Думи
Думи — це народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного, рідше соціально-побутового змісту. До на¬ших днів дійшли думи XVI-XVII ст. їхня тематика зумовлена епохою без¬перервної всенародної боротьби з іно-земними загарбниками українських земель. Думи оповідають про подви¬ги народу чи його окремих представ-ників-героїв, що виступили на захист своєї Батьківщини. У думах переважає епічний (роз¬повідний) елемент. Про це свідчать фабульність, чітка побудова сюжету, як правило, хронологічна послідов¬ність подій. Та оповідь майже завжди подається в ліричному освітленні, чому сприяють широкі авторські підступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ ге¬роїв, оспівування їхніх почуттів і переживань.
Виконувалися думи речитативом (протяжним наспівним промовлян¬ням). Це була своєрідна форма декла¬мації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підси¬лювався музичним супроводом на кобзі (бандурі чи лірі).
Фабули та сюжети дум, як прави¬ло, пов'язані з історичним минулим народу, описують певні події, часто конкретних осіб. Побудовані вони за схемою епічних сюжетів, де є всі складники: заспів, зав'язка, розви¬ток дії, кульмінація, розв'язка. Сю¬жет дум, як і в баладах, розгортаєть¬ся в напруженому двобої протилеж¬них сил — добра і зла. Це, з одного боку, козаки, охоронці рідної землі, а з другого — вороги-нападники.
Для дум характерні риторичні за питання, оклики, звертання: «зем¬ле турецька», «віро бусурманська», «браття козаки запорожці», анафора (єдинопочаток), найчастіше в думах використовуються символи сокола козака, круків-ворогів, зозулі старої матері, вдови та ін.
За змістом цей епічний жанр поділяють на:
• думи про героїчну боротьбу укра¬їнського народу проти турецько-та-тарських загарбників та про туре¬цьку неволю (XIV-XV ст. — рання козацька доба) — «Маруся Богус-лавка», «Утеча трьох братів з Азо¬ва», «Самійло Кішка»;
• думи про героїчну боротьбу укра¬їнського народу проти національ¬ного поневолення (кін. XVI -поч. XVII ст. — доба Хмельниччини і Гетьманщини) — «Хмельницький і Барабаш», «Молдавський похід Хмельницького», «Смерть Богдана і вибір Юрія Хмельницького»;
• соціально-побутові думи (кін. XVII ст. — період Руїни) — «Удо¬ва», «Сестра і брат», «Прощання з родиною», «Поворот сина з чужи¬ни», «Дума про сон».
«Дума про Самійла Кішку» — одна з найвідоміших і найбільших ук-раїнських дум (390 рядків) з широко розгорнутим епічним сюжетом. Ве-лика галера, на якій було 700 турків, 400 яничарів і 350 козаків-невіль-ників пливла з турецького порту Тра¬пезунда (найбільшого невільничого ринку) до Козлова. Серед галерників був запорізький гетьман Самійло Кішка. Скориставшись випадком, коли всі турки та яничари зійшли на берег, Самійло Кішка хитрощами звільнився від кайданів, визволив усіх побратимів-невільників. Козаки вбили всіх турків, яничарів та їх¬нього отамана Алкан-пашу, і на за¬хопленій галері щасливо добралися до Січі. У думі оспівується сміливість і відважність Самійла Кішки, який, незважаючи на 25-річну неволю та тяжку працю галерника, залишився патріотом Батьківщини, не «побу¬сурманився».
Цей твір є «поетичним літописом» української історії, відомості про С. Кішку містять давні документи, козацькі літописи (Величка, Гра-б'янки, Самовидця).
Дума «Маруся Богуславка» описує патріотичний учинок української дівчини-полонянки, дружини туре¬цького паші, яка за його відсутності випустила з темниці козаків-невіль-ників, хоч і знала, що може бути за це жорстоко покарана.
