| Главная » Файлы » Для учня/студента » Зарубіжна література | [ Добавить материал ] |
ТЕОРІЯ РАСКОЛЬНИКОВА, ЇЇ АНТИГУМАНІСТИЧНИЙ СМИСЛ (За романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»)
| 30.05.2009, 17:01 | |
| ТЕОРІЯ РАСКОЛЬНИКОВА, ЇЇ АНТИГУМАНІСТИЧНИЙ СМИСЛ (За романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара») Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» — один із найскладніших творів в історії світової літератури. Навіть виходячи з того, як роман сприймається читачем, він чи не єдиний твір такого плану. Особисто на мене твір спочатку справив враження цілковито зрозумілого: ніяких на тяків, ніяких загадок, ніяких таємничих подій. Насправді ж, злочин Рас кольникова щільно пов’язаний із його теорією, а ця теорія — злочинна. Вже з перших сторінок роману «Злочин і кара» головний герой пригнічений власною філософією, яка дозволяє «кров по совісті». Спостерігаючи за життям своєї країни, замислюючись над світовою істо рією, Раскольников прийшов до думки, що не лише історичний прогрес, а і будьякий інший розвиток здійснюється за рахунок чиїхось страждань, жертв і крові. Герой розподілив людство на дві категорії: є люди, які сми ренно сприймають свою долю, а є такі, що порушують моральні норми і громадський порядок. Визначні особистості — Лікург, Магомет, Напо леон — не зупиняються перед жертвами, насиллям, кров’ю заради своїх ідей. Світ влаштований так, що розвиток суспільства відбувається в про цесі знищення «тварин, що здригаються» «сильними світу цього»: «И не деньги, главное, нужны мне были, Соня, когда я убил; не столько деньги нужны были, как другое… Мне другое надо было узнать, другое толкало меня под руки: мне надо было узнать тогда, и поскорей узнать, вошь я, как все, или человек? Смогу ли я переступить, или не смогу? Осмелюсь ли нагнуться и взять, или нет? Тварь ли я дрожащая, или право имею…». Справа в тому, що життєві ситуації, в які потрапляє Раскольников, не лише не відводять його від ідеї вбивства, а неначе наштовхують на неї. Але мені здається, що ідея Раскольникова нерозривно пов’язана з жит тєвими умовами бідного студента. Задушлива атмосфера його житла пе регукується із задушливою атмосферою петербурзьких вулиць. Хоча злочин Раскольникова — це виклик нелюдським законам світу, проте виправдати його неможливо. Адже, скоївши вбивство, Раскольни ков зарахував себе до розряду надлюдей, до якого не належать навіть близькі йому люди: мати, сестра, Соня, Разуміхін. Він відтяв себе від цих людей: «Мать, сестра, как любил я их! Отчего теперь я их ненавижу? Да, я их ненавижу, физически ненавижу, подле себя не могу выносить…» Згадуючи злочин, Родіон згадує і випадково вбиту ним Лізавету: «Бед ная Лизавета! Зачем она тут подвернулась!.. Странно, однако ж, почему я об ней почти и не думаю, точно и не убивал?.. Лизавета! Соня! Бедные, кроткие, с глазами кроткими… Милые!.. Зачем они не плачут? Зачем они не стонут?.. Они все отдают… глядят кротко и тихо…». Цей монолог доводить увесь жах скоєного, адже людська натура зіткнулась із нелюдською теорією. Ще один доказ жахливої теорії — третій сон Раскольникова, де він знову вбиває лихварку, а вона над ним сміється. І тут герой підсвідомо починає розуміти підступність своєї теорії, яку можна вважати не поштовхом до злочину, а злочином. Сама злочинна ідея штовхнула його на самоперевірку власної значи мості: «Я просто убил; для себя убил, для себя одного; а там стал ли бы я чьимнибудь благодетелем или всю жизнь, как паук, ловил бы всех в па утину и из всех живые соки высасывал, мне, в ту минуту, все равно долж но было быть!» Значить, вражений ідеєю «надлюдини», він міг би вбити і друга, і се стру, і матір, і Соню. Здається, що Раскольников може реагувати лише на ті враження, які підтверджують правоту його теорії. Він сприймає світ деспотично, вихоплюючи з оточення лише ті враження, які підтверджують його фана тичну теорію. Отже, теорія Раскольникова про можливість стояти над людьми, з презирством ставитися до їх законів не знайшла свого підкріплення у його власній долі. Повністю вбити в собі совість і піднятися у гордій са мотності над «людським мурашником» не може навіть найвишуканіший злодій, не те що людина з роздвоєною особистістю. Можливо тому автор і прирік Раскольникова на самотність. Достоєвський усією образною сис темою роману переконливо довів, що не можна виправдати теорію насиль ства, вбивства, якою б благородною метою її не аргументували. | |
| Просмотров: 952 | Загрузок: 0 | | |