Основою міжнародних економічних відносин є міжнародний поділ праці.
Форми міжнародних економічних відносин:
1) міжнародна торгівля
2) міжнародний рух капіталу
3) міжнародний рух робочої сили
4) міжнародні науково-технічні зв'язки
5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини
6) міжнародні інформаційні зв'язки

Міжнародний поділ праці є найвищою формою поділу суспільної праці. Ця форма, що переросла межі національних економік і веде до спеціалізації окремих країн на виробництві тих чи інших видів продукції і до взаємного обміну цими товарами.
На сучасному етапі міжнародний поділ праці відображає з одного боку – рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку цих сил; з іншого боку – визначає процес глобалізації економічних зв'язків, формування об'єктивних основ інтернаціоналізації виробничих відносин.
Міжнародний поділ праці:
загальний
частковий
одиничний

Міжнародний поділ праці має такий пряв як:
 спеціалізація
 кооперація

Спеціалізація передбачає спеціалізацію окремих підприємств на виробництво товарів однієї галузі та спеціалізацію окремих вузлів, деталей.
Міжнародна спеціалізація та кооперація бувають:
 міжгалузева
 внутрішньогалузева

Міжнародна спеціалізація буває:
Предметна (випуск готової продукції)
По детальна/по вузлова (випуск вузлів, компонентів, деталей)
Технологічна (спеціалізація на окремих стадіях виробничого процесу)

МЕВ являються однією зі сфер ринкового господарства. Властивості:
1. В основі знаходиться МПП та міжнародний обмін товарами і послугами, інформацією тощо.
2. Суб'єкти МЕВ економічно відокремлені, а це об'єктивно веде до того, що МЕВ мають товарно-грошовий характер.
3. В МЕВ діють закони попиту і пропозиції, а також закони вільного ціноутворення, а ці закони є основою ринкового господарства.
4. Світові ринки, як і національні, характеризуються конкуренцією товарів та послуг між продавцями та покупцями.
5. Міжнародна торгівля веде до існування світових товарних ринків, на них здійснюються операції купівлі-продажі товарів і послуг і ці операції носять системний характер.
6. Існує світовий фінансовий ринок, функціонує міжнародна валютно-фінансова система.
7. МЕВ мають власну інфраструктуру, мають власні інститути, що займаються регулюванням МЕВ.

Суб'єктами сучасних МЕВ є:
1) міжнародні економічні організації
2) регіональні економічні організації
3) держава
4) ТНК, підприємства, фірми

Рівні здійснення МЕВ:
1. Міжнародний (мегарівень)
2. Регіональний (метарівень)
3. Державний (макрорівень)
4. Підприємства (мікрорівень)

Властивості МЕВ на сучасному етапі:
Зростання взаємозалежності між економіками країн
Інтернаціоналізація виробництва, обміну, споживання
Транс націоналізація
Глобалізація
Регіоналізація

В 1995 році темпи зростання міжнародної торгівлі складали 10%. В 1999 році обсяг світового експорту у міжнародній торгівлі наблизився до 6 трл. доларів. Зміни в структурі міжнародної торгівлі: на середину ХХ століття 50% готової продукції і 50% сировини експортувалось закордон, зараз – 70% готової продукції і 30% сировини. Під впливом НТР і на основі одиничного поділу праці збільшилась товарна номенклатура міжнародної торгівлі – 30 млн. товарів. А також мала місце інтелектуалізація міжнародної торгівлі. В експорті промислово-розвинутих країн зросла питома вага високотехнологічної продукції (22% - США, Швейцарія; 15% - Німеччина, Франція).
Збільшилась міжнародна торгівля послугами. Її питома вага 21% в світовому експорті товарів та послуг. В 1998 році експорт послуг склав 1 трл. 400 млрд. доларів США (1970 рік – 80 млрд. доларів). В США на послуги припадає 40% експорту послуг, у Великобританії – 46%.
68% світової торгівлі припадає на промислово розвинуті країни, 32% - на країни, що розвиваються, 5% - на країни з перехідною економікою, 17% - НІК. З цих 68% на США припадає 12%, на Західну Європу – 40-42%