Чи «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» історична постать? Як¬що цей образ є художнім вимислом, то він заснований на реальних фак¬тах. У думі з історичною вірогідністю змальовано долю вродливих полоня¬нок, які (так твердять літописи та усні перекази) часто ставали дружи¬нами турецьких вельмож, навіть сул¬танів (наприклад, Роксолана — гали¬чанка з Рогатина — була дружиною Сулеймана І). Маруся Богуславка ви¬пустила в'язнів у день найбільшого християнського свята — Великодня, засвідчивши, що вона не втратила ду¬ховного зв'язку з Батьківщиною, пам'ятає звичаї своїх предків.
Сюжет думи «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» теж не прив'язаний до якогось істо¬ричного факту. Він відображає типо¬вий для того часу гостро драматич¬ний епізод утечі з полону. Драматизм думи посилюється тим, що троє ко¬заків, які втікають з полону, — рідні брати. Коней для втечі мають лише старший та середульший брати, а наймолодший — «піший пішаниця». Це і є основним конфліктом твору, у якому на передній план винесено мо¬ральний аспект. Молодший брат просить старших узяти його з собою. Середній брат і взяв би його, та жорс¬токий старший наказує покинути мо¬лодшого в чистому полі напризволя¬ще. Дума має кілька варіантів. За першим, гинуть усі три брати (мен¬ший помирає з голоду, старших уби¬ває турецька засідка). За другим — наймолодший гине, а старші брати повертаються додому. За третім — гине наймолодший брат, а най¬старшого після повернення додому громада засуджує на смерть за бездушність. Ця дума важлива не ли¬ше описом історичних подій, а й відображенням суспільних законів
Історичні пісні
І Іоширеним жанром героїчного по¬етичного епосу українського народу є історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя й учин¬ки пов'язані з подіями суспільно-політичного життя. В історичних піснях відтворено дух певної історич¬ної епохи.
Виникнення історичних пісень ок¬реслюють XV-XVI ст., пов'язуючи їх І боротьбою українського народу про¬ти турецьких і татарських загарбни-ків. Пісні ці, у переважній більшості, змальовують загальну картину бо-ротьби, у них виступають збірні герої.
Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити:
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії —
У полон забрато. Пісні пізнішого походження міс¬тять більше конкретно-історичних деталей. У XVII ст. створено чимало історичних пісень про козацько-польські війни, події 1648-1654 pp. доби Хмельниччини. У них оспівано: • конкретні битви під Корсунем («За світ встали козаченьки»), Збара¬жем («Ой що то за хижка»), під Берестечком («Висипали козачень¬ки високії гори»);
• подвиги історичних осіб, централь¬не місце серед яких займає постать гетьмана Хмельницького («Чи не той то хміль», «Гей не дивуйтесь, добрії люди»), а також його спо¬движників Кривоноса («Ой усе луж¬ком та все бережком»), Нечая («Ой з-за гори високої»), Богу на («Ой з-за гори чорна хмара»), Морозен¬ка («Ой Морозе, Морозенку»). Ці пісні передають козацький дух, ба¬жання волі й перемоги. Вони співа¬ються переважно в ритмі маршу та є похідними піснями.
Усна народна творчість анонімна, але інколи час повертає народові ім'я автора фольклорних творів. Так ста¬лося з напівлегендарною Марусею Чураївною, складальницею пісень з Полтави (середина XVII ст.). Уважа-ють, що саме вона створила такі пер¬лини, як «За світ встали козачень¬ки», «Ой не ходи Грицю», «Віють вітри, віють буйні». Першу з них узяв Микола Лисенко до опери «Та¬рас Бульба», друга надихнула Ми¬хайла Старицького на створення ві¬домої драми, а Ольгу Кобилянську — повісті «У неділю рано зілля копа¬ла» , третю виконує Наталка Полтавка в однойменній п'єсі Івана Котля¬ревського. М. Стельмах писав: «По¬гортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі ме¬лодій — і вам відкриється багато пое¬тичних таємниць, ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила іс¬торія, та так розгубила, що вже нав¬ряд чи й знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народ¬ною, квітує й сьогодні...»
І тільки іноді, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду пос¬тать творця.
Найпізніша група пісень козацько¬го циклу віддзеркалює гноблення Ук-раїни московським царатом після Пе¬реяславської угоди.
