Корoткий опис:  «ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ» ОНОРЕ БАЛЬЗАКА —
ГРАНДІОЗНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ
І ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Кожний із нас знайомиться з творами Оноре Бальзака у різному віці.
Тому і сприймаються вони порізному. Хтось помалечому уявляє собі
шагреневу шкіру і сприймає твір, як казку з бабусиних уст, а хтось свідо
мо уявляє життя французького суспільства уже в юнацькі роки. Але твори
Бальзака — це ті твори, до яких людина не раз повертатиметься протягом
життя і сприйматиме їх як щось нове і наново відкрите для себе.
На думку Сенеки, життя вимірюється не довжиною, а змістом. Ма
буть, цими ж критеріями керувався і Бальзак, створюючи свою «Люд
ську комедію». Автор написав 97 творів із 143 задуманих, відтворивши
широку реалістичну картину французького суспільства першої полови
ни ХІХ століття. Епопею автор поділив на три підрозділи: «Етюди про
звичаї», «Філософські етюди» та «Аналітичні етюди», хоча розподіл цей
є умовним, адже в усіх творах письменника присутні і показ звичаїв пев
ної верстви населення, і філософські роздуми автора і від своєї особи, і від
особи героїв, і глибокий аналіз подій, оцінку яких дано визначити чита
чеві. Проте авторський розподіл і нерівнозначний, адже розділ «Етюди
про звичаї» став найбільшим не лише за обсягом (налічує 72 романи),
а і за ідейним спрямуванням.
До того ж більшість дійових осіб кожного з творів продовжує своє
життя на сторінках інших повістей і романів «Людської комедії». Серед
цих персонажів Ежен Растиньяк, Жак Коллен (Вотрен), віконтеса де Бос
сан, Дельфіна Нусинген, Б’яншон і багато інших.
А разом із героями автор звертається і до тем, які намічені в одному
з творів, а мають своє продовження в інших творах, перегукуються
з основною проблематикою епопеї.
Центральною темою «Людської комедії» є тема згубної влади грошей,
ненаситної гонитви за наживою. Саме гроші спотворюють стосунки між
людьми, роблять предметами торгу найцінніші людські якості — любов,
дружбу, нівелюють роль сім’ї, науки, мистецтва.
Найвідомішими творами Бальзака є «Гобсек», «Ежені Гранде», «Бать
ко Горіо», «Втрачені ілюзії». Перекладами цих творів на українську мову
ще в минулому сторіччі займались видатні класики. Творами Бальзака
захоплювались Шевченко, Франко, Леся Українка. Не дивно, що наші
сучасники з задоволенням знайомляться з творчістю Бальзака. Леся Ук
раїнка, наприклад, всім радила читати «Втрачені ілюзії». Мені подобаєть
ся цей твір, проте більш подобається «Батько Горіо», адже сім’я завжди
є основою будьякого суспільства, тому історія буржуазного суспільства,
яку задумував розкрити Бальзак, бере початок саме в цьому творі. По
топтана дочками батьківська любов викриває характер трагедії усього
буржуазного суспільства. А особисте життя героїв стає частиною су
спільної моралі.
Не менш жахливим є життя лихваря, якому гроші замінили близь
ких людей, у повісті «Гобсек». Це стосується не лише Гобсека, який не
визнавав власної дочки, а й людей вищого суспільного класу, дворян. Так
графиня де Ресто заради кохання розорює власних дітей.
А роман «Шагренева шкіра», який очолив серію філософських творів
письменника! Хіба ж не реалістично зобразив автор дійсність? Адже,

зображуючи долю молодого поета, Бальзак викриває жорстоку гру при
страстей, жах і трагізм повсякденного життя.
Шагренева шкіра є символом приречення особистості, яка прагне
лише насолоди. Автор вважає, що праця низів і паразитизм верхів не
сумісні.
Майже в усіх своїх творах Бальзак виступає майстром типізації і уза
гальнення. При цьому всі його образи виразні й індивідуальні.
Герої творів Оноре Бальзака — представники різних суспільних
верств, які під впливом дійсності набувають тих чи інших реалістичних
рис і самі стають виявом цієї дійсності, адже життя і характер людини
зумовлюються суспільними відносинами.
Але підтекстом у «Людській комедії» Бальзака мені вважається
судження, що за будьяких суспільних обставин людина має залишатися
людиною.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ХТО ВИНЕН У ТРАГЕДІЇ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ?
