1. Стилі редактора Word.

Стиль – це сукупність параметрів форматування різних об’єктів документа з унікальним ім’ям.

Розрізняють стиль символів, абзаців, заголовків, текстів, анотацій, приміток, номерів сторінок тощо.

Використання стилів дає змогу стандартизувати оформлення документів, скоротити термін їх створення і форматування. Всі вони включаються в спеціальну таблицю стилів. Користувач може створювати, вилучати та модифікувати стилі, копіювати їх у шаблон і навпаки.

Розрізняють вбудовані стилі та стилі користувачів. Перші призначені для форматування стандартних складових документа. Їх можна модифікувати, але вилучати не можна. Стилі користувачів створюються безпосередньо або модифікацією існуючих.

Використані в системі стилі зберігаються в списку вікна “Стиль”, що активізується за командою Формат-Стиль.

У цьому вікні можна переглянути всі стилі документа, створені користувачем. Переміщуючи курсор вікна, користувач може вибрати певний стиль для свого документа. Словесний опис стилю, а також зовнішній вигляд пов’язаних із ним абзаців і символів відображаються у відповідних транспарант них вікнах.
Стильове оформлення документа варто виконувати перед введенням тексту. Під час введення чергового абзацу йому присвоюється стиль попереднього абзацу і т.д. Застосовувати стильове оформлення можна також після введення всього документа або групи його абзаців. У будь- якому варіанті стиль пов’язується з абзацом клацанням лівою клавішею миші на кнопці “Применить” в цьому разі абзац, групу абзаців або весь текст документа варто спочатку виділити одним із відомих способів.

Вибрати стиль можна також за допомогою списку, що активізується кнопкою “Стиль” панелі форматування або після натиснення на клавіші Ctrl+Shift+S. Після створення документа в цьому списку буде чотири стилі: “Абзац”, “Заголовок 1”, “Заголовок 2”, “Заголовок 3”. Процедура зв’язування стилів з абзацами залишається незмінною.

Користувач може створювати новий стиль документа, модифікувати будь-який існуючий стиль, вилучати стиль із таблиці стилів, а також автоматизувати процес стильового оформлення документа. Розглянемо порядок виконання первинних процедур.

Створення нового стилю.

Новий стиль може створюватися за допомогою інструментальної панелі форматування або діалогового вікна “Стиль”.

У першому випадку зразковий абзац тексту і для нього задаються необхідні параметри форматування символів і абзаців. Потім активізується список стилів (клацанням лівою клавішею миші на кнопці “Стиль” або натисненням на клавіші Ctrl+Shift+S) і в нього вводиться ім’я нового стилю, наприклад Lec Enter. Для оформлення одним стилем кількох абзаців їх варто спочатку виділити, а потім застосувати до них вибраний стиль.

У другому випадку за допомогою параметра “Создать” активізується вікно “Создание стиля”.

У цьому вікні задаються:

- тип нового стилю (стиль абзацу або стиль символів) і його ім’я;

- ім’я базового стилю або відмову від нього;

- режим форматування (“Формат”) всіляких об’єктів тексту (символів, абзаців, точок табуляції та ін.) .

Новий стиль можна скопіювати в шаблон документ, що редагується (“Добавить в шаблон”), поширити на наступний абзац, а також зв’язати з вибраною комбінацією клавишей.

Створення таким способом новий стиль заносять в таблицю стилів за командою ОК.
Модифікація стилю.

Зміна існуючого стилю, як і створення нового виконується за допомогою панелей форматування або діалогового вікна “Стиль”.

У першому випадку до виділеного абзацу застосовується стиль, що передбачається модифікувати. Потім виконується зміна потрібних параметрів форматування ц у списку стилів знову вибирається ім’я початкового стилю. За командою ОК останній буде перевизначений без змін початкового імені або під ім’ям - синонімом.

У другому випадку за допомогою параметра “Изменить” відкривається вікно “Изменение стиля” , робота за яким аналогічна роботі з вікном “Создание стиля”, але не можна змінювати ім’я стилю що це означало б не модифікацію, а перейменування стилю. Тому на праці використовують імена – синонімів, які відокремлюються від основних імен комою.

Модифікувати можна не тільки стилі користувача, а й стандартні (вбудовані) стилі.

Вилучення стилю.
Із таблиці стилів можна вилучати будь-які стилі, крім вбудованих (системних). Для цього досить активізувати вікно “Стиль”, вибрати ім’я потрібного стилю в списку цього вікна і клацнути лівою клавішею миші на кнопці “Удалить”. Стиль зникне після підтвердження (“Да”). Всі абзаци, до яких застосовувався вилучений стиль, автоматично фор матуються стилем “Обычный”.

2. Редагування формул.

Математичні об’єкти редагуються як безпосередньо в тексті, так і в спеціальному діалоговому вікні. Перед редагуванням формули в тексті її виділяють, клацнувши на ній лівою клавішею миші. Потім за командою Правка – Объект – Изменить або подвійним клацанням клавішею миші на на формулі активізується панель “Формула” і здійснюється редагування.
Редагування виділеної формули в окремому вікні виконується за командою Объект Equation – Открыть із меню правка, що відкриває діалогове вікно “Редактор Формул”, де і відображається формула.

