План 1
Загальні відомості 2
Історія 2
Державність 3
Стокгольм 4
Макроекономіка Швеції 5
Фінанси 6
Експортна орієнтація економіки Швеції 7
Швеція і ЄС 11
Аграрна промисловість Швеції 12
Система соціального страхування Швеції 13
Освіта у Швеції 14
Міграція у Швеції 14
Література 16

Загальні відомості
Офіційна назва - Королівство Швеція.
Територія - 449 964 км2.
Географічне положення. Швеція розташована в Північній Європі, у східній і південній частині Скандинавського півострова. На заході Швеція межує з Норвегією, на північному сході - з Фінляндією, а зі сходу і півдня її омивають води Балтійського моря і Ботнічної затоки. На півдні протоки Ересун, Каттегат і Скагерак відокремлюють Швецію від Данії. До складу Швеції входять два великих острови в Балтиці - Готланд і Еланд.
Клімат. Помірний. Альпійські гори визначають різні кліматичні зони Швейцарії. Високо в горах улітку не пекуче, у низинах і північній частині країни досить тепло. Опадів 800-2500 мм. у рік.
Населення - 8,91 млн. чоловік - це ледве перевищує чисельність жителів Москви. Велика частина населення живе на півдні, у великих містах Малье (480000чол.), Ґетеборзі (1200000чол.) і столиці Швеції - Стокгольмі (1600000чол.). Щільність населення, у північних районах у середньому 3 чол/км2, а в південних - 19 чол/км2. Національний склад: шведи (91%), фіни (3%), саами, іранці, норвежці, датчани, турки й інші.
Мова: шведська.
Релігія - євангельська лютеранська церква (94%), католицизм (1,5%), іслам і інші.
Столиця – Стокгольм.
Адміністративний розподіл - 21 регіон (льон). Стокгольм виділений у самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до льону.
Основні статті експорту - автомобілі, продукція машинобудування, сталь, залізо, вироби паперової промисловості.
Форма правління - конституційна монархія.
Глава держави - король Карл XVI Густав (з 1973 року). Глава уряду - прем'єр-міністр Горан Перссон (з 1996 року).
Парламент - однопалатний Риксдаг, обирається населенням терміном на чотири роки (наступні вибори у вересні 2002 року). Прем'єр-міністр обирається парламентом (наступні вибори в 2002 році)
Грошова одиниця: шведська крона = 100 ейре.
Національні свята: 6 червня – День шведського прапора (офіційно як національне свято відзначається з 1983 р. Свято зв'язане з двома історичними датами: 6 червня 1523 р. Густав Ериксон, що очолив у 1521 р. антидатське народне повстання, був обраний королем Швеції під ім'ям Густав I Ваза; 6 червня 1809 р. була прийнята нова конституція, що діяла до 1 січня 1975 р.); 30 квітня – День народження короля (1946 р.)

Історія
Первісні мисливці і рибалки почали з'являтися в межах нинішньої Швеції і просуватися усе глибше на північ в епоху танення льодовиків, що покривали Скандинавський півострів на протязі багатьох тисячоліть. Найраннішим свідченням присутності людини на території сучасної Швеції є стоянка, знайдена поблизу Мальме, що датується 8000 роком до н.е. Поселення, де основою існування людини вже були землеробство і скотарство, відносяться до пізнього кам'яного віку (2500-1800 р. до н.е.) Від цього часу збереглися наскальні малюнки, печери, могильні кургани. Бронзовий вік (1800-500 р. до н.е.) залишив свідчення торгових зв'язків з Центральною Європою і Британськими островами, докази високого розвитку мистецтва і ремесла. Залізний вік, починаючи з VI в. до н.е., відзначений контактами з кельтами в Європі. Період з І по VІ століття історики називають Римським залізним віком. Це час тісних зв'язків Швеції з Римською імперією.