1830 року вийшов у світ роман Стендаля «Червоне і чорне». Твір має
документальну основу: Стендаля вразила доля молодої людини, засудженої
до страти,— Берте, що стріляв у матір дітей, гувернером яких він був. І Стен
даль вирішив розповісти про молоду людину, яка не змогла знайти свого
місця в суспільстві XIX століття. Чому? Про це я скажу трохи згодом.
Головний герой роману — юнак із провінції, наділений глибоким розу
мом і уявою, але бідний і незнатний. Усім’ї Жульєн відчував себе чужим,
не було в нього друзів і серед однолітків. «Усі домашні зневажали його, і він
ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міському майдані він
завжди був битий...» І кривдили його хлопці не тільки за фізичну слабкість,
а й за те, що він не був схожий на них, був розумніший. І тому Жульєн
поринав у самотність, світ уяви, де він «володарював».
Жульєн мріяв вибитися в люди. Він бачив, що заможні пани мають
більше, ніж він,— мають становище, гроші, повагу. Бажання домогтися,
як Наполеон, високої посади, володіло юнаком. Він, звичайно, розумів,
що можливість досягти успіху в суспільстві залежить не стільки від його
величезних здібностей, скільки від сильних світу цього, тобто багатіїв.
Це принижувало його самолюбство, звідси і його протест, але він
намагався зберегти особисту гідність навіть перед людьми, від яких він за
лежав. Жульєн ще не розумів, що новому суспільству потрібні не розумні
особистості, а бездумні виконавці.
Випадково для себе Жульєн став гувернером дітей пана де Реналя.
До вищої знаті юнак відчуває тільки «ненависть та огиду» і поводиться
незалежно. Мабуть, завдяки цьому «менше ніж за місяць після його по
яви в родині пана де Реналя навіть сам хазяїн почав поважати Жульєна».
Лише пані де Реналь ставилася до гувернера як до рівного собі. Спочатку
почуття, яке виникло між ним і пані де Реналь, Жульєн розцінював як
перемогу над життям, але потім ці взаємини переросли у справжнє ко
хання. Для головного героя пані де Реналь стала єдиною людиною, яка
його розуміла і з якою йому було легко і просто.
Бажаючи зробити кар’єру, Жульєн вступає до духовної семінарії. Він
вирізняється зпоміж тупуватих семінаристів своєю начитаністю, знан
нями, умінням мислити. За це його зненавиділи як абати, так і учні і дали
йому прізвисько «Мартін Лютер». Але Жульєн стійко все зносить, аби
тільки здобути вище становище в суспільстві.
За протекцією абата Пірара Жульєн їде до Парижа й стає секретарем
і бібліотекарем маркіза де ЛаМоля. І тут, у вищому суспільстві, Жульєн
зміг викликати до себе повагу. «Цей плазувати не буде»,— подумала про
нього Матильда де ЛаМоль.
Завдяки коханню Матильди мрія Жульєна могла б здійснитися.
Маркіз де ЛаМоль призначив йому ренту, здобув чин гусарського пору
чика та ім’я шевальє де ЛаВерне.
І раптом усе гине. Маркіз де ЛаМоль, одержавши від пані де Реналь
листа, написаного під натиском духівникаєзуїта, де вона викриває Жуль
єна як лицеміра і спокусника, жадібного до багатства своєї жертви,— відмов
ляється від згоди на шлюб із ним Матильди. Жульєн мчить у Вер’єр, купує
пістолети, входить до церкви, де молиться пані де Реналь, і стріляє в неї.
Його мрії та надії обірвали ці постріли. Ув’язнений Жульєн не боїть
ся смерті й не відчуває потреби в каятті. Тверезий аналіз того, що він учи
нив, підказує йому логічний висновок: «Мене образили найжорстокіше,
я вбив, я заслуговую на смерть». У думці — «образили найжорстокіше»
звучить обурення проти всього світу, який повстав проти Жульєна тому,
що він, Сорель, насмілився піднестися над своїм класом.
Жульєна страчено. Хто в цьому винний? Відповідь можна знайти
у промові Жульєна на суді — винне несправедливе суспільство.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ
СТЕНДАЛЯ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Роман Стендаля «Червоне і чорне» різноманітний за тематикою, ціка
вий і повчальний. Повчальні й долі його героїв. Мені хочеться розповісти,
чого ж навчили мене дві героїні — пані де Реналь і Матильда де ЛаМоль.