Транснаціоналізація МЕВ – це посилення інтеграційних процесів під впливом глобальних операцій ТНК (близько 50 тис. штук).
В міжнародній торгівлі 1/3 припадає на ТНК; 2/3 ПЗІ – відбуваються за рахунок ТНК. В 1998 році обсяг ПЗІ приблизився до 800 млрд. доларів; в 1995 році – 350 млрд. доларів. На долю ТНК промислово розвинутих країн. 2/3 експорту ПРК припадає на ТНК.
В 1998 році в світі нараховувалося 60 000 ТНК. Вони мали 508 тис. закордонних підприємств. Найбільшими корпораціями в світі у 1998 році були:
General Electric – загальні активи становили 304 млрд. доларів, із них 97,4 млрд. доларів.
Ford Motors – 275 млрд. доларів, закордонні активи 72,5 млрд. доларів.
Royal Dutch Shell – сумарні активи 115 млрд. доларів, закордонні активи – 70 млрд.
Серед цієї сотні лише 2 належать країнам, що розвиваються: Daewoo та Petroleo de Venezuela.

Лекція-2
Класична теорія міжнародної торгівлі.
1. Меркантилізм як предтеча класичної теорії міжнародної торгівлі. Модель Девіда Х'юма.
2. Теорія абсолютних переваг Адама Сміта.
3. Нація в умовах автаркії.
4. Теорія порівняльних переваг Давіда Рікардо.

Міжнародна торгівля – це історично перша форма МЕВ. Теорія міжнародної торгівлі пояснює два питання: чому нації торгують між собою і який виграш вони мають.
Першою теорією, яка зробила великий крок в розвиток вчення про міжнародну торгівлю, був меркантилізм. Появі цієї теорії сприяли:
Великі Географічні відкриття, що привело до появи нових земель, колоній,
на нових землях було знайдено великі запаси золота;
на зміну феодальним відносинам в 17 столітті прийшли капіталістичні відносини.
В тих історичних умовах необхідна була теорія, яка б змогла пояснити можливість існування суспільства в умовах самозадоволення своїх потреб. Представники: Томас Ман, Уільям Петі, Жан Батіст Кольберт.
Постулати меркантилізму:
1. Меркантилісти дотримувались статичного погляду на світ, який на їх думку має лише обмежену кількість багатства. Тому багатство однієї країни могло збільшуватись лише за рахунок іншої держави.
2. Економічна система складається з 3-х секторів: виробничий сектор, сільськогосподарський сектор, колонії.
3. Вирішальну роль серед усіх верств суспільства відіграють торгівці.
4. Вирішальний фактор виробництва – праця (тобто меркантилісти були початківцями трудової теорії вартості).
5. Багатство країни визначається обсягом грошей (золото, дорогоцінні вироби), які вона має, таким чином кожна нація має проводити таку економічну політику, яка б сприяла накопиченню золота, срібла та інших дорогоцінних металів.

Для зміцнення своїх позицій держава повинна:
підтримувати постійно позитивний торговельний баланс, тому що експорт забезпечує надходження золота в країну, що в свою чергу збільшує виробництво та зайнятість;
регулювати зовнішню торгівлю з метою обмежувати імпорт та збільшувати експорт;
обмежувати експорт з країни сировини та дозволяти імпорт дефіцитної сировини з метою підтримання низьких цін на експортну продукцію;
заборонити колоніям мати власні торговельні відносини з іншими країнами окрім метрополії.