Раннє середньовіччя (VI - IX ст. н.е.) - період формування шведської держави. Як стверджують дослідники, воно утворилося в результаті того, що плем'я свеев, що мешкало на озері Меларен у Середній Швеції (нині історична область Свеаланд) скорило інші місцеві племена, у тому числі гетов, що населяли провінцію Геталанд, розташовану південніше. Близько 800 р. на озері Меларен було засноване перше шведське місто Бирка, що швидко стало одним з великих торгових центрів на Балтиці; торгові зв'язки простиралися аж до Візантії й Арабського халіфату на сході і Франкскої держави на заході. Звідси починалися походи вікінгів. Загони авантюристів - купців і морських розбійників (по-скандинавськи "вікінг" - мешканець заток, що промишляє в затоках), що отримали в Західній Європі назву "нормани" ("північні люди"), на Русі й у Візантії - "варяги", у Фінляндії - "руотсі" (звідси багато дослідників виводять назву Русі, оскільки відомими в історії князями на нашій батьківщині були саме скандинави - Рюрик і його нащадки), здійснювали набіги на сусідів, що населяли південно-східне узбережжя Балтійського моря і берега Фінської затоки. VIII - X ст. були періодом бурхливої експансії, що призвела до колонізації і створення великого володіння вікінгів.
До середини XII в. Швеція стала єдиною державою під управлінням короля. Кілька правителів встигли змінити один одного, перш ніж у результаті завоювання датчанами частини Швеції в 1387 р. трон посіла королева Данії Маргарита. Так як вона одночасно була і правителькою Норвегії, ці три країни були об'єднані під датською короною. Це об'єднання, назване Кальмарской унією, розпалося через півтора століття під напором активного опору шведів. Проявивши себе в боротьбі за незалежність дворянин Густав Ваза (або Васа) у 1523 р. був обраний королем Швеції. У період його правління країна стала сильною єдиною монархією. З його ініціативи в 1544 р. була скасована традиційна виборність королів, і корона з цього моменту могла переходити тільки в спадщину.
Протягом XVI - XVII ст. Швеція здійснювала активну військову політику. Період численних воєн з Росією і Данією за панування на Балтиці був періодом нескінченних перемог і поразок. Захоплення території Інгерманландії, Естонії, Ліфляндії, Польщі, а також частини німецьких земель до кінця XVII в. перетворив Швецію у величезну імперію. У результаті повного розгрому шведів Петром I під Полтавою і поразки в Північній війні 1700-1721 р. Швеція втратила німецькі володіння і віддала Росії свої балтійські провінції і Західну Карелію, включаючи фортецю Виборг. Фінська війна між Швецією і Росією (1808-1809 р.) закінчилася повною поразкою шведської армії. Росія окупувала не тільки всю Фінляндію, але і частину Північної Швеції.
У 1809 р. після смерті Карла ХIII, у якого не було дітей, рід Гольдштейн-Готторп, якому призначено було стати останньою шведською королівською династією, припинив своє існування. Швеція знову встала перед проблемою вибору престолонаслідника. В умовах війни, що почалася, між Францією й Англією для збереження нейтралітету, якого Швеція намагалася дотримувати після укладання миру в 1809 р., і щоб уникнути війни з Наполеоном кращим політичним рішенням було обрання королем французького маршала Жана Батисту Бернадота, що був, по деяким даним, всановленний Карлом XIII. Він отримав ім'я Карл ХIV Йохан. Усупереч надіям шведів з його допомогою відвоювати в Росії Фінляндію, новий король пішов на зближення з царем Олександром I.
Останніми бойовими діями шведів були короткі війни з Данією і Норвегією за приєднання Норвегії до Швеції (Шведсько-норвезька унія - 1814-1905 р.). Починаючи з 1814 р. Швеція не брала участь у воєнних діях. У період Першої світової війни Швеція оголосила нейтралітет, зумівши зберегти його і під час Другої.
У 1952 р. Швеція, Данія, Норвегія й Ісландія утворили Північну раду.
У 1995 р. Швеція стала повноправним членом Європейського Союзу, заявивши таким чином, що головний принцип нейтралітету в зовнішній політиці замінений орієнтацією на загальноєвропейське співробітництво. У наші дні більшість шведів мешкає в містах і працює в сфері обслуговування або промислового виробництва. Шведський уряд славиться своїм справедливим ставленням до трудящих. Середня заробітна плата в цій країні дуже висока, і у відпустках шведи витрачають більше грошей, ніж жителі будь-якої іншої країни миру.

Державність
Історія сучасної шведської державності почалася з прийняття 1809 р. пер¬шого конституційного акта — так званої форми правління. Цей акт іноді на¬зивали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші акти, введені в минулому столітті. Це акти про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася і доповнювалася, однак складові конституції Швеції номінальне залишалися тими ж. На сьо¬годні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. “Форма правління”, “Акт про парламент” і “Акт про свободу дру¬ку”. Саме цей рік вважається роком прийняття Конституції Швеції, четвер¬тою складовою якої є “Акт про престолонаслідування” 1810 р. зі змінами і до¬повненнями.
За змістом Конституції прийнятою формою державного правління у Швеції є парламентарна монархія. При цьому конституційні повноваження монарха є вужчими у порівнянні з повноваженнями глав держав інших європейських монархій.
Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Риксдаг, до складу якого входить 349 депутатів. Члени парламенту обираються шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. На парламентських ви¬борах застосовується пропорційна система. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої іні¬ціативи належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на зако¬ни, прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію (санкціону¬вання) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром. Конституція передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані (делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні повноваження адміністратив¬ним органам. Окрім бюджетних повноважень, важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і органів виконавчої влади в цілому. До¬сить традиційними формами парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із постійних комісій Риксдагу, що має назву конститу¬ційної.
На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чо¬тирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адмініс¬трацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут.
Главою держави є монарх - Король. Як зазначалося, його повноваження у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю відсто¬ронений від участі у формуванні уряду.
Виконавчу владу здійснює уряд — Кабінет Міністрів, «Уряд керує державою. Він несе відповідальність перед Риксдагом». Процедура формування уряду починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за пропозицією голови самого парла¬менту. При цьому голова Риксдагу виходить з реальної розстановки партій¬но-політичних сил, що склалася у парламенті. Прем'єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри. З іншого бо¬ку, за певних умов уряд може прийняти рішення про розпуск парламенту. За змістом своєї реальної компетенції Кабінет Міністрів вирішує основні питання соціально-економічного і політичного життя країни.
Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, до складу якого вхо¬дять не менше 22 членів (радників юстиції). Усіх членів Верховного Суду, так само як і всіх інших загальних судів, призначає уряд. До системи загаль¬них судів також включені апеляційні і окружні суди. Існує також розвинута система адміністративної юстиції на чолі з Верховним адміністративним су¬дом. Особливе місце в державному механізмі належить канцлеру юстиції. Ос¬танній не входить до складу уряду, хоча пов'язаний з ним організаційно. Канцлер порушує кримінальні справи за обвинуваченням у вчиненні поса¬дових злочинів членів Верховного Суду і Верховного адміністративного су¬ду, здійснює контроль за виконанням законодавства про свободу засобів ма¬сової інформації, а також реалізує деякі наглядові функції, зокрема стосов¬но адвокатури.
