Вступ. Непересічна постать у церковній духовності й релігійності.
Згадуючи Митрополита - Ісповідника, Високопреосвященнішого Кйр Йосипа Сліпого, Архієпископа Львівського і Митрополита Галицького, віддаю насамперед пошану людині, яка є в усій Українській Католицькій Церкві Первоєрархом, тобто неінтронізованим Патріархом, бо з його гідністю пов'язані права київських митрополитів, що рівнялись майже патріаршим (I.e. 156). Але одночасно мусимо підкреслити і, зокрема, звернути увагу ще на ту ділянку праці Митрополита - Ісповідника, яка попри гідність, пов'язана з його високим становищем та мучеництвом - ісповідництвом за святу віру, в особливий спосіб ставить перед нами цю велику постать нашої новітньої церковної історії та й загалом історії українського народу. Цією ділянкою праці є його наукова, організаційна та виховна праця на пості ректора Духовної Семінарії і Богословської Академії у Львові.
Перейдемо до самої постаті Митрополита як виховника та організатора богословських наук. Після блискучого закінчення дуже ґрунтовних студій о. д - р. Йосип Сліпий перед своїм архиєрейством займав два відповідальні пости, які були між собою дуже пов'язані і які дехто навіть ототожнює; однак, однак на ділі, це були дві відрубні функції, які не мусіли бути залучені в одне, якщо б не було однієї особи, що зуміла їх гармонійно з користю для справи поєднати разом. Перше завдання - це керівництво Духовною Семінарією, отже, інституцією, де питомі - студенти богослов'ї мешкали та одержували духовне виховання, підготовку до священства щоденною релігійною практикою, молитвами, участю в богослужіннях, духовних читаннях, конференціях і т. д. Коротко, це була інституція, яка формувала майбутнього священика, що мав уділювати святі Тайни та підготовляти довірених йому вірних до вічного життя.
Другим завданням було провадження наукової установи, яка мала дати студентам відповідне богословське знання. Тому треба говорити про о. Йосифа як про Ректора Духовної Семінарії та Ректора Богословської Академії. До обох завдань о. Ректор мав виняткову кваліфікацію. Сам з природи побожний, працьовитий, здібний, витривалий аж до самозречення, був, як приклад до наслідування, ідеальним виховником, який дисциплінував професуру і студентів -питомців. З іншого боку, його наукові здобутки були не менше вагомі: подвійна габілітація на двох закордонних факультетах, що належали до найвідоміших, були запорукою глибокої ерудиції, а прихильне прийняття перших праць в науковому міжнародному світі давало молодому Ректорові потрібний престиж.
При тому о. Йосиф міг застосовувати в очолю вальних установах досвід чужих навчальних закладів, які він пізнав під час своїх численних наукових подорожей за кордон, поглиблюючи знання постійним читанням.
Відповідно до двох різних функцій, діяльність о. д-ра Йосифа Сліпого розглянемо окремо на пості Ректора Семінарії і окремо на пості Ректора Академії.

Розділ І. Тернистими шляхами: короткий життєпис Митрополита Кир Йосифа Сліпого.
1.1 Митрополит Йосиф Сліпий – уособлення глибокої віри у Божу Правду.
У лютому, 17 дня Року Божого 1892, в селі Заздрість Теребовельського повіту прийшов на світ теперішній Митрополит Української Католицької Церкви Кир Йосиф Сліпий. Цього року 17 лютого Митрополит Йосиф кінчить 62-ий рік свого пра¬цьовитого і відданого св. Церкві життя. У нормальних людських обставинах життя українського народу цей день був би урочисто відзначений масовими вияви-ми пошани й побажань Достойному Ювілятові. Радісно гомоніли б дзвони Храму св. Юра у Львові, скликаючи на подячну Літургію вірних, на Святоюрську гору спішили б усі, старші й молодші, щоб скласти найкращі свої побажання Князеві Це¬ркви. Одначе так не склалося в цю річницю. Чаша, яку доводиться пити українсько¬му народові, ще не випита до дна. Господь виставив ще на одну пробу український народ і його Церкву. Може, вже на останню, найбільшу, щоб його очистити, щоб у вогні проби випробувати вірність Його Святим Законам.