До неї належать пісні:
• про нарікання на нерозважливий союз з Москвою, що «занапастив Польшу ще й нашу Вкраїну» («А вже років двісті»), на московських царів: Петра, «змію-Катерину», що сплюндрували козацький край, на надмірну довіру козацьких ота¬манів до загарбників («Ой ви хлопці-запорожці», «Гей на біду, на горе»);
• про московську неволю, де основни¬ми мотивами є загибель козаків у за-гарбницьких російських війнах чи смерть на «канальських» роботах у болотах Петербурга («У Глухові, у городі», «Ой з-за гори чорна хма¬ра», «Од Києва до Пітера мостили мости» та ін.); • про події Руїни — підступне зии щення 1775 року Запорізької Січі, руйнування козацької України ft розсіювання козаків за Дунай, іт Кубань, запровадження рекрути 11 ни, кріпацтва («Добре було, добр»' було», «Вилітали орли», «Гей віють вітри» та ін.). Наприклад: Ой Боже наш милостивий,
помилуй нас з неба, Зруйнували Запорожжя —
колись буде треби, Ой з-за низу, з-за лиману вітер
повівас, москаль Запорожжя кругом облягає. Ой облягши кругом Січі,
покопали шанці, Заплакали запорожці
в неділеньку вранці. Московськії генерали церкви
руйнували, Запорожці в чистім полі,
як орли, літали. Як зазначав М. Костомаров, «у піснях про зруйнування Січі чуємо похоронні наспіви над тим староук¬раїнським козацтвом, яке, послу¬живши органом відродження Русі, тепер мусило було згаснути, як не¬потрібний залишок попереднього періоду народного життя. Гіркота, але без відчаю пронизує ці пісні».
Іще одну тематичну групу станов¬лять історичні пісні періоду Коліїв¬щини та Гайдамаччини другої половини XVII-XVIII ст. На Право¬бережній Україні козацькі полки очолив Семен Палій, який почав ви¬ганяти магнатські родини із земель, окупованих Польщею. Так почалася народна боротьба, відома в історії під назвою гайдамацького руху.
У другій половині XVIII ст. гайда¬мацький рух переріс у велике народ-но-визвольне повстання, відоме під назвою «Коліївщина».
Цієї події торкнулися:
• гайдамацька пісня «Годі, коню, в стайні спати» (пісня про Семена Палія);
• пісні про Коліївщину (« Максим ко¬зак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива» (пісня про Івана Ґонту), «Виїхав Ґонта та із Умані», «Ой за¬думали та преславні хлопці» та ін.).
Гайдамацький рух мав великий вплив на національне піднесення по всій Україні. Проти польської неволі на західноукраїнських землях боро¬лись месники-опришки. Найбільшого розмаху цей рух набув у 30-40-х pp. XVIII ст., коли його очолив Олекса Довбуш. Тому до пісень другої поло-вини XVII-XVIII ст. належать оп-ришківські пісні («Ой попід гай зеле-ненький ходить Довбуш молодень¬кий», «Течуть води Черемоша»).
Помітною сторінкою в українсько¬му фольклорі стали пісні про селян¬ські повстання (на Поділлі — під проводом Устима Кармалюка, на Буко¬вині — Лук'яна Кобилиці) — «За Сибіром сонце сходить», «Ой іде Кар-малюк долиною», «Кармалюка я вро¬дився», «Ой у моїм город очку копана криниця» (пісня про Лук'яна Коби¬лицю), «Ой шумить Черемош», «По-слухайте, люди добрі», «Гей то не вітер, то не буря» та ін.
Тематично та характером зобра¬ження подій гайдамацькі, опришків-ські пісні, пісні про Устима Карма¬люка, Лук'яна Кобилицю споріднені. У них зроблено головний наголос на оспівуванні численних подвигів на¬родних ватажків, рис їхнього харак¬теру: мужності, відваги, непідкуп¬ності. Чітко виділяються в текстах легендарні епізоди з їхнього життя, як-от: утеча з полону, з в'язниці, пе¬ремога численного ворожого загону, безкорислива допомога убогим селя¬нам. Поширеним у цих піснях є мо¬тив загибелі народних героїв.
