| Главная » Файлы » Для учня/студента » Українська література | [ Добавить материал ] |
Казки Реферат
| [ Скачать с сервера (5.3 Kb) ] | 19.05.2010, 20:15 |
| Казки Казка — епічний твір народної словесності, у якому відображене уявлення первісних людей про нав¬колишній світ. Вона має чітку компо¬зиційну будову, яскраво виражену колізію, в основі якої лежить проти¬борство між добром і злом, що завер¬шується перемогою добра. Казка — твір, побудований на ви¬мислі, тому вже не сприймається як дійсність. У казці час і простір мають своє¬рідне відображення. Герой проводить у дорозі 3, 5, 7, 9, 12 років, але додо¬му завжди повертається таким, яким покинув свою оселю. Простір у казці теж величина умовна. Ніколи деталь-но не описується житло, природа, оточення. У багатьох творах простір ділиться на два виміри — цей світ і той світ — реальність і «тридев'яте царство». Казкові персонажі змальовані зага¬льними рисами, вони ідеалізуються, звеличуються, гіперболізуються. Го¬ловні образи тут завжди антагоніс-тичні: один уособлює добро, прекрасне, інший — втілення зла, потворного. Традиційним є поділ казок на каз¬ки про тварин (птахів, рослин, ко¬мах); чарівні (фантастичні); соціаль¬но-побутові (реалістичні). Найдав¬ніші за походженням — казки про тварин. Казки про тварин. Найпоширені¬шим образом у цих казках є образ Вовка, що свідчить про вшанування цього звіра у східнослов'янських народів. Бажання прадавніх людей володіти силою та спритністю свого лісового ворога, можливістю захис¬тити себе, породило велику кількість епічних творів про вовкулаків. Найдавнішим зразком оповіді ;« центральним образом вовка є «Казка про вовка-колядника (щедрувальни¬ка)», який приходить на Різдво до діда й виколядовує в нього овечку, козу, коня, бабу, а потім — самок» діда, відносить усе до лісу і там з'їдає. Казка збереглася в небагатьох варіантах і зафіксувала давнє став¬лення людини до дикого тотема, з яким «не сила боротися», а треба за¬добрювати, виконуючи його волю та побажання. Проте вовк не завжди постає в казках грізним і лютим. Він не завжди панує в лісовому царстві, його неважко обдурити. Поширине звертання до вовка в казках «вовчи-ку-братику», «вовчику-панібрати-ку», у якому приховане бажання лю¬дини поріднитися з ним, заручитися його підтримкою й покровительст-вом (адже брат — це «свій» — не мо¬же завдавати шкоди). Схоже змальовано образ іншого лісового хижака — Лисиці, яку вели-чають «лисичкою-сестричкою». Вона хитра, здатна на всілякі вигадки, то-му може обдурювати сильніших за себе. У багатьох казках вовк та лиси¬ця — спільники. Однак часто вони намагаються обдурити одне одного, щоб забрати собі всю здобич («Про ли-сичку-сестричку і вовка», «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат»). Ведмідь, володар лісу, нерідко ви¬ступає в казках разом з вовком та лисицею. Під впливом фольклору ін¬ших народів в українській казці з'яв-ляється Лев — цар звірів. Люди у творах цього жанру відтво¬рили своє уявлення про життя тва-ринного світу, моделюючи його за зразком світу людського. Хижаки в народних казках панують над слаб¬шими — зайцем, білкою, їжаком. Менші за допомогою хитрощів мо¬жуть обдурювати страшного й силь¬ного ворога («Як заєць обдурив вед¬медя», «Лев та заєць»). Чарівні казки. Найбільшу групу казкового народного епосу станов¬лять чарівні (фантастичні) казки. Незвичайність є обов'язковим еле¬ментом цього жанрового різновиду. Окрему підгрупу становлять героїчні казки. їх називають так тому, що центральним у них є образ героя-бо-гатиря, лицаря, доблесного, мудрого та звитяжного. Цей герой веде склад¬ну й важку боротьбу з ворогами, до¬лаючи численні перешкоди («Кирило Кожум'яка», «Котигорошко», «Іван-богатир»). Це — богатирі, що перема-гають зміїв-людожерів, Кощія Без¬смертного, Бабу-Ягу, допомагають знедоленим, покривдженим, захища¬ють їх інтереси, уміють досягти по-ставленої мети. їм допомагають і шапка-невидимка, і чарівний меч, і чоботи-скороходи, і килим-самоліт, а також рослини й тварини, що гово-рять людською мовою. У чарівних казках центральним пер¬сонажем постає знедолена героїня, яка потрапляє, як правило, в інший світ (дивний ліс, підземне чи морське царство), і там з нею відбуваються не¬звичайні події («Дванадцять місяців », «Про дідову та бабину дочку», «Кри¬венька качечка», «Яйце-райце»). Соціально-побутові казки виникли пізніше від інших. У них відображе¬не розуміння правди і кривди (не¬справедливості), добра і зла. їхніми героями виступають прості люди: бідний селянин, наймит, солдат, ре¬місник. Вони чесні, працьовиті, справедливі, сміливі, розумні, умі¬ють постояти за себе й за інших. У цих казках гнівно засуджується не¬правда, жорстокість, заздрість, під¬ступність («Про Правду і Кривду», «Дивна сопілка», «Мудра дівчина», «Названий батько»). Наприклад, у казці «Мудра дівчи¬на» розповідається про своєрідне змагання в кмітливості, тямучості між простою дівчиною і пихатим са-мовпевненим паном. Проста дівчина-біднячка сміливо виходить на двобій і перемагає, засвідчивши свою моральну й розу¬мову перевагу. Маруся глибоко ша¬нує свого батька, бажає допомогти йому в скрутному становищі. Вона кмітлива, спостережлива, вдумлива. Казка має характерні ознаки: тра-диційний початок («Було собі два брати — один убогий, а другий бага-тий»); сюжет побудований за принци¬пом ретардації (штучного уповіль-нення або затримки в розгортанні дії) — Маруся відгадує три загадки па-на, виконує три завдання; у казці на-явні сталі вислови («Іде додому той чоловік і знов плаче...», «Іде знов батько плачучи додому» та ін). Благородство й розум Марусі перемагають. Казки, як жанр усної творчості, є невичерпним джерелом народної об-разності, символіки, поетики. | |
| Просмотров: 778 | Загрузок: 124 | | |