Приймай дитину з благоговінням,
виховуй її з любов'ю,
випускай вільною.
Р.Штейнер
1. Історія виникнення технології
Ідеал виховання зазнавав історичних змін. Давні індійці намагалися підпорядкувати людську натуру школі йоги, за допомогою якої виховувалися тіло, душа і дух. Давні греки піклувалися про те, щоб молоді тіла розвивалися за допомо¬гою гімнастичних і танцювальних вправ, удосконалювалися і набували витонченої, гармонійної форми. Греків здивувала б дитина, яка тривалий час сидить на одному місці — за пар¬тою. Для греків урок починався б із перерви, де вихованці гралися б і бігали. Давньоримським ідеалом були ритор, ора¬тор (Цицерон, Цезар), у яких слово мало величезну силу, тому основна увага приділялася постановці дихання і голосу, розвитку здатності формулювати свої думки.
Давньогрецькі, давньоримські і середньовічні уявлення про ідеал виховання на сучасний погляд карикатурні. Оратор нагадує політика, замкненого у своїй ідеології, а середньо¬вічний мудрець - експерта, що знає багато про все, але не здатний побачити світ як єдине ціле. На жаль, сучасні тра¬диційні школи мають яскраво виражену тенденцію розвива¬тися як школи експертів. Однією зі спроб розв'язати цю про¬блему було створення вальдорфських шкіл.
Засновником вальдорфської педагогіки можна по праву вважати мислителя, філософа, літературознавця, глибокого дослідника творчості Ґете, творця філософського вчення — антропософії - Рудольфа Штейнера (1861 — 1925).
Рудольф Штейнер ще в дитинстві набув досвід надчутли¬вою розуміння реальності. У 1919 р. він створив у Штутгарті першу вальдорфську школу. Своєю назвою вона завдячує ци¬гарковій фабриці "Вальдорф-Асторія". Її директор організував школу для дітей робітників та службовців фабри¬ки. Р Шгейнер втілив у цій школі розроблене ним філо¬софське вчення — антропософію, відповідно до якого розви¬ток здібності до пізнання приводить людину до досконалості. Антропософія поєднує в собі елементи суб'єктивного ідеалізму (дійсність як самовиявлення духу), об'єктивного ідеалізму Ґете, а також християнства.
Доктор Штейнер справді помічав за реаліями нашого фізичного світу невидимі явища надфізичних світів. Він вва¬жав, що завдяки розвитку нових здібностей, наявних у зарод¬ку в усіх людей, суб'єкт може проникнути у ці світи. І го¬ловне завдання нової педагогіки полягало в тому, щоб розви¬нути цей новий спосіб пізнання. Хоча для фізичних, почуттів відкритий лише фізичний світ, людина, як істота духовна, має, крім фізичного тіла, ще й душу. Розвитку "духу" і "душі" дитини Штейнер надавав особливого значення. Роз¬крити здібності душі дитини, сприяти прояву її духу в житті — завдання глобальні і потребують великої самовіддачі педагогів. Дитина приходить на Землю з визначеною місією. Визволити душу дитини, дати здійснитися цій місії — основне завдання школи.
Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей "вільного виховання" і "гуманістичної педагогіки". Вона може бути схарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла.
Вальдорфська педагогіка сьогодні — це міжнародний культурно-освітній рух. Під час гітлерівського режиму вальдорфські школи у Німеччині було закрито. Після Другої світової війни вони стали з'являтися у різних країнах, і кількість їх швидко зростала. Сьогодні їх понад 500 — у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Швейцарії, Скандинавії, Великій Британії, США. З'явилися такі школи в Африці, Південній Америці, Японії. Вальдорфська педагогіка — це не тільки школи, а й дитячі садки і лікувально-педагогічні об-щини, це широка видавнича діяльність: книжкові серії із загальних питань виховання, література для психологів, лікарів, батьків. Постійно видаються журнали; серед найвідоміших — німецький журнал "Мистецтво виховання" і серія "Вчення про людину і виховання".
З'явившись на початку століття, вальдорфська педагогіка останнім часом переживає на Заході та у нашій країні друге народження. Про неї можна прочитати у періодиці, почути на курсах підвищення кваліфікації вчителів, побачити окремі прийоми у роботі колег.

