Третьокласниця:

Ми прийшли до вас на свято,

Не займем часу багато.

Хочем тільки привітати,

Сокровенне вас сказати.

Четвертокласник:

Любі мами, любі тата,

Зичим витримки й завзяття.

Як же вам допомогти,

Щоб ви нерви зберегли?

Бо шкільна ваша робота -

Це не головна турбота.

Головне диктує час -

Треба думати по нас.

Тож вітаємо вас від імені всіх вчительських дітей, які вчаться, вчились і будуть вчитись у нашій школі.

Першокласник:

Мама вчителька! Щасливий!

Всі так заздрили мені,

Коли з мамою я...

Йшов до школи день при дні.

Одинадцятикласник:

Та яке там щастя? Звідки?

Все не так, як у людей.

І не заздрити - жаліти

Треба вчительських дітей.

Дев'ятикласник:

Спробуй в класі ворухнутися,

Чи з уроку утечи,

Не дай Боже, запізнишся -

Знають враз усе батьки.

Що всім можна - тобі зась,

Не послухав - научайсь.

Десятикласниця:

То не так ти одягнулась,

"Де ж це совість твоя й стид, -

Чую майже щохвилини, -

Ти учительська дитина".

Ну хіба не геноцид?

Другокласниця:

Ввечері лягаю спати,

Прошу казку розказати,

Як всім дітям перед сном.

Де там. Мама за столом.

Пише, пише, щось листає

І на мене не зважає.

А щось скаже - я й так знаю:

"Плани тільки допишу

І контрольні перевірю -

Все, що хочеш, розкажу".

Тільки я уже не вірю.

Першокласниця:

Мовчки в ліжко я лягаю,

Покручуся й засинаю,

А вві сні

Мама бачиться мені

Лікарем, кондитером,

Тільки не учителем!!!...

Шестикласник:

От тому й кричати мушу

І звертатись до людей

SOS! Рятуйте наші душі,

Бідних вчительських дітей.

«Уклінна вчительських дітей»

Милостивий школодержавець,

Світ-світлий наш! Ми, вірнопіддані твої,

Прийшли до тебе Шукати правди і захисту.

Зрони слово золоте з Трону високого за нас - забутих, бідолашних вчительських дітей.

Нас пригнічують, обтяжують непосильною працею, не прощають найменших дрібниць, ставляться, як до невільників, які повинні терпеливо зносити свою гірку участь і мовчати.

Мало ми бачимо в житті радощів. Не смакуємо «Марсами», «Снікерсами», морозивом та халвою. Не одягаємося в «Монтани», не взуваємося в «Саламандри».

Сповнені ратного духу, щодня стрімголов спішать матері наші до школи, забувши про чад своїх. А вдень вихором носяться по школі, не помічаючи нас, ні дірок на наших ліктях, а ввечері однією рукою кашу мішають, а другою - конспект уроку строчать. На ніч колискові нам не співають, казки не розповідають, а все чиїсь твори читають, чужі помилки шукають, своїх не помічаючи.

Тому просимо тебе, о тонкий знавець і цінителю дитячих душ! Звільни хоч крихітно батьків наших від непосильного малооплатного труда.

Щоб хоч в суботу та неділю бачити їх без крейди, зошитів, класних журналів. О великий послідовнику славних мужів освітянської ниви, о наше красне сонечко!

Допоможи нам повернути втрачений дитячий рай. Не виявляй гніву до зневірених душ їхніх та воскрешай надію на краще.

Упрошай шефа, щоб його величність вряди-годи зарплату видав. А ми вже честь роду учительського не осоромимо. З усіх сил, які ще в нас є, вчитися будемо.

О благаємо!

Бідолашні вчительські діти!