2. ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТІВ
Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головни¬ми ознаками, які характеризують окремі сторони кре-дитних відносин.
За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Ці види кредиту тісно пов'язані між собою та обслуговують усі стадії руху товарів від експортера до імпортера: заготівлю або виробництво експортного товару, перебу¬вання його в дорозі та на складі, в тому числі й за кордоном, а також використання товару імпортером у про-цесі виробництва та спожи¬вання, Чим ближчий товар до реалізації, тим сприятливіші для борж-ника умови кредитування.

За призначенням кредит поділяється на:
• комерційний — безпосередньо пов'язаний з зовнішньою торгів¬лею та послу-гами;
• фінансовий, який використовується на будь-які інші цілі (прямі капіталовк-ладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, по-гашення зовнішньої заборгованості, валютну ін¬тервенцію тощо);
• «проміжний» — призначений для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів та послуг, наприклад у вигляді підряд¬них робіт (інжині-ринг).
За видами кредит поділяється на:
• товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;
• валютний, який банки надають у грошовій формі (У деяких ви¬падках валю-тний кредит виступає однією з умов коопераційної угоди з постачання уста-ткування та використовується для кредитування міс¬цевих витрат на будів-ництво об'єкта на базі імпортного устаткування.)
За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:
• у валюті країни-позичальника;
• у валюті країни-кредитора;
• у валюті третьої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад СДР та ЕКЮ).
Останнім часом можна спостерігати зростання обсягів активних операцій за довгостроковим та середньостроковим еврокредитуванням з використанням міжнародних розрахункових одиниць. Необ¬хідно підкреслити, що надання кредиту у будь-якій розрахунковій одиниці є, по суті, прихованим страхуванням наданого кредиту від можливих втрат капіталу та доходу у випадку різких коливань ва¬лютних курсів. За термінами міжнародні кредити поділяються на:
 короткострокові — до 1 року (та найкороткостроковіші — до З місяців, тиж-неві, одноденні);
 середньострокові — від 1 року до 5 років;
 довгострокові — більше ніж 5 років.
Довгостроковий міжнародний кредит, призначений, як правило, для інвестування в основні засоби виробництва, обслуговує близько 80% експорту машин та комплектного устаткування, нові форми міжнародного торгово-економічного співробітництва (масштабні проекти, науково-дослідні роботи, впровадження нових технологій). Цей тип кредитування застосовується також у практиці надання по¬зик міжнародними фінансовими інститутами, урядами країн.
З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. За-безпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні доку-менти, цінні папе¬ри, векселі, нерухомість та інші цінності.
Застава товару для одержання кредиту здійснюється у трьох формах:
 тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);
 застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);
 застава товару в переробці (із заставного товару можна виробля¬ти вироби, не передаючи їх до застави в банк).
Застава є засобом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює варто-сті застави. Бланковий кредит видається боржнику під його зобов'язання погасити кредит у відповідний строк. Як правило, документом при цьому слугує соло-вексель з одним підписом боржника. Різновида¬ми бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент — одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особли¬вою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсу-тності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг коштів, розширити операції. Викладені вище критерії класифікації кредиту ілюструє рис.1.

Рис.1. Критерії класифікації і форми кредиту

В англо-саксонських країнах застосовується інша форма коротко¬строкового кредитуван-ня, яка має певні спільні риси з контокорентом, — овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання кош¬тів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниця між конто¬корентом та овердрафтом по-лягає в тому, що угода про овердрафт кож¬ного разу укладається знову і означає тільки одну до-мовленість про на¬дання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продо-вження кредитування протягом усього контокорентного періоду.
Наведена схема (рис.2) відображає кредитування, що надається фірмами та банками.