«Ой Морозе, Морозенку» (пісня про Морозенка). Головний герой цієї пісні — Морозенко — має свого про-тотипа. За походженням він не ук-раїнець, а поляк, до того ж аристок¬рат, один з найбільших магнатів Речі Посполитої, Станіслав Мрозовиць-кий, який жив на Поділлі. Спос-терігаючи за розкішною українською природою, слухаючи українські пісні, мелодійну мову, він полюбив народ цієї землі. Зрікся католицтва, усіх своїх багатств, перейшов до пра¬вослав'я і в 1642 році подався на За-поріжжя, записався до Січі рядовим козаком. А коли розпочалася Виз-вольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмель-ницького, Морозенко (саме так він записався до курінного реєстру) швидко став улюбленцем гетьмана, дослужився до звання полковника. У битві під Збаражем (за іншими дже¬релами — на Савур-Могилі) він заги-нув смертю героя, а вдячна Україна склала дивовижну пісню про цю хо-робру й справедливу людину. Згада¬на пісня має сорок варіантів. Образ Морозенка став узагальненим обра¬зом захисника Вітчизни. В одних варіантах пісень герой бореться з «ляхами-панами», в інших — з тур¬ками, татарами, з «турком-шведом» чи просто з лихими ворогами.
Композиційно пісня складається з трьох частин:
• битва Морозенка з ворогами;
• полон та катування героя;
• оплакування хороброго воїна, гли¬бока любов до нього.
Загибель Морозенка завдала смут¬ку не тільки матері Морозисі, а й усій Україні:
Ой Морозе, Морозенку, Ти славний козаче, За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче. Для цієї пісні, як узагалі для фольклору, характерна гіперболіза¬ція сили, відваги воїнів:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє. Шанобливе ставлення до народного героя підкреслюють епітети слав¬ний, молодий, завзятий. Пісня оспі¬вує красу й силу улюбленого героя, його хоробрість і молодецьку відвагу:
Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає, Попереду Морозенко Сивим конем виграває.
Стрілецькі пісні. У середині XIX ст. історична пісня поступається іншим жанрам. Це сталося внаслідок занепаду національної свідомості, спричиненого чужинецьким пану¬ванням. Росія й Польща, загарбавши українські землі, зробили все, щоб придушити самобутню культуру ав-тохтонного населення. Тоді роль пісенно-історичного літопису стали відігравати суспільно-побутові пісні (рекрутські, наймитські, заробіт-чанські, емігрантські), які відтворю¬вали загальну картину українського життя.
Але як тільки з'явилася нова надія на визволення, український народ знову творить героїчні пісні. Най¬більшим спалахом національного самовияву була діяльність Україно і. ких січових стрільців. Цей етлп вітчизняної історії чи не найповніше відбився в героїко-поетичному епосі Визвольних змагань першої полови¬ни XX ст. Стрілецькі пісні представ¬лені понад 400 текстами, серед яких є твори героїко-патріотичного, балад¬ного, жартівливого характеру. Ці пісні побутують як народні. Проте більшість з них має конкретних ав¬торів — представників січового стрілецтва. Науковці зараховують значну частину стрілецького епосу до пісень літературного походження.
Усенародною стала, наприклад, патріотична пісня О. Косинського «Ой у лузі червона калина»:
Ой у лузі червона калина
похилилася.
Чомусь наша славна Україна
зажурилася.
А ми тую червону калину
підіймемо,
А ми нашу славну Україну,
гей-гей, розвеселимо. Здобула загальне визнання пісня на слова М. Вороного «О, Україно!»:
О, Україно, о люба ненько,
Тобі вірненько присягнем
Серця кров і любов —
Все тобі віддам у боротьбі.
За Україну, за її волю,
За честь, за славу, за народ! До таких пісень можна віднести та¬кож «Луговий гімн», «Ой з-за гори чорна хмара встала» невідомих ав¬торів. Бойового характеру пісні Л. Лепкого «Ой видно село», Р. Куп-чинського «Ми йдемо в бій». Маршові пісні — «Гей ви, хлопці січові» (К. Тут-ковського), «Січовий марш» («Гей, там на горі січ іде»), «Марш січовиків» (Гей, ізгадайте браття-вкраїнці) та ін.