За формою державного устрою Швеція є унітарною державою. З метою урядування державна територія поділена на округи (лени) і муніципалітети. На обох цих рівнях адміністративно-територіального поділу існують пред¬ставницькі органи самоврядування — ради. Ради обирає населення відпо¬відних одиниць строком на три роки. При цьому на відповідних виборах ак¬тивним і пасивним виборчим правом наділені іноземці, якщо вони постійно мешкають у Швеції. Кожна рада із власного складу обирає комітет, який є виконавчим органом. На рівні округів функціонують також представники центральної влади (губернатори), яких призначає уряд. Ці представники наділені певними контрольними повноваженнями щодо представницьких органів місцевого самоврядування.[7]

Стокгольм
Перші поселення людей на території сучасного міста були виявлені на острові Стадсхольмен - одному з 14 островів, на яких зараз розташовується місто. Перше згадування Стокгольма відноситься до 1252 року, а вже з XIII віку місто було постійною резиденцією шведських королів. Остаточно Стокгольм став столицею шведської держави після розірвання в 1523 році Кальмарской унії (що об’єднала Норвегію, Данію, Швецію і Фінляндію). Раніше релігійним і політичним центром Швеції було місто Упсала (Стара Упсала), що згоріло в 1245 році. Стокгольм розташований у вузькій протоці на берегах озера Меларен, що і з'єднує озеро з Балтійським морем. Варто відзначити, що положення стратегічно дуже вигідне - місто швидко розвивалося і зростало завдяки інтенсивній торгівлі з багатьма європейськими країнами.
Гамла Стан - це дійшовший до наших часів Стокгольм XVII віку. Саме до цього періоду відноситься більшість будівель Старого міста. Він цілком розташований на острові, куди не добралися ні автомобілі, ні сучасні будівлі. Основна визначна пам'ятка Старого Міста - Королівський палац, побудований у 1754 році і що є грандіозним утвором епохи бароко. Багато цікавого можуть розповісти жителі міста про примар, що живуть у його будинках. Сама стара примара Стокгольма - чорний чернець Гидеон. У 800 році корабель ченця потрапив у шторм і розбився. На місці катастрофи ченці-францисканці через 400 років побудували монастир. Тепер у ньому розміщується Комерційна колегія, по якій і розгулює вночі знаменита примара ченця, лякаючи службовців зникненням документів і тупотом. Цікаво, що подібні історії можна почути про багато церкв і палаців Стокгольма.
Варто згадати про одну подію в Стокгольмі, що збагатила мову всіх народів миру дуже цікавим терміном. Мова йде про "стокгольмський синдром". Виник цей термін у результаті терористичного акту у шведській столиці на початку 70-х років XX віку. Два терористи утримували в захопленому ними банку заручників протягом тижня. Не те щоб злочинці заручників на руках носили, але деякі потурання їм усе-таки дозволяли. У результаті заручники встали на захист терористів і навіть чинили опір спробам поліції звільнити їх.

Макроекономіка Швеції
Темпи приросту ВНП в індустріально розвинених країнах знизилися під впливом азіатської кризи в середньому на 1%. На частку ринків кризових країн приходиться не більш 3% шведського експорту і прямий вплив на шведську економіку від утрати цих ринків незначний. Основна проблема для шведських компаній – стрімке зростання експорту дешевої (після знецінення національних валют) продукції з кризових азіатських країн і, відповідно, загострення конкуренції на світових ринках. Новим моментом у розвитку економіки Швеції стало зростаюче значення внутрішнього споживання. У 1993-97 р. темпи щорічного приросту внутрішнього попиту зростали від 3,2% до 2%. У 1998 році збереглася така динаміка.
Економічна криза 1991-93 років призвела до вимивання з виробництва застарілих технологій і устаткування, до прискореного відновлення основних виробничих фондів у шведській промисловості (більш 40% росту інвестицій). У післякризовий період зростання виробництва було досягнуте у значній мірі за рахунок росту продуктивності праці – одна з причин щодо скромних успіхів уряду в боротьбі з безробіттям, незважаючи на те, що в окремі післякризові роки ріст ВНП досягав 3,9%. Промислове виробництво на оновленій технічній основі є додатковим чинником стійкості економіки Швеції, її здатності до адаптації для роботи на світових ринках в умовах зростаючої конкуренції. У цьому ж напрямку працює і політика інтенсивного вкладення коштів у НДДКР (3,3% від ВНП).
