План
1. Історико-біографічний екскурс.
2. Концептуальні засади технологи С.Френе.
3. Особливості змісту технології С. Френе.

В кожній дитині міститься більше істин, ніж у всіх педагогічних підручниках світу, разом узятих.
Селестен Френе
Ключові слова: шкільний кооператив; типографія; вільна експресія; вільні тексти; стінна газета; індивідуальні плани роботи; опори-бар'єри; дитячі заповідники.
1. Історико-біографічний екскурс
Селестен Френе (1896-1966) - видатний французький педагог ХХ століття, автор оригінальної педагогічної технології, заснованої на ідеях гуманізму і самовідданої любові до дітей. Йому належить заслуга не лише чіткої розробки концепції, але й конкретизації на технологічному рівні прийомів і методів її застосування, що забезпечило широке розповсюдження системи в школах багатьох країн Європи, Америки та Африки. У нашій країні також спостерігається жвавий інтерес до педагогіки С.Френе, створюються класи, центри, експериментальні майданчики, що працюють за його авторською концепцією. Це означає, що теоретична концепція і практичні рекомендації французького педагога зберігають своє актуальне значення, а питання, над якими він працював, органічно вписуються у пошуки розв'язання завдань, що стоять перед сучасною освітою. Це - увага до особистості дитини, оригінальне вирішення проблеми організації дитячого життя, різноманітні експерименти з активізації пізнавальної діяльності, інтенсивна розробка нових Форм і методів виховної роботи.
Селестен Френе народився 15 жовтня 1896 року в невеликому місті Грас, що на півдні Франції, в селянській родині. Вже у початковій школі він виявив неабиякі здібності, і батьки вирішили віддати його на навчання до середньої школи У 1913 році, завершивши обов'язкове навчання, Селестен вступає до нормальної школи міста Ніцци.
Французькі нормальні школи - це педагогічні училища, що готують учителів системи початкової освіти. В той час вони мали характер навчальних закладів інтернатного типу, де діти знаходилися на повному державному забезпеченні.
Завершити нормальну школу Селестену Френе не довелось - почалась перша світова війна, і вісімнадцятирічний юнак вступив у діючу армію. У 1915 році під Верденом він був тяжко поранений і чотири роки провів у госпіталях, хоча повністю вилікуватися так і не зміг.
У 1920 році почалась педагогічна діяльність Френе у мало комплектній школі маленького міста у Приморських Альпах.
Французька школа протягом багатьох десятків років була пройнята духом традиціоналізму і вважалася однією з найконсервативніших структур країни. В 20-30 роки, коли формувалася система Френе, структура школи зберігала ієрархічний характер: початкова і середня ланки школи були надто розмежовані. Характерною негативною рисою методики початкового навчання в той період був акцент на дослівне запам'ятовування. Навчальний процес будувався на принципі багаторазового повторення навчального матеріалу, що? звичайно, не сприяло міцності цього засвоєння, не стимулювало внутрішньої інтелектуальності та емоційної активності дітей, не розвивало аналітичного і критичного мислення.
Зіткнувшись із консерватизмом французької школи, молодий вчитель не прийняв його, захопившись ідеями популярного на той час руху "Нове виховання".
Це була широка і різноманітна міжнародна педагогічна течія, яка набула розповсюдження на Заході саме в 20-30 роки XX століття. Вона увібрала в себе настільки різні за ідейно-теоретичними концепціями установки, що об'єднання їх під однією назвою здавалося умовним і штучним. Однак була спільна ідея, яка об'єднувала всіх прибічників "Нового виховання" - рішуче неприйняття традиційної педагогіки.
В 1924 році Френе взяв участь у конгресі Міжнародної ліги Нового виховання, що проходив у Швейцарії, встановив особистий контакт з керівниками цього об'єднання - Е.Клапаредом, Р.Кузіне. Однак він не став "правовірним" послідовником жодного з них. Молодий учитель наполегливо шукав власні шляхи оновлення школи і невдовзі він їх запропонував у власній педагогічній концепції. В його системі вирішальне значення надавалося досвіду дитини, набутому в сім'ї, школі, в процесі спілкування; дитина сама створює свою особистість, а функція педагога полягає в тому, щоб допомогти відшукати в собі і розвинути те, що їй органічно притаманне. У центр поставлена особистість дитини, яка розкриває свої потенційні можливості, її самоактуалізація, а не одержання абстрактних знань.