Щоб нам був зрозумілий внутрішній світ цих героїнь, Стендаль піддає
їх випробовуванню коханням, тому що, на його думку, кохання — почут
тя суб’єктивне і більшою мірою залежить від того, хто кохає, ніж від са
мого об’єкта кохання. І тільки любов може зірвати маски, за якими люди
приховують звичайно справжнє своє єство.
На початку роману пані де Реналь на вигляд можна було дати років
тридцять, але вона була ще дуже миловидна. Висока, ставна жінка, вона
була колись першою красунею на всю округу.
Багата спадкоємиця богобоязливої тітки, вона виховувалась у єзуїт
ському жіночому монастирі, але зуміла незабаром забути ті дурниці, яких
її вчили в цьому закладі. Заміж її видали в шістнадцять років за літнього
вже пана де Реналя.
Розумна, кмітлива, емоційна, вона була водночас боязкою й соро
м’язливою, простою і трохи наївною. Її серце було вільне від кокетства.
Вона любила самоту, любила походжати по своєму чудовому саду, ухи
лялася від того, що у Вер’єрі називалося розвагами, тому в суспільстві
пані де Реналь стали називати гордячкою і говорити, що вона надто пи
шається своїм походженням. У неї цього й у думках не було, але вона була
дуже задоволена, коли жителі містечка стали бувати в них рідше.
Молода жінка не могла хитрувати, обманювати, вести, як говорили
у Вер’єрі, політику стосовно свого чоловіка, тому серед місцевих дам
вона вважалася «дурною». Залицяння пана Вально, якому вона подоба
лася, тільки лякали її. Життя пані де Реналь було присвячене чолові
кові й дітям.
І ось у її душі виникло нове почуття — кохання. Вона немов прокину
лася від довгого сну, стала всім захоплюватися, не тямила себе від емоцій.
Почуття, що запалювало пані де Реналь, робило її енергійною й рішучою.
Ось вона, немов засуджена на смерть, щоб урятувати коханого, іде до
кімнати Жульєна, щоб витягти з матраца портрет Наполеона. То всіма
правдами і неправдами вводить Жульєна, людину низького походження,
до складу почесної варти. То продумує анонімний лист.
Пані де Реналь перебуває весь час у душевній напрузі, у ній боряться
дві сили — природне почуття, прагнення до щастя і почуття обов’язку
стосовно родини, чоловіка, нав’язане суспільством, цивілізацією, релігією.
Тому вона постійно вдається у крайнощі. Коли захворів її син Ксав’єСта
ніслав, вона сприймає хворобу як покарання Бога за подружню невірність.
І майже одразу після того, як загроза здоров’ю хлопчика минула, знову
віддається своєму коханню. Мабуть, в одну з таких хвилин лютого каят
тя вона, з намови абата Кастанеда, і відіслала маркізові де ЛаМолю відгук
про поведінку Сореля, що відіграв таку фатальну роль у долі Жульєна. Відтак
знову повернулася вона до коханого, тепер уже остаточно. Вона не може
вже більше йти проти себе, своєї природи, натури. Вона говорить Жульє
нові: «Мій обов’язок передусім — бути з тобою». Відтоді вона зовсім пере
стала зважати на моральний осуд. Тепер він для неї просто не існував. Ос
танні дні вона була поруч із Жульєном. Життя без коханого для неї стало
безглуздим. І за три дні після страти Жульєна пані де Реналь померла, об
іймаючи своїх дітей. Вона тихо, непомітно жила, жертвуючи собою заради
дітей, родини, коханого, і так само тихо померла.
Матильда де ЛаМоль — жіночий персонаж зовсім іншого типу. Горда і хо
лодна красуня, що царює на балах, де збирається весь блискучий паризький
світ, екстравагантна, дотепна й насмішкувата, вона вища за своє оточення. Го
стрий розум, освіченість — вона читає Вольтера, Руссо, Агріппу д’Обіньє, ціка
виться історією Франції, героїчними епохами країни — діяльна натура Ма
тильди примушує її з презирством ставитися до всіх родовитих залицяльників,
що претендують на її руку і серце. Від них, і зокрема від маркіза де Круазнуа,
шлюб з яким мав би принести Матильді герцогський титул, про який мріє її
батько,— для неї віє нудьгою. «Що може бути на світі банальнішим від такого
збіговиська?» — виражає погляд її «синіх, як небо», очей.
