| Главная » Файлы » Для учня/студента » Українська література | [ Добавить материал ] |
Народнопісенна творчість Реферат
| [ Скачать с сервера (21.9 Kb) ] | 19.05.2010, 20:20 |
| Народнопісенна творчість Українська народна пісенність — юрогоцінне надбання народу, нев'я¬нуча окраса його духовної культури. Українська народна пісня — знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів української пісні М. Максимович зазначав, що в укра-їнських піснях звучить душа ук¬раїнського народу і нерідко — його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой залишив таку глибоку й містку оцінку нашої національної скарбниці: «Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український». «Щас¬ливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі й так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатися за свою бу-дучність. Його час не за горами. Віри¬те чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили». Увесь вік людину супроводять піс¬ні — «від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніж¬ністю струни, чи рокотом грому», — говорив М. Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском України в загаль-нослов'янську й світову художню творчість. Незчисленне і розмаїте їх багатство. Вважають, що цих творів тільки записано понад двісті тисяч. Пісні породжувалися подіями та явищами суспільного життя, гро-мадського й родинного побуту, трудо¬вою діяльністю, боротьбою проти іно¬земних загарбників, національного й соціального гноблення та палкою лю¬бов'ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психіч-ного стану, думок, бажань, надій, страждань і т.ін.). Усі ліричні пісні за змістом поділя¬ють на два великі розряди: • родинно-побутові; • суспільно-побутові. Родинно-побутові пісні відобра¬жають особисте життя людини (ко¬хання, життя в сім'ї, родинні сто¬сунки, драми, конфлікти та ін.). У суспільно-побутових — відображене соціальне життя, вони відтворюють життя не окремої особи, а певної соціальної групи населення (козаків, рекрутів, бурлаків, чумаків та ін.). Окрему групу народних пісень ста¬новлять коломийки. Родинно-побутові пісні Пісні про кохання. У ліричній по¬езії вони займають центральне місце. Ці пісні є драматичні, психологізо¬вані, їхня увага сконцентрована на почутті, через яке звеличується людська душа, здатна на глибокі пе¬реживання, емоції. Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбуваєть¬ся на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого садка: «Ой у виш¬невому садочку там соловейко щебе¬тав»; зоряної місячної ночі: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе»; вечірнього гаю: «Ой у гаю при Дунаю соловей щебече». Для пісень про кохання характерні: • романтичний характер зображен¬ня дійсності, якому властиві іде¬алізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, че¬каючи на побачення з ним): А я візьму кріслечко, Сяду край віконця. Я ще й очі не зімкнула, А вже сходить сонце; • гіперболізація духовних драм (ут¬рата коханої сприймається як кі¬нець життя): Ой не хочу, дівчинонько, На твій посаг дивитись. Краще піду в синє море, В бистру річку топитись; • сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ри дає, коли втрачає дівчину): Гиля, гиля, сиві гуси. Гиля,гиля, до води. Посватали дівчиноньку — Плаче козак молодий. Або: А у гаю край Дунаю з тою самотою, Плачу, тужу ще й ридаю, Мила, за тобою... Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпошире¬ніші символи: • пара голубів — закохані: Коло млина, коло броду Два голуби пили воду; » зірка — дівчина, місяць — хлопець: Котилася зоря з неба Та й упала додолу. «Та й хто мене, молоду дівчину, Проведе додому? »; » зозуля — дівчина, сокіл — хлопець; Кувала зозуля в стодолі на розі, Заплакала дівчинонька В батька на порозі: Козаче-соколю, візьми мене з собою На Вкраїну далеку; хміль — символ невірного хлопця; Ой хмелю мій, хмелю, Хмелю зелененький Де ж ти, хмелю, зиму зимував, Що й не розвивався? Коломийки Дворядкову пісню, яка виконується під час танцю, називають коломиіі кою. Цю назву дехто пов'язує з наз-ною міста Коломиї, де вона виконува¬лася. Інші пояснюють походження сло¬ва «коломийка» від танкового кола. З танкових пісень коломийки, попов¬нюючись новим змістом, розвинули¬ся в самостійний ліричний жанр, що тематично охоплює всі грані життя народу, риси національного побуту й колориту, елементи інших видів ку-льтури. У переважній більшості вони не виходять за межі родинно-побуто-вої сфери, однак зафіксовано й коло¬мийки суспільно-побутового змісту. Чітко виокремлюється група коло¬мийок у первісному їх значенні приспівки до танцю, де основна тема — пісні, танці, гуляння, музики: Коломийку заспівати, коломийку грати, Ай бо тоту коломийку легко танцювати. Відколи коломийка перестала бути лише приспівом до танцю, виникли співанки про кохання, залицяння: Ой місяцю-перекрою, не світи нікому, Тільки мому миленькому, як іде додому. Часто в них співається про сімейне життя: Ой прошу я здоров'ячка і доброго віку Любій мамці та й няньові, й мому чоловіку. Коломийкам властивий гумор, во¬ни майже всі життєрадісні, опти¬містичні, містять багато жартів: Ой скажіте, добрі люди, Чим Андрій хворіє: На роботі замерзає, Коло миски пріє. Спи, миленька, до полудня, буду без обіду, Щоби ладно виглядала, як з тобою піду. Коломийки містять багато пов¬чального: Не там щастя, не там доля, де багаті люди — Хто побрався по любові, тому добре буде. Нема цвіту білішого, як цвіт на калині, Нема в світі ріднішого, як мати дитині. Суспільно-побутові пісні Козацькі пісні виникли в XV-XVI ст. з появою козацтва й увібрали в себе інформацію про істо¬ричні реалії доби: боротьбу з напад¬никами, перемоги й поразки козаць¬кого війська, чужинську неволю, рабство і т.ін. Козацькі пісні витворюють лірич¬ний образ козака — типового пред-ставника Запорізької Січі, передають романтику козацької волі. Найпоширеніші теми козацьких пісень: прощання козака з рідними та його від'їзд з дому, мотив нос¬тальгії за рідною домівкою (життя в походах без відпочинку, коли нема де голову прихилити, і домом стає зеле¬на діброва чи темний байрак), мотив небезпеки, що постійно загрожує йо¬му, тема смерті. Ой, на горі огонь горить, А в долині козак лежить. Накрив очі китайкою — Заслугою козацькою. Що в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче. У цих піснях звеличено волю, воїнську звитягу, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі на¬ціонального визволення; оспівано ко¬зацьку славу, символом якої стає червона китайка: Та щоб наша червона китайка не злиняла, Та щоб наша козацька слава не пропала. Символом козацької звитяги, нез¬доланності духу стає й насипана ви¬сока могила-пам'ятник воїнській доблесті. Ці пісні пройняті романтич¬ним духом. Чумацькі пісні. За тематикою й по¬етикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище ви¬никло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні ві¬домий торговельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чор¬ного й Азовського морів. Найпошире-нішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін. Чумацькі пісні співали у дорозі самі чумаки. Чумакування було кою й небезпечною справою, але вод¬ночас воно овіяне романтикою дале¬кої дороги, безмежного степу, моря. Теми цього жанру споріднені з те¬мами козацьких пісень. Значну гру¬пу становлять твори про від'їзд у до¬рогу, приготування до довгої подо¬рожі, прощання з родиною: Задумали чумаки в дорогу, Покупили собі нові вози, Поробили ярма кленові, Поробили занози дубові, Покупили воли половії, Покупили да й попаровали, Попаровали да й повиїжджали... Найбільша група пісень про чу¬мацьку долю присвячена пригодам чумаків: тяжкій зимівлі «пізніх» чу-маків, поверненню додому, вдалому торгу. У жартівливих чумацьких піс-нях оспівуються гуляння після по¬вернення, застереження дівчатам не закохуватися в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чо-ловіка нема вдома та ін. Солдатські та рекрутські пісні. Після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, яка невдовзі пере-тиорилася на рекрутську повинність (уведена наказом Петра 11699 року). На Західній Україні було схоже яви¬ще — вербування українців до мвстро-угорської армії. За Петра І служба була довічною, у 1793 році термін скоротили до 25 років, у 1834 — до 20, пізніше — до 15, 12, 10 років. З 1874 року, коли була вве¬дена загальна військова повинність, служба тривала 7 років. Тому не див¬но, що, крім солдатських та рек¬рутських пісень, в усній народній творчості з'явилися ще й рекрутські голосіння, якими супроводжувався відхід хлопця до війська. Вони май¬же не відрізнялися від поховальних голосінь, бо довічна або довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя в родині, рідному краї та знаменувала перехід зі «сво¬го» світу в «чужий», де діють без¬душні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє. Специфіка рекрутських пісень по¬лягає в зображенні подій, породже¬них явищем рекрутчини. «Солдатчина й рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною най¬манськими державами, Австрією і Росією, для їх державних, чужих ук¬раїнському народові інтересів, — стрінулися із загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами ге¬ройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство...» (Ф. Колесса). Багаті люди мали змогу «відкупи¬ти» своїх синів від служби, тому же¬реб найчастіше падав на незамож¬них: до війська мусив іти вдовиний син чи сирота. Кують вони і гартують, Кайдани готують, Чи на вора, чи на злодія, Чи на розбойника. Не на вора, не на злодія, Не на розбойника, То ж на того сиротину, Вдовину дитину. Кріпацькі пісні. Росія відновила кріпацтво на українських землях. Кріпосне право узаконювало залеж¬ність селянина від землевласника. Остаточно кріпацтво в Україні було оформлене 1873 року указом Катери¬ни II. Серед різних видів кріпацьких повинностей, крім численних по¬датків, була ще й панщина чи від¬робіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків. Усі ці суспільні явища й пов'язані з ними життєві ситуації відбилися в кріпацьких піснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного жит-тя. У кріпацьких піснях немає роман-тичних рис (гіперболізації, ідеаліза¬ції ліричних героїв, обширних пейза-жів, персоніфікації сил природи, фан¬тастичних картин та ін.). Народна уява й фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов се-лянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності. Наприклад: Наступає чорна хмара, А другая синя, Не заступить син за батька, А батько за сина. Женуть батька в степ косити, Сина молотити, Третю дочку-паняночку Тютюну садити, А свекруху з невісткою У лан жита жати. Бурлацькі пісні. У період Руїни й пізніше, особливо після скасування кріпацтва 1861 року, з'явилася ще одна суспільна верства — бурлаки. Ними ставали люди, що не мали власної хати чи притулку, поневіря¬лися по чужих землях, шукаючи за¬собів для прожиття, а також колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувалися від розпра¬ви з боку російської влади. Бурлака¬ми ставали так само утікачі-кріпаки, а також ті, що втікали від рекрутчи¬ни. У Росії бурлаками називали робітників, що тягали річкові судна. В Україні слово «бурлака» має інше, більш узагальнене значення — без¬домна самотня людина, як правило, не одружена або яка з певних причин покинула сім'ю. Найбільшу групу бурлацьких пі¬сень становлять пісні про життя вті¬качів від кріпаччини. Основні їх мо¬тиви — тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заро¬бітків, злидні, нарікання на злу долю. Та забіліли сніги, забіліли сніги... Ще й дібровонька (2) Та заболіло тіло, бурлацьке біле, Ще й головонька (2) Ніхто не заплаче по білому тілу По бурлацькому (2) Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, Ні жона його (2). | |
| Просмотров: 974 | Загрузок: 208 | | |