До середини 20-х років експерименти Селестена Френе стали відомими. У 1927 р. склалося об’єднання учителів початкових класів, які поділяли його погляди. Це був Кооператив прибічників світської школи, невдовзі перетворений в Інститут сучасної школи, котрий став важливим центром виробництва і розповсюдження навчальних матеріалів. Селестену Френе належить ідея створення Міжнародної Федерації прибічників Нової школи, лідером якої він був протягом багатьох років. Френе заснував декілька педагогічних журналів і був їх незмінним керівником.
У 1934-1935 рр. при підтримці соратників Селестену Френе вдалося побудувати власну школу у Вансе. Це був одноповерховий будинок павільйонного типу з басейном у Центрі двору; класні кімнати просторі, світлі, переважно білого кольору. Школа працювала як інтернат, і вчилися в ній здебільшого діти з малозабезпечених сімей. У цьому та інших навчальних закладах Френе розробив "техніку", яка передбачала оригінальні форми виховання й навчання.
Французький педагог, який вважав навчально-виховний процес тогочасної школи малоефективним, спочатку прагнув його частково вдосконалити. Згодом, однак, він дійшов висновку, що необхідно інакше будувати все навчання. V кінцевому результаті школа Френе склалась із ряду різних за функціями елементів: шкільної типографії, шкільного кооперативу, "вільних тестів робочої бібліотеки тощо, з закладі панувала радісна, дідова атмосфера. У першій половині дня учні вели самостійну навчальну роботу, звертаючись по допомогу до вчителя, інші Чергували на кухні, треті працювали в городі або майстернях, до обіду підводили підсумок, обговорювали "вільні Тексти", повідомлення, проводили консультації. "У другій половині дня діти займалися спортом, гралися, працювали в майстернях. Увечері в присутності всієї школи С.Френе підводив резюме дня, що минув. Кожний учень і кожний клас мали свої програми на день, тиждень, місяць. Для виконання групового завдання діти самі обирали собі товаришів. Учень регулярно - не менше одного разу на три тижні -звітувався.
Протягом усієї діяльності Селестену Френе допомагала дружина - Еліз Френе - талановитий педагог-новатор.
На початку 30-х років у Франції було створено Фронт захисту дитини. До нього входили відомі педагоги і психологи (П.Ланжевен, А.Валлон). Будучи одним з ініціаторів створення Фронту, Френе став його секретарем, тобто взяв на себе організаційні функції координації цього руху, який мав антифашистську, демократичну спрямованість.
Консервативні представники шкільного відомства і реакційна французька преса люто критикували Селестена Френе, стверджуючи, що його школі дітей виховують в дусі аморальності і неповаги до національних традицій. На захист французького педагога вчули демократичні організації і відомі представники лівої інтелігенції А.Барбюс, Р.Ролан.
Під час другої світової війни Френе зазнавав переслідувань з боку профашистського режиму Віші. У 1941 він був ув'язнений у Концентраційний табір, де перебував протягом майже двох років. Після звільнення брав активи участь у русі Опору.
Селестен Френе залишав глибокий слід у пам'яті людей; які з ним спілкувалися: вражали його чудові організаторські здібності, спокій і витримка, висока культура, допитливість і , безмежна любов до людей.
Науково-технічний прогрес дозволив удосконалити і збагатити "техніку" французького реформатора, використовуючи копіювальні устрої, аудіо-, відеоапаратуру, робоча бібліотека поповнюється за рахунок нових дидактичних матеріалів - відео-, аудіозапису, лазерних дисків. Слід зазначити, що в сучасних дослідних школах застосовуються окремі компоненти "техніки Френе" (зазвичай це "вільні тексти" і копіювальна техніка, література з робочої бібліотеки). Водночас сам Селестен Френе наголошував, що його технологія дає найкращий результат при цілісному застосуванні.
Цікавий експеримент здійснено у Франції декількома "ліцеями-пілотами", які керуються принциповими дидактичними установками технології Френе: 1) не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні; 2) освоювати шкільну програму групами (командами) ліцеїстів; 3) використовувати активні методи навчання з урахуванням індивідуальних нахилів дітей; 4) навчати у тісній взаємодії із середовищем, співробітництві вчителів з учнями; 5) перетворити екзамени у процес набуття знань. Здійснення таких установок велося за трьома основними напрямками: коректування програм, оновлення форм і методів навчання, використання технічних засобів.