На пробу виставлені найкращі сини народу, його політичні провідники, на про¬бу виставлені теж провідники Церкви. Колись історія Церкви писатиме про цю про¬бу як про одну з найтрагічніших епох в нашій історії, однак це буде епоха найбіль¬ших подвигів цілого народу та його провідників.
Історія Української Католицької Церкви вже має на своїх сторінках багато сві¬тлих постатей, та наша доба додасть ще одну з найвидатніших — Митрополита Йосифа Сліпого. Постать Митрополита є для нас, сучасників, і, напевно, нею буде для майбутніх поколінь, уособленням глибокої віри у Божу Правду, в Правду Символу Віри: «Вірую в Єдиного Бога... Вірую в Святу Соборну і Апостольську Церкву...». Тільки глибока віра в одну святу Церкву в проводі з Христовим Намісником у Римі дає Митрополитові Йосифові ту таки надлюдську силу витривати й переносити мо¬ральні й фізичні тортури, які безбожний Кремль застосовує, щоб зломити віру в Бога, віру в науку Його Сина Ісуса Христа, що заснував одну Святу Церкву.
Маючи у своєму серці глибоко викарбувані слова Христа: «І ненавидітимуть Вас задля імені Мойого — хто видержить до кінця той спасеться»... «бо слуга не є більший за свого пана, ані ученик над свого вчителя, — Митрополит Йосиф прийняв, так, як перші і сповідники - мученики, шлях терпіння. Він не відрікся Христа. Надаремне обіцяють йому високі достоїнства в кремлівській церкві, надаремне заманюють високими відзначеннями, щоб тільки відрікся єдності св. Церкви. Ніщо не в силі зламати його глибокої віри: ні 8 літ важкої каторги Сибіру, ні засуд на но¬вих 17 літ. Вірний Слуга Христовий має на всі ті пекельні засоби лише одну відпо¬відь: радше терпіти, радше вмерти, ніж відректися Христа й зрадити Його Святу Це¬ркву. Останні вістки про Митрополита Йосифа, що їх принесли німецькі полонені, які бачили його влітку 1952 року, потверджують поставу святого (надзвичайного) героїзму Митрополита Йосифа. Висока, спокійна, мовчазна постать князя нашої Церкви в задумі над вічними Правдами викликає подив і благотворно впливає на все довкілля концентраційного табору.
У такому скупленні Духа на молитві з Богом вступатиме наш Митрополит 17 лютого цього року в 63-ий рік свого життя. Не співатиме Тобі, Дорогий Владико, хор Твоїх питомців могутнє архієрейське «Многая Літа», не прийматимеш побажань від своїх парафіян, священства та вірних. Ворог Церкви і Христа вирвав Тебе з-поміж них, поразив пастиря, і розбіглися вівці Твого стада по всьому світі. Одначе від усіх нас, де б ми не були — чи на рідній не-своїй землі, чи розкинені по всіх континен¬тах, полине гаряча молитва до Всевишнього, щоб мав Тебе у Своїй Святій Опіці, щоб Тебе кріпив Своїми ласками та зберіг для Його св. Церкви у вільній Батьківщині.
Коли Ти, Любий і Дорогий Наш Владико, замінив, з волі Провидіння Божого, митрополичу Святоюрську палату на вогку землянку у Воркуті чи іншому москов¬ському концентраційному таборі, коли Ти, наш Владико, замінив почесті на пони¬ження, наруги й терпіння, то Тобі тим дано стати великим живим монументом Віри й Вірності на історичному шляху нашої Церкви й Народу. Тобі, Дорогий наш Вла¬дико, дано те, що дається вибранцям Божим раз на сотні літ.
