| Главная » Файлы » Для учня/студента » Географія | [ Добавить материал ] |
| [ Скачать с сервера (2.40 Mb) ] | 19.11.2010, 17:34 |
| Ресурси світового туризму: Поняття, класифікація, картографування Аналізу та оцінці рекреаційно-туристських ресур¬сів (РТР) присвячено публікації багатьох вітчизняних та зарубіжних авторів. Деякі з цих творів висвітлюють головні аспекти розвитку світового туризму (ситуація 2002 p.): ієрархію турпотоків, прибуття інтуристів, ви¬трати на зарубіжний туризм, напрями, зони поширення та райони круїзного і приморського туризму. Ресурсна складова (зважаючи на мету, об'єктивні можливос¬ті моделі та її масштаб) практично відсутня. Більш ґрунтовно світові та європейські РТР представлені в роботі «Рекреаційні ресурси світу та природоохорон¬ні території» (Економічна і соціальна географія світу: Атлас для 10—11 кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: ДНВП «Картографія», 2005), де відображено об'єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (станом на 1995 p.), головні центри рекреації та туризму, курорти, націо¬нальні парки, визначні об'єкти природи, маршрути круїзів і природоохоронні території. Досвід створення цих картографічних моделей було враховано під час розробки сюжету карти «Рекреаційно-туристські ресурси світу» (рис. 1). На ній відображено найбільш вагомі, нові або статистично оновлені світо-туристські та ресурсно-рекреаційні елементи. Мета роботи — презентація нової картографічної моделі світових рекреаційних ресурсів, аналіз їх про¬сторового поширення, структури, кількісно-якісних характеристик. На основі досвіду створення цих та ін¬ших картографічних моделей рекреаційно-туристського спрямування, якості, повноти висвітлення та способів картографування найбільш вагомих світо туристських і ресурсно-рекреаційних елементів введено нові та уточ¬нено традиційні кількісно-якісні показники та характе¬ристики, що є свідченням розвитку уявлень про ресур¬си світової рекреації й туризму. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕСУРСІВ Рекреаційно-туристські ресурси — сукупність при¬родних, природно-антропогенних, суспільно-географіч¬них об'єктів, що залучені до туристської індустрії та є чинником відновлення й розвитку фізичних і духовних сил людини. Спрощений підхід передбачає розподіл ресурсів на 2 групи: природні та культурно-історичні, ресурси су¬ходолу та Світового океану. Найбільший рекреаційний попит і відповідна пропозиція (виклик-реакція)' харак¬терні саме для берегових районів, «актуальних смуг», «зон крайового ефекту» (за В. С. Преображенським). До головних рекреаційно-туристських берегових ра¬йонів належать: в Атлантичному океані — узбереж¬жя морів Південної Європи та Південно-Західної Азії, Балтійського, Чорного та Азовського морів, Біскайської затоки, півострова Флорида, Багамських, Великих і Малих Антильських островів, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; у Тихому океані — Гавайські та інші острови Полінезії, східне узбережжя Австралії, затока Бохайвань та острів Хайнань (Китай), узбереж¬жя Японського моря, райони міст і міських агломе¬рацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані — о. Шрі-Ланка, о. Пхукет (Таї¬ланд), райони прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя о. Мадагаскар, Сейшельські та Мальдівські острови. За іншою класифікацією основні види рекреаційних ресурсів поділяють на: • узбережжя теплих морів; • береги річок, озер та водосховищ; • лісові та лучні масиви; • передгір'я та гірські країни; • міста — столичні та історичні центри; • міста-курорти і курортні місцевості; • сакральні та інші комплекси, розташовані у межах і поза межами населених пунктів; • руїни давніх міст, фортифікаційні споруди, ката¬комби, печерні міста. Специфічними носіями наочної інформації про роз¬виток рекреаційно-туристського господарства (його стан і структуру, еволюцію і динаміку) та особливості РТР є рекреаційні карти — один із видів тематичних карт. Найпоширенішими з рекреаційних карт є аналітичні (інвентаризаційні), оціночні (характеризують окремі види рекреаційних ресурсів), карти розміщення рекреа¬ційних закладів і територіально-рекреаційних систем. У рекреаційній географії та географії туризму використовують 2 види районування світу. Автор виділяє 8 макрорайонів (Європейський, Азійський, Африканський, Північноамериканський, Центральноамерикансько-карибський, Південноамериканський, Австралійсько-Океанійський, Антарктичний), що об'єднують 38 мезорайонів. За районуванням Всесвітньої туристської організа¬ції (ВТО) виділяють 5 регіонів (Європа, Азійсько-Тихоокеанський, Американський, Африка, Близький Схід), які об'єднують 14 супрегіонів. Ці схеми районування було враховано під час ві¬дображення туристських потоків (в'їзний туризм, кіль¬кість міжнародних туристських прибуттів станом на 2003—2005 роки) та об'єктів Всесвітнього надбання, картографування інших лінійних, точкових, площин¬них об'єктів, які об'єктивно не було відображено у по¬передніх картографічних творах. Отже, крім загально-географічної інформації, яку містить карта, інші еле-менти сюжету (їх 9: міжнародні туристські прибуття, в’їзний туризм, об'єкти Всесвітнього надбання, «чуде¬са світу», рекреаційно-туристські берегові райони, лімітуючий туризм природні чинники, поширення серфінгу та віндсерфінгу, «діснейленди» та найбільші парки роз¬ваг, круїзні території) є розвитком уявлень про світо то туристську та ресурсно-рекреаційну складові соціально-економічного комплексу ойкумени. Розглянемо осно¬вні з них більш детально. ОБ'ЄКТИ ВСЕСВІТНЬОГО НАДБАННЯ Нині у світі налічують близько 850 об'єктів ЮНЕСКО (на карті позначено 802). Левова їх частка знаходиться в Євразії — 67 % (537 об'єктів). На Африканському материку розміщено 101 об'єкт Всесвітнього надбання (12,6 %), у Північній Америці — 84 (10,5 %), у Південній Америці — 60 (7,5 %). В Австралії, яка є єдиним регіо¬ном, де домінують природні об'єкти (у перших 5 регіо¬нах явне домінування культурно-історичних об'єктів) виділено 20 об'єктів (2,5 %). Розміщення РТР у межах ойкумени, як і більшості природних і суспільно-політичних реалій, має нерівно¬мірний характер. У розрізі представлених на картосхемі РТР та їх кількісно-якісних характеристик виділяють Європейський макрорайон. Європа концентрує 355 об'єктів Всесвітнього надбання (або 44 % від загальної кількості, яка становить 802 об'єкти) та значну частку світового круїзного флоту, приймає найбільшу серед інших макрорайонів кількість туристів, має розвинену берегову рекреаційно-туристську інфраструктуру (пор¬ти, готельні комплекси, яхтові стоянки, впорядковані пляжі тощо), потужні парки розваг (в Європі близько 30 великих тематичних парків). У межах цієї частини світу знаходяться й місця («координати» як специфіч¬ний рекреаційно-туристський ресурс) 4 із 7 чудес світу (2-у Греції, 2 — в європейській частині Туреччини). Північноамериканський (разом із Центральноамерикансько-Карибсько-Вест-Індійським) макрорайон, хоча і поступається деяким макрорайонам (Азійсько¬му, Африканському) за кількістю об'єктів Всесвітнього надбання, але є «другим полюсом росту» у світовій тур-індустрії. На його території сконцентровано 84 (10 %) об'єкти Всесвітнього надбання, близько 1000 тема¬тичних парків (лише у США їх близько 600, а пер¬шому у світі «Діснейленду», відкритому 05.05.55 р. у м. Анахайм, штат Каліфорнія, нещодавно виповни¬лося 50 років), природні умови Гавайських островів і Каліфорнії (насамперед 10-метрові хвилі, які рухають¬ся зі швидкістю 65—70 км/год) забезпечують найкарколомніший та найнебезпечніший серфінг на Землі, а рекреаційно-туристські берегові райони мають високорозвинену інфраструктуру. Третє місце займає Азійський макрорайон, який пе¬редусім вирізняється найбільшою серед інших тур ринків територією та кількістю об'єктів Всесвітнього над¬бання (182 або 23 % загальної кількості), поступаючись лише Європі (щоправда, вдвічі). Азійський ринок, як такий, що має чи не найбільші у світі темпи розвитку тур індустрії, вважають 3-м «полюсом росту» (насампе¬ред завдяки Туреччині, Китаю, Таїланду, Сінгапуру, Близькому Сходу, Індії). Південноамериканський макрорайон умовно можна поставити на 4-ту сходинку, хоча він, як й інші, на рин¬ку тур послуг пропонує специфічний та ексклюзивний тур продукт. У його межах сконцентровано 60 пам'яток Всесвітнього надбання (7,5 %), що не набагато менше, ніж на території Північноамериканського (включаючи Центральну Америку, Кариби, Вест-Індію), але втричі менше, ніж в Азійському і майже вшестеро — ніж в Європейському. П'яту позицію займає Африканський макрорайон (який, до речі, займає третю позицію у світі за кількіс¬тю об'єктів ЮНЕСКО, поступаючись лише Європі та Азії). Національні парки, сафарі та єгипетські піраміди (єдине «чудо світу», що збереглося) роблять цей регіон з кожним роком все більш привабливим для іноземців Рис. 2. Джон Коплі «Ватсон і акула» (1778) (1778), де зображено драматичний епізод нападу акули^ у Гаванській затоці на молодого англійського моряка {рис. 2). (проте за кількістю в'їздних туристів Африка займає останнє місце). Замикає шеренгу макрорайонів Австралія — єдина у світі країна-континент, яка характеризується динаміч¬ним розвитком туризму (зростання турпотоків, стан ма¬теріальної бази туризму), унікальним тваринним світом (наявність ряду ендемічних видів) та мережею всесвіт¬ньо відомих національних парків («Какаду», «Фрейзер», «Улуру» тощо). Загалом у світі переважають культурні об'єкти, але Австралія є винятком — найбільшу час¬тину становлять природні пам'ятки (аодночас район має найменшу кількість культурних пам'яток серед усіх рекреаційно-туристських макрорайонів). Це пов'язано з тим, що значну частину площі Австралії займають незаселені території з дивовижними ландшафтами, а флора і фауна мають унікальних представників. ЧУДЕСА СВІТУ Нині із 7 «чудес світу» збереглися лише єгипет¬ські піраміди, а решта 6 — зруйновані: 2 об'єкти — в Греції (Колос Родоський на о. Родос, статуя Зевса Олімпійського в Афінах), 2 об'єкти — у Туреччині (мавзолей у Галікарнасі — сучасне місто Бодрум, храм Артеміди — м. Ефес), 1 — в Єгипті (Александрійській маяк) та 1 — на території сучасного Іраку (Висячі сади Семіраміди — 50 км від Багдаду). Перші сім чудес світу з'явилися (з подачі «батька історії» Геродота Гелікарнаського) у давні часи і відомі кожному обізнаному школяру. Сучасна версія 7 чудес світу, які визначали 100 мільйонів людей, такі: • Велика китайська стіна (Азія, Китай); • статуя Христа Спасителя (Південна Америка, Бра¬зилія, м. Ріо-де-Жанейро); • храм Петра (Азія, Йорданія); • місто давніх інків Мачу-Пікчу (Південна Америка, Перу); • піраміда племені майя Чичен-Іца (Північна Аме¬рика, Мексика, п-в Юкатан); • Колізей (Європа, Італія, м. Рим); • Тадж-Махал (мавзолей султана Шах-Джахана і йо¬го дружини Мумтаз-Махал, 1630—1653 pp., м. Агра на р. Джамна) (Азія, Індія). ПРИРОДНІ ЧИННИКИ, ЩО ЛІМІТУЮТЬ ТУРИЗМ Окремим лінійним знаком показано прибережні ра¬йони поширення акул: у Західній півкулі — узбереж¬жя Атлантики від Монтевідео (Уругвай) до Венесуели, півострова Флорида та частина Мексиканської зато¬ки, штату Каліфорнія (США) та Нижньої Каліфорнії (Мексика), у Східній — прибережні води Австралії, Нової Гвінеї, ПАР. Останні майже збігаються із рекреаційно-туристськими береговими районами. Зазначимо, що акули, з одного боку, приваблюють туристів екстремальною риболовлею, а з іншого — об¬межують розвиток приморської рекреації як чинник, що загрожує життю людини. Із понад 400 видів акул — 27 причетні до нападів на людей і човни, 4 види ста-новлять серйозну небезпеку (велика біла, сіра бича, дов¬горука, тигрова). Щорічно у світі сотні людей зазнають нападів акул, при цьому близько 30 % випадків закін¬чуються трагічно (40 % жертв — серфінгісти). До речі, такі сюжети знайшли своє відображення й у світовому живопису: у Національній галереї м. Ва¬шингтона (СІЛА) демонструється картина видатного художника Джона Коплі (1738—1815) «Ватсон і акула» Приваблюють і водночас несуть небезпеку для драйверів і електричні скати. Останній трагічний випадок стався у серпні 2006 р. на Великому Бар'єрному рифі, коли під час зйомок документального фільму загинув, зазнавши смертельного удару шилохвостого ската, ві¬домий австралійський дослідник дикої природи та кі¬нодокументаліст Стів Ірвін. Отже, ці та інші природні чинники треба враховува¬ти й учасникам, і організаторам прибережної рекреації. СЕРФІНГ, ВІНДСЕРФІНГ Поширення серфінгу і віндсерфінгу пов'язане на¬самперед із потужними хвилями на океанських узбе¬режжях. Такі хвилі постійно приваблюють любителів екстремального серфінгу. Серфінг та віндсерфінг на¬були поширення у районах «великої океанічної хвилі» (узбережжя півострова Каліфорнія та західної Мексики, острівної Африки, Гавайських островів). КРУЇЗНІ ТЕРИТОРІЇ Важливою складовою світової рекреації є круїзні території, світовий круїзний ринок. Якщо у 1970 р. у круїзах взяло участь 500 тис. осіб, у 2000 р. — 8 млн, то у 2005 р. — близько 10 млн осіб (щорічний приріст становить 9,6 %). Кількість суден за останні 20 років збільшилась більше, ніж у 2 рази, — від 147 у 1980 р. до майже 300 у 2005 р. Експерти ВТО саме круїзи вважають одним із п'яти найперспективніших видів туризму XXI ст. На ринку круїзів відбувається концентрація капіталу та круїзного флоту. Якщо у 1990 р. 8 компаній контролювали 47 % ринку, то у 1993 р. цей показник досяг 55 %, у 2000 р. — 60 %, а у 2005 р. він вже становив близько 65 %. У світі виділяють такі основні круїзні території: • Аляскінсько-Канадська — порти узбережжя Тихого океану від м. Анкорідж до м. Сіетл (США); • Схід Північноамериканського узбережжя — пор¬ти узбережжя Атлантичного океану від м. Шарлотаун (Канада) до м. Нью-Йорк (США); • Мексиканська Рів'єра — порти узбережжя Тихого океану віг, м. Сан-Франциско (США) до м. Акапулько (Мексикі); • Карибська — понад 40 портів на островах басейну Карибського моря; • Гавайська — порти Гавайських островів (США); • Південно-Тихоокеанська — порти Австралії: Дар-він, Перт, Сідней, Мельбурн, Хобарт; порти Нової Зеландії та островів Океанії; • Південно-Американська — порти: Гуаякіль (Еква¬дор), Кальяо (Перу), Вальпараїсо, Пуерто-Монт, Пунта-Аренас (Чилі), Ушуая, Буенос-Айрес (Аргентина), Мон¬тевідео (Уругвай), Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Саль-вадор, Ресифі, Белен (Бразилія); • Антарктична — порти західного узбережжя Ан¬тарктиди; • Скандинавія — Норвезькі фіорди: порт Лонгиір на о. Шпіцберген та узбережжя Норвезького моря від м. Хаммерфест до м. Ставангер (Норвегія) та Балтія: порти Санкт-Петербург (Росія), Ґельсінкі (Фінляндія), Таллінн (Естонія), Стокгольм, Мальме (Швеція), Осло (Норвегія), Гамбург (ФРН), Амстердам (Нідерланди), • Копенгаген (Данія); • Середземноморська — понад 40 портів узбережжя Середземного та Чорного морів; • Західно-Африканська — порти: Фуншал (о. Ма¬дейра, Португалія), Лас-Пальмас (Канарські острови, Іспанія), Дакар (Сенегал), Фрітаун (Сьєрра-Леоне), Монровія (Ліберія). • Африкано-Індійська — порти: Момбаса (Кенія), Занзібар (Танзанія), Порт-Луї (Маврикій), Мумбаї, Мад¬рас (Індія), Коломбо (Шрі-Ланка), Мале (Мальдіви); • Далекосхідна — понад 45 портів узбережжя Япон¬ського, Філіппінського, Південнокитайського, Явансь¬кого морів. Найпопулярнішими серед туристів територіями є Карибська, Середземноморська, Скандинавія (Балтія та Норвезькі фіорди). Швидкими темпами зростає по¬пит на круїзи Далекосхідною територією. Попри те, що під час заснування ЮНЕСКО (Париж, 1946 р.) було визначено квоту — не більше 400 об'єктів Всесвітнього надбання у цілому на планеті, нині їх чи¬сельність перевищила вже 800. Водночас із близько 200 • держав світу кілька десятків не мають об'єктів із та¬ким статусом. Із плином часу деякі об'єкти внаслідок певних суспільно-політичних, природних чинників або зникають, або втрачають це почесне звання. Отже, помітне переважання культурно-історичних пам'яток над природними в Європі та Азії, що, з одного боку, свідчить про розвиток на цих територіях давніх і сучасних культур і цивілізацій, а з іншого — про необ¬хідність реальних кроків щодо зменшення цього дисба¬лансу та організацію (на противагу експансії техноге¬незу та глобалізації) нових природоохоронних об'єктів (хоча останні, на відміну від культурно-історичних, охоплюють значні площі). Щодо комплексних об'єктів, то вони займають проміжну ланку і складаються як із природних, так і культурно-історичних елементів. Помітно розвивається антарктичний туризм, про що свідчить постійна позитивна динаміка туристських прибуттів: якщо у сезон 1957—1958 pp. (початок ве¬дення регулярної статистики, коли у 1957 р. арген-тинське судно доставило туристів на о. Десепшен) до Антарктиди прибуло 194 туриста, то з 1986—1987 до 1998—1999 pp. показники прибуттів постійно збільшу¬вались і становили вже від 2 до 10 тис. туристів за рік, а в сезон 2005—2006 pp. уперше перейшли позначку у 25 тис. осіб. СУПЕРТОЧКА-ТУР Розвиток уявлень про світові рекреаційно-туристські ресурси (разом з аналізом та зображенням на карто¬графічних моделях зазначених вище 9 складових) має передбачати виділення та картографування таких спе-цифічних складових, як суперточка-тур, сімка нових «чудес світу» і тих об'єктів, які розглядалися, але не потрапили до неї, центричні та периферійні точкові рекреаційно-туристські ресурси (типу «координати»). Суперточка-тур — точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає доміну¬ючу (абсолютну або відносну) висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались в її межах або в межах простору, що візу¬ально сприймається з неї. Цьому простору притаманне зазвичай високе пейзажне різноманіття та поєднання природних компонентів, атрактивність ландшафту. Відмінність «суперточки-тур» від традиційного ог¬лядового майданчика полягає в наявності потужного суспільно-історичного та природного актуалу — квінт¬есенції рекреаційно-туристських ресурсів, які є знако¬вими для даної країни, її народу. Об'єкти рангу «суперточка-тур» характеризуються не тільки унікальною історико-культурною цінністю (що наближає їх до об'єктів Всесвітнього надбання, якщо вони не належать до останнього), а й доміну¬ючим положенням у межах навколишнього простору, тобто видатними формами рельєфу, які самі можуть бути орографічними рекреаційними ресурсами. До таких об'єктів належать: • гора Корковаду з найбільшим у світі пам'ятником Ісусу Христу (Ріо-де-Жанейро, Бразилія); • гора Ловчен із мавзолеєм П. П. Негошу (Чорно¬горія); • гора Гелерт (Будайські гори, м. Будапешт, Угор¬щина); • гора Пічінча (м. Гуаякіль, Еквадор); • гора Олімп (Греція); • гора Афон або Агіон Орос (Свята гора), Метеора Монастирія (півострів Афон на півострові Халкідікі, Греція); • гора Монте-Титано (Сан-Марино); • гора Водно із найвищим (76 м) православним хрес¬том на Балканах, встановленим на честь 2000-річчя християнства (передмістя м. Скоп'є, Македонія); • гора Шипка (Болгарія); • гора Ґросглокнер («Великий звонар», 3798 м) (Австрія); • гора Лешань із найбільшою (висота 71 м) у сві¬ті статуєю Будди (район р. Мінь, провінція Сичуань, Китай); • гора Монблан (4807 м) — найвища точка Західної Європи (Італія, Франція); • Гібралтар (володіння Великобританії у південній частині Піренейського півострова) — скелястий півост¬рів (висота 426 м)*; • вулкан Фудзіяма (3776 м) — найвища точка та символ країни (Японія); * Гібралтар із VIII ст. — арабська фортеця, з 1462 р. на¬лежав Іспанії, з 1704 р. — фактично, аз 1713 р. — офіційно (Утрехтська угода) належить Великобританії (площа — 6,5 км2, населення — близько 30 тис. осіб); право на Гібралтар обсто¬ює Іспанія, але референдум 1967 р. підтвердив бажання біль¬шості гібралтарців залишитися під владою Великобританії; розвивається туризм, центр вітрильного спорту. • гора Нгалієма — меморіал на пам'ять загиблих у боротьбі проти колонізаторів (м. Кіншаса, ДР Конго); • гора Кременець, військовий меморіал на честь подій Великої Вітчизняної війни (м. Ізюм, Харківська обл.); | |
| Просмотров: 1095 | Загрузок: 589 | | |