Класи нараховували не більше 25 учнів, які поділялися на команди, що виникали на основі спільності інтересів у навчальній і позанавчальній діяльності. Команди створювали і вчителі (по три чоловіка в кожній), члени вчительських команд повинні були узгоджувати свої педагогічні зусилля.
Навчальний матеріал групувався за так званими синтетичними темами, наприклад, в ліцеї Енгієна протягом навчального року були запропоновані шість таких тем. Скажімо, при вивченні синтетичної теми "Єгипет" учням слід було дати характеристику історії та географії Єгипту. Подорож по графічній карті супроводжувалася вивченням клімату, культури Єгипту. При підготовці ліцеїсти використовували підручники та іншу літературу, а також документальні джерела. Вони відвідували музей, ознайомилися з культурою давніх єгиптян.
Ліцеї-пілоти особливо піклувалися про розвиток творчої уяви у школярів (викладачі літератури пропонували фантазувати на будь-яку літературну тему, викладачі математики вправляли в зображенні складних геометричних фігур, викладачі фізики заохочували до виготовлення моделей механізмів тощо).
Зразкові ліцеї приділяли багато уваги естетичній підготовці. Силами учнів регулярно ставились театральні вистави.
Ліцеї-пілоти вели пошук оптимального поєднання обов'язкової та елективної освіти. Класи систематично ділили на групи учнів (сильні, слабкі, ліниві, нестабільні), при організації елективного навчання враховувалась необхідність мотивації до такого навчання. За даними Міністерства освіти Франції у ліцеїв-пілотів накопичено значний досвід навчання в обстановці дружньої участі, особистої відповідальності, самостійності, поваги до особистості.
2. Концептуальні засади технології С.Френе
Педагогічна технологія Селестена Френе будується на основі сформульованого, на противагу традиційній французькій школі, "ядра цінностей":
- здоров'я дитини;
- визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку;
- створення благоприємного для розвитку дітей середовища;
- забезпечення ''природного, живого і всебічного виховного процесу"'.
Названі цінності визначають і головну мету вихованні "максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде слугувати їй і якому вона сама буде служити".
В якості основних засобів реалізації зазначеної мети С.Френе називав такі:
- природа;
- праця в школі-майстерні;
- розумова діяльність в ході індивідуалізованих занять за планом і графіками;
- художня творчість;
- власний досвід дитини, якого вона набуває в процесі трудової діяльності.
Однією з концептуальних засад технології Френе є ідея про опори-бар'єри, яка значно випередила свій час. Практично лише декілька десятиліть тому зарубіжна психологія (К.Роджерс та ін.) і значно пізніше вітчизняна педагогіка (О.С.Газман) серйозно звернулись до розробки концепції "захисту" дитини у виховному процесі. Йдеться про захист емоційний, моральний, фізичний. У цьому аспекті врахування теорії та практики французького педагога уявляється надзвичайно корисним, Селестен Френе розмірковував так: у житті дитини неминуче виникає багато бар'єрів - сім'я, суспільство, вчитель, але одночасно ці ж "бар'єри", які дисциплінують і стримують, за певних обставин і правильно організованою діяльністю дитячого закладу стають "опорами" в її розвитку. Традиційна школа в якості опори в кращому випадку розглядає вчителя і сім'ю, а школа Френе "розсуває" межі, систематизує та укріплює звичні опори і створює нові, наприклад, індивідуальні плани роботи.
На відміну від масової практики, яка спирається на державні стандарти та навчальні плани, Френе вводить спільну з дитиною розробку індивідуальних планів занять з усіх навчальних дисциплін. Це вимагає ретельної підготовки педагогом загальних для всього класу планів і наявності всіх необхідних засобів для організації індивідуального планування, як-от:
- карток самоконтролю з арифметики та граматики;
- інформаційної картотеки;
- каталогу;
- робочої бібліотеки;
- перфострічки для програмованого навчання.