Сучасна дійсність не викликає аніякого інтересу в Матильди. Вона
буденна, сіра і зовсім не героїчна. Усе купується і продається — «титул
барона, титул віконта — усе це можна купити... кінець кінцем, щоб здобу
ти багатство, чоловік може одружитися з дочкою Ротшильда».
Матильда живе минулим, яке постає в її уяві, оповите романтикою
сильних почуттів. Вона шкодує, що нема більше двору, подібного до дво
ру Катерини Медічі або Людовіка XIII. 30 квітня Матильда завжди одя
гає жалобну сукню, бо це день страти її предка Боніфаса де ЛаМоля, який
загинув на Гревській площі 1574 року, зробивши спробу визволити своїх
друзів, полонених Катериною Медічі, серед яких був і король Наваррсь
кий, майбутній Генріх IV, чоловік його коханки — королеви Маргарити.
Матильда схиляється перед силою пристрасті Маргарити Наваррської,
яка здобула в ката голову свого коханця і власноруч поховала її. При
хильниця трону і церкви, Матильда почуває себе здатною до великих
подвигів заради відновлення старих часів.
Матильда звертає увагу на Жульєна тому, що відчуває в ньому незви
чайну натуру. Так само, як граф Альтаміра зі своєю романтичною долею («оче
видно, тільки смертний вирок і вирізняє людину... це єдина річ, яку не мож
на купити»), Жульєн викликає її зацікавленість і повагу як такий, що «...не
народився, щоб плазувати». Матильду вражає похмурий вогонь, який палає
в його очах, його гордовитий погляд. «Чи він не Дантон?» — думає Матиль
да, почуваючи, що це справжня людина із сильною волею, гідна її. «У наші
дні, коли всіляка рішучість втрачена, його рішучість лякає їх»,— думає Ма
тильда, протиставляючи Жульєна всім молодим вельможам, що красуються
в салоні її матері, які можуть похизуватися хіба що вишуканими манерами.
Машкара Тартюфа, вигляд святенника, що Жульєн напускає на себе, не можуть
її обманути. Незважаючи на його чорний костюм, який він не знімає, «на по
півську міну, з якою бідоласі доводиться ходити, щоб не померти з голоду»,—
його вищість лякає їх,— розуміє Матильда.
Наважитися покохати Жульєна, того, хто нижче від неї стоїть на соці
альних щаблях, відповідає її характерові, таїна якого — потреба ризику
вати. Але кохання її тяжке. Вона теж, як і пані де Реналь,— у постійній
душевній напрузі. У неї теж точиться боротьба між природним прагнен
ням до щастя і «цивілізацією», тими поглядами, що їх нав’язало суспіль
ство із самого її народження. Вагаючись між коханням і ненавистю
до Жульєна, презирством до себе, вона то відштовхує його, то віддається
з усією силою пристрасті. Жульєнові доводиться підкоряти її. Покохав
ши нарешті Жульєна до самозабуття, Матильда готова пожертвувати
і своєю репутацією, і титулом, і багатством. Вона врятувала б Жульєна
від страти, якби той цього захотів. Після смерті коханого вона виконала
його останнє прохання — поховала в печері на високій горі, що здіймаєть
ся над Вер’єром. «Завдяки зусиллям Матильди ця дика печера прикра
силася мармуровими статуями, що вона замовила в Італії за великі гроші».
Обидві героїні прекрасні, кожна посвоєму. Обидві вони викликають,
з одного боку, співчуття та жаль, з іншого боку, їхнє альтруїстичне, жер
товне кохання викликає подив і шану. Своїм коханням вони вчать нас
любити безкорисливо й самовіддано. Шкода, що їхнє щастя тривало не
довго, але в цьому винні не стільки вони, скільки суспільство зі своїми
несправедливими законами.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  СУЧАСНА СТЕНДАЛЮ ФРАНЦІЯ
В РОМАНІ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»
Роман Стендаля «Червоне і чорне», що є одним із перших визначних
зразків реалізму XIX століття і приніс письменникові всесвітню славу,—
дзеркало, не затьмарене часом, із яким письменник ішов великим шля
хом сучасного йому життя.
