| Главная » Файлы » Для учня/студента » Українська мова | [ Добавить материал ] |
Становлення і розвиток української мови
| [ · Скачать удаленно (29 kb) ] | 20.09.2009, 23:16 |
| Становлення і розвиток української мови — це відображення історичного буття українського народу, органічна, найсуттєвіша частка цього буття. Українська мова з часів її зародження в лоні спільно східнослов’янських мов, з часів її унормування як загальнона¬родної в XIV ст., з чарівного періоду українського відродження, з класичної доби літературної історії XIX ст., з часів революції й сьогодення постала у кращих зразках творів великих майстрів слова, які плекали мову, насичувалися нею і повертали народові витончені в словесних гранях мовні образи. Звідси постає велика сила мовотворчості пись-менників, які завжди наголошували на тому, що пізнання світу — це вивчення рідної мови й інших мов у взаємозба¬гаченні людського досвіду. Не можна не захоплюватися тим, що це розуміли ще наші предки. Так, Володимир Мономах у своєму «Поученії» причину необхідності вивчення рідної та інших мов пояснював так: людина народжена для добра, але щоб діяти добре — вона повинна знати світ, розріз¬няти, що є добро, а що зло. У зв'язку з цим насамперед треба знати, вважав Володимир Мономах, свій рід і родовід та своє призначення в ньому. Цілком логічно, що не лише Володимир Мономах, а й Ілларіон Туровський та інші славні мужі Київської Русі знання мови пов'язували з культурою й освітою, прогресом Руської землі. Ярослав Мудрий уславився на весь світ тим, що заснував при славетній Київській Софії бібліотеку, де зібрав численний загін книжників — мудреців, літо¬писців. Провісником мудрої сили, золотого слова — сили, яка здатна об'єднати людей, їх діло, емоції й розум, поєднати людину з природою, став автор «Слова о полку Ігоревім». Тут уже зароджуються прекрасні словесні символи добра і зла, життя і смерті, символи обов'язку, честі, вірності. Мовна символіка, синонімічні ряди, що складалися на ґрунті чудових образів природи, обрядів, вірувань, става¬ли складовими загальнонародної мови, узвичаювалися в ній, але об'єднувалися в комплекс реалій, які висвічували етнічність народу, його світосприйняття. Слово поставало відбиттям історії, характеру й долі народу, об'єднувало людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну й духовну цілісність, піднімало до історичної життєдіяль¬ності. Саме тому іноземні завойовники протягом усієї давньої історії України прагнули потурчити, полонізувати, онімечити український народ. Бо доки живуть мова й культура — живе народ, його свідомість, отже панування над ним не є гарантованим. Стародавні українські літописи, численні історичні джерела, давня українська література донесли до нас слова-символи: звитяга, подвиг, передвижництво, героїзм; мати-Вітчизна, сповідь, гріх, добро, доброчинність і багато інших. Вони вбирають ставлення українців до тих явищ, які закріпилися в народній уяві як символи патріотизму й моралі, добра і зла. Так постає мовна особистість, вихована словами символами, кристалізаторами життєвого досвіду народу. Є й багато інших видів закріплення трудових, емоційних, інтелектуальних звершень людей (архітектура, музика, живопис). Але можуть гинути села й міста, палаци й собори, буває навіть гинуть могутні держави (як Вавилонська, Римська) – однак ті втрати не завжди обривають саморозвиток народів. Бо вони лише окремі грані його життя. Інакше з мовою , що є синтезом почуттів і роздумів, моралі й етики, мрій і діяльності людей в усіх сферах їхньої життєдіяльності. Тому мова – витвір і одиниць, і багатьох, не має ні початку, ні кінця, вона невіддільна від народу – носія мови. Гине народ – гине й мова, зникає народ як суверенний феномен вселюдської цілісності. | |
| Просмотров: 1615 | Загрузок: 183 | | |