Незважаючи на переслідування та заборону за радянських часів, вони збереглися в народі й побутують до сьогодні.
Найновіший шар історичної пісен¬ності — пісні про боротьбу ОУН-УПА, або повстанські пісні, що за¬кликають до боротьби за волю Ук¬раїни. Наприклад, до них належить пісня «Триста літ минає»:
Триста літ, триста літ минає, Як наш народ по тюрмах
страждає На українській землі... Ой вставай, ой вставай, народе, Здобувай Вкраїні свободи... Ці пісні XX ст. ще чекають на своє дослідження.
Балади
Балада — ліро-епічний твір з гост-родраматичним сюжетом, що вира¬жає погляд народної моралі на тра¬гічні конфлікти, породжені надзви¬чайними чи фантастичними подіями, учинками та фатальними збігами обс¬тавин в особистому, сімейному або суспільному житті звичайних людей. Формою балада дуже подібна до лі¬ричної пісні. На відміну від пісні (у якій за законами лірики передаються почуття чи переживання ліричного героя, його думки), у баладі є сюжет — епічна (розповідна) основа, що спо-ріднює її з легендами. Іноді цей жанр називають пісенною повістю. Події, відображені в баладі, як правило, не мають національного чи загальнодер-жавного значення. Цим балада відріз¬няється від билин, дум та історичних пісень. У баладах домінують сімейний побут і картини з особистого життя.
Усі балади трагічні. О. Дей нази¬вав баладу «епосом нещасливих люд¬ських доль».
В українській народній творчості нараховують понад 300 баладних сюжетів.
Найдетальнішу класифікацію ба¬лад в українській фольклористиці розробив О. Дей у монографії «Ук¬раїнська народна балада». Він ува¬жав, що всі українські балади чітко розподіляються на три великі групи:
• Про кохання та дошлюбні відноси¬ни (чарування, отруєння чарами, суперництво в коханні, втрата ми¬лого, самогубство (смерть) насильно розлучених коханих, зрада в кохан¬ні й дружбі, помста за невірність, утечі зі спокусниками і т. ін.).
• Сімейні взаємини й конфлікти (вивірення подружньої вірності, нагла смерть вірної дружини, втрата доброго чоловіка, подружня зрада, знущання свекрухи з не¬вістки, збиткування мачухи над сиротами і т. ін.). • Відгомони соціального та історич¬ного життя (турецько-татарські напади на Україну, сутички ко¬заків зі шляхетськими поневолю¬вачами, чумакування, гайдамацт¬во, опришківство, соціальний про¬тест проти панів і т. ін.). Найдавніші баладні сюжети ті, у яких відображено стародавні дохрис¬тиянські вірування (міфологічні сю¬жети). Сюди належать балади, побу¬довані на прийомі метаморфози — перевтілення людини в дерево, пташ¬ку, квітку. Найпоширеніший сюжет в українській народнопоетичній творчості — перетворення ненавис¬ної свекрусі невістки на тополю. Існують різні його варіанти, але в ос¬новному всі вони зводяться до єдиної фабули: свекруха, зненавидівши не¬вістку, відправляє сина в далеку до¬рогу (часто в солдати), а невістці на¬казує робити якусь важку роботу, че¬рез що та перетворюється на дерево:
Ой послала мати та сина в дорогу. Молоду невістку у поле до льону: — Ой іди, невістко, у поле
до льону, Не вибереш льону не вертай
додому,
Молода невістка весь день
працювала, Льону не добрала, в полі ночувала. Льону не добрала, в полі ночувала І посеред поля тополею стала. Або:
Посилала мати сина у солдати, Молоду невістку — зелен-жито
жати.
(«Ой чиє то жито, чиї то покоси»).
Часто вказується на те, що свекру¬ха невістку «закляла»: «Бодай же ти, невістко, тополею стала!».
Коли син повертається додому, ма¬ти наказує йому зрубати тополю, але дерево розповідає правду. Сповідь не-вістки-тополі є кульмінацією сюже-ту, після якої настає розв'язка — син проклинає матір або просто застері-гає дівчат не поспішати з заміжжям.