А яким же було це життя? Якою була Франція в 20х роках минулого
століття, про які розповів нам автор? Хто керував країною, яким було
суспільство, як жив народ?

20ті роки — це роки панування Карла Х (1824—1830), який здавна

мріяв про відновлення французького середньовіччя, про часи, коли трон
володаря оточували лицарі. І він це здійснив, коли прийшов до влади.
Придворні свята та розваги, виїзди Карла Х до різних міст Франції ви
значалися великою кількістю придворних, духівництва, прислужників,
що імітували старовину. Короля не цікавило, скільки все це коштувало
і хто за все розплачувався. Головними для нього були авторитет, престиж,

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ВИСОКА ТРАГЕДІЯ ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР
ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ
Класицизм сформувався у Франції і звідти поширився у країни Євро
пи. Історичним ґрунтом класицизму був абсолютизм, в якому люди того
часу бачили запоруку миру, злагоди.
Державу більшість митців того часу сприймала як втілення розуму
нації. Тому служіння державі та її символу — королю — стає для багатьох
письменників виконанням громадянського обов’язку, що лежить вище за
особисті інтереси.
Провідним жанром літератури класицизму стає трагедія. Поперше,
тому, що вона давала змогу поставити проблеми, які хвилювали сучас
ників: громадянський обов’язок і особисті інтереси, розум, обов’язок і по
чуття, пристрасті. Подруге, театр відігравав важливу роль у формуванні
суспільної думки, виставу дивилася велика кількість людей, ідея талано
витої п’єси могла захопити глядача. Невипадково дія трагедій, за прави
лами класицистів, повинна була розгортатися в давні часи, в далекій
країні, щоб конкретне життя, знайоме глядачам, не заважало їм сприйма
ти ідею твору.
Найвищого розвитку класицистична трагедія досягла у творчості
французьких драматургів П’єра Корнеля і Жана Расіна. Вони зосереди
ли свою увагу на розкритті складних моральних проблем. Основою фор
мування особистості вони вважали заповіді Біблії, проте життя часто
висуває проблеми, вирішити які мусить лише сама людина. Основний
конфлікт, який розглядають класицистичні драматурги, — це конфлікт
між пристрастями і розумом, здоровим глуздом, обов’язком.
П’єр Корнель у трагедії «Сід» розкриває конфлікт між почуттями
й обов’язком. Родріго Сід і Хімена кохають один одного, але герой, захища
ючи честь свого батька, вбиває батька коханої. Драматург показує складний
внутрішній світ героїні, яка відповідно до родинного обов’язку повинна не
навидіти Родріго, але вона не може зректися кохання. Конфлікт героїні Кор
нель вирішує за допомогою традиційного на той час прийому: тільки втру
чання короля, його дозвіл звільняють Хімену від необхідності помсти. Але
Корнель показує, що такий складний конфлікт не може бути вирішений
механічно, вольовим рішенням короля. Протиріччя в душі Хімени продов
жують жити. Саме за це Французька Академія засудила цю п’єсу Корнеля.
У трагедії Расіна «Федра» теж розкривається конфлікт між почуття
ми й обов’язком. Федра, жінка царя Тесея, кохає свого пасинка Іпполіта,
а той, у свою чергу, полонянку Арікію. Цар Тесей залишає свою родину
й бере участь у військовому поході, невдовзі приходить звістка про його
загибель. Тепер Федра може освідчитись Іпполіту. Але той розкриває та
ємницю свого кохання й сподівається, що після смерті батька він зможе
одружитися з полонянкою. Та несподівано повертається цар Тесей. Мо
ральна проблема, яка стоїть перед героями, потребує вирішення: герої не
хочуть брехати царю, чоловіку, батькові, але правди сказати не можуть.
Душа Федри — це справжнє бойовище для боротьби почуття і обов’язку,
нарешті вона не витримує й розповідає правду, що і призводить до тра
гічного фіналу: всі герої гинуть.
Трагедія класицизму відкрила нові можливості театрального мистец
тва зосередити увагу глядачів на внутрішньому світі героїв.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ
КЛАСИЦИСТИЧНОЇ ДРАМИ
Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплював
не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архі
тектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX сто
ліття, підкреслюючи, що митці цього напрямку наслідували античну «кла
сику», брали її за взірець.