2. Концептуальні положення
• Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декіль¬кома щаблями. Перший з них — народження фізичного тіла. У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя. У віці 14 років "народжується друге духовне тіло", що створює умови для самостійного емоційного життя і мислен¬ня, а у 21 рік відбувається народження людського "Я". Кож¬ний із названих циклів життя висуває у процесі виховання і навчання свої завдання, цілком специфічні вимоги.
• Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного роз¬витку природних задатків; "ідучи за дитиною", створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Вчителі мають враховувати: розвиток людини відбувається у ритмі семи років. Визнання індивідуальності дитини, таємничого у кожному.
• Вільне виховання і навчання, без примусу, насильства духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.
• Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, вихо¬вання та творчості.
• Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.
• Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати "дитинст¬во", інтелектуалізувати розвиток завчасно.
• Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.
• Екологія і культ здоров'я.
• Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності за¬собами мистецтва.
• Імітація як засіб навчання,
• Поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.
• Єдність розвитку розуму, серця і руки.
• Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8—9 років (щоб уникнути стресів).
• Школа для всіх.
• Єдине життя педагогів і учнів,
• Обережність, увага, дбайливість, ненасилля та допомога, але насамперед любов до дитини.
• Розвиток образного сприйняття світу.
• Збереження об'єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.
• Важливість не результату, а процесу.
• Велика увага естетичному розвиткові і трудовому вихо¬ванню.

3. Мета і завдання технології
В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої — тіло, душа і дух. Р. Шгейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації — пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені — людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі - волі, почуттях та мис¬ленні, які перебувають у стані безперервного руху.
Головна мета цієї педагогіки — розвивати новий спосіб пізнання. Адже для фізичних почуттів відкритий лише фізич¬ний світ, а людина — істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав особливого значення розвиткові "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.
Завдання вальдорфської школи в тому, щоб впродовж три¬валого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо — це відмова від влади над дітьми.
Головне завдання вчителя вальдорфської школи — допо¬могти дитині в її духовному самовизначенні, створити макси¬мальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.
Дитина — громадянин трьох світів: матеріального, душев¬ного і духовного, її "Я" - це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом, їй потрібна допомога в осягненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Вчителі цих шкіл намагаються допомогти своїм ви¬хованцям оволодіти антропософським мисленням.

Ключові слова
Антропософія, вальдорфська педагогіка, ритм, індивіду¬альність, свобода навчання, навчання "за епохами", самопізнан¬ня, саморозвиток, евритмія.

Понятійний апарат
Антропософія — філософське вчення, розроблене Рудольфом Штейнером, поєднує в собі елементи німецького ідеалізму (дійсність як поступове самовиявлення духу), світогляду Ґете. в якому світові явища розглядаються як метаморфоза об'єктивно¬го духу, а також християнства, згідно з яким розвиток здатності до пізнання приводить людину до досконалості,
Вільне виховання -- напрям у педагогіці, що зародився в другій половині XIX ст. (Л. М. Толстой), відстоює вільний саморозвиток дитини в ході самодіяльних занять.
Головний урок — ранковий урок, на якому вивчається один предмет протягом кількох тижнів.
Евритмія (з грецької — прекрасний ритм, прекрасне зву¬чання) як мистецтво руху, мистецтво "видимої, мови", "види¬мої музики" виникла в результаті вивчення законів руху гор¬тані, піднебіння, губ, завдяки яким людина може говорити та співати. Закономірність рухів гортані, за Штейнером, можна поширити на весь людський організм. Особливо "промовис¬тими" можуть бути руки і кисті рук: "Завдяки чому ство¬рюється можливість побачити те, що ми чуємо у співах і мов¬ленні". Евритмія подавалася не лише як сценічне мистецтво, а й як невід'ємна частина педагогічного процесу у вальдорфській школі.
Навчання "за епохами" ("епохальна методика") —
періодична система викладання. Математика, історія, фізика тощо викладаються не паралельно, а періодами, у здвоєних ранкових заняттях, щодня впродовж 3—5 тижнів. Здвоєні за¬няття з художньо-прикладного мистецтва відбуваються у другій половині дня. Денні години відводяться на заняття му¬зикою, мовою, евритмією.
Ритм — поняття, введене Р. Штейнером для пояснення періодичності розвитку дитини. При цьому враховуються семирічний, річний і денний цикли в розвитку дитини.