Ми віримо глибоко, що Ти, наш Дорогий і Рідний Владико, вернешся на Рідну Землю до свого народу, з яким Ти ділив і ділиш нерозривно дні добрі й жахливі. Ми так дуже хочемо вірити у Твій щасливий поворот до нас.
На Многі Літа, Владико!
Митрополит Української Католицької Церкви Йосиф Сліпий перейняв митро¬поличий престол в одній із найтрагічніших епох життя українського народу та його Церкви — 1-го листопада 1944 року. Саме в час, коли всі наші землі окупував безбо¬жний і у своїй жорстокості неперевершений московський комунізм, відійшов у віч¬ність Митрополит Андрій Шептицький, а на його місце став митрополитом Архієпископ Йосиф Сліпий. У 1939 році Апостольська Столиця іменувала його, тоді ректора Богословської Академії, Архієпископом з правом наслідувати, себто на ви¬падок смерті Митрополита Андрія Шептицького Архієпископ Йосиф Сліпий став би Митрополитом.
Митрополит Сліпий знаний всім українцям як довголітній ректор одинокої Української у світі Католицької Високої Школи для навчання духовенства, Богослов¬ської Академії, що була організована на зразок католицьких університетів на Заході. Він знаний теж як світового імені вчений-богослов з ділянки догматики.
Життєвий шлях Кир Йосифа — це шлях не пересічно здібного селянського сина, що своїми здібностями, незвичайною солідністю і працьовитістю осягнув не¬буденне знання не лише в богословських науках, а й теж у філософії, мистецтві та мовознавстві. Після закінчення гімназійних студій з відзнакою в Тернополі він вчи¬вся на теології у Львові, відтак у Канізіянум в Інсбруці, де осягнув ступінь доктора теології. Після висвячення в 1917 році продовжував студії на філософічному виділі Інсбруцького університету, де студіював філософію, мови і мистецтво. Від 1920 року студіював в університетах у Римі і тут одержав ступінь «магістр агрегатує» (прива¬тний доцент) у славному університеті Ґреґоріянум. У 1922 році повертається до Львова, де викладає догматику в Духовній Семінарії. Як вчений-богослов закладає науковий квартальник «Богословія» та організовує Наукове Богословське Товарист¬во, головою якого був від 1926 р. аж до ліквідації його більшовиками. У 1926 р. іме¬нований ректором Духовної Семінарії, а від 1929 р. — ректором Богословської Ака¬демії. Під його проводом виходять «Праці Богословського Наукового Товариства», «Праці Богословської Академії» та «Аскетична Бібліотека» греко-католицької Духо¬вної Семінарії у Львові. Свої знання доповнював подорожами по Австрії, Польщі, Німеччині, Швейцарії, Італії, Бельгії та врешті по св. Землі й Англії. З останніх двох написав свої враження, які вийшли окремими книжками. Ціле своє життя якнайсолідніше готувався до праці для Церкви і Народу. Одначе безбожний комунізм не дав Митрополитові Сліпому ужити його глибокого знання для цих великих цілей. Незадовго після обіймання Митрополією по смерті. Митрополита Шептицького взялись до ліквідації Української Католицької Церкви. Наміри більшовиків Митрополит Сліпий бачив і хотів якось рятувати Церкву. Він збирає гроші на поранених у війні солдатів та пересилає їх до Москви, однак там виразно сказали, що тоді лишать Українську Церкву в спокої (бодай хвилею),коли Церква допоможе зліквідувати повстанський протисовєтський рух на Україні. Це, очевидно, не було ні в силі, ні в компетенції Митрополита, єпископа чи священства. Кир Йосиф видав послання до вірних, в якому говорить про п'яту Божу заповідь та про пошановання життя інших. Однак для більшовиків цього було замало. Митрополит передчував, що гряде, і за кілька годин перед своїм арештом хотів свою владу делегувати кіль¬ком священикам, однак ті не вірили, що небезпека така близька, і відмовились її при¬йняти. Це було 11 квітня 1945 року. НКВД в тому дні арештувало Митрополита Йосифа Сліпого і рівночасно всіх єпископів та видатніших священиків.