Класицизм — перша художня система, яка усвідомлювалася саме як
система зі своєю метою й зі своїми правилами. Мета класицистичного
мистецтва — створити художні твори за законами гармонії і логіки, тому
митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було
обов’язковим.
Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті
починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється
правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології. Не
випадково французький король Луї ХІV вважався покровителем мистец
тва, а за часів його батька було створено Французьку Академію, діячі якої
критикували ті твори, що не відповідали державним завданням.
Художні принципи класицизму виклав Н. Буало у поемі «Мистецт
во поетичне». У його творі відбилось ідеальне уявлення про розумну
й справедливу владу освіченого монарха. Ідеал прекрасного, що відстоює
Буало, пов’язаний у першу чергу з античним мистецтвом, особливо часів
Римської імперії, коли у творах переважали громадянські, героїчні і пат
ріотичні мотиви.
Утілюючи ці принципи в конкретні драматичні твори, драматурги
уникали змішування трагічного і комічного, великого і низького.
Усе це й зумовило тематичну та художню своєрідність класицистич
ної літератури, драми зокрема. Драматичні жанри поділяються на «ви
сокі» (в яких ідеться про благородні, високі почуття, сюжети взяті з ан
тичної літератури, героїчного епосу або Старого Заповіту) і «низькі» (твори
про сучасність, повсякденність). До «високих» жанрів належала трагедія,
до «низьких» — комедія.
Обов’язковим для драматургів було правило «трьох єдностей». На
думку класицистів, це правило допомагало зробити драматичний твір
більш вірогідним. Перша — єдність часу: дія драматичного твору обме
жується в часі, всі події повинні відбуватися протягом одного дня, як вва
жалося, це створювало у глядача відчуття вірогідності. З цією ж метою
драматурги дотримувались і єдності місця: всі події повинні відбуватися
в одному місці (глядач не покидає приміщення театру протягом вистави,
тому він не повірить, що герої могли дістатися з одного місця в інше).
Третя важлива вимога — єдність дії, що передбачало взаємозв’язок усіх
героїв, а всі сюжетні лінії пов’язувалися з однією подією. Ці правила мали
свої позитивні і негативні сторони. Правила обмежували драматургів
у розробці сюжету, кількості сюжетних ліній, але давали можливість зоб
ражувати не зовнішні події, а внутрішній світ персонажів.
І сьогодні глядачів хвилюють образи, що створили видатні драматурги
класицизму. У трагедіях «Сід» П. Корнеля, «Британік», «Федра» Ж. Ра
сіна відбився конфлікт між людською гідністю, високим моральним обо
в’язком та пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра
привернула увагу сучасників до проблем народного життя. Невипадково
Мольєра вважають засновником жанру «високої комедії». Завдяки ху
дожнім досягненням класицистів у розробці характерів комедії Мольєра
засяяли яскравими персонажами: міщаниншляхтич, Тартюф, Мізантроп.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «ТОРГУЄ ТОЙ ДРІБНИМИ ПОЧУТТЯМИ,
ХТО СЕРЦЕ ВСІМ НА ПОКАЗ ВІДКРИВА»
(В. Шекспір)
Людські почуття… Дрібні вони чи високі, але вони керують людиною
та її вчинками. Самі почуття дають духовну поживу людині, збагачують
її чи принижують. Адже і велич людини вимірюється не зростом і стату
рою, а силою її почуттів. І навіть почуття власної значимості і людської
гідності властиві, на жаль, не всім людям.
Але варто віддати належне епосі Відродження, яка збагатила людину
такими шедеврами, які висвітили справжню силу людських почуттів.
Розглядаючи твори Вільяма Шекспіра, розумієш, якою глибиною дум
ки керувався драматург, зображуючи людські почуття. Здається, що сам
він міг проникнутися почуттями своїх героїв. І герої вони не за назвою,
а через надзвичайну силу, яку їм дано автором. Але кожний персонаж
Шекспіра сприймається у нерозривній єдності зі своєю епохою. Здаєть
ся, що для трагедії «Ромео і Джульєта» було достатньо самих лише по
чуттів, але автор зобразив і містодержаву Верону, і протиборство сімей,
і вуличні бої, і бали, і молодіжні вечірки.