4. Зміст технології
У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи — ди¬тина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р. Штейнером, організація життя дитини повинна бути мак¬симально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі - ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ригм тижня, пори року.
Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається з самого народження. Першим з'являється ритм дихання, Що поступово стає дедалі чіткішим. Другим — харчування материнським молоком. Третій основ¬ний ритм у житті людини — ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Шгейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем ("вдих") і часу, коли діти надані самі собі ("видих"). Ритми не можна абсолютизувати для всіх і на всі часи. Вихователь повинен уміти вибрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій групі і цій дитині. До¬машнє життя дитини теж вибудовується на основі дотриму¬вання ритмів. Оптимальний ритм вселяє дитині почуття впев¬неності. Ритм не можна плутати з режимом; це складніші взаємини людини з довкіллям.
Перший період життя дитини Р. Штейнер визначив як "імітацію і приклад" - у неспокійної людини діти теж бу¬дуть неспокійними. Дитина вчиться тільки шляхом імітації.
Перші сім років життя дитини — виховання волі дитини і ключове слово для вихователів, батьків і вчителів — "Я сам". У сім років настає глибока криза в розвитку дитини — зміна молочних зубів. Р. Штейнер вчить обережно ставитись у цей період до її психофізичного ресурсу і категорично за¬бороняє до настання семи років нав'язане інтелектуальне на¬вантаження — математику, читання, письмо.
Знайомство педагогів з дітьми відбувається ще перед всту¬пом їх до школи — у дитячому садку, де вони разом займа¬ються музикою, малюванням (мокрий метод та крейда), ліпленням з глини, воску, танцями та евритмією. Заняття в дитячому садку проводяться з групами по 12—20 дітей, три¬вають півдня, що є оптимальним.
До школи діти приймаються тільки в сім років. З 7 до 14 років — інший період у житті дитини, коли йде інтенсив¬ний процес формування почуттів, і тут ключове слово — "Світ прекрасний!".

Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих, орієнтованих, як правило, "вертикаль¬но". У звичайних школах щодня проводяться різні уроки. Учнів довільно перекидають з одного предмета на інший, а це перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.
Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повто¬рюється і складається з трьох частин. Перша частина - "го¬ловний урок", та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визна¬чається з гуманітарної або природнйчо-наукової галузі (літе¬ратура, фізика, історія), її вивчають 3—4 тижні підряд як цілісну "епоху". Коли закінчується цей період ("епоха"), діти починають вивчати інший предмет.
Особливості змісту "навчання за епохами”' по класах:
1-й: прообрази і казки; від образу до букви; співи, ев¬ритмія; в'язання спицями;
2-й: чудеса і легенди; письмо; арифметика; флейта, малю¬вання, ручна праця;
3-й: створення світу і Старий Завіт; ноти, малювання форм; в'язання гачком;
4-й: розрив загального і приватного; дріб; європейські міфи; орнамент, канон, вишивка;
5-й: гармонія та античність, Греція; десятковий дріб, ор¬кестр, робота з деревом;
6-й: середні віки, боротьба добра і зла; Рим; фізика, про¬центи, геометрія, стругання;
7-й: простір і Ренесанс; алгебра, вірші, гаптування;
8-й: революція, XIX століття; економіка, хімія, компози¬тори, робота з металом;
9-й: екологія, технічний прогрес і моральність, історія мистецтв, теслярна справа;
10-й: політика, історія, суспільство, фізика, драматургія, кераміка;
11-й: суспільство, література, музика, скульптура, палітурна справа;
12-й: історія культури; імпровізація у всіх сферах. Серед дня, в другій його частині, школярі займаються та¬кими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.
Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інстру¬ментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організовуються оркестри і різноманітні ансамблі.
Евритмія - це мистецтво руху, розроблене Р. Штейнером. У ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте.
Підсумкова й обов'язкова частина шкільного дня — вихо¬вання ремеслом. Учні молодших класів вчаться в'язати спи¬цями, гачком, шити, виготовляти одяг,
У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому діти не знають страху перед оцінками. Відсутній і ди¬ректор — це не педагогічна монархія, а республіка рівноправних громадян — учителів, учнів, батьків, пов'язаних спільною діяльністю і взаємною відповідальністю.
І, нарешті, третій період - з 14 до 21 року. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихо¬ванні - "пошук істини, рух до правди".
Один учитель веде дітей з 1-го по 8-й клас майже з усіх предметів. Тут немає традиційного розкладу уроків, за яким через кожні 40 - 45 хвилин - новий предмет. Викладання певної теми здійснюється впродовж 3 - 4 тижнів щоденно (з 7.45 до 9.45). За цей час учні практично вивчають весь матеріал з певного предмета. Це змушує вчителя дуже ретель¬но добирати матеріал, відсіяти непотріб, вичленити те, що підлягає обов'язковому засвоєнню. Використовується такий підхід: спершу концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі — його розгортання і закріплення.
Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть дитині "ні" та "не можна". Вони ніколи не критикують, не фіксують уваги на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим є процес, а не результат. Тому що дитина пізнає світ, Ось чому у вальдорфських школах ніколи не виставляють оцінок, не принижують дитину порівнянням. А наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і душі. Вчитель не має, підручників, програми, годинного плану. І предметів теж немає в їх звичайному розумінні. Один педагог веде всі предмети, тобто розповідає дітям про різні галузі людського знання, - одна з особливостей в організації школи — роль батьків, тому що фундаторами школи звичайно виступають вони, У спільних учительсько-батьківських об'єднаннях вирішуються питання будівництва, проведення спільних свят, стосунків з державними організаціями тощо. У багатьох школах один день на тиждень - батьківський. Батьки приходять сюди, щоб займатися евритмією у залах, ручною працею — у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, не¬величкий концерт спільними зусиллями батьків і дітей.
Оскільки вальдорфські школи не залежать від держави, навчання у них платне. Проте плата диференційована: бідні батьки можуть бути від неї взагалі звільнені, а багаті вносять значні суми, що перевищують плату за навчання їхньої влас¬ної дитини.
Відрізняються й оклади педагогів: на учительській колегії викладачі самі вирішують питання про розподіл фонду заробітної плати, при цьому враховуються не тільки заслуги, а й потреби конкретного вчителя на цей час У багатьох країнах держава надає значну фінансову допомогу вальдорфським школам, не претендуючи при цьому на втручання у шкільне життя і навчальний процес.
Випускники вальдорфської школи легко адапіуються в умовах ринкової економіки та швидко зростають у профе¬сійному плані. Вони вчаться разом з учителями, і питання "як жити в цьому світі?", напевне, ніколи їх не турбуватиме.

5. Вимоги до особистості педагога
Вимоги до особистості педагога випливають із позиції учня в школі:
- дитина в центрі педагогічної системи; дитина має право вибору всього: від форми уроку до його плану;
- дитина має право на помилку;
- дитина має право на вільний: творчий пошук. Зрозуміло, вкрай важливим є те, якою людиною с педагог. Р. Штейнер любив повторювати: "Суть виховання полягає у вихованні самого вихователя". Відвідуючи вальдорфські дитячі садки і школи, помічаєш їхню різку відмінність від традиційних, робота педагога в них — не служба, не засіб заробити гроші, а спосіб життя. Вона не перетворюється в рутину, оскільки пов'язана з прагненням зрозуміти кожну ди¬тину, розібратися у її темпераменті, можливостях. Потрібно щодня звертатися до основ педагогіки, психології, і це, при¬родно, впливає на власний особистісно-фаховий розвиток пе¬дагога.
Багато чого педагогу потрібно вміти робити власними ру¬ками — шити ляльки, бути ляльководом у ляльковому театрі, грати на музичних інструментах.
Вихователь повинен дуже любити свою роботу і дітей, бо вони добре відчувають це.
У кожній дитині необхідно роздивитися її майбутнє. Дня цього потрібна не тільки і не стільки освіта, скільки висока культура, широкий світогляд, мудрість.
Вальдорфський педагог повинен бути справжнім екологом, адже кожна дитина — це цілий космос, у якому існують усі діти землі.
Педагог повинен допомогти дитині перетворити її любов до життя в інтерес до всього світу.
Вчитель вальдорфської школи повинен яскраво уявляти процеси, що відбуваються в кожному віці, знати, що означає кожний прийом, яким він користується.
Це - людина щонайширше освічена, яка має всебічні Інтереси (і головне — інтерес до довкілля), несе в собі бачен¬ня загальної картини світобудови.
До того ж учитель має бути добре підготовленим естетич¬но (вміти малювати, грати на музичних інструментах, ритмічно рухатись).
Це друг своїх вихованців, він грає з ними, жартує, ходить у походи і живе в літньому таборі, проводить веселі свята.
У Р. Штейнера немає методик. Якщо педагог сам не привів себе до порядку, якщо не знає, як підійти до дитини і що їй казати, то ніякі методики не допоможуть.
Вальдорфський педагог — це ерудит, автор і тонкий пси¬холог.

6. З досвіду роботи
В одних країнах виникнення нових шкіл відбувається бурхливо, в інших — спокійно, але скрізь — непросто, тому що вони виникають в умовах сформованої освітньої системи. Існує культурний контекст місця і часу. Основний тягар у створенні вальдорфських шкіл лягає на плечі вчителів і батьків. Вони повинні дотримуватися двох найважливіших умов: перша — треба дуже любити дітей і бажати їм щастя; друга — дитині потрібний гармонійний розвиток, її треба на¬вчити різних знань і видів діяльності, прилучаючи до світової культури. Тому для роботи у вальдорфській школі необхідна особлива підготовка.
Елементи штейнерівської педагогіки успішно впроваджу¬ються у Криворізькій школі № 122. Експеримент свідчить про те, що педагогічний вплив на молодших школярів за допомогою емоційно-почуттєвих прийомів вже в перших класах дає позитивний результат. Домашні завдання викликають інтерес в учнів, вони їх виконують із задоволенням. Казки, складені учнями, супроводжуються малюнками, отже, невиму\-шено виникають виставки дитячих робіт.
Штейнерівська педагогіка дає змогу учням початкової школи створювати власні підручники. "Свій підручник" ство¬рює кожна дитина, він відбиває її думки і почуття, допомагає спостерігати розвиток фантазії. Внутрішній світ дитини зба¬гачується естетичною насолодою як від процесу, так і від ре¬зультатів роботи.
Отже, і в дошкільному, і в шкільному віці вальдорфська педагогіка ставить і розв'язує дуже конкретне педагогічне за¬вдання — допомогти дитині в її духовно-душевному самови¬значенні, створити максимальні умови для розвитку і закріплення її індивідуальності. Викладачі прагнуть допомог¬ти своїм учням в оволодінні антропософським мисленням, не¬залежно від їхніх релігійних поглядів.

Питання для обговорення та перевірки
1. Хто і коли створив першу вальдорфську школу?
2. Які основні ідеї антропософії як філософського вчення?
3. Назвіть основні ідеї, на яких базується вальдорфська педагогіка.
4. Які мета і завдання вальдорфської педагогіки?
5. Розкрийте зміст поняття "навчання за епохами".
6. Яку роль у вальдорфській школі відіграє евритмія?
7. Який урок називається головним і чому?
8. Чи вивчаються іноземні мови у вальдорфській школі?
9. Чому у вальдорфській педагогіці відсутній поділ на класну та позакласну роботу?
10. Яке місце у навчальному процесі посідає гра?
11. Яку роль у вальдорфській педагогіці відіграє оцінка?
12. Яке місце має вчений у системі вальдорфської педа¬гогіки?
13. Які вимоги висуває до педагога ця система?
14. Яку роль у вихованні відводить ця система батькам?
15. Чи відомий вам досвід використання ідей вальдорфсь¬кої педагогіки у вітчизняній школі?

Література:
1. Абашкіна Н.В. Організація навчально-виховного процесу у вальдорфській школі (Німеччина) // Почат. школа. - 1993. - №7. – С. 41.
2. Абашкіна Н В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. - К., 1998.
3. Ахмаваора У. Обучение письму и чтению в штайнеровских школах // Частная школа. — 1995. — №6. — С. 12.
4. Вентцель К. Теория свободного воспитания и идеальный детский сад. — М, 1995.
5. Горохова Т. Маленький принц в вальдорфской школе // Народ, образ. — 1994. — №1. — С. 42 - 45.
6. Іванова О. Евритмія і малювання форм у вальдорфській школі // Рідна школа. — 1999. — №11. — С. 54.
7. Існева О. Зміст вальдорфської освіти. — Засіб розвитку осо¬бистості учня // Рідна школа. — 1999. — № 7, 8. — С. 37 - 40.
8. Мальцева А. Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні (вальдорфська педагогіка)//Шкільний світ — 1999. —№11(43), — Червень.
9. Мостова Т. Вальдорфська педагогіка // Освіта України. — k999. — №1,2(125). — С . 11.
10. Муравенко М. "Астр" - означає "початок" (вальдорфська педагогіка) // Шкільний світ. — 1999. — №11(43). — Червень.
11. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія. — Харків, 1995. — С. 45—51.
12. Ронкин В. Призрак вальдорфской педагогики//Частная школа. — 1994. — №3. — С. 42.
13. Черкасова О. Педагогические основи вальдорфской школы. — Самара: СГУ, 1995.
14. http://referatwm.ru/load/