Корoткий опис:  ФРОНТОВА СЕСТРА
Юнак притулив розпашіле обличчя до холодної броні танка. Руки і ноги
зсудомило чи то від напруги, чи то від пережитого за ці кілька хвилин. Він
не має права розхолоджуватися, він командир, на нього дивляться бійці.
Це трапилося так раптово, що він не міг отямитись. Його тільки вчо
ра призначили взводним. Тиждень тому він повернувся у свій полк після
поранення. Це було його друге поранення, і він вдруге повертався до своїх.
Поранення було важким, лікарі непокоїлися за його здоров’я. Але він ви
дужав. І все це завдяки їй, Надійці, фронтовій сестрі. Маленька, тендітна,
вона двічі виносила його з поля бою. Під час першого поранення він на
магався їй допомогти, спираючи масу свого тіла на вцілілу руку. Стогнав,

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «ПОЛОНЕЗ» ОГІНСЬКОГО
Із моря дмухнув холодний вітер, пронизуючи до самих кісток. Весна
видалася холодною. Дрібний дощ швидше нагадував осінь, аніж весну.
Сіре небо зливалося з сірим пінявим морем, сірими скелями, сірими ши
нелями. Оце так південь!
У Керчі майже не було дерев, а ті, що і були, вже давно порубано на

дрова. А тепла все не було, весна затримувалась. Бійці грілися біля вимо
чених у солярці цеглин, які були за грубку. Попереду ще запеклі бої за
звільнення Криму, треба триматися. Особливо важко було пораненим.
Авіація довго не присилала транспорту для їхнього перебазування в тил.
Не вистачало їжі, але найбільше докучала нестача тепла.
Наказ був коротким: знайти дрова.
На завдання вирушили вп’ятьох. Молоді і дужі, стрункі як кипариси,
бійці пригиналися до землі, щоб залишитися непомітними. Треба було
дійти до двоповерхового будиночка, що притулився в скелях — єдиного

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  НЕЗНАЙОМЕ СВЯТО
Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незна
йомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно
зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:
— Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні
свято у нас в селі.
— Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть
гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?
— Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального
ставка.
— Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про
таке не чув.
Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:
— Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його
6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз,
полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збира
ють квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикра
шають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пуска
ють вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень,

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЯК ІВАНКО СТАВ ХОРОБРИМ
На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були
рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже
не залишилося.
Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє
дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів.
Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді він відчув прохання. Нічого
не кажучи, він рішуче підійшов до яблуні і поліз за яблуками. Іванко був
боязким хлопчиком, але для дівчаток, коли поруч нікого з хлопців не було,
йому хотілося бути хоробрим лицарем.
Раптом під ногою вломилася гілка, хлопчик ледве встиг схопитися
рукою за міцний стовбур. Як же важко йому було втриматися, як страш
но! Але він знав, що йому ніхто не допоможе, нікому прийти, треба подо
лати страх самому.
Дівчатка внизу закричали, підскочили на ноги і злякано дивились на
Іванка.
— Нічого, зараз дістану вам яблук, крикухи,— сказав Іванко, переводя
чи дух.
Хлопчик продовжував лізти до останніх яблук. І ось вони — великі,
золотобокі, рожеві, смачні.
Поклавши яблука до пазухи, хлопчик поступово спускався донизу.
Знову тріснула поруч гілка, але Іванко вже не боявся — він же спускався
з яблуками додолу.
Спустившись із дерева, Іванко повагом підійшов до дівчат і кожній
дав по яблуку.
— А тобі? — здивовано спитали дівчата.
— Та нічого, обійдусь, я не дуже хочу.
Дівчата захоплено подивилися на нього.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  НІЧНА ПРИГОДА Ціле літо я гостював у своїх родичів, допомагав пасти телят. Одного разу мені довелося на кілька днів залишитися на острові з маленькими телятками. Увечері, коли їх заганяв, помітив, що серед них немає білоло_ бої Зірочки. Я злякався, що на неї можуть напасти вовки, і пішов її шука_ ти. Сонце швидко зайшло, на землю спали сутінки. Кущі і дерева, привітні і зелені вдень, тепер стали чорними і зловісними. Довго я шукав Зірочку, але так і не знайшов. Вирішивши продовжити пошуки зранку, я набли_ зився до куреня і побачив, що з пітьми на мене блимали чиїсь зелені очі. «Вовки»,— промайнуло в голові, і я за якусь мить виліз на високе дерево. Довелося там і ніч провести. Я боявся рухатися, боявся заснути, з нетерпі_ нням чекав ранку. А коли зійшло сонце, із куреня вийшла Зірочка, на ходу дожовуючи мій сніданок. Я застиг із несподіванки, розсердився, закричав на теля, а потім голосно і весело розсміявся.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  СУМНИЙ УРОК ВЕСЕЛОГО ДНЯ Однієї травневої суботи ми з однокласниками зібрались іти до лісу. Плани мали грандіозні: зварити кашу, насмажити шашликів, а ще награ_ тись і набігатись досхочу. Аж ось нарешті всі зібралися. Перевірили, чи все взяли, і хутко рушили. Сонячне проміння пестило нас, зігріваючи уже по_справжньому. Не_ зрівнянні аромати дарувала яскрава травнева зелень. Зупинившись на улюбленому місці, ми звично і швидко розвели вогонь, а незабаром запах польової каші уже розносився по галявині. Посмакувавши кашею, хлопці побігли грати у волейбол, за ними по_ прямували й дівчата. Чаклувати над шашликом залишився лише Андрій — великий знавець і любитель цієї справи. Гра була чудовою, і Максим навіть роззувся — аби легше було бігати. Ось тут і сталася біда. Побігши в кущі за м’ячем, Максим наступив на уламок скла. Хлопець скрикнув від пекучого болю, а за мить уся шкар_ петка була в крові. Першою отямилася Марійка. Вона завжди брала з собою ліки першої необхідності. Швидко обливши рану перекисом вод_ ню, туго затягла її бинтом. Першу допомогу було надано, тепер необхід_ но було терміново повертатись у місто. Друзі обережно посадили Максима на велосипед і доправили до лікарні. Провідувати однокласника прийшли всім гуртом. І назавжди запам’ятали сумний урок, що бігати без взуття не можна, а тим більше бити й розкидати скло!

Читати далі   Написати відгук/Голосувати