Легенди
Легенда — народне оповідання про події, які сприймаємо як достовірні, вірогідні.
Міфологічні легенди — це фантас¬тичні оповіді про чудодійні перетво¬рення людей на звірів, птахів, у квіти й рослини, а також про русалок, во¬дяників, вовкулаків, перелесників тощо. У всіх слов'янських народів по¬бутує легенда «Про вужа-перевертня», який полонив біля води дівчину, став її чоловіком і оселився в її домі. За¬туживши за своїм родом, він по¬вертається назад і залишається там назавжди. По дружину він посилає
свого товариша, та вона не хоче поки¬нути свій рід і йти за чоловіком, а то-му перетворюється на зозулю. (Ін¬ший варіант — хтось із родичів дружини вбиває чоловіка-вужа, дру¬жина обертається глухою кропивою).
Апокрифічні легенди — це усні оповідання на біблійні чи єван¬гельські теми, про святих.
Історичні легенди — це оповідан¬ня про незвичайні, фантастичні епі¬зоди, пов'язані з історичними поді¬ями минулого. Це легенди про похо¬дження міст, гір, річок, долин, про конкретні історичні постаті.
Легенда «Про Михайлика і Золоті ворота» розповідає про те, як під київськими стінами зупинився Ба-тий з військом. Щоб проявити зне-важливе ставлення до хана, відваж¬ний воїн, Михайлик, випустив стрілу, яка впала в ханову тарілку. Батий сказав киянам, що відступить від міста, якщо вони видадуть йому за це Михайлика. Мешканці міста поради¬лися й вирішили видати. Михайлик, почувши це, виламав Золоті ворота, що закривали чужинцям дорогу в місто, настромив їх на спис, і, про¬їхавши непоміченим через ворожий табір на коні, подався до Царгорода.
Так у Царгороді з'явилися Золоті ворота, а Київ був відданий на поталу ворогові.
Життя Запорізької Січі, її закони й табу, легендарні перемоги козаків, звитяжні подвиги окремих лицарів сприяли виникненню й поширенню незчисленної кількості легенд. Уся історія від зародження козацтва до зруйнування Січі супроводжується легендарними оповідями. Народ по-своєму пробував пояснити походжен¬ня козаків: чи то з маленьких дітей, що заблудили або повтікали з дому, чи з воїнів, яких один магнат посилав на допомогу іншому, а вони виріши¬ли не йти на службу й поселилися в степу, чи з дванадцятьох братів, які жили в лісі. У багатьох оповіданнях козаків змальовано як окремий на¬род, що звався чорногорами. Січовики — це богатирі, наділені велетенською силою та надприродними якостями й уміннями: «запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, з води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман на-пускати, вміли й у річки переливати¬ся. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно в світі робиться...». Велика частина козацьких легенд присвячена конкретним історичним постатям (кошовий Сірко, Семен Палій, Морозенко, Богдан Хмель-ницький, Ґалаґан...)
Надприродною силою наділялися ватажки селянських повстань різ¬ного часу І. Ґонта, М. Залізняк, У. Кармелюк, О. Довбуш, Л. Коби¬лиця, Н. Махно.
До нас дійшли легенди, де героями виступають не воїни чи народні ва-тажки, а відомі письменники, архі¬тектори церков, малярі.
У фонді цього жанру наявна знач¬на кількість мандрівних сюжетів та мотивів національного епосу інших народів. Таким, на думку вчених, є сюжет легенди «Про Марка Прокля¬того» — чоловіка покараного за тяжкі земні гріхи так, що його не приймає ні земля, ні небо, і він му¬сить вічно спокутувати свою вину.
Відомі також оповіді про Г. Сково¬роду, Т. Шевченка, Д. Яворницько-го, які в уяві народу володіють не ли¬ше мудрістю, а й магічною силою.
Перекази
Перекази — усні оповідання про життєві події, пов'язані з конкретни¬ми історичними фактами, які переда¬ються не очевидцями, а тими, хто про цю подію почув (звідси й назва — пе¬реказ). Порівняно з легендами пере¬кази відзначаються більшою вірогід¬ністю та є виявом історичної пам'яті народу. У них немає надприроднного елементу, минуле відображене прав-доподібно, у межах життєвої дос¬товірності. Багато зразків переказів записано в Руському літописі та інших писемних пам'ятках давньої української літератури.
Жанр історичного переказу актив¬но розвивається й у наші дні. Усі події, пов'язані з долею народу чи йо го окремих представників, фіксую ті. ся в народній пам'яті, проходять неп ну обробку й зберігаються в усному побутуванні для наступних поколіім. До цього жанру долучаються ро;» повіді про недавні історичні події: ко лективізацію, голодомор, життя pen ресованих у тюрьмах і таборах, війну в Афганістані і т. ін.
Народні оповідання
Народні оповідання — образні опо від і про найрізноманітніші події та вигадки з реального життя, що веду ться від імені учасника чи очевидця.
У сучасній народній творчості по бутують усні оповідання про видат них людей — державних діячів, письменників, акторів.
Бувальщини
Бувальщина — усне оповідання про сучасні події, які не виходять хронологічно за межі того, що міг ба чити або чути від безпосереднього учасника оповідач. Цей жанр містить розповідь про надзвичайні, диво вижні явища, надприродні істоти то¬що. Іншими словами, від народних оповідань вони відрізняються липи-фантастичними компонентами.
Бувальщини популярніші серед народу, ніж звичайні оповідання. Елемент невідомості, таємничості ро-бить їх надзвичайно драматичними.
У них розповідається про дивовижні події (як у міфологічних легендах), але в сучасному контексті. Як¬що оповідач не учасник подій, то обов'язково вказує на джерело інфор¬мації, що надає оповіді більшої достовірності.
До найпоширеніших сюжетів бу¬вальщини відносять оповіді про па-ранормальні явища, про представ¬ників чорної і білої магії (ворожок, знахарів, чарівників), оповіді про віщі сновидіння, спілкування з по-мерлими родичами, про домовиків, про космічних прибульців, нло і т.ін.
У жодному разі, зауважують .Пайо¬вики, їх не можна вважати вигад¬кою без життєвої підстави: неспро¬можність людей пояснити деякі фак¬ти чи обставини дійсності не може компенсуватися запереченням цих явищ.