Генерал О. Брусилов у російській військовій літературі Генерал від
кавалерії Олексій Олексійович Брусилов (1853-1926 рр.) був і залишається однією
із найбільш знакових постатей у військовій історії Російської імперії періоду
Першої світової війни. Саме завдяки його полководницькому хисту та
стратегічному мисленню вдалося провести Луцьку операцію в червні 1916 р., яка
згодом отримала назву Брусиловський прорив і, по суті, стала переломною подією
у військовій кампанії цього року. Прорив лінії
оборони ворога та захоплення м. Луцька і окремих населених пунктів Галичини
привели до зміни тактики ведення бойових дій німецько-австрійськими військами в
другій половині 1916 р. та вплинули на розстановку сил мілітарних блоків на
Південно-Західному фронті. З огляду на
значне позитивне значення військової діяльності генерала О. Брусилова його
життєвий шлях та бойові дії російських частин під командуванням генерала
знайшли широке відображення у російській військово-історичній літературі.
Групування літературних джерел дасть можливість більш предметно підійти до
вивчення особистості та окремих аспектів діяльності О. Брусилова. На наш
погляд ( компания весёлых студентов – www.referatwm.ru ) відображення
досліджуваної проблеми у російській історіографії можна згрупувати за джерелами
розміщення інформації таким чином: монографії, спогади та мемуари, наукові та
публіцистичні статті, довідкові статті. Найбільш
значимими для розуміння такого типу дослідження є спогади очевидців. Генерал О.
Брусилов вів щоденник під час Першої світової війни, а згодом видав свої
спогади друком, які уже витримали шість перевидань [1]. У зазначеному джерелі
міститься значний масив фактичного матеріалу воєнної доби, а також точка зору
автора та сприйняття ним тогочасних військово-політичних
подій. Окрім О.
Брусилова залишив свої мемуари, які охоплюють цей історичний період М. Гофман
[2]. У “Записках и дневниках 1914-1918 гг. ” міститься певна інформація з
досліджуваної нами проблеми, подається оцінка автора військово-політичних подій
1914-1918 рр., учасником яких він був. До створення
військового-історичного портрету генерала від кавалерії О. Брусилова
долучилися: С. Семенов, І. Ростунов, В. Мавродін, Ю. Соколов, П. Адріанов [3].
У своїх роботах автори звертають увагу як на людські якості генерала, так і на
його професійні вміння і навички. У цих працях знаходимо підтвердження
полковницького хисту О. Брусилова. Автори, у переважній більшості, неупереджено
характеризують генерала О. Брусилова, як одного із видатних російських
воєначальників періоду Першої світової війни, полководця, завдяки діям якого
російській армії вдалося внести перелом у хід бойових дій ІІ половини 1916 р. Знаходиться
місце постаті О. Брусилова й у різних довідкових виданнях. Зокрема у працях:
”Деятели отечественной истории. Биографический справочник” А. Шикмана, ”Первая мировая
война в жизнеописаниях русских военачальников” Р. Португальського, П.
Алексєєва, В. Рунова, ”Сто великих военачальников” О. Шишова [4]. В означених
виданнях досліджується військовий шлях генерала О. Брусилова, починаючи від
здобуття військової освіти у Пажеському корпусі та Офіцерській кавалерійській
школі й закінчуючи службою у червоній армії, куди він прийшов у 1919 р. Разом з
тим, значна увага дослідників приділена військовій діяльності О. Брусилова під
час Першої світової війни: командування Проскурівською групою військ (згодом
8-ма армія), бойові дії в Галичині та Карпатах, командування Південно-Західним
фронтом, призначення Верховним головнокомандувачем російської армії, а потім
військовим радником Тимчасового уряду Росії. Суттєвими
доповненнями при аналізі та вивченні військової діяльності генерала Брусилова
стали публікації у російських фахових виданнях: ”Вопросы истории”, ”Военно-исторический
журнал” [5]. Серед
російської художньої літератури військової тематики слід відмітити твори С. Сергеєва-Ценського
“Брусиловский прорыв”, І. Сельвинського “Генерал Брусилов”, І. Вахтьорова і А.
Розумовського “Русский генерал”, Ю. Сльозкіна “Брусилов” [6]. Таким чином,
військова діяльність генерала О. Брусилова доволі широко та об’ємно
представлена у російській військово-історичній науковій, публіцистичній та
художній літературі, що, однак, не означає вичерпність дослідження цієї
проблеми як у комплексному розгляді, так і при вивченні окремих її
складових. Новітні дослідження дозволяють по-новому оцінити діяльність
російського генерала, визначити її вплив на військово-політичну ситуацію у
західноукраїнському регіоні. Література: 1. Брусилов А.
Воспоминания. – М., 1983. 2. Гофман М.
Записки и дневники 1914-1918 гг. – Л., 1929. 3. Семенов С.
Брусилов. – М., 1980; Семенов С. Генерал Брусилов. Документальное
повествование. – М., 1986; Ростунов И. Генерал Брусилов. – М, 1964; Мавродин В.
Брусилов. – М. 1944; Соколов Ю. Красная звезда или крест? – М., 1994; Адрианов
П. Генерал Брусилов. – О., 1917. 4. Шикман А.
Деятели отечественной истории. Биографический справочник. – М. 1977;
Португальский Р., Алексеев П., Рунов В. Первая мировая война в жизнеописаниях
русских военачальников. – М., 1994; Шишов А. Сто великих военачальников.
– М., 2004. 5. Соколов Ю.
Алексей Алексеевич Брусилов // Вопросы истории. – 1988. – №11; Белов Г. Русский
полководец А. А. Брусилов // Военно-исторический журнал. – 1962. – №10. 6. Сергеев-Ценский
С. Брусиловский прорыв. – М., 1944; Сельвинский И. Генерал Брусилов. – М.,
1942; Вахтеров И., Разумовский А. Русский генерал. – М., 1946; Слезкин Ю.
Брусилов. – М., 1977.
|