співвітчизники поставлять їм пам’ятник.
Що вони вийдуть із роману і заживуть своїм самостійним життям у тво
рах прозаїків і драматургів, поетів, художників, композиторів. Сьогодні
навіть важко перелічити, скільки творів мистецтва створено під впливом
образів Дон Кіхота і Санчо Панси: до них зверталися Гойя і Пікассо, Масс
не і Мінкус.
Безсмертна книга народилась із задуму написати пародію й висміяти
лицарські романи, такі популярні в Європі XVI століття, коли жив і тво
рив Сервантес. Та задум письменника ширився, і на сторінках книги ожи
вала сучасна йому Іспанія, змінювався й сам герой: із пародійного лица
ря він виростає у фігуру смішну і трагічну. Конфлікт роману водночас
історичноконкретний (він відбиває сучасну письменнику Іспанію)
й універсальний (бо існує в будьякій країні в усі часи). Суть конфлікту:
зіткнення ідеальних норм і уявлень про дійсність із самою дійсністю —
не ідеальною, «земною».
Образ Дон Кіхота став вічним теж завдяки своїй універсальності: зав
жди і всюди є благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які
відстоюють свої ідеали, але не в змозі реально оцінити дійсність. Виник
ло навіть поняття «донкіхотство». Воно поєднує гуманістичне прагнен
ня до ідеалу, ентузіазм, бескорисливість, з одного боку, та наївність, ди
вацтво, прихильність до мрій та ілюзій — з іншого. Внутрішня шляхетність
Дон Кіхота поєднується з комізмом її зовнішніх проявів (він здатен поко
хати просту селянську дівчину, але бачить в ній тільки шляхетну Прекрас
ну даму).
Другий важливий вічний образ роману — дотепний і земний Санчо
Панса. Він повна протилежність Дон Кіхоту, але герої нерозривно пов’я
зані, вони схожі один на одного в своїх надіях і розчаруваннях. Серван
тес показує своїми героями, що дійсність без ідеалів неможлива, але вони
повинні ґрунтуватися на реальності.
Зовсім інший вічний образ постає перед нами в трагедії Шекспіра «Гам
лет». Це глибоко трагічний образ. Гамлет добре розуміє дійсність, тверезо
оцінює все, що відбувається навколо нього, твердо стоїть на боці добра проти
зла. Але його трагедія полягає в тому, що він не може перейти до рішучих
дій і покарати зло. Його нерішучість не є проявом боягузтва, він смілива,
відверта людина. Його вагання — наслідок глибоких роздумів про приро
ду зла. Обставини вимагають від нього вбити вбивцю свого батька. Він
вагається, бо сприймає цю помсту як прояв зла: вбивство завжди залишить
ся вбивством, навіть коли вбивають негідника. Образ Гамлета — це образ
людини, яка розуміє свою відповідальність у вирішенні конфлікту добра
і зла, яка стоїть на стороні добра, але її внутрішні моральні закони не до
зволяють перейти до рішучих дій. Невипадково цей образ набув особли
вого звучання у XX столітті — добі соціальних потрясінь, коли кожна лю
дина вирішувала для себе вічне «гамлетівське питання».
Можна навести ще кілька прикладів «вічних» образів: Фауст, Мефі
стофель, Отелло, Ромео і Джульєтта — усі вони розкривають вічні людські
почуття й прагнення. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не
тільки минуле, але й сучасне.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ГРОТЕСК І ГІПЕРБОЛА В РОМАНІ
Ф. РАБЛЕ «ГАРГАНТЮА І ПАНТАГРЮЕЛЬ»
Епоха Відродження дала світові безліч славних імен: письменників,
скульпторів, художників, музикантів. Митцігуманісти вбачали об’єкт
своєї творчості в зображенні людини, її почуттів, розумових здібностей
і якостей, бо і самі митці цієї видатної епохи теж були неординарними
особистостями. Можна навіть сказати, що епоха створювала людину но
вого часу, а людина створювала епоху.
Франсуа Рабле — представник французького Ренесансу, хоча найвиз
начнішим представником цієї епохи його зробив одинєдиний художній твір.
Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» став саме тим твором, завдяки яко
му ім’я відомого французького лікаря і вченогоенциклопедиста увійшло
у світову історію літератури шістнадцятого століття.
Фантастична країна Утопія, зображена в романі Ф. Рабле «Гарган
тюа і Пантагрюель», розташувалася десь у Франції. Про це свідчать опи
си Парижа і провінційних містечок, в яких живуть прості працьовиті ре
місники і селяни.
Роман Ф. Рабле написаний у формі казкисатири. Автор саркастич
но змальовує кожного з представників схоластичної науки, релігійні чвари
і самих церковників, із життям яких був добре обізнаний ще з часу пере
бування в монастирях.
Рабле широко використовує алегорію для зображення як позитив
них, так і негативних суспільних явищ.
Спираючись на фольклорні джерела, автор створив образи людей,
жадібних до знань і до самого життя. Величезний зріст Грангузьє, Гар
гантюа і Пантагрюеля був уособленням їх безмежних знань, надзвичай
ної освіченості, шляхетності почуттів, щирості, доброти й здатності на
самопожертву заради скривджених.
Велетнікоролі створювали закони, направлені на добробут свого народу.
Сатира і гіперболи Рабле не абстрактні, вони спираються на реальне
підґрунтя. Навіть у найпримхливіших образах відбивається й тогочасна
дійсність, й історичні постаті
У літературі періоду Відродження досить поширеною була тема подо

рожей, в основі яких лежали реальні події. Рабле використовує цю тему
для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантас
тичними описами.
У розділі про Пухнастих котів автор викрив зажерливих і жорстоких
чиновниківсуддів, діяльність яких заснована на негативних людських
рисах: «У нас тут навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут
б’ють і навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б’ють і нака
зують при цьому сміятись!.. У нас тут признаються в тому, чого ніколи
не чинили, не коїли і чинитикоїти не думали!».
Одним із найкращих викривальних епізодів книги, спрямованих про
ти схоластики, є епізод із дзвонами, в центрі якого стоїть гротескна по
стать немічного, старого схоласта, магістра Сорбони Янотуса Брагмардо.
Промова старця до Гаргантюа щодо повернення дзвонів — блискуча па
родія на красномовство сорбоністів.
Рабле у гротескній формі проводить думку, що основою усього існу
ючого є плоть, матерія, що найвищим критерієм в оцінці світу є близькість
до природи. Те, що протистоїть цьому судженню,— огидне і потворне.
Важливим епізодом твору є розповідь про перебування мандрівників
на острові цариці Квінтесенції, яка вживала в їжу лише абстракції, кате
горії, мрії, шаради, антитези і провіювала свій час через велике, красиве
решето. Франсуа Рабле висміяв лжезнання й цілковиту відірваність від
реального світу.
У боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі
можливі форми комічного, серед яких — сатиричний гротеск. Письмен
ник завжди сміється, бо це — його випробувана зброя.
Дуже великим був вплив геніального французького сатирика на світо
ву літературу. У Рабле було чому вчитись, адже ерудиція письменника
вражала сучасників. Він був одним із найвидатніших гуманістів минуло
го. Найціннішим для нас є його судження про вільне суспільство, в яко
му буде можливим існування гармонійнорозвиненої особистості, бо ця
мрія була, є і буде актуальною для представників усіх часів і народів.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  КРАСА І ЩИРІСТЬ ЛЮДСЬКИХ
ПОЧУТТІВ У ЛІРИЦІ ПЕТРАРКИ


Як дивно усвідомлювати, що кожна епоха не була величною сама по
собі. Цю велич створювали люди. І саме їх внесок в історію і складав епоху.
А людям, малим чи великим, властиво в чомусь помилятися, в чомусь пе
реконуватися. Тільки так з’являються нетрадиційні рішення, тільки так
вершаться великі справи. Мабуть, поіншому не буває. Адже світ гармонії
одночасно є і світом протиріч. І цей світ накладає свій відбиток на люди
ну, проте кожне століття має своїх геніїв, іноді їх імена залишаються в за
бутті, а іноді зоряно сяють на небосхилі ще багатьом і багатьом поколін
ням. Таким є ім’я Франческо Петрарки, який вважається першим
письменником епохи Відродження.
Підґрунтям цієї визначної епохи стала творчість Данте. А оскільки Пет
рарка висвітлював загальні історичні протиріччя, що характеризували се
редньовічну Італію в цілому, то саме це і визначило його провідну роль
у формуванні нової, національної культури італійського Відродження.
Я думаю, що роль Петрарки визначається ще й тим, що він став першим
великим ученимгуманістом, і саме тому утвердився як перший великий
лірик італійського Відродження. Його постать уособлювала реальне втілен
ня нового письменника і новий тип взаємовідносин людини і суспільства.
Що допомогло Петрарці повністю присвятити себе світській куль
турі європейського гуманізму? Парадоксально, але саме прийняття ду
ховного сану. Адже цей факт дозволив йому входити в різні суспільні кола
й бачити життя різних верств. Невдовзі до нього прийшла слава кращого
лірика сучасності.
Духовний сан не завадив Франческо Петрарці покохати жінку, яку
у квітні тисяча триста двадцять сьомого року він зустрів у церкві святої
Клари. Хто вона? Про це, напевно, ми ніколи не дізнаємося. Але вона
існувала, і Петрарка дійсно кохав її. Навіть після смерті Лаури це кохан
ня не покинуло поета:
Лет трижды семь повинен был гореть я,
Амуров раб, ликуя на костре.
Она ушла,— я дух вознес горе.
Продлится ль плач за грань десятилетья?
Що допомогло Петрарці створювати свої шедеври, сповнені щирості
і простоти? Можливо, вплив античної літератури, яка прославляла всі
позитивні людські якості. А може, такою була його вдача — шанувати
дружбу, зберігати вірність коханню. І що найважливіше, він ніколи не
втрачав друзів. А це вже більше ніж вдача, це — божий дар.
У багатьох сім’ях він був не просто капеланом, він був другом. Про це
свідчить листування поета. Але в той же час Петрарка шанував і години
самотності. Самотність була його природнім станом, можливістю відчу
ти внутрішню свободу. А свобода була для нього ще й можливістю вільно
ставитися до навклишнього світу.
От мысли к мысли, от горы к другой
нехоженными я иду путями:
душа когдато отдохнуть должна
над тихою пустынною рекой
или в долине меж двумя горами…
Отже, краса і щирість людських почуттів — це не просто провідна

думка лірики Петрарки. Це світосприйняття вільної людини.
Навіть у першому своєму вірші Франческо Петрарка на перший план
ставить щирість людських почуттів. Цей твір був посмертною посвятою
його матері, де автор поклявся їй у вічній пам’яті і вічній любові.
Але найбільш повно розкриваються людські почуття у творах «Книги
пісень». Це своєрідна поетична сповідь зрілої людини. Тема «Книги
пісень» — юнацьке кохання, високе, чисте, але боязке й нерозділене. Автор
сподівається на розуміння читача, сподівається викликати співчуття.
Автор і герой у «Книзі пісень» об’єднані злиттям ліричного «я», хоча
між ними існує певна відстань. Для сприйняття «Книги пісень» ця
відстань необхідна, адже Петрарка згадує колишнє кохання. «Книга
пісень» — це книга спогадів, датованих самим автором, тому твори і прой
няті легким смутком: «Меня Любовь томила двадцать лет, но я был бодр
в огне и весел в боли; когда ж ушла мадонна из юдоли — десятый год душе
покоя нет». Але ні Лаура, ні кохання Петрарки не знають розвитку. Час
рухається повз них, і кохання не має історії. Образ Лаури є новаторсь
ким у літературі того часу, адже автор зобразив живу реальну жінку.
І основним у висвітленні її образу не стали побутові деталі, бо Лаура
розкривається через внутрішній світ поета, через сприйняття ним навко
лишньої дійсності.
Родник журчит, звенит листвою ветка,
Я слышу голос госпожи моей,
И ей лесная подражает птица.
Краса і щирість людських почуттів у ліриці Петрарки досягається ще
й близкістю до народних середньовічних пісень. Використовуючи їх мову,
порівняння, метафори, Петрарка відтворив образ нових взаємовідносин
людини і навколишнього, земного світу, людини і природи.
Благословен день, месяц, лето, час
И миг, когда мой взор те очи встретил!
Благословен тот край и дол тот светел,
Где пленником я стал прекрасных глаз.
Зображуючи свою тугу, Петрарка часто переносив її на природу, і тоді
його внутрішній світ, як і світ Лаури, ставав частиною природи й набу
вав надзвичайної пластики.
Уж хмурый воздух с въедливым туманом,
Клубящийся под набежавшим ветром,
Вотвот готов заморосить дождем,
Уже кругом кристаллом стали реки,
И вместо злаков, покрывавших долы,
Куда ни глянь — лишь изморозь да лед.

У творах Петрарки повністю відсутній середньовічний аскетизм,
а внутрішній конфлікт почуттів не переростає в конфлікт із дійсністю,
бо поет оцінює і життя, і власні відчуття з точки зору земної людини.