В результаті, як справедливо зазначає Френе, якщо Дитина сама склала свій план роботи (звичайно, за допомогою вчителя і товаришів), то вона буде всіма силами прагнути виконати його. Таким чином, формується наполегливість, волі, і в той же час здатність працювати в колективі, здійсню посильний внесок у спільну роботу.
Визначним засобом виховання в технології виступає природа. Як і Р.Штейнер, Селестен Френе визнає необхідність ранньої соціалізації дитини у відповідним чином побудованих дитячих садках, своєрідних "дитячих заповідниках", головним методом виховання в яких стає "пізнання на дотик". Це в свою чергу вимагає різноманітного оточуючого середовища. Будучи прихильником "нового виховання", Френе повною мірою розумів значення природи у становленні особистості дитинні тому з перших кроків її життя закликав педагогів включати природу у виховний простір дитинства, максимально розширювати його за рахунок просторих парків, садів, сільськогосподарських угідь, "живих куточків" тощо. У віці 4-х років, на думку С.Френе, дитина вже виявляє інтерес до середовища як засобу організації власного життя, робить спроби підкорити його своїм інтересам. Ось чому в цьому віці необхідні різноманітні "ігри-роботи" і "роботи-ігри", які беруть свій початок у педагогічній діяльності гуманістичних шкіл О.Декролі та М.Монтессорі.
Не меншого значення набуває природа і в організації початкової школи, яка просто "не може існувати без природного середовища", і наявність якого Френе вважав обов'язковою умовою нормального функціонування дитячого закладу. Не можна не погодитися з французьким педагогом у тому, що природне середовище, з одного боку, надає дитині необхідний для розвитку "'матеріал", а з другого, забезпечує нормальні умови для фізичного та емоційного росту. Актуальною уявляється думка Френе про необхідність допомагати дитині "будувати" свою особистість через створення відповідної обстановки, а не через повчання та вказівки, оскільки будь-яке насильство над особистістю здатне породити негативні наслідки
Важливе місце в педагогічній концепції С.Френе займала ідея і технологія створення шкільного співтовариства. В його працях можна зустріти цікаві зауваження про дух школи, про способи формування сімейної обстановки, про створені справжнього співтовариства дорослих і дітей. Французький педагог створив цілісну концепцію школи общинного типу, об’єднаної:
- єдиними цінностями та "соціальним духом";
- спільною трудовою діяльністю в майстернях;
- подіями, що спільно організуються і переживаються;
- єдиними правилами поведінки, що виробляються в ході загальних зборів;
- шкільними символами, які визнаються всіма (особливе місце серед них займала шкільна газета),
- захистом прав особистості кожної дитини, що забезпечується повним самоуправлінням інколи.
Однією з основних цілей і цінностей школи Френе є формування громадянина, "який усвідомлював би свої права та обов’язки і зумів виконати функції активного члена демократичного суспільства". Для досягнення поставленої мети в школі повинна бути, з одного боку, правильно організована трудова діяльність дітей, а з другого, школа повинна бути відкритою соціальному середовищу і тісно пов'язана з ним. Виховання працею в різного роду майстернях, набуття необхідних для життя практичних навичок і вмінь, формування особистісно значущого життєвого досвіду - все це складові частини єдиного процесу формування людини і громадянина демократичного суспільства. А якщо додати до цього, що названі цілі не просто декларувались, а детально розроблялись на рівні технології і перевірялись у школі Френе, то стане зрозумілим той великий інтерес і серйозна увага, які виявила до них широка педагогічна громадськість Франції.
Школи С.Френе будувалися на основі повного самоуправління, головним органом якого були щотижневі загальні збори шкільного кооперативу, де розглядалися всі значущі питання життя закладу і окремо обговорювалися проблеми, підняті у шкільній газеті. Для форми об'єднання дітей і дорослих Френе використовував термін "кооператив". На ямку французького педагога, кооперація дітей і дорослих мала на увазі спільне використання знарядь праці, спільну відповідальність і спільне прийняття рішень. У цій ситуації педагог, залишаючись авторитетним і впливовим членом Кооперативу, переставав виконувати роль одноосібного судді, а включався в діяльність ради, яка обиралася таємним голосуванням, і до якої входили голова, його замісник, секретар і скарбничий.