Але герої Шекспіра, незалежно від місця і часу,— це його сучасники. Навіть
образи античних персонажів несуть відбиток епохи Відродження. І цей відби
ток проявляється саме у почуттях. Хоча корені конфліктів, в яких перебува
ють герої, є соціальними, проте трагедії цих героїв суто людські. Людська ве
лич — у вічному протиріччі з людськими вадами і недоліками. Хіба що Макбета
можна зарахувати до злодіїв, а всі останні — просто люди. Але важливо, що
тягар, який лежить на душі у кожного персонажа, він несе посвоєму.
І нерідко сімейна драма стає драмою цілої держави. Це ми спостері
гаємо і в «Гамлеті», і в «Королі Лірі». І людські пристрасті, які виника
ють у палаці короля Ліра, захоплюють усіх дійових осіб, не щадять ні бать
ка, ні брата, ні сестри, ні чоловіка. Війна не на життя, а на смерть стирає
і старечу сивину, і квітучу молодість.
Сутність людини, її місце в житті і її вага в суспільстві — ось у чому
ця трагедія.
Справа в тому, що герої твору порушили закони, за якими відбуваються
усі суспільні зв’язки, за якими діти підкоряються батькам, а батьки турбу
ються про них, за якими піддані підкоряються королю, а король турбується
про них. У трагедії «Король Лір» батько виганяє з дому дочку, дві інші вига
няють з дому батька, одна сестра труїть іншу, найменша дочка йде війною на
власну батьківщину. Те саме відбувається і з підданими, де Глостер виганяє
сина, а незаконний син катує батька. Але є у творі й інші почуття. Корделія
не принижує своєї гідності підлабузництвом до батька, привселюдно зізна
ючись йому у своїх почуттях, які вважає цілковито інтимними. І тому вона
залишаєтьсявигнанницею.Корделія,Едгар,Кент,королівськийблазень —люди,
сповнені розуміння, внутрішнього благородства і людських прав.
Два полярних світи, один — вигнанців, інший — багатства і влади, здобу
тих улесливою торгівлею почуттями Гонерильї, Регани, Корнуола і Едмонда.
Світ сильних і багатих не вибачає тим, хто повстає проти нього. А лю
дина тільки ціною власного горя і власних випробувань приходить до вис
новку, що немає нічого ціннішого за життя.
Іншими почуттями проймається Галілей із однойменної трегадеії.
Його почуття кровної помсти зливаються з глибокими роздумами про
життя і смерть, добро і зло, силу і слабкість людини, боротьбу розуму
і справедливості проти зла, що панує в світі. Але трагедія розкриває не
лише долю принца Данії, а і долі інших персонажів, з якими він взаємодіє.
Це знову ж таки представники двох ворожих таборів. Причому, і Гамлет,
і другорядні персонажі виявляють себе в дії.
Кожне слово Гамлета б’є в точку і зриває маски. Цей твір Шекспіра
вважається одним із кращих філософських творів у всій світовій літера
турі, а філософія ця виражається у боротьбі і переживанні героїв.
Так, як і в трагедії «Король Лір», влада в «Гамлеті» належить жа
люгідній людині — королю Клавдію, який скоїв злочин — убив рідного
брата, але він розпоряджається долями підданих. Поряд із ним його пер
ший міністр Полоній. Ось хто торгує своїми почуттями, угідливо служа
чи спочатку одному королю, потім іншому. Характерними рисами По
лонія є рабська угідливість і паскудство. Характерною рисою трагедії
Шекспіра є те, що автор прирікає на загибель не лише негативних персо
нажів, а і сповнених найпрекрасніших гуманістичних рис. Але в цьому
трагізм життя, який тільки підсилює віру автора в це життя і в людину.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  СВЯЩЕННІ КНИГИ НАРОДІВ СВІТУ
ЯК ПАМ’ЯТКИ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ
(Тези до виступу з проблем твору)
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають лю
дей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літе
ратури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох
народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних
і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була
відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфо
логія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом
набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю.
Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу,

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  МОРАЛЬНО)ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ
КАЗКИ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» А. ДЕ СЕНТ)ЕКЗЮПЕРІ
Читаючи твори А. де СентЕкзюпері, гостріше відчуваєш красу світу
й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за
три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на
базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам
краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері не
задовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати фор
мулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні,
як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам
у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупи
нятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди
очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається
з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жа
дібністю забули про своє людське покликання.