Чаклунство в усіх його виявах з описами процесу самого чаклунства і його наслідків є одним з найпоши¬реніших сюжетотворчих чинників баладних пісень. Часто навіть зви¬чайне приворожування закінчується смертю одного або й двох закоханих, бо чар-зілля виявляється отрутою. Найвідоміша балада на цю тему «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», де описується отруєння невірного на¬реченого.
Стародавнє вірування в магічну си¬лу рослин послужило основою для виникнення балад, об'єднаних мотивом «тройзілля» (чи «троянзілля»). Фабула цих пісень така: дівчина, розв'язуючи суперечку трьох ко¬заків, обіцяє вийти заміж за того, хто привезе з-за моря чарівного зілля. Драматизм підсилюється казковими елементами. Козак у далеку подорож бере з собою трьох коней: на сірому доїжджає до моря, на білому пере-літає через море, на вороному дістає в невідомій країні чарівну траву. Коли він копає її, до нього прилітає зозуля-віщунка й повідомляє, що його коха¬на виходить заміж за іншого. Козак поспішає додому й устигає на весілля до зрадливої нареченої, просить її вийти «хоть на одне слово». Коли во¬на виходить, він однією рукою дає за¬повітне зілля, а другою витягає шаб¬лю й стинає їй голову.
До власне історичних балад нале¬жать ті, у яких ідеться про життя конкретних історичних осіб. Деякі твори цього типу є витвором народної фантазії, інші мають реальну жит¬тєву основу, як-от: балада про Байду в турецькому полоні, про поєдинок Нечая зі шляхетським загоном.
Сюжети цілої низки балад побудо¬вані на любовних колізіях (про Дов-буша і Дзвінку, Марусяку і попадю, Кармалюка і його зрадливу полюбов-ницю). Балади про Бондарівну і пана Коньовського, про Лимерівну поро-джені дійсними фактами, які були типовими для тієї доби. У баладі «Бондарівна» змальо¬вується непоодинокий випадок з часів панування в Україні польської шляхти.
Ой у місті Немирові дівок танець
ходить, Молодая Бондарівна
всіх передом водить. Ой приїхав пан Коньовський
з великого двору, Він зліз з коня та й до корчми — не дбає гонору. Ой сказав він «добридень»,
ввійшовши до хати, Та і взяв він Бондарівну
к собі пригортати. Не дивився пан Коньовський
на всякії люди, Поцілував Бондарівну у самії губи. А молода ця дівчина ще жартів
не знала, Замахнула рученькою та по лиці
втяла. За порадою людей вона втікає до¬дому, «а за нею та гайдуки з голими шаблями». Вони «поймали Бонда¬рівну за білую руку і повели Бон-дарівну на велику муку». Пан Ко¬ньовський пропонує їй вибір: Чи ти хочеш, Бондарівно,
меду-вина пити, А бо хочеш, Бондарівно, в сирій землі гнити. Дівчина вибирає смерть, і пан зі злості вбиває її з лука, а потім справ¬ляє пишний похорон, скликаючи всю шляхетську знать. Цей сюжет спо ріднений із сюжетом про нескорену полонянку в турецькій неволі.
Сюжет балади пізнішого періоду «Лимерівна» породжений соціально побутовою дійсністю: стара мати Ли мериха пропила в шинку свою дочку панові. Лимерівна, протестуючи про ти такого приниження, втікає від свого нового хазяїна, який конем наздоганяє її:
Як узяв Лимерівну на коня, Та й потащив Лимерівну
по тернах. Гуляй, гуляй, кониченьку,
по терну, Да рознеси Лимерівну непевну. Дівчина просить дати їй гострий ніж «повиймати чорний терен з білих ніг», але
Не виймала чорний терен з
білих ніг, А встромила проти серця
гострий ніж. Ще живу пан везе її до матері: Ой, одчиняй, моя тещенько,
ворота, Іде к тобі дочка твоя п'яненька! У багатьох варіантах Лимерівна висловлює свою останню волю в дусі давньої народної традиції, за якою похорон незаміжньої дівчини справ¬лявся як весілля.
Українська баладна традиція стала невичерпним джерелом сюжетів для художньої літератури.