Національна економіка функціонує в умовах неповної зайнятості, тому збільшення пропозиції грошей (приток золота в країну) сприяє не стільки інфляції, скільки зростанню рівня виробництва та зайнятості.
Меркантилістів критикують за те, що вони вважають зовнішню торгівлю “грою з нульовою сумою” – оскільки виграш однієї країни означає програш іншої, то загальна сума виграшів та програшів всіх країн дорівнює нулю.
Девід Х’юм поставив погляди меркантилістів під сумнів. По-перше, казав він, кількість золота та срібла не має вирішального значення для економічного розвитку країни. По-друге, в довготерміновому плані країна не може постійно мати позитивне сальдо торговельного балансу.
Девід Х’юм розробив модель “ціни золотопотоків”, яка ставить під сумнів можливість постійно позитивного торгового балансу. Ця модель мала декілька припущень:
1) наявність прямої залежності між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (пізніше ця теорія отримала назву кількісна теорія грошей);
2) повна зайнятість в кожній країні;
3) попит на торговельні товари еластичний по ціні;
4) доскональна конкуренція на ринку товарів та факторів виробництва;
5) національні валюти вільно обертаються в золото та навпаки.
І країна має позитивне сальдо торгового балансу (X > Im) ІІ країна має негативне сальдо торгового балансу (X < Im)
І етап Чистий приток золота, Відтік золота з країни
ІІ етап Зростання кількості грошей в обігу Зменшення грошової маси
ІІІ етап Зростання цін та зарплати Падіння цін та зарплати
Падіння конкурентоспроможності, падіння експорту та збільшення імпорту Підвищення конкурентоспромож-ності, підвищення експорту та зменшення імпорту
Результат X = Im X = Im

Теорія абсолютних переваг Адама Сміта.
Ця теорія була розроблена і описана в 1776 році в роботі “Дослідження про природу та причини багатства націй”. В ній вперше доводиться, що багатство націй не залежить від кількості золота та срібла, які вона має, а від її спроможності виробляти товари та послуги. Згідно з цим основне завдання держави полягає в тому, щоб розвивати виробництво за рахунок поділу праці та кооперації. Найкращим чином держава це може зробити, якщо не буде втручатися в економіку (принцип “лесе-фер”).
Теорія Адама Сміта має такі припущення:
1) праця являє собою єдиний фактор виробництва;
2) має місце повна зайнятість (тобто всі ресурси, як має та чи інша країна, використовуються повністю);
3) в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які торгують між собою тільки двома товарами;
4) витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження збільшує попит на товар;
5) ціна одного товару відображена кількістю праці, яку необхідно витратити для виробництва одиниці іншого товару;
6) транспортні витрати дорівнюються нулю;
7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Країна експортує ті товари, які виробляються з найменшими витратами, тобто вона має абсолютну перевагу в виробництві даного товару, і імпортує ті товари, які виробляються іншою країною з найменшими витратами, тобто інша країна має абсолютну перевагу в виробництві другого товару.
Для доведення своєї теорії Адам Сміт використав такий приклад:
Сукно Вино
Англія 1 ярд =1 година праці 1 галон = 4 години праці
Португалія 1 ярд = 2 години праці 1 галон = 3 години праці
Отже в Англії 1 галон вина обмінюється на 4 ярди сукна (або 1 ярд сукна = ¼ галони вина), а в Португалії 1 галон вина = 1,5 ярдів сукна (або 1 ярд сукна дорівнює 2/3 галона вина).
Отже на світовому ринку встановлюється співвідношення 1 галон вина = 3 ярди сукна. Зрозуміло, що Англії вигідніше спеціалізуватись на сукні, а Португалії – на вині.

Висновок: кожна країна виграє від міжнародного обміну, оскільки вона обов’язково має певну абсолютну перевагу у виробництві того чи іншого товару.

Держава в умовах автаркії
Автаркія – це стан економіки, при якому задоволення потреб споживачів забезпечується виключно за рахунок національного виробництва, а обмін з іншими країнами практично відсутній (приклад – Албанія до початку 90-х років).
В умовах автаркії національні виробники повинні виробляти стільки товарів і послуг, щоб повністю задовольнити потреби споживачів. Це означає, що всі економічні рішення в умовах автаркії стосуються як виробництва товару, так і його споживання. Аналіз економіки в умовах автаркії поділяється на 3 аспекти:
1) виробництво,
2) споживання,
3) рівновага в умовах автаркії.
1. Виробництво в умовах автаркії. Скористаймося кривою трансформації виробничих потужностей. Ця крива характеризує всі можливі комбінації виробництва товарів при наявній кількості та структурі ресурсів та незмінною технологією. Вхідні дані: кількість ресурсів, які має країна, і технологія виробництва – тобто спосіб перетворення певної кількості ресурсів на певну кількість товарів. Нахил кривої трансформації виробничих потужностей визначається граничної нормою трансформації (MRT – marginal rate of transformation).
L – показує кількість ресурсів
alx, aly – технологія виробництва (ресурсний коефіцієнт)
- країни повністю спеціалізуються на виробництві товару х та у відповідно.
Оскільки країна має тільки один ресурс для виробництва, то відмова від виробництва одного товару приведе до вивільнення al одиниць праці. Для того, щоб зросло виробництво товару х потрібно відмовитись від одиниць праці.
- гранична норма трансформації.
Гранична норма трансформації характеризує можливості перетворення товару х на товар у шляхом переміщення праці з галузі виробництва товару х в галузь виробництва товару у. Гранична норма трансформації визначає нахил кривої трансформації виробничих можливостей. Граничну норму трансформації ще називають альтернативною вартістю товару.

Мінус означає, що для збільшення виробництва одного товару ми повинні зменшувати виробництво іншого.
Дуже часто класичну модель називають моделлю постійних витрат виробництва.

2. Споживання в умовах автаркії. Рівень задоволення потреб споживачів (або корисність) визначається кількістю товару X і Y, які може придбати споживач. Графічно забезпечення постійного рівня споживання зображується за допомогою кривих байдужості.

Крива байдужості – це геометричне місце точок, кожна з яких являє собою таку комбінацію товарів х та у, що споживачам байдуже яку з них вибрати. Крива байдужості показує альтернативні набори двох товарів, які забезпечують один і той же рівень задоволення споживачів.

В точці D рівень задоволення більш високий .
Нахил кривої байдужості визначається граничною нормою заміщення (MRS – marginal rate of substitution). Гранична норма заміщення показує кількість товару Y, від якого відмовляються для збільшення споживання товару X на 1 одиницю, так, щоб рівень задоволення потреб споживача не змінився.

Криві байдужості мають 4 властивості:
1. Всі криві байдужості мають спадаючу форму зліва-направо.
2. Крива байдужості завжди опукла по відношенню до початку координат: чим більше товару X ми використовуємо, тим кориснішим стає товар Y.
3. Криві байдужості ніколи не перетинаються: рівень споживання товару X та Y можуть визначатися точкою, яка може належати лише одній кривій байдужості.
4. Чим вище по відношенню до початку координат знаходиться крива байдужості, тим вищий рівень корисності вона характеризує.

Доведення кривих байдужості:
1. Спадаючий вид кривої. Криві байдужості мають вигляд спадаючої кривої через те, що як продукт А, так і продукт В мають корисність для споживача. Природно, що рухаючись зверху вниз покупець споживає більше продукту В, тим самим збільшуючи для себе сукупну корисність, відповідно, для зменшення сукупної корисності на таку ж величину споживач повинен відмовитись від деякої кількості продукту А. Інакше кажучи, чим більше В, тим менше А, тобто між цими продуктами існує зворотній зв’язок. А будь-яка крива, що відображує зворотній зв’язок змінних, має спадаючий вид.
2. Опуклість відносно початку координат. Нахил кривої байдужості відображує величину граничної норми заміщення (MRS), оскільки він відображує, в якій мірі споживач готовий замінити один товар іншим так, щоб отримати при цьому те саме задоволення потреби. Нахил кривої, що зменшується, говорить про те, що готовність споживача до заміщення товару А товаром В зменшується з переміщенням вниз по цій кривій. Опуклість же кривої, або зменшення MRS, пояснюється тим, що суб'єктивна готовність споживача до заміщення продукту А продуктом В (або навпаки) залежить від початкових кількостей цих продуктів. Якщо в наявності є велика кількість продукту А і дуже мало В, це означає, що В має високу граничну корисність, в той час як А є менш цінним (тобто його гранична корисність є низькою). Звідси випливає, що споживач відмовиться від значної кількості продукту А для того, щоб отримати більшу кількість продукту В. Взагалі, чим більша кількість продукту А , тим меншу корисність він має (аналогічно для В). Це означає, що рухаючись вниз по кривій байдужості, споживач буде готовий відмовитись від все меншої кількості одного продукту в обмін на інший. В результаті отримуємо криву зі спадаючим нахилом, тобто опуклу по відношенню до початку координат.
3. Криві байдужості ніколи не перетинаються. За своїм визначенням кожна крива байдужості відповідає певному рівню задоволення споживача. Припустимо, що криві байдужості перетинаються. Тоді принаймні дві криві мають спільну точку, яка показує однаковий рівень задоволення, що й суперечить власне визначенню.
4. Чим вище по відношенню до початку координат знаходиться крива байдужості, тим вищий рівень корисності вона характеризує. Це легко довести, якщо провести пряму в першу чверть від початку координат. Ми побачимо, що точки її перетину з кожною наступною кривою відповідають більшій кількості як товару А, так і товару В і, відповідно, більшому значенню сукупної корисності.

3. Рівновага. Для того, щоб показати рівновагу в умовах автаркії, об’єднаймо криві байдужості та трансформації. Економіка буде знаходитись в рівновазі, якщо крива трансформації і крива байдужості мають одну спільну точку.

Точка Е – точка рівноваги – показує найвищий рівень корисності, який можна досягти при наявних структурі та кількості ресурсів в країні. В точці Е виробництво характеризується таким розподілом ресурсів між галузями, які випускають товари X та Y, який забезпечує максимальний рівень корисності з точки зору споживача.
MRT (гранична норма трансформації)=MRS (гранична норма заміщення)
В умовах автаркії можливості виробників і можливості споживачів ідентичні: скільки виробляємо, стільки і споживаємо. Крім того, в умовах автаркії пряма MRT є лінією відносних цін і називається автаркічною ціною. Один і той же нахил кривих визначає альтернативну вартість товару. А так як ми маємо ринок досконалої конкуренції, то ціна товару дорівнює витратам.
, де
MCx, MCy - граничні витрати.
Px, Py – ціна.

В класичній теорії міжнародної торгівлі лінія цін співпадає з кривою трансформації виробничих можливостей, так як класична теорія використовує поняття “постійні витрати виробництва”.

Модель порівняльних переваг Д. Рікардо

Давід Рікардо писав, що країни отримують виграш від міжнародної торгівлі у тому випадку, коли вона не має абсолютних переваг.

Теорія порівняльних переваг: Країна отримує прибуток від зовнішньої торгівлі, експортуючи товари, в виробництві яких ця країна має свою найбільшу відносну перевагу, а імпортує ті товари, у виробництві яких вона має найменшу відносну перевагу.

Основні припущення теорії порівняльних переваг:
1) У виробничому процесі використовується один ресурс – праця; кожна країна має фіксовану кількість ресурсів і всі ресурси ідентичні.
2) Фактори виробництва вільно рухаються між галузями (ціни на ресурси однакові).
3) Відсутність руху факторів виробництва між країнами. Внаслідок цього їхня ціна, очевидно, буде різною в різних країнах, а це є основою для розвитку міжнародної торгівлі.
4) Теорія порівняльних переваг базується на трудовій теорії вартості (відносна вартість продукту визначається кількістю праці, витраченої на його виготовлення).
5) Кожна країна використовує різні технології виробництва, але технологічний рівень виробництва залишається незмінним для кожної країни.
6) Виробництво товарів характеризується постійними видатками незалежно від обсягу виробництва товару, на кожну одиницю товару витрачається одна й та ж кількість праці.
7) Має місце повна зайнятість.
8) Ринок кожної країни функціонує при доскональній конкуренції.
9) Відсутність торгівельних бар'єрів між країнами.
10) Транспортні видатки (як внутрішні, так і зовнішні) дорівнюють нулю.
11) Світове господарство представлене двома країнами, які обмінюються двома товарами.

Приклад

Росія та Україна виробляють сукно та пшеницю.
Україна Росія
Пшениця 2 години праці 1, 5 години праці
Сукно 4 години праці 1 година праці

Україна: 1 бушель пшениці = ½ ярда сукна; 1 ярд сукна = 2 бушелі пшениці.
Росія: 1 бушель пшениці = 1,5 ярда сукна; 1 ярд сукна = 0, 66 бушелі пшениці.

Україні вигідно експортувати пшеницю до Росії. Росії вигідніше експортувати сукно. Припустимо, що світові ціни на сукно та пшеницю встановлені у такому співвідношенні: 1 бушель пшениці = 1 ярд сукна. Тоді, Україні вигідно спеціалізуватися на пшениці, а Росії – на сукні.

Висновок. Коли виробництво характеризується різними затратами праці – це означає, що внутрішні альтернативні вартості або внутрішнє співвідношення цін до початку міжнародної торгівлі також різні.

A B
X alx blx
Y aly bly

Теорема порівняльних переваг:

- країна А має порівняльну перевагу у виробництві товару х.

Спеціалізація виробництва на основі принципу порівняльних переваг.

Sa – повна спеціалізація країни А на виробництві товару Х
Sb – повна спеціалізація країни В на виробництві товару Y

Рівновага в умовах вільної торгівлі

Головною умовою для розвитку міжнародної торгівлі будуть різні відносні внутрішні ціни на товари в обох країнах.
- умови, щоб країна А експортувала товар Х.
- умова, щоб країна В експортувала товар У.

Перший графік
SA – точка повної спеціалізації
DA – економічна рівновага в країні А в умовах автаркії
Якщо відносна світова ціна на товар х більша ніж відносна внутрішня ціна на товар х в країні А, то ця країна буде зацікавлена в зміцненні структури виробництва.
SACA –лінія світових цін.
OSA – кількість виробництва товару х.
ОК – споживання.
КСА – рівень споживання товару у в країні А.
KSA – експорт товару х.
SAKCA – торговий трикутник країни А (показує обсяги експорту і імпорту країни). У випадку міжнародної торгівлі змінюється структура виробництва країни А і збільшується споживання.
Другий графік
SB - максимальний рівень виробництва товару у в умовах вільної торгівлі
DB – споживання в умовах автаркії
OSB – рівень виробництва товару у в країні В (рівень виробництва товару х дорівнює нулю).
СВ – рівень споживання.
OR – рівень споживання товару у.
ON – рівень споживання товару х.
RSB - експорт товару у.
RCB – імпорт товару х.
SBRCB – торгівельний трикутник країни В.

Давід Рікардо писав, що співвідношення цін на світовому ринку повинно задовольняти наступну умову: рівноважні умови міжнародної торгівлі мають забезпечити збалансованість торгівельних потоків між країнами. Вартість обсягу експорту країни А дорівнюють вартості обсягу імпорту країни В і навпаки.

Правило Вальрасса:
Імпорт – експорт + чисті платежі дивіденди = чисті активи країн.
Чисті активи країн = активи нерезидентів – активи закордоном.

Графік. Відносні світові ціни після вступу у міжнародну торгівлю.

Q1 – обсяг виробництва товару 1 країною І
Q2 – обсяг виробництва товару 2 країною І
Q’1 – обсяг виробництва товару 1 країною ІІ
Q’2 – обсяг виробництва товару 2 країною ІІ

Міль: відносна ціна на світовому ринку на товар буде знаходитись між відносними внутрішніми цінами на цей товар у країнах.

Припустимо, що перша країна має відносну перевагу у виготовленні першого товару: і RD – відносний попит на товар, а RS – відносна його пропозиція. Відносна пропозиція першого товару залежить від відносних цін та відносної світової ціни. Теоретично можливо декілька варіантів.
1. Якщо світова ціна менша ніж відносна ціна на цей товар в першій країні, то цей товар взагалі не буде вироблятися, бо продавати його з прибутком нема куди, адже в світі лише дві країни. Обидві країни будуть спеціалізуватися на виробництві другого товару. (Графік відносно пропозиції товару 1 відсутній).
2. Якщо відносна світова ціна на товар 1 дорівнює його відносній ціні в країна І, то це означає, що працівники в країні І отримують таку ж ціну за товар 1, як і за товар 2. тому їм все одно, який з двох товарів виробляти. (Нижня горизонтальна частина графіка відносної пропозиції RS.) Країна І вироблятиме товари 1 і 2, а країна ІІ – товар 2.
3. Якщо відносна світова ціна на товар 1 більша його відносної ціни в країні І, то остання буде спеціалізуватися на виробництві товару 1. В той же час, доки світова відносна ціна товару 1 менша його відносної ціни в країні ІІ, країна ІІ буде спеціалізуватися на виробництві товару 2 (вертикальна частина кривої відносної пропозиції RS). Оскільки кількість трудових ресурсів в кожній країні обмежена, то при спеціалізації країни І на виробництві товару 1 обсяг його виробництва складає і при спеціалізації країни ІІ на товарі 2 обсяг його виробництва складає . Тому, відносний обсяг світової пропозиції першого товару складає .
4. Якщо відносна світова ціна товару 1 дорівнює його відносній ціні в країні ІІ, то країні ІІ байдуже, який товар виробляти : і за товар 1, і за товар 2 вона отримає рівну ціну (верхня горизонтальна частина відносної пропозиції). Країна І спеціалізується на виробництві товару 1, ІІ країна – на товарах 1 і 2.
5. Якщо відносна світова ціна товару 1 більша за його відносну ціну в країні ІІ і тим паче вища ніж в країні І, то обидві країни будуть спеціалізуватися на виробництві тільки товару 1, а товар 2 взагалі не буде вироблятися. Графік відносної пропозиції товару 1 прагне до нескінченності.

Таким чином крива відносної пропозиції являє собою лінію з двома горизонтальними відрізками, на яких відносна світова ціна дорівнює відносним внутрішнім цінам, і одним вертикальним відрізком, який показує, що обидві країни спеціалізуються на виробництві одного з товарів (ІІ країна – 2 товар, І країна – товар 1).
Крива відносного попиту показує ефект заміщення одного товару другим. Чим більше зростає крива пропозиції, тим менше купують товар. Якщо відносний попит перетинає лінію відносної пропозиції в межах вертикального відрізку, тоді кожній країні вигідно спеціалізуватися на товарах, у виробництві яких вона має відносну перевагу. Якщо відносний попит перетинає горизонтальну частину лінії відносної пропозиції, то в даному випадку немає сенсу торгувати цим країнам.

Порівняльні переваги у випадку множинності товарів

Маємо:
1. Дві країни А і В.
2. Кожна країна має один фактор виробництва – праця.
3. А і В мають можливість виробляти та споживати велику кількість товарів n різноманітних благ .
4. Технологія може бути охарактеризована витратами праці. ali - ресурсний коефіцієнт країни А на окремий товар і. bli – ресурсний коефіцієнт країни В на окремий товар і.
5. Для аналізу торгівлі введено ще одну умову. Для кожного товару можемо ввести - затрати праці в країні А до затрат праці в країні В.
6. Номер товару відповідає величині .

Механізм торгівлі залежить від співвідношення зарплати в країні А до зарплати в країні В.
W – зарплата в країні А.
W* – зарплата в країні В.

Правило розподілення всесвітнього обсягу виробництва: Любий товар, для якого буде вироблятися в країні А, а любий товар, для якого , буде вироблятися в країні В, тобто там де це дешевше.
Витрати любого товару, припустимо товару і, - це затрати праці на одиницю продукції помножені на ставку заробітної плати. Тоді, витрати виробництва товару і в країні А буде: , а витрати виробництва товару і в країні В дорівнюватимуть .
Дешевше буде виробляти цей товар в країні А, якщо: