| Главная » Файлы » Для учня/студента » Зарубіжна література | [ Добавить материал ] |
ХТО ВИНЕН У ТРАГЕДІЇ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ?
| 30.05.2009, 16:53 | |
| ХТО ВИНЕН У ТРАГЕДІЇ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ? 1830 року вийшов у світ роман Стендаля «Червоне і чорне». Твір має документальну основу: Стендаля вразила доля молодої людини, засудженої до страти,— Берте, що стріляв у матір дітей, гувернером яких він був. І Стен даль вирішив розповісти про молоду людину, яка не змогла знайти свого місця в суспільстві XIX століття. Чому? Про це я скажу трохи згодом. Головний герой роману — юнак із провінції, наділений глибоким розу мом і уявою, але бідний і незнатний. Усім’ї Жульєн відчував себе чужим, не було в нього друзів і серед однолітків. «Усі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міському майдані він завжди був битий...» І кривдили його хлопці не тільки за фізичну слабкість, а й за те, що він не був схожий на них, був розумніший. І тому Жульєн поринав у самотність, світ уяви, де він «володарював». Жульєн мріяв вибитися в люди. Він бачив, що заможні пани мають більше, ніж він,— мають становище, гроші, повагу. Бажання домогтися, як Наполеон, високої посади, володіло юнаком. Він, звичайно, розумів, що можливість досягти успіху в суспільстві залежить не стільки від його величезних здібностей, скільки від сильних світу цього, тобто багатіїв. Це принижувало його самолюбство, звідси і його протест, але він намагався зберегти особисту гідність навіть перед людьми, від яких він за лежав. Жульєн ще не розумів, що новому суспільству потрібні не розумні особистості, а бездумні виконавці. Випадково для себе Жульєн став гувернером дітей пана де Реналя. До вищої знаті юнак відчуває тільки «ненависть та огиду» і поводиться незалежно. Мабуть, завдяки цьому «менше ніж за місяць після його по яви в родині пана де Реналя навіть сам хазяїн почав поважати Жульєна». Лише пані де Реналь ставилася до гувернера як до рівного собі. Спочатку почуття, яке виникло між ним і пані де Реналь, Жульєн розцінював як перемогу над життям, але потім ці взаємини переросли у справжнє ко хання. Для головного героя пані де Реналь стала єдиною людиною, яка його розуміла і з якою йому було легко і просто. Бажаючи зробити кар’єру, Жульєн вступає до духовної семінарії. Він вирізняється зпоміж тупуватих семінаристів своєю начитаністю, знан нями, умінням мислити. За це його зненавиділи як абати, так і учні і дали йому прізвисько «Мартін Лютер». Але Жульєн стійко все зносить, аби тільки здобути вище становище в суспільстві. За протекцією абата Пірара Жульєн їде до Парижа й стає секретарем і бібліотекарем маркіза де ЛаМоля. І тут, у вищому суспільстві, Жульєн зміг викликати до себе повагу. «Цей плазувати не буде»,— подумала про нього Матильда де ЛаМоль. Завдяки коханню Матильди мрія Жульєна могла б здійснитися. Маркіз де ЛаМоль призначив йому ренту, здобув чин гусарського пору чика та ім’я шевальє де ЛаВерне. І раптом усе гине. Маркіз де ЛаМоль, одержавши від пані де Реналь листа, написаного під натиском духівникаєзуїта, де вона викриває Жуль єна як лицеміра і спокусника, жадібного до багатства своєї жертви,— відмов ляється від згоди на шлюб із ним Матильди. Жульєн мчить у Вер’єр, купує пістолети, входить до церкви, де молиться пані де Реналь, і стріляє в неї. Його мрії та надії обірвали ці постріли. Ув’язнений Жульєн не боїть ся смерті й не відчуває потреби в каятті. Тверезий аналіз того, що він учи нив, підказує йому логічний висновок: «Мене образили найжорстокіше, я вбив, я заслуговую на смерть». У думці — «образили найжорстокіше» звучить обурення проти всього світу, який повстав проти Жульєна тому, що він, Сорель, насмілився піднестися над своїм класом. Жульєна страчено. Хто в цьому винний? Відповідь можна знайти у промові Жульєна на суді — винне несправедливе суспільство. | |
| Просмотров: 814 | Загрузок: 0 | | |