На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю
важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що
троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється
Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному ро
зумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, за
зирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати
друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час:
«Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу».
І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приру
чив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпин
ною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам
не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна па
сивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю.
Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм
змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського
поета: «СентЕкзюпері написав про Маленького принца незадовго до сво
го кінця... мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій
останній лебединочистий, прощальний крик...». Ця казка — своєрідний
заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті.
Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії,
зустрічає Маленького принца. У будьякій екстремальній ситуації перед
людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але час
тіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність.
Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала
або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст
у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи
лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!»
Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його без
грішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить ав
тор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована
совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше по
дивитися на життя, на своє місце в ньому і поновому все це оцінити.
Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів,
як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став
мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ.
Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі,
там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льот
чик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля —
це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко...».
Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)!
Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за допомогою
витончених афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті,
правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж
інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий»,
«Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать.
Треба шукати серцем».
Цей твір примушує й нас поіншому подивитися на навколишній світ
і людей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим
і таємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної кри
хітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, ста
ти більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем.
У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось,
за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький
принц Антуана де СентЕкзюпері свій обов’язок перед єдиною й непов
торною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страш
ними баобабами!

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «НАЙГОЛОВНІШОГО ОЧИМА НЕ ПОБАЧИШ»
(За філософською казкою Антуана де СентЕкзюпері
«Маленький принц»)
Великий французький письменник А. де СентЕкзюпері говорив,
що для нього «існує лише одна проблема, однаєдина у світі — по
вернути людям духовну сутність, духовні турботи». Із цією метою
він пише філософську казкупритчу «Маленький принц». Чому саме
казку, адже цей жанр призначено здебільшого для дітей? Сам автор
відповідає: «Всі дорослі спочатку були дітьми...». Крім того, на його
думку, дитина — це душа світу, її бачення — природніше, людяніше,
отже, правильніше, ніж у дорослих. Дитина більше відчуває серцем,
ніж розумом. Її журба — ознака того, що в небезпеці не тільки су
часність, а й майбутнє.
«Дорослі» й «діти» протиставляються у казці «Маленький принц» не
за віковими ознаками, а за системою цінностей, важливою для них. Для
дорослих важливі багатства, влада, честолюбство. А «дитяча» душа (вона
може бути і в дорослого!) прагне взаєморозуміння, чистоти у стосунках,
радості кожного дня, краси.
Маленький принц, потрапивши на Землю, відкриває для себе новий
світ з іншими людьми. Він зі здивуванням помічає, що люди поспіша
ють, стараються економити час, але витрачають його недоцільно, не
вміють для свого задоволення скористатися тим, що їм може дати приро
да. «Люди набиваються у швидкі поїзди, але вони не знають, що шука
ють,— сказав маленький принц. — Тому вони метушаться і крутяться то
сюди, то туди...». Далі він уточнює: «А те, що вони шукають, можна було
б знайти в однійєдиній троянді, у ковтку води...». Проте саме на Землі
хлопчик осягнув мудрість. Лис пояснив йому, що дружба — це коли люди
потрібні один одному і відповідають один за одного. І найдорожчим ви
являється те, у що вкладаєш свою працю, турботи, час і душу. Справжній
друг — то дорогий скарб. Люди «купують речі готовими у торговців. Але
ж немає таких торговців, що продавали б друзів». Отже, друга треба знай
ти і заслужити його довіру.
У розмові з льотчиком маленький принц говорить: «Люди на твоїй
планеті вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду... і не знаходять того,
що шукають...». А «найголовнішого очима не побачиш... Це як із квіткою.
Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці,— вночі тобі приємно ди
витися на небо. Всі зірки розцвітають».
Казка сповнена образамисимволами, що несуть у собі глибокий філо
софський зміст. Це і троянда, і Лис, і Змія, і криниця з живою водою, і по
їзди, і сам Маленький принц, і багато інших.
СентЕкзюпері прагнув, щоб люди, прочитавши казку «Маленький
принц», замислилися над важливими питаннями сенсу буття людства
і окремої людини: для чого людина живе, що в її житті найголовніше,
які цінності є справжніми, а які фальшивими. Письменник утверджує
думку про необхідність наповнити життя духовним змістом.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати