Назва

У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян Palus Maeotis, у скіфів Каргалук, в меотів Темеринда (означає матір морів); у арабів Нітшлах або Бараль-Азов, в турків Бар'ял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озівське море. Також слов'яни називали море Сурозьким або Синім[1].

Сучасна назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов' (темно-синє море). У слов'ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов[2][3] На Русі море стало відомим в I ст. н. е., називали його Синєм морем. Після утворення Тмутороканського князівства море стали називати Руським морем. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс і т. п.). На початку XIII ст затверджується назва Саксинське море. Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (лящеве море). За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: чабак - дзибах - забак - азак - азів - утворилась сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак - тюркський прикметник, що означає <низький>, за іншими даними, <азак> (тюркське <гирло річки>), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов. Крім вищезгаданих назв море отримувало ще і наступні: Барель-Азов (<Темно-синя річка>); Фракійське море (під фракійцямі вважали Геную та Венецію); Сурозське море (Сурожем називався сучасний м. Судак в Криму); Каффське море (Каффа - італійська колонія на місці сучасного м. Феодосія в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море). Найдостовірніша версія: сучасна назва моря походить від назви міста Азов. За етимологією слова <азов> існує ряд гіпотез: за іменем половецького князя Азума (Азуфа) вбитого при узятті міста в 1067 р.; за назвою племені осов (асси), що у свою чергу походить ніби то від авестійського, що означає <швидкий>; зіставляють назву і з тюркським словом азан - <нижній>, і черкеським узев - <горловина>. Тюркська назва м. Азов - Аузак. Але ще в I ст н.е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена згадує плем'я асоки, схоже із словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшла в сучасну топонімію на початку XVII ст завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрозька затока) і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем.

Історія вивчення

У історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:

1. Древній (географічний) - з часів Геродота до початку XIX ст. 2. Геолого-географічний - XIX ст. - 40-і роки XX ст. 3. Комплексний - середина XX ст. - наш час.

Першу карту Понта Євксинського та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток Азовського моря.

У 1068 році руський князь Гліб Святославович, що правив у той час в Тмуторокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутороканському камені, відстань від Тмуторокані до Корчіва (стародавня назва Керчі) складало приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км)

З XII-XIV ст. Генуя та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського моря).

Географія

Загальні відомості

Глибини Азовського моря

Крайні точки Азовського моря лежать між 45В°12′30″ і 47В°17′30″ півн. широти і між 33В°38′ (Сиваш) і 39В°18′ схід. довготи.

Найбільша його довжина 343 км, найбільша ширина 231 км; довжина берегової лінії 1472 км; площа поверхні - 37605 км² (у цю площу не входять острови і коси, що займають 107, 9 кв. км).

За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководим водоймищем з невисокими береговими схилами [4].

За віддаленістю від океану Азовське море є найконтинентальнішим морем планети.

Батиметрія

Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування ізобат близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході вбік Таганрозької затоки. Ізобата 5м розташовується приблизно в 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дона. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дона (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря наявні системи підводних пагорбів, які витягнуті уздовж східного (банка Железінська) та західного (банки Морська і Арабатська) узбережжя, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя - крутий підводний схил до глибин 11-12 м.

Морські береги переважно плоскі та піщані, лише на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передні гори.

Гідрологія

Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з більш солоним Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. В Азовському морі основною течією є колова течія, спрямована проти стрілки годинника, місцями у прибережній смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 км3 за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів — 15,5 км3, з Чорного моря надходить щороку 41 км3. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 км3. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 км3 і витрачається на випаровування 31 км3. Площа водозбору басейну Азовського моря складає 586 000 км².

Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2—3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%. Влітку води Азовського моря нагріваються до 25—28° в середній частині і до 30—31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку температури води Азовського моря нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.

Прозорість води Азовського моря дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Фауна Азовського моря відзначається відносною бідністю видового складу {до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовського моря перевищує всі морські водойми світу. Найбільш розвинений фітопланктон та бентос. Фітопланктон складається (у %): з діатомових - 55, перідінієвих − 41, 2, і синьо-зелених водоростей - 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінуюче положення. Їх скелетні залишки представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тіл.

Промислова продуктивність Азовського моря досягає 80 кг риби з 1 га. Найбільше промислове значення мають: тюлька, хамса, судак, лящ, оселедці, осетер, тараня та інші. За рибними ресурсами Азовське море займає одне з перших місць серед морів Європи.

Солоність

Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом рясного припливу річкових вод (до 12 % об'єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.

Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1 проміле в гирлі Дона до 10,5 проміле в центральній частині моря і 11,5 проміле в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13 проміле в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.

Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудоходне з грудня до середини квітня.

На протязі XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це привело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.

Забруднення

За середніми рівнями показників спостерігався підвищений вміст органічних речовин (1,5 ГДКм за БСК5), амонійного (1,2 ГДКм) та нітритного (1,5 ГДКм) азоту, заліза загального (13,7 ГДКм), нафтопродуктів (1,9 ГДКм). Найвищий вміст органічних речовин (1,8 ГДКм за БСК5), азоту амонійного (3,4 ГДКм), заліза загального (78,4 ГДКм, високий рівень забруднення), нафтопродуктів (4,5 ГДКм) відзначені у районі 250 м від скиду ВАТ МК “Азовсталь”. Максимальний вміст нітритного азоту (3,1 ГДКм) спостерігався у районі вугільної гавані ДП ММТП.

Транспортне значення

Азовське море має велике транспортне значення. Особливо зросла транспортна роль Азовського моря у зв'язку з побудовою Волго-Донського каналу. До великих портів (Ростов-на-Дону, Таганрог інші) прокладено морські канали.

Географічні об'єкти

Характерну рису північного, західного та східного берегів Азовського моря становлять миси та намивні піщано-ракушнякові коси:
мис Хроні
мис Зюк
мис Чагани
Казантип
мис Чумбурський
мис Ачуєвський
Крива
Білосарайська,
Бердянська
Обиточна,
Федотова,
Довга
Бирючий острів
Тузла
Беглицька
Глафіровська
Камишеватська
Ясенська
Ачуєвська
Чушка
Вузька коса — Арабатська стрілка — відокремлює мілку солоноводну затоку Сиваш, яка сполучається з Азовським морем Генічеською (Тонкою) протокою.

Південний берег майже на всьому протязі має різко виявлений обрив, у деяких місцях над рівнем моря підіймаються загострені стрімчаки. На сході від Керченської протоки на протязі 100 км берег Азовського моря — це низовинна дельта Кубані.

В Азовське море впадають річки:
Кальміус
Міус
Дон
Кубань
Протока
Малий Утлюк
Великий Утлюк
Молочна
Корсак
Лозуватка
Обиточна
Берда
Грузський Еланчик
Мокрий Еланчик
Самбек
Кагальник
Мокра Чубурка
Єя
Бейсуг

окремі ріки, впадаючи в Азовське море, утворюють широкі лимани:
Утлюцький,
Міуський,
Єйський,
Бейсузький.

Іноді лимани відокремлюються від моря піщаними пересипами (озеро Молочне).

Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька — лиман Дону.

Відкриті затоки Азовського моря:
Обиточна,
Арабатська,
Темрюцька,
Бердянська
Казантипська
Таганрозька
Ясенська

Порти

Українські порти: Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ.

Російські порти: Таганрог, Азов, Ростов-на-Дону (на р. Дон), Єйськ.

Газові родовища

У 1998 році роботами НПО «Черноморнефтегаз» на Південному шельфі Азовського моря було відкрите Північно-Казантипське газове родовище.