Безсумнівною заслугою Селестена Френе є не лише розробка технології створення гуманістичної і демократичної школи, але спроба пояснити цю технологію батькам учнів зробити їх соратниками школи, розширити педагогічне співробітництво школи і сім'ї. У своєму "Зверненні до батьків" французький педагог послідовно доводить значущість створення нової атмосфери в сім'ї та школі, атмосфери свободи і співробітництва, оскільки "лише за допомогою свободи можна підготувати до свободи, лише за допомогою співробітництва можна підготувати до соціальної гармонії та співробітництва, лише за допомогою демократії можна підготувати до демократії". Саме ці істини Френе пропонував викарбувати на фронтонах усіх шкіл.
3. Особливості змісту технології С. Френе
Головна ідея Френе полягає у тому, що для втілення у життя прогресивної педагогічної теорії недостатньо змінити організаційні форми навчального процесу, методи і прийоми роботи. Необхідно створити і впровадити "нові матеріальні засоби навчання і виховання".
Перше місце серед цих засобів посідає шкільна типографія. Зауважимо, що експериментальна робота Френе починалася саме з неї. Довгий час типографські машини були обов'язковим устаткуванням кожної школи, що працювала за його технологією. Шкільна типографія - головний засіб роботи з так званими "вільними текстами" (С.Френе). Це невеликі за обсягом творчі розповіді дітей про родини, друзів, плани на майбутнє, враження від екскурсій та прогулянок. Кращі вільні тексти вчитель відбирає для обговорення, в ході якого діти вносять корективи і доповнення і приймають до друку. У подальшому дані матеріали відіграють роль навчальним посібників.
На думку С.Френе, шкільна типографія і вільні тексти - найяскравіший символ нової школи, практичне втілення ідей збагачення навчально-виховного процесу при постійному вивченні особистості дитини, врахуванні її інтересів і потреб. Отже, вільний текст використовується не лише як навчальна вправа, а насамперед як важливий соціально-психологічний тест, результати якого дозволяють зрозуміти особливості усвідомлення дитиною себе і соціального середовища. Водночас, це новітня технологія мовленнєвого розвитку дітей. Як стверджує Френе, традиційні методи розвитку мови засновані на імітації дитиною мови дорослих, а однотипні вправи, спрямовані на формування граматичної правильності мови, не викликають у дітей інтересу і швидко втомлюють їх. Натомість вільні тексти повертають у школи рідну мову як живий засіб спілкування.
Нагадаємо, що у 20-х роках минулого століття в нашій країні застосування друкарської машини в школах було досить поширеним. Відомий педагог А.Пінкевич, який побував у школі Френе, назвав типографію навчальним засобом значної педагогічної ефективності, доступним масовій школі.
Селестен Френе був принциповим противником систематичного використання підручників, особливо у початковій школі. На його думку, підручники унеможливлюють індивідуалізацію навчання, пригнічують органічні інтереси дитини, прищеплюють сліпу віру в друкарське слово.
Розуміючи, що все навчанні неможливо будувати на вербаліці вільних текстів і розповідей учителя, французький педагог пропонує надати дитині такий матеріал, за допомогою якого вона могла б систематично набувати нових знань. Цій меті слугують особливі картки, кожна з яких містить або частину навчального матеріалу з певного предмету, або конкретне завдання: текст для граматичної вправи, арифметичну задачу, питання з історії, географії тощо. Нумеровані картки систематизують у спеціалізованих картотеках за предметами або комплексними темами. Кожна дитина за допомогою вчителя складає відповідний набір карток для занять. Цей навчальний засіб сучасні педагоги розглядають як прообраз програмованого навчання.
Оригінальні навчальні посібники, створені Френе, дають реальну можливість кожній дитині засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, усвідомлено, приділяючи більшу увагу тим питанням, які її особливо цікавлять. Зміст і послідовність навчальних карток систематично оновлюється Зрозуміло, що нова інформація, а відповідно - нові оцінки і висновки повинні постійно вноситися в картки. Час від часу вчитель доручає групі старших дітей скласти за цими змінами нову картку. Отже, учні виконують своєрідну роль авторів навчального посібника.
Технологія Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель складає місячний план роботи, що містить перелік тем з навчальних предметів, які вимагаються державними програмами для початкової школи. Відповідно до цього кожна дитина за допомогою вчителя складає індивідуальний тижневий план, у якому відображаються основні види її роботи. Індивідуальному плануванню надається велике значення, бо воно допомагає учневі ясно зрозуміти поставлені перед ним конкретні завдання, самостійно розподіляти свій час і навчальні зусилля, розвиває почуття відповідальності.