Засобами цього вікна установлюється : масштаб зображення формул, розмір символів, між символьні відстані, стиль форматування елементів формули і т.д.
Масштабування зображення формули виконується за командою Масштаб із меню Вид, яка відкриває однойменне вікно, де і встановлюється масштаб формули. Діапазон зміни масштабу – від 25 до 400 %.

Встановлення інтервалу між символами у формулах виконується за програмою Equation Editor автоматично, але може задаватися також користувачем у діалоговому вікні “ Интервал” для активізації якого варто виконати команду Формат – Інтервал. У цьому вікні знаходиться список відстаней між різними елементами формули. Результати внесених змін можна бачити в спеціальному транспаранті діалогового вікна, клацнувши лівою клавішею миші на його кнопці “Применить”. Для відновлення стандартних відстаней користується кнопкою “По умолчанию”.

Взаємо розташування окремих символів зручно встановлювати вручну, користуючись клавішею Ctrl і клавішею керування курсором. Наприклад, натиснення на клавіші Ctrl та Ctrl  приводить до переміщення символу (або групи вибраних символів) угору і праворуч відповідно.

Встановлення розмірів символів у формулах використовується за програмою Equation Editor автоматично з урахуванням розташування символів у формулі. Так, символи нижніх і верхніх індексів завжди мають зменшений розмір, а символ сум () та інтегралів – збільшений. Користувач може встановити розміри символів також безпосередньо у вікні “Размеры”, що активізується за командою Раз мер – Определитель. Призначнггя кнопок “Применить” і “По умолчанию” тут таке саме, як і у вікні “Интенвал”.

Вибір стилю форматування елементів формул виконується з метою підвищення наочності формул вибором різних варіантів форматування інших елементів. Стильове форматування застосовується до математичних символів, змінних, функцій матриць та ін. Об’єктів формул. Назва стилю встановлюється в меню “Стиль”, а його параметри – в діалоговому вікні “Стиль”. Останнє активізується за командою Стиль – Определитель.

3. Звукові карти.
Одним із середовищ, в якому користувач веде діалог з ПК, є звукове. Навіть звичайні офісні, домашні комп’ютери можуть записувати і відтворювати звук, реагувати на команди голосом, виводити звукові повідомлення. Раніше це робили лише спеціалізовані мультимедійні ПК.

Будь-який ІВМ-сумісний комп’ютер має стандартний канал керування звуком Speaker (спікер), розрахований на підключення невеликого динаміка (як у кишеньковому радіоприймачі). Звук формується від таймера, роботою якого можна програмно керувати. Частоту (тон) сигналу можна змінювати. Такий спосіб формування звуку мало завантажує навіть ПМ 8086 і дає змогу відтворювати нехитрі мелодії.

Починаючи з класу 286, МП здатні формувати керуючих сигналів, які дають можливість відтворювати музичний або мовний сигнал з якістю дешевого приймача. Проте таке формування звуку завантажує МП практично повністю. Погана якість звуку зумовлена також низькими характеристиками динаміка.

У наш час роль стандартного звукового каналу зведена до подачі гудків під час завантаження комп’ютера, ідентифікації помилок при його початковому тестуванні, коли повідомлення на екран ще не може бути виведено, а також до супроводу деяких системних помилок.

Фактично стандартизованим засобом для роботи з аудіо сигналом є сучасний цифровий аудіо канал, реалізований на звукових платах – спеціалізованих мікрокомп’ютерах для оброблення звуку. Одним із перших таких пристроїв була плата Sound Blaster. Цифровий аудіо канал забезпечує можливість моно- та стереофонічного запису і відтворення аудіо файлів з рівнем якості від касетного магнітофона до аудіо-CD. Запис проводиться оцифруванням (аналогово-цифровим перетворенням) вибірок миттєвого значення сигналу з частотою дискретизації 5-44,1 кГц. Розрядність застосовуваних перетворювачів становить 8, 16, 32 біт і більше. Якість звуку тим вища, чим більші частота дискретизації та розрядність. Для передачі потоку даних по шині у звукових платах використовують канали DMA, і тому цими даними ЦП не завантажується.
Крім цифрового аудіо каналу, на звукових платах також є:

- мікшер, що змішує та регулює вхідні сигнали від різних пристроїв (мікрофона, CD-ROM, цифрового аудіо каналу та ін.);

- еквалайзер, який регулює тембр на низьких і високих частотах;

- синтезатор (MIDI-синтезатор), що забезпечуює імітацію різних музичних інструментів (є частотні FM-синтезатори та більш якісні, але дорогі хвильові WaveTable-синтезатори);

- MIDI-порт для підключення електромузичних інструментів, сумісних із стандартом MIDI (часто розмінне з’єднання цього порту виконує функцію ігрового порту, встановленого на платі, та служить для підключення ігрових маніпуляторів-джойстиків);

- Вбудований підсилювач, до розмінного з’єднання якого підключають навушники або колонки;

- Розмінні з’єднання для підключення мікрофона, CD-ROM, а також лінійні вхідні і вихідні.