На думку експертів, Швеція ввійшла в смугу «середньо кон'юнктурного розвитку» за американським типом, при якому виключаються різкі коливання в темпах росту економіки. У найближчі три-чотири років приріст ВНП Швеції буде знаходитися в межах 2-3%. Для умов високорозвиненої економіки це гарні показники росту.
20 вересня 1998 р. відбулися вибори в риксдаг. Найбільше число голосів виборців, і право сформувати уряд одержала Соціал-демократична робоча партія Швеції (СДРПШ) – 36,6% голосів (131 мандат); опозиційна Помірна коаліційна партія (ПКП) набрала 22,6% (81 мандат); Ліва партія (ЛП) – 12% (43 мандата); Народна партії-ліберали (НП) і Християнські демократи (ХД), що входять у буржуазний блок – 4,7% і 11,8% (17 і 42 мандата).[5] Міжнародна проблематика практично не пролунала ні в маніфестах, ні в передвиборній кампанії в цілому. З «шістнадцяти головних для Швеції питань» до неї можна віднести лише питання політики Швеції в ставленні ЄС і ЄВС, боротьби з глобальними загрозами природі й імміграційній політиці. Можна відзначити заяви лідерів ПКП про більш тісне співробітництво з НАТО, у той час як СДРПШ робила наголос на необхідності розвитку європейської інтеграції з наданням допомоги країнам Прибалтики і Польщі по вступу в ЄС, а також більш тісному співробітництві Росії з ЄС.
Серед внутрішньополітичних задач основний наголос був зроблений на подальше проведення боротьби з безробіттям і здійснення запланованих мір у соціальній сфері по збільшенню соціальної допомоги і пенсій населенню. Програмною стала заява прем'єра про намір знизити рівень безробіття в країні до 4% і до 2004 р. домогтися 80% зайнятості населення (що вимагає створення близько 600 тис. нових робочих місць). Темпи щорічного приросту ВНП визначені в розмірі 2% у рік. При цьому оголошено про планове погашення державного боргу і збереження низького рівня інфляції.
Фінанси
Визначальна роль у формуванні основ діяльності фінансової системи Швеції, її законодавчої бази належить риксдагу. Практична робота по підготовці рішень риксдагу і здійсненню парламентського контролю в даній галузі ведеться його фінансовою комісією.
Фінансова комісія розробляє основні напрямки державної економічної і фінансової політики, бюджетного регулювання і регулювання державної заборгованості, системи страхування підприємницької діяльності, роботи Державного банку, комунальної економічної політики, державного ревізійного контролю, статистики, управління державною власністю. У сферу відповідальності міністерства фінансів входять питання планування фінансової політики, формування державного бюджету і контролю за його виконанням, регулювання діяльності грошово-кредитного і страхового ринків, податкова і митна політика, питання ігорного бізнесу, міжнародне економічне співробітництво. У веденні Мінфіну знаходиться діяльність 12 державних акціонерних компаній (серед них – «Фінансування житлового будівництва», Шведська грошова лотерея, «Винні і спиртні вироби», Управління реєстрації цінних паперів) і близько 50 державних відомств (серед них – управління по обслуговуванню державного боргу, митниця, статуправління, фінансова інспекція, ревізійне і податкове управління, кон'юнктурний інститут, лотерейна інспекція, управління державної власності і суспільних пенсійних фондів).