Однією з найнегативніших рис традиційної шкільної практики Селестен Френе вважав недосконалу систему оцінок, яка не відтворює реального стану успішності і призводить до показних успіхів, викликає суперництво, нещирість, егоїзм. На цю сторону оцінювання вказував видатний вітчизняний педагог К.Д.Ушинський, який писав: "У самолюбстві французька педагогіка знайшла найсильніший важіль і працює ним немилосердно. Задля цієї мети французи винайшли багате геніальних засобів: нагороджують своїх вихованців орденами надають чини і друкують їх імена в газетах". Традиційною для французької школи була система так званої класифікації встановлення рангу учня у відповідності до навчальних успіх ("перший", ''третій", "сьомий"' та ін.). Вважаючи доцільним змагання з однолітками в спорті та іграх, Френе заперечував можливість переносу даного методу на оцінку навчальної діяльності, вбачаючи у ньому причини глибоких особистість негараздів для всього подальшого життя людини, виток численних комплексів неповноцінності. Натомість гуманною місією шкільного навчання французький педагог проголошує культивування успіхів кожного учня, що є необхідним для самоствердження особистості.
Цілісність педагогічної концепції С.Френе полягає у вирішенні ним проблеми єдності розумового і морального виховання. Він застерігав від хибного уявлення педагогів щодо того, що засвоєння дитиною значного об'єму знань веде до підвищення рівня моральності і громадянської самосвідомості, підкреслюючи нерівноцінність наукового і морального прогресу людства. У технократичному мисленні педагог вбачав велику небезпеку для людяності, посилаючись на такі зворотні сторони науково-технічного прогресу, як загроза атомної катастрофи, екологічні кризи та ін. На думку С.Френе, тут існує прямий зв'язок з авторитарною педагогікою, яка задля високих результатів нівелює волю й інтереси дитини.
Різкій критиці у концепції педагога-гуманіста піддається словесний метод морального виховання. Формальні розмови про мораль шкідливі, оскільки вони декларують уявну легкість виконання правил моральної поведінки: достатньо лише знати їх і автоматично виконувати. Адже дійсна моральність полягає не у сліпому підкоренні вимогам дорослого, а у добровільності вибору власного способу дій на основі розуміння обов'язку і честі.
Для того, щоб діти вправлялися у самостійних моральних вчинках, необхідно відповідно будувати всю діяльність школи, спрямовувати її на виховання в дусі взаємодопомоги, гуманності, особистої гідності. Важливу роль в цьому має самоуправління учнів, яке в школі Френе втілене у формі шкільного кооперативу. Кооператив об'єднує всіх учнів школи і очолюється виборною радою, яка контролює господарчу Діяльність і організовує самоуправління (розглядає випадки порушень порядку, обговорює і розв'язує конфлікти, вирішує питання про заохочення і покарання). До складу ради, який Щорічно поновлюється, входять як учні, так і педагоги. Даний орган діє на засадах свободи слова, рівних прав, відкритого обговорення. Спільне засідання кооперативу проводилось щосуботи у другій половині дня, до цієї події робили виставку кращих дитячих робіт за тиждень, приводили в порядок класну кімнату, готували виступи.
Важливий елемент технології С.Френе - шкільна стінна газета, яка готується впродовж цілого тижня за такою методикою. Щопонеділка у шкільному коридорі вивішується великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки: "критикую". "Я хвалю", "Я хотів би", "Я зробив". Поруч із аркушем прив'язаний олівець, яким можна зробити будь-який запис, який неодмінно має бути підписаний автором. У роботах Френе аналізується велика кількість цих записів, які відображають сутність гуманістичних взаємин між дітьми і педагогами, різноманітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогливість, небайдужість до всього, що відбувається у школі. Наприкінці тижня зміст газети обговорюється на зборах і одним із найсуворіших рішень колективу щодо порушників дисципліни є заборона на певний час робити записи у стінгазеті, Якщо ж учень часто згадується у рубриці "Я хвалю", і ці судження достатньо обґрунтовані, то такі вчинки схвалюються оплесками зборів як найвища нагорода. Отже, традиційна фраза ображеного: "Я пожаліюся на тебе вчителеві" у школі Френе замінена зрілим демократичним попередженням: "Я буду критикувати тебе у стінній газеті", а це вже не помста і не погроза, а громадянський вчинок.