Арештованого Митрополита перевезли до Москви і там його катували і намовляли перейти на православ’я. Однак відповіддю було тверде «Ні!»
Це тривало майже рік. Остаточно треба було зробити ніби якийсь суд, хоч всі добре знають, що в Радянської влади не існують ніякі закони. Митрополита Сліпого мали су¬дити спершу у Львові, і то суд мав бути публічний, видно, однак, що не можна було зломити його волі, щоб він відрікся єдності з Апостольською Столицею та публіч¬но каявся за не поповнені «злочини», як це у більшовиків буває. Тоді по році з'яви¬лось оскарження від прокуратора УРСР такого змісту:
«За активну зрадницьку діяльність на користь німецьких окупантів слідчими органами арештований Сліпий (видно, українець робив акт оскарження), митропо¬лит греко-католицької (уніатської) Церкви, Чарнецький, Будка, Хомишин, Лятишевський. При арешті названих осіб знайдено документи, які викривають їх у злочин¬них зв'язках з німецько-фашистськими окупантами, зокрема з Гестапо та іншими німецькими каральними і розвідувальними органами» (Оссерваторе Романо, ч. 241 з 14-15 жовтня 1946). Митрополитові Сліпому закидається в акті оскарження, що він видавав посланія із закликом допомагати німцям. Це явна неправда, бо в час німець¬кої окупації жив Митрополит Шептицький, і архієпископ Сліпий тоді не видавав ніяких послань. Це звичайний більшовицький обман. Всім добре відомо, що Мит¬рополит Сліпий — це людина науки, і що він політикою не займався ні перед більшовицькою окупацією, ні в часі більшовицької чи німецької окупації.
Митрополита Сліпого при замкнених дверях засуджено в Києві на 8 літ тяжких робіт. Мав він перебувати у Воркуті. Як добрий пастир, писав до своїх вірних пас¬тирські листи. За це в НКВД Митрополита Йосифа жорстоко побили, були вістки, що йому поламано руки. За цей ніби «злочин», що він звертався зі Словом Божим і потіхи до своїх осиротілих вірних, більшовики, — після того, як Митрополит Сліпий відбув 8 літ каторги, — засудили його на ще додаткових 17 літ тяжких робіт. Так виглядає радянська справедливість і рай, що їх безбожний Кремль приніс цілій Східній Європі, частині Азії та готується нести цілому світові. В останньому часі в берлінському тиж¬невику з'явилась вістка від німецького поворот ця із Радянських, Митрополит Сліпий має тепер бути в таборі примусової праці за 300 миль на південний схід від Москви.
Майже кожний народ, поневолений більшовиками, поніс жертви у своїх чіль¬них представниках Церкви. В Угорщині кард. Міндсенті, у Чехословаччині — архиєпископ Беран, у комуністичній Югославії — кард. Степінац, у Болгарії — єпископ Боссалков, у Польщі — кард. Вишинський, а першою жертвою більшовицького пе¬реслідування Церкви був український Митрополит у Західній Україні Йосиф Сліпий, що за вірність Апостольському Престолові, за любов до свого Народу терпить муки і заслання від найлютішого ворога людства — московського комунізму.
1.2 Духовний батько свого народу.
Усі ми перебуваємо під глибоким враженням від блискавичної вістки про зві¬льнення Першоієрарха Української Католицької Церкви, Митрополита Галицького Кир Йосифа Сліпого. Після вісімнадцятилітньої каторги, моральних і фізичних тор¬тур цей Муж Божого Провидіння став символом боротьби за Божі і людські права цілого українського народу.
Зі скупих вісток, що доходили до нас з поневоленої України, від наших засла¬нців у Сибіру довідувались ми, що всі вони споглядали на особу Митрополита Йо¬сифа як на символ непереможної Божої Правди на наших землях і в душах мільйо¬нів вірних, з сердець яких ворог хоче вирвати віру в Бога. Непохитна постава духового батька, Митрополита Йосифа, давала і дає нашому народові на рідних зем¬лях силу кріпитися вірою, що Божа правда переможе диявольську силу. Наші брати і сестри, навіть чужі, але віруючі в Бога люди, дивилися з пієтизмом на ту високу постать, що в молитовній задумі йшла на працю чи верталася з каторжної роботи. І, напевно, всі вони тоді молилися, щоб Господь дав йому силу перетривати ті муки і дочекатись хвилини, коли Божа Правда переможе.
Терпіння Митрополита Кир Йосифа і цілої Церкви, яку він очолює, ще раз під¬твердили науку святого Павла про Церкву — Містичне Тіло Христа. Коли одна гілка того Містичного Тіла переходила Голгофу, всі інші члени тіла не лише відчували біль, а й користали з того, збираючи овочі терпіння. Про це дуже гарно висловився при нагоді влаштування виставки про переслідувану нашу Церкву знаний із виступів на Ватиканському Вселенському Соборі кардинал Лієнар, архієпископ Ліль із Франції. Він виразно ствердив, що те, що ми нині можемо тішитися розвоєм Української Католицької Церкви, завдячуємо своїм мученикамісповідникам.
Безсумнівним овочем того терпіння нашої Церкви на рідних землях разом з її провідниками-єпископами, очолюваними світлою постаттю Митрополита-Ісповідника Кир Йосифа, є такий буйний розквіт нашої Церкви поза Україною. Ми на еміг¬рації черпаємо із скарбниці, яку нам своїми терпінням придбала Мучениця Церква в Україні з її Першоієрархом Митрополитом Кир Йосифом. Спонтанним виявом того єднання в Містичному Тілі Христа, Святій Церкві, були минулорічні відзначання 70-ліття Митрополита Кир Йосифа.
Як тільки проголошено окремим Пастирським Листом усієї нашої Єпархії за¬клик до вірних молитися за Митрополита-Ісповідника і за многостраждальну Церк¬ву, всі українці в цілому світі, а також мільйони не українців приєдналися до того молитовного походу в наміренні нашого Першоієрарха, очолюваної ним Церкви та цілого народу. Світова преса присвятила дуже багато уваги нашій Церкві. Виступи кардинала Кушінґа з Бостону і його знаменита проповідь з нагоди 70-ліття Митро¬полита Кир Йосифа, звернена до українців і не українців у Бостоні, його заклик мо¬литися за Митрополита Кир Йосифа та переслідувану Церкву не могли не зворуши¬ти віруючої людини.
Література
1. Правила для питомців Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові. Львів 1929.
2. Христос моя сила. Молитвенник для питомців Греко-Католицької Духовної
Семінарії у Львові. Львів 1929.
3. О. проф. д-р Йосиф Сліпий: Греко-Католицька Богословська Академія і її Стату¬
ти. Львів 1930.
4. Греко-Католицька Богословська Академія у Львові в першім трьохліттю свого
існування (1928-1931). Львів 1932.
5. Греко-Католицька Богословська Академія у Львові в другому трьохліттю свойо¬
го існування (1931-1934). Львів 1935.
6. Місячник «Нива». Річники 1925,1929,1930, 1931,1935,1937, 1938.
7. Спис Греко-Католицького Духовенства Львівської Архієпархії (Шематизм). Стан
з дня 1 січня 1944.
8. Д-р Василь Ленцик. Богословська Академія у Львові (відбитка з квартальника
«Логосу»). Вінніпег 1958.