Центральне місце у фінансовій системі Швеції займає Державний банк – найстарший у світі центральний банк (утворений у 1668 р.). Держбанк має монополію емісії національної валюти (друкування банкнот і виробництво монет здійснюється державним підприємством «Тумба Брук»), керує золотим і валютним резервом країни, є головною оперативною ланкою платіжної системи, відповідає за формування кредитно-грошової політики. Перебуває в підпорядкуванні риксдагу. Керується Радою уповноважених (8 чоловік), 7 з них обираються риксдагом терміном на 4 роки), яка обирає голову Державного банку терміном на 5 років. Головним інструментом контролю за функціонуванням платіжної системи країни є об'єднуюча усі банки Швеції електронна система Державного банку. Разом з Державною фінансовою інспекцією Державний банк несе відповідальність за підтримку стабільності й ефективності фінансової системи. При цьому Державному банку належать функції більш загального характеру, як, наприклад, аналіз того, як вплине на стабільність і безпеку фінансової системи країни видача банківської ліцензії, у той час як безпосередній контроль за діяльністю фінансових інститутів входить у компетенцію Державної фінансової інспекції.
Основні сфери здійснюваного Державною фінансовою інспекцією контролю – грошово-кредитний і страховий ринки. Під наглядом інспекції знаходиться 2,5 тис. фінансових інститутів і фізичних осіб (банки, фондові компанії, фінансові групи, частиною яких є банки й інвестиційні компанії, Стокгольмська фондова біржа, Управління реєстрації цінних паперів, брокерсько-клірингова корпорація «ОМ Группен», страхові компанії і маклери).
Важливою ланкою фінансової системи є Управління по обслуговуванню державного боргу. Його основні функції – надання державних позик, обслуговування державного боргу, надання (поряд з Державним управлінням гарантування експортних кредитів) державних гарантій. Управління є також «внутрішнім банком» державних установ і власником «державної каси». Суспільні пенсійні фонди формуються за рахунок пенсійних відрахувань роботодавців. Активи, що знаходяться в управлінні 6 фондів, складають більш 600 млрд. крон.
600 компаній працюють на страховому ринку. Значна їхня частина – невеликі фірми, що працюють у сфері страхування від матеріального збитку. Тільки діяльність 85 компаній поширюється на територію усієї Швеції. Близько 30 компаній і 100 страхових суспільств діють на ринку страхування життя, при цьому 5 найбільших компаній контролюють близько 75% ринку даного виду послуг. Послуги надаються безпосередньо самими страховими компаніями, але останнім часом помітно зростає число незалежних маклерів. В даний час на шведському ринку працює 280 страхових маклерських фірм.
Кредитний ринок Швеції представлений 196 фінансовими інститутами, 20 з них є акціонерними банками, 87 – ощадними банками, 73 – кредитними фірмами, 17 – філіями закордонних банків і кредитних інститутів.
Серед акціонерних банків є як т.зв. банки повного спектра послуг, так і спеціалізовані. Робота першої групи заснована на покриваючу всю територію Швеції діяльності широкої мережі філій, що представляють усі властиві банкам види послуг. Спеціалізовані акціонерні банки, як правило, мають лише одну головну контору, послуги звичайно здійснюються по телефону (т.зв. банки по телефону), через Інтернет, поштову систему жирорахунків. Ощадні банки здійснюють свою діяльність на географічно обмеженій території, найчастіше в межах однієї або декількох комун. Діяльність головним чином орієнтована на кредитування приватного житлового будівництва. Найбільшими банками Швеції є «Свенска Хандельсбанкен» (на кінець 1997 р., до злиття з Державним іпотечним банком, оборотний капітал склав 7,8 трлн. крон), «Ференингс Спарбанкен» (6,5 трлн. крон), «Нурдбанкен» (6 трлн. крон, до злиття з фінським «Мерита»), «Скандинависка Еншильда Банкен» (3,1 трлн. крон, до злиття з найбільшою страховою компанією країни «Трюгг-Ханса»).
Серед кредитних фірм домінуюче положення по обсягах кредитування займають іпотечні інститути. Більшість з них структурно входять у який-небудь фінансовий концерн, материнською компанією якого є банк. Найбільшим іпотечним інститутом Швеції й одним з основних емітентів облігацій недержавних фінансових інститутів є Державний іпотечний банк – 400 тис. клієнтів.
540 фінансових інститутів (біржі, брокерські, клірингові, фондові, інвестиційні компанії, їхні закордонні філії) діють на ринку цінних паперів. Найбільші з них – брокерсько-клірингова корпорація «ОМ Группен», Стокгольмська фондова біржа, що належить йому, «Банкжиро», Управління реєстрації цінних паперів, «Постжиро». Ринок цінних паперів – найбільш підвладна коливанням і інтернаціоналізації частина фінансової системи Швеції. Багато хто з інститутів даного сегмента фінансового ринку є складовою частиною великих концернів, до складу яких входять банки або страхові компанії.
В даний час у Швеції діє близько 90 інвестиційних компаній і 395 інвестиційних фондів, що знаходяться в управлінні 65 фондових і 8 інвестиційних компаній.
Одним з основних інструментів платіжної системи Швеції є система поштових жирорахунків. Щорічно через неї здійснюється близько 400 млн. фінансових операцій, або 1,1 млн. операцій – щодня. Щорічний обсяг платежів складає 5 трлн. крон. Клієнтами «Постжиро АБ» є близько 700 тис. приватних осіб і фактично усі шведські компанії й установи. Практично усі шведські компанії й організації є також клієнтами «Банкжиро АБ». Щорічний обсяг фінансових операцій, здійснюваних через систему банківських жирорахунків, складає 2,6 трлн. крон (щодня – 1,2 млн. операцій обсягом у 10,5 млрд. крон). Одним з головних акторів на ринку цінних паперів, у задачу якого входить ведення регістра власників акцій вхідних у його систему компаній і організацій, є АТ «Управління реєстрації цінних паперів». Інша важлива сфера діяльності АТ – взаємний залік платежів по цінних паперах. У його систему входять близько 60 найбільших фінансових інститутів країни (усі шведські банки, філії іноземних банків і фондових компаній). У лютому 1998 р. активи фінансових інститутів Швеції складали близько 4 трлн. крон, при цьому 58% активів приходилося на банки, 31% – іпотечні інститути, 3% – фінансові компанії, 2% – інвестиційні компанії, 6% – на інші фінансові інститути. 2,1 трлн. крон знаходилося в позиці, наданій небанківському сектору, 41% позикових засобів приходилося на банки, 48% – іпотечні, 11% – на інші фінансові інститути. Сукупний депозит небанківського сектора складав 900 млрд. крон, 95% внесків приходилося на банки, 1% – іпотечні інститути, 4% – інші фінансові інститути. 66% цінних паперів було емітовано іпотечними інститутами, 20% – банками.
Структура Мінфіну. У міністерстві фінансів Швеції працює 330 службовців. У керівництво Мінфіну входить міністр із питань оподатковування. Обидва міністри мають по одному заступнику. Структурно міністерство підрозділяється на 7 функціональних департаментів і один секретаріат.
Керівництво Політичного департаменту здійснюється безпосередньо міністром фінансів і міністром з питань оподатковування. Відповідає за питання довгострокового планування економічної і фінансової політики. Особливістю департаменту є те, що всі його співробітники (близько 20 чол.) призначаються по політичному принципу (приналежності до правлячої партії/коаліції). Самий великий підрозділ міністерства – Податковий департамент (близько 60 службовців). У департаменті працюють 8 відділів: оподатковування підприємств, ПДВ, оподатковування капіталу, міжнародний, оподатковування фізичних осіб, акцизний, митний.
Особливе місце в структурі міністерства фінансів займає Правовий секретаріат. Він відповідає за розробку законопроектів, що відносяться до функціональних сфер діяльності бюджетного, економічного, міжнародного департаментів, департаменту управління і є їх та адміністративного департаменту юридичним консультантом.

Література

1. РІА "РосБізнесКонсалтінг"
2. “Программа председательства Швеции в ЕС 1 января - 30 июня 2001 года”