«Книга пісень» — перша в історії європейської поезії збірка, де обу
мовлено внутрішню єдність ліричних творів. Кожний сонет можна роз
глядати і як окремий твір, і як частину однієї великої цілісності, сповне
ної нового розуміння кохання, природи і суспільства, характерного для
нової людини Відродження.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЩО Я ВІДКРИВ ДЛЯ СЕБЕ
В ДАВНЬОКЛАСИЧНІЙ СХІДНІЙ ПОЕЗІЇ?
(На прикладі творів Омара Хайяма та Нізамі Гянджеві)
Справжнім відкриттям для мене в цьому році стало знайомство з тво
рами персидського вченого та віршописця Омара Хайяма й азербай
джанського мислителя і поета Нізамі Гянджеві. Відкриттям, тому що в їх
творчості відбивається особливий менталітет східних народів, особлива
духовність, особлива атмосфера. Усе це незвично для нашої європеїзова
ної свідомості. Крім того, завжди приємно розширити свій світогляд, своє
знання про світ.
«Схід — справа тонка»,— фраза, що добре запам’яталася нам по фільму
«Біле сонце пустелі». Дійсно, тут, на Сході, цінують витонченний смак
і тонку роботу, тонкий одяг і витончену мудрість. Саме поети — Фірдо
усі та Навої, Сааді та Нізамі, Гафіз і Хайам — змогли у своїх творах
визначити роль людини в навколишньому світі, оспівати силу розуму та
почуттів. Їх лірика посправжньому філософська, внутрішній зміст її спря
мований від споглядання до мислі. Століттями шліфувалося уміння
східних поетів у короткій, але точній фразі висловлювати глобальну за
значущістю та переконливістю мисль.
Цікава постать Омара Хайяма (1048—1131). Ось яку яскраву
характеристику йому дає його ж сучасник: «Хайям був мудрець, що
глибоко знав філософію й особливо ж математику, у якій не було і немає
йому рівних». Ці слова свідчать про різнобічність і талановитість ученого
та поета. Омар Хайям був дуже життєлюбною і діяльною людиною. Він
багато подорожує: Багдад, Нішапур, Дамаск... Він зустрічається з різними
людьми, і ці зустрічі сприяють його розумінню добра і зла, жорстокості
і милосердя. Зі спостережень за життям народжувалися поетичні рядки,
датувати які ХI—ХII століттями іноді просто відмовляється свідомість —
так сучасно вони звучать:
Для друга гідного душа на все готова:
І в ноги вклониться, не вимовивши й слова.
Дізнатися хочеш ти, чи є на світі пекло?
Є пекло: з підлою людиною розмова.
Певного простору і часу для людей — немає. Вони ладні догоджати
тільки тому, хто вище їх за посадою, за чином, за родинними зв’язками.
Такі люди завжди викликали зневагу, але поки є ті, яким лестять прини
ження та плазування підлеглих, будуть і такі, хто готовий принижувати
ся і плазувати.
Омар Хайям писав у жанрі рубаї — однієї з класичних форм східної
поезії. У чотиривірші римуються 1, 2 і 4 рядки, іноді й усі чотири. Вони
мають однакову кількість складів і пронизані єдиним музичним ритмом:
Всі таємниці пильно зберігай,
Щоб не дізнався нелюд і шахрай.
І зваж: як з іншими ти поведешся,
Того від інших і собі чекай.
Самотність... У цьому є своя драма. Однак є самотність вищої проби,
коли людина, не бажає уподібнюватися до тих, яким за їх моральними
якостями можна відмовити у званні людини. І ця самотність викликає
повагу. Тільки мужня, горда і незалежна людина здатна не опуститися до
рівня юрми ціною добровільного самовідчуження від неї. В унісон цим
рядкам Хайяма звучать рядки сучасного російського поета, який нині
мешкає в Ізраїлі, Ігора Губермана:
Когда кругом кишит бездарность,
кладя на жизнь свое клише,
в изгойстве скрыта элитарность,
Весьма полезная душе.
Інший жанр, інший час, інші швидкості й ритми, але — на жаль! —
внутрішньо людина змінюється дуже повільно, і знов і знов виникає не
обхідність абстрагуватися від сірості, недоумства, обмеженості заради
збереження власного «я» і душевного здоров’я.
Іноді, спостерігаючи за життям і часто бачачи торжество несправед
ливості, філософпоет дозволяє собі різкі й навіть зарозумілі оцінки:
Кульгава старість, юність бистронога —
Все товпиться до вічного порога.

Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

521

Хайям розуміє, що причина соціальної нерівноправності — у нерозум
ному устрої суспільства, але оскільки усе у світі створено Аллахом, поет
звертається з викликом і докором саме до нього.
Майстром іншого віршувального жанру, дуже поширеного на Сході,—
газелі,— був азербайджанський поет і мислитель Нізамі Гянджеві (близько
1141—1209). Газель — невеликий ліричний вірш, який складається
з 3—12 двовіршів. Основний зміст газелей — оспівування кохання до жінки,
туга і сум з приводу нерозділеного почуття. У творах Нізамі ми знаходимо
і виявлення життєвого досвіду, глибокої людської мудрості:
Скрізь, друже, таїна, куди не глянь,—
І де ключі до потаємних знань?
Не йди лихій судьбі наперекір!
Ось час прийшов — і ти знайшов шафір.
Крізь століття долинають до нас слова азербайджанського мудреця,
виховуючи в нас життєву стійкість і горду незалежність.
Перу Нізамі належать і декілька поем, найвідомішою з яких є «Лей
ла і Меджнун» (1188). Ця поема, заснована на стародавній арабській ле
генді, розповідає про нещасне кохання юнака Кейса (на прізвисько «Ме
джнун» — «Пройнятий коханням») до красуні Лейли. Події розгортаються
навколо обставин виникнення пристрасних ліричних віршів змученого
коханням Кейса:
Покіль живе душа в мені, потіль
Не прийдеш ти,— і мій не згасне біль.
Ти безліч маєш на землі рабів,
Я ж сам себе твоїм рабом зробив.
Покіль про тебе пам’ятаю я,
Спокійна й радісна душа моя.
Тебе забуду — тую ж мить моє
У грудях серце каменем стає.
Незвичайні для європейської поезії образи, особливо вишукані і тонкі,
заворожують читача й відтворюють екзотичну ауру Сходу. Знайомлячись
з творами давньокласичної східної поезії, відкриваєш для себе світ, зна
йомий до цього часу лише за казками про Шахерезаду та Синдбада
мореплавця: яскравий, витончений, але при цьому глибокий та мудрий.
Кожний твір являє собою розкішний коштовний камінь у барвистій мо
заїці світової літератури.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ ТА ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ
В ТРАГЕДІЇ ЕСХІЛА «ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ»
Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького
драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах,
якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».
Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використо
вував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав
дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Усі уявлення про світ, його
походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії
стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть,
людина і доля, зло і справедливість — усе це зосереджилось у міфах.
Прометей — один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції.
Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в ан
тичності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні
розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він
перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги
взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Про

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЧИМ ПРИВАБЛЮЄ МЕНЕ ЗНАМЕНИТИЙ
ДЕТЕКТИВ ШЕРЛОК ХОЛМС?
Ось уже протягом кількох століть люди захоплюються талановитим
детективом Шерлоком Холмсом, дивуються його здібностям. А створив
героя своєю уявою і художньою майстерністю англійський письменник
Артур Конан Дойль, який вважав, що для того щоб пізнати людство, тре
ба вивчити й дослідити людину.
У своїх шістдесяти оповіданнях про Шерлока Холмса письменник
показав людину виняткових розумових здібностей, дуже спостережливу,
здатну аналізувати факти і знаходити вихід із найскладніших ситуацій.
Сюжети побудовані так, що читач постійно перебуває в напрузі. Він не
знає таємниці до кінця.
Артур Конан Дойль зумів створити захоплюючі й різноманітні інтри
ги, він постійно знайомить зі звичаями, традиціями, природою своєї бать
ківщини, а особливо з легендами та повір’ями, які часто в житті героїв
відіграють важливу роль.
Яке б оповідання ми не прочитали — чи «Собака Баскервілів», чи
«Спілка рудих», чи «Пістрява стрічка», чи «Блакитний карбункул» або
будьяке інше, скрізь бачимо, що Шерлок Холмс стає на захист справед
ливості, співчуває і допомагає тим, хто потрапив у біду, кого пересліду
ють. Інколи він навіть ризикує своїм життям заради благородної мети.
Шерлок Холмс не може не захоплювати нас своєю спостережливі
стю, винахідливістю, умінням аналізувати явища і робити висновки,
широтою знань із різних галузей науки, пам’яттю. Саме цим він і при
ваблює читачів.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати