| Главная » Файлы » Для учня/студента » Українська література | [ Добавить материал ] |
Календарно-обрядова творчість Реферат
| [ Скачать с сервера (13.5 Kb) ] | 19.05.2010, 20:11 |
| Календарно-обрядова творчість Давні уявлення, релігійні культи та язичницька міфологія зумовили слов'янські ритуали. До появи та в процесі розвитку трипільської куль-тури, головні елементи якої успадку¬вали українці, були сформовані та утверджені календарно-обрядові тра¬диції, що ґрунтувалися на особливос-тях природної циклічності й, отже, різних етапів сільськогосподарської праці. Наші предки намагалися задобрити сили природи, від яких залежало їх¬нє життя та успіх у господарюванні. Календарно-обрядові пісні — обо¬в'язковий елемент театрального ри-туального обрядового дійства. Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у хліборобстві — при-готування до сівби, сіяння, вирощу¬вання, збирання врожаю, — виділяють чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній. Кожен із циклів, як правило, об'єднується навколо одно¬го центрального свята, якому на¬дається найважливіше значення. Усі календарно-обрядові свята, а та¬кож обрядові дійства, що виконува¬лися з їх нагоди, мали чотири значен¬ня: релігійне, поминальне, хліборобське та родинне. Обряди зимового циклу. Вони пов'я¬зані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Центральним святом цього періоду є Різдво, святкування якого відбува-лося за сценарієм, що передбачав об¬ряд одії. До наших днів збереглося драматичне дійство «Водіння кози», що виконується на Щедрий вечір. Зимовий цикл календарно-обрядо¬вої творчості містить колядки, щед¬рівки, посівальні та водохресні пісні. Колядки — народні пісні, що вико¬нуються з нагоди святкування Різдва. Серед родинно-господарських ко¬лядок значну частину становлять ко-лядки-побажання здоров'я, успіху та процвітання родині; врожаю на полі, на городі; удачі у різних видах праці; багатого приплоду худоби. Ці коляд¬ки тяжіють до замовлянь. «Колядни¬ки своїми розкішними образами на¬кликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря... Обрядові і пісенні поздоровлення і величання — се рід закляття на щастя, на здо¬ров'я, котре й досі заховалося в усній традиції...»: У тебе вівси жеброванії, У тебе ячмені золотії, У тебе коні все турецькії, У тебе стрільби все стрілецькії. У тебе воли, як стодоли, У тебе корови, як обороги, У тебе вівці коні покрили, У тебе худоби без рахуби, У тебе скрині все кованії, У них червінці нерахованії. З прийняттям християнства язич¬ницькі колядки дуже повільно засвою¬ють біблійно-християнські елементи, які впродовж довгого часу вкраплю-валися в давні тексти. Згодом назви язичницьких божеств та інших ре¬алій замінилися християнськими-Наприклад, повтор у колядках «Ой Даждьбоже» видозмінився у «Ой дай, Боже» або «Дай Боже». Християнська церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалася викорінити язичницькі свята ка¬лендарної обрядовості. На противагу язичницьким святам у ті самі дні стали святкувати християнські уро-чистості. Зимовий цикл став вели¬чанням народження Ісуса Христа. Тому з часом колядки поповнилися мотивами про Христа, Діву Марію. Петра та Павла. Колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю» — яск¬равий приклад поєднання до¬християнської образності (образи хлібів, зерна, святкового столу, мо¬тив гостювання в господаря) з ок¬ремими християнськими вкраплен¬нями. Наприклад: У тебе коні все турецькії, У тебе стрільби все стрілецькії, У тебе воли, як стодоли, У тебе корови, як обороги, У тебе вівці коні покрили, У тебе худоби без рахуби, У тебе скрині все кованії, У них червінці нерахованії. З прийняттям християнства язич¬ницькі колядки дуже повільно засвою¬ють біблійно-християнські елементи, які впродовж довгого часу вкраплю-валися в давні тексти. Згодом назви язичницьких божеств та інших ре¬алій замінилися християнськими. Наприклад, повтор у колядках «Ой Даждьбоже» видозмінився у «Ой, дай, Боже» або «Дай Боже». Християнська церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалася викорінити язичницькі свята ка¬лендарної обрядовості. На противагу язичницьким святам у ті самі дні стали святкувати християнські уро-чистості. Зимовий цикл став вели¬чанням народження Ісуса Христа. Тому з часом колядки поповнилися мотивами про Христа, Діву Марію, Метра та Павла. Колядка «Добрий нсчір тобі, пане господарю» — яск-I ні мий приклад поєднання до¬християнської образності (образи поїв, зерна, святкового столу, ми тіш гостювання в господаря) з ок¬ремими християнськими вкрашнчі н я ми. Наприклад: Добрий вечір тобі, пане господарю, Радуйся, ой радуйся, земле, Син божий народився! Накривайте столи та все килимами, Та кладіть калачі з ярої пшениці, Бо прийдуть до тебе три празники в гості, А той перший празник — то Різдво Христове, А той другий празник — святого Василя, А той третій празник — свята Водохреща. Як зазначає І. Франко, там, «де ко¬лядка наша черпала зміст прямо з оповідання євангельського, а форму з пісні народної і де надто правдиво ре¬лігійний настрій і глибоке чуття авто¬ра здужало перетопити ті далекі від се¬бе елементи, ми одержали пісні справ¬ді взірцеві, твори високої поетичної самостійності, яких не постидалась би жодна література на світі... твори, котрі справедливо і по заслузі здобу¬ли собі серед народу таку широку по¬пулярність і не стратять її доти, доки серед народу тривати буде тепле чут¬тя релігійне і прив'язання до своїх гарних поетичних звичаїв і обрядів». Поширеним жанром календарно-обрядової лірики зимового циклу є щедрівки. На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов'язане з народженням Всесвіту та божества сон¬ця Коляди, щедрівки є піснями іншо¬го свята — Нового року, пов'язаного з величанням місяця. Свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти в господарстві, отри¬мало назву Щедрого вечора. Пісні, які виконували в цей час, називають щедрівками. Обов'язковими персо¬нажами ритуального дійства, під час якого виконували щедрівки, були Маланка (дочка богині Лади) і Ва¬силь (місяць). У минулому предки-слов'яни при¬хід Нового року святкували в березні, під час весняного рівнодення. Тому в щедрівках часто трапляються карти¬ни та образи весни: поля, квіти, при¬літ птахів тощо: Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Стала вона щебетати, Господаря викликати. Сьогодні колядки, щедрівки, посі-вальні пісні втратили своє магічне підґрунтя, позбулись ореолу свя¬тості, таємничості (крім християнсь¬ких), часто набувають гумористич¬них ноток. Такі веселі пісні часто виконують діти: Я маленький сівачок, Дайте гроші в кулачок, Не давайте копійки, Бо діряві кишеньки, А давайте паперові, — Будьте ґазди гонорові. У другій половині XVII ст. у середо¬вищі студентів Києво-Могилянського колегіуму (згодом академії) зародилася вертепна драма. Спершу її основні мотиви та образи були винятково християнсько-біблійні. В основу сюже¬ту покладено євангельські розповіді про народження Христа, поклоніння пастухів, яким ангели сповістили радісну новину, принесення дарів то¬що. Вертепну драму виконували сту¬денти, які ходили від оселі до оселі й звеличували народження Спасителя. Головними образами тут були ново¬народжений Ісус, Божа Мати, пасту¬хи, ангели, Ірод та ін. Дія в цих теат¬ральних творах супроводжувалася виконанням біблійних колядок чи духовних пісень. Часто біблійна вис¬тава була лише частиною вертепного дійства, другою ж частиною ставали театральні сценки на світську тема-тику з відтворенням елементів життя простих людей. Ці епізоди з народно-го життя, як правило, гумористично-сатиричного характеру, стали осно-вою виникнення та поширення на¬родної драми, у якій розігрували вис¬тави на суспільно-побутові теми, імітували сценки із селянського чи козацького побуту, процеси праці, у жартівливому тоні розповідали про дотепні вигадки з життя. Головними персонажами цих народних комедій були селянин, мірошник, корчмар, циган, козак, дід, баба тощо. Для прикладу наведемо драматич¬ну гумористичну сценку «Явтух». Говірка молодиця або дівчина напро¬шується до небалакучого Явтуха, який ніяк не хоче піддаватися її ча¬рам. Та розумна й дотепна жінка зу¬міла знайти «ключик» до цього мов¬чуна, примовляючи до нього: «Мій друже», «Да коли твоя ласка». Яв¬тух, який спочатку однозначно від-мовлявся: «Не скажу!», «Не хочу!», «Не дам!» — згодом подобрішав та дозволив сісти на воза «скраєчку», взяти грушку, але «гниленьку», і навіть поцілувати себе, попереджую¬чи: «Не задуши й не вкуси». Обряди весняного циклу. У давни¬ну твори, виконувані у весняний час, були своєрідними магічними замов¬ляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняне відновлення природи. Часто обряди супроводжу-валися танцями. Веснянки (гаївки, гагілки) — піс¬ні, які мають закличний характер («закликають весну»), славлять прихід весни та оспівують воскреслу природу, висловлюють сподівання на добрий урожай. Наприклад: Прийди, прийди, весно, Прийди, прийди, красна, Принеси нам Принеси нам квіток. Обряди літнього циклу. Усна на¬родна творчість літнього циклу є про¬довженням річної календарної обрядовості. Давні предки-слов'яни свят¬кували прихід літа з настанням теп¬ла, тобто з повною перемогою літа над зимою. Центральне свято — день Купала, а всі інші вважаються своє¬рідним приготуванням. Відповідно до літніх свят та обря¬дів виділяють: маївки, русальні піс¬ні, петрівчані пісні, купальські пісні. Маївки (від «май» (травень) або «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духа лісу та поля)) — пісні, якими супроводжувалися об¬ряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов'язані з нею розваги молоді. До цього свята всі будівлі в селі, ворота та вулиці «клечалися» — прикраша¬лися зеленню. Це, на думку давніх людей, мало відганяти нечисту силу. Цей день вважався початком святку¬вання Русалій, які знаменували пов¬не завершення весни й настання літа. Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувалися обряди прикрашання худоби, — пастуші пісні. Наприклад: Мене мама будила (2) І так мене просила, Аби я збирав цвіточки (2) Худобі на віночки. Тема молодечих ігор відбита в ма¬ївках, якими супроводжувалися ри¬туали « гойдалки » — гойдання дівчат та хлопців на «вербових-колисках». Русальні пісні — жанр календар¬но-обрядової лірики, пов'язаний зі святкуванням Русалій (Русального тижія, Русального Великодня). У ру-сальних піснях широко відображені обрш землі, води, місяця, ночі, бере¬га, річки, криниці, верби тощо, як-от: Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки, Бо повинна вийти з води сестриця-русалонька. Розпрощалася вона зі світом, моя мила, А. сьогодні повинна вийти, бо Зелена неділя. Хоч русальні пісні сповнені глибо-когеліризму, поетизації образів лісо¬вих, польових та водяних істот, ува-жалося, що русалки можуть завдати багато шкоди людям і навіть забрати їх ізсобою на дно річки, озера. Завершували Русалії проводами русалок із села: Проводили русалочки, проводили, Щоб вони до нас не ходили, Да нашого житечка не ломили, Да наших дівчаток не ловили. Кульмінацією ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала, що супроводжувалося купальськими піснями. Цей день уважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом). Вінок у купальських піснях є дав¬нім язичницьким образом, символом річного коловороту, сонячного світла, безконечності, а також дівочої долі. Вийди,вийди До нашого Лада-гай! Подаруй віночки нам, Ой Купало-Купалочко, Віночки подай! Одним з купальських ворожінь був обряд пускання вінків на воду. За тим, як вони пливли (швидко, обер¬таючись, тонучи, зв'язавшись з іншим вінком тощо), визначали май¬бутню долю. Удень купальські ігри відбувалися навколо рядженого деревця (Купайли-ці), а ввечері — навколо ритуального вогнища, що має «горіти високо», сим¬волізуючи з'єднання землі з небом. Об¬ряд перестрибування через вогонь символізує очищення. Потім молодь ішла в ліс «шукати цвіт папороті». Згодом церква в цей день установи¬ла свято святого Івана. Обряди осіннього циклу. Осінній цикл — останній у календарно-обря-довій творчості. Він завершує кільце річної обрядовості. Більшість обря-дів цього циклу пов'язані не з конк¬ретною датою чи святковим днем, а з виконанням певного виду хлібороб¬ських робіт в окремого господаря — початок збору врожаю, завершення жнив, період косовиці тощо. Від-повідно до етапів та видів праці об¬рядові пісні осіннього циклу поділя¬ють на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі. Зажинкові пісні супроводжують початок збору врожаю. У них збереглися мотиви звертання до сил приро¬ди та самої ниви: Говорила нивка, щоб не боліла спинка, Ні спина, ні голова, щоб ціле літо здорова була. Жнивні пісні супроводжували пра¬цю на полі під час жнив. У них вели¬чається поле, процес жаття і самі женці: Там у полі криниченька, Навколо пшениченька. Там женчики жали, Золоті серпи мали, Срібнії юрочки, Що в'язали снопочки. У жнивних піснях поряд з оспі¬вуванням роботи звучать мотиви, якими женці закликали жати швид¬ше до кінця. Такими піснями вони підбадьорювали одне одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочин¬ку, смачної вечері: Наша хозяїчка дома домує Та женчикам вечероньку готує... Варила вареничка в сметані, Ідуть мої женчики кохані. У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сон¬цеві за те, що їх палить, або просять вітер їх освіжити. Обжинкові пісні супроводжували завершення жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за зібраний урожай. Багато обжин¬кових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка з ко-лосків, заряджання княгині, проце¬сії женців від поля до дому господа¬ря. Наприклад: Кругом, женчики, кругом Понад зеленим лугом Женчики кружинають, Пшениці дожинають, Кінець нивоньці, кінець, Будемо плести вінець. То з жита, то з барвінку На хорошую дівку. В нашого господаря Та золотая брама. Мальовані одвірки, Зробим сьогодні обжинки. Світи, місяцю, з рога, Щоб була видна дорога. Щоб з неї не зблудити, Віночка не згубити. | |
| Просмотров: 2215 | Загрузок: 401 | | |