Серед педагогічних праць Селестена Френе на особливу увагу слугують такі його роботи, як "Нова французька школа", "Моральне й громадянське виховання", "Формування особистості дитини і підлітка". "Звернення до батьків" та ін. Значний інтерес викликають і нині його "Педагогічні інваріанти'' - праця, яка має досить своєрідну структуру. Набір інваріантів являє собою стислий виклад усіх концептуальних положень технології С.Френе, які забезпечені текстами з трьома принципово різними відповідями. Педагог повинен обрати одну з них. Співставлення цих відповідей дозволяє усвідомити, якої системи педагогічних поглядів він дотримується: а) традиційної, б) інноваційної, в) педагогічні позиції чітко ще не визначені.
На основі принципів, визнаних інваріантами (тобто дійсними і такими, що не підлягають перегляду). Селестеном Френе був вироблений певний педагогічний код:
- зелений колір: методи й засоби, які повністю узгоджуються з даними інваріантами, і без усякого сумніву можуть використовуватися педагогами, оскільки вони успішно апробовані у минулому;
— червоний колір: методи й засоби, які суперечать даним інваріантам і від яких слід позбавитись якнайшвидше;
- жовтий колір: методи й засоби, достатньо ефективні за деяких обставин, але водночас вони вимагають обережного використання з боку педагога, який повинен чітко усвідомити їх тимчасовий характер.
Наприклад: Майбутня демократизація суспільства готується демократією школи; авторитарна школа не може сформувати майбутніх громадян демократичного суспільства.
1. Ви намагаєтесь встановити демократію у школі (зелений колір);
2. Ви робите несміливі спроби демократизації, які ще не порушують усього навчально-виховного процесу (жовтий колір);
3. Ваша школа залишається авторитарною (червоний колір).
Аналіз педагогічного світогляду Селестена Френе дозволяє визначити його яскраве гуманістичне спрямування. Видатний французький педагог розглядає філософію освіти як визначальний чинник процесу оновлення освіти, теоретичне підґрунтя для порівняння освітніх систем і створення нових. Учитель, який володіє філософським підґрунтям педагогічної діяльності, здатний створювати власні педагогічні технології, оскільки він бачить стратегію освіти і може визначити своє місце в ній. Такий підхід, поруч із гуманістичними засадами педагогіки Френе, є найбільш актуальним для сучасного реформування освіти.
Питання і завдання
- У чому полягає альтернатива педагогічної технології? С.Френе традиційним формам навчання й виховання?
- Цілеспрямована стимуляція активності та свободи самовираження учнів: чи сумісні вони у цілісному навчально-виховному процесі?
- Охарактеризуйте головні засоби реалізації мети педагогічної технології С.Френе.
- Чи можлива соціалізація особистості дитини через систему дитячого самоуправління та які її шляхи?
- Розкрийте суть концептуальної ідеї технології Френе про опори-бар'єри.

Література:
1. Вульфсон Б.Л. Выдающийся французский педагог-гуманист: К 100-летию со дня рождения С.Френе // Педагогика. - 1996. -№3.-С.91-97.
2. Вульфсон Б.Л. Педагогика успеха й радости // Антология гуманной педагогики: Селестен Френе. -М., 1997.
3. Джуринский А.Н. Зарубежная школа: современное состояние й тенденции развития. - М., 1993.
4. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. - М., 1998.
5. Сиротенко Г.О. Педагогіка Френе (техніка Френе) //Постметодика. - 1996. - №4. - С.ЗЗ.
6. http://referatwm.ru/load/13-0-0-0-1 (розділ Педагогіка з ДЛЯ вчителя.)
7. Сухомлинська О.В. С.Френе і В.Сухомлинський: спільне й відмінне у вихованні // Шлях освіти. - 1996. - №2. - С.30-35.
8. Френе С. Избранные педагогические сочинения. - М., 1990
9. Цырлина Т.В. Феномен гуманистической авторской школы) в педагогической культуре XX века. - Курск, 1999.
10. Экспериментальные учебно-воспитательные учреждения Западной Европы й США. - М., 1989.