Рис. 2. Банківське та фірмове кредитування
З точки зору техніки надання розрізняють фінансові, акцептні та консорціальні кредити, депозитні сертифікати та ін. Фінансові («го¬тівкові») кредити зараховуються на рахунок борж-ника та надхо¬дять в його розпорядження. Акцептні кредити застосовуються у формі акцептат-ратти імпортером або банком.
Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредити при¬ватні, що надаються фір-мами (комерційне кредитування); кредити, які надаються банками, часом посередниками (бро-керами); урядові;
кредити змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава; кредити міжнарод-них нерегіональних валютно-кредит¬них та фінансових організацій.
Фірмовий кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторго¬вельного кредиту. Він є по-зичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі.
Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має кілька різновидів: вексельний кредит, аванс покупця; кре¬дит за відкритим рахунком.
Фірмові кредити найчастіше реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.
Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпор¬тера. Останній, одержавши комерційні документи, акце-нтує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.
Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні ра¬хунки банків імпортера та екс-портера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нарахо-вуються. Імпортер, у свою чергу, зобов'язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.
За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмі-рі найчастіше 10 — 20% вартості постав¬ки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зо¬бов'язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.
Зв'язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хо¬ча фірмовий кредит і відо-бражає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківсь-ких коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі стро-ки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кош¬ти експортера та примушує його звер-нутися до банківського креди¬ту або рефінансувати свій кредит у банку.
До початку 60-х років нашого століття фірмові кредити були пе¬реважною формою зовніш-ньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський екс¬портний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необ¬хідність ім-порту взаємопов'язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фір¬мового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєві-шими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитуван¬ня, прив'язаність ім-портера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торговій та її диверсифі¬кацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторго-вельного кредиту почала поступово зменшуватися. Зрештою, фірмо¬ві кредити поступилися мі-сцем банківському зовнішньоторговельно¬му кредитуванню.
Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмо-вим кредитом. Зокрема вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можли-востей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту.
Банківський кредит надається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами. Для координації операцій з креди¬тування зовнішньої торгівлі, мобілізації значних кредитних ресурсів та рівномірного розподілу ризиків банки здійснюють кредитування на основі створення консорціумів. Банки надають експортні та фі¬нансові кредити.
Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку краї-ни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т. п. Ці кре¬дити надаються в грошовій формі та мають «зв'язаний» характер. Це означає, що боржник зобов'язаний використовувати кредит тільки дня купівлі товарів у країні кредитора.
Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варі¬антів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов'яза¬ний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприк¬лад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх і для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислове розвинутих країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валют¬них інтервенцій.
Основним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів та позик є міжбанківські депозити та вклади під євродоларові депозитні сер¬тифікати. Оскільки більшість цих депозитів має короткостроковий харак¬тер, актуальною проблемою для банків є їх пролонгація.
Історія формування євроринку свідчить про те, що виникнення між¬народного приватного фінансового кредиту зумовлене інтернаціоналіза¬цією та інтеграцією виробництва та діяльністю ТНК. Однією з причин формування та швидкого зростання міжнародного фінансового кредиту була фінансова допомога США країнам Західної Європи за «планом Маршалла» з метою відбу-дови зруйнованого другою світовою війною народ¬ного господарства. Єдиною кредитоспромо-жною державою у той час бу¬ли США, і країни-позичальниці отримували кредити від них для оплати імпорту необхідних товарів. Поступово ця щораз більша маса доларових коштів почала використовуватися для оплати товарних поставок з інших країн, що зумовило концентрацію доларів на рахунках банків європей¬ських країн. Це і призвело до виникнення ринку євродоларів та його трансформації у євроринок.

3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
Одним з важливих інструментів кредитування та засо¬бом мінімізації ризику при здійсненні зовнішньоторговельних опера¬цій виступає товарний акредитив. Товарний акредитив — це зобов'я¬зання банку за дорученням та за рахунок клієнта впродовж встанов-леного терміну видати певному одержувачу обумовлену суму в пев¬ній валюті за умови подання ним необхідних документів. Надання ак¬редитиву може бути пов'язаним з виставленням клієнтом векселя.
В основі акредитива лежить бажання постачальника мати більшу впевненість у тому, що по-купець оплатить поставки. Згідно з укладе¬ним договором покупець повинен до поставки това-рів здійснити пе¬реказ певної суми до вказаного експортером банку. Після своєчасного та доку-ментально підтвердженого відправлення товарів продавець може одержати кошти, які перебу-вають у банку згідно з акредитивом.
Відповідно до вимог, які були прийняті Міжнародною торговель¬ною палатою до товарного акредитива, існують дві основні форми акредитива: відзивний та безвідзивний. Форма акреди-тива встанов¬люється при укладенні договору. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний ак¬редитив не створює ніяких правових зо-бов'язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів. На¬самперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його ви¬ставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без пові¬домлення бене-фіціара. Внаслідок того, що інтереси експортера при цьому можуть бути ущемлені, більшого поширення набув безвідзив¬ний акредитив. Цей акредитив є твердим зобов'язанням банку перед бенефіціаром.
Нижче наводиться схема здійснення акредитива (рис. 3):

Рис.3. Здійснення акредитива

У практиці набуває дедалі більшого поширення також викорис¬тання підтвердженого акредити-ва, особливо якщо не відома платоспроможність імпортера та його банку. Він забезпечує експо-ртеру безвідзивне зобов'язання платежу з боку його банку, тому що банк на підставі цього підт-вердження зобов'язаний здійснити оплату з наданням відповідних документів у будь-якому ви-падку. Платіж здійс¬нюється навіть тоді, коли імпортер або його банк не можуть або не бажають платити. Це означає, що ризик такого неплатежу перехо¬дить до банку експортера, а експортер отримує повну гарантію пла¬тежу. Але це вимагає збільшення витрат — угода про виставлення підтвердженого безвідзивного акредитива передбачає сплату відпо¬відної комісії (плати) за підт-вердження. Комісійні витрати у кінцево¬му підсумку сплачує імпортер.
Значні за розмірами банки надають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовле¬ності експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено че¬рез банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.
Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмежен¬нями комерційного кре-дитування. Експортер дуже часто не знає пла¬тоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час про¬дажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сум¬ніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті ак¬цептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бу¬ти утрудненим для експортера, насам-перед тому, що останньому бу¬де важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована не¬відомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у фор¬мі акцептних кредитів. Замість імпортерів тратту експортерів акцеп¬тує банк імпортера, на який вона вже безпосередньо виставляється експорте-ром. Місце невідомого імпортера займає банк, більш пла¬тоспроможний та більш відомий в кра-їні експортера, ніж фірма імпортер. Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і убез-печують себе від ризику на випадок непогашенім імпортером нада¬ного йому кредиту. Акцептні операції банків розширюють для екс¬портерів можливості збуту товарів у кредит, а для імпортерів полег¬шують їх оплату.
Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оп¬лачувати товари з допомогою акцепту тратт експортером, банку імпор¬тера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Ім-портер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість на¬дання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпор¬тер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.
Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно випи-сані також і на ім'я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для пе-реси¬лання документів банку імпортера.
Банк імпортера після отримання товарних документів разом з тра¬ттою, повідомляє імпорте-ра про його зобов'язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпортеру товарні докумен¬ти, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару бан¬ку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експорте¬ром тратту та відсилає її банку експортера.
За певний проміжок часу до оплати тратти імпортер вносить до бан¬ку її суму, за рахунок якої банк і оплачує й в день, коли настає термін оп¬лати. При цих операціях банк не вкладає ре-сурсів у кредитування імпор¬тера. По суті своїм акцептом банк тільки гарантує експортеру оплату то¬вару імпортером. Зважаючи на банківський акцепт, імпортер дістає мож¬ливість користуватися банківським кредитом на термін від акцепту тра¬тти до внеску грошей на й оплату. Таким чином, у цій операції банк ім¬портера стосовно експортера виступає боржником, а імпортера — креди¬тором. У випадку невиконання імпортером своїх зобов'язань перед бан¬ком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.
Акцептно-рамбурсний кредит є певним ускладненням акцепт¬ного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першо¬класний банк. Звичайно це пов'язано з вимогами експор-тера отрима¬ти тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахо¬ваною, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недо¬статньо відомим у країні експортера.
Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцепт¬ну операцію. На про-хання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпор¬тера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжна¬родного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кі-лька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надси-лає міжнародному банку своє зобов'язання здійснити переказ йому грошових коштів дах їх оплати. Таке зобов'я¬зання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцепто¬ваних тратт називається рамбурсним зобов'язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кре-дитування імпортерів.
Схема операцій за акцептно-рамбурсним кредитом передбачає такі дії:
 прохання імпортера банку про відкриття кредиту;
 прохання про відкриття акцептного кредиту та рамбурсне зобов'язан¬ня, яке надсилається банком у країні імпортера банку на міжнародному фінансовому ринку;
 відкриття акцептного кредиту банком на міжнародному фінансовому ринку на користь експортера у банку-кореспондента в країні експортера;
 повідомлення експортеру з боку банку в країні експортера;
 відправлення товару експортером та передання товарних документів та тратти в банк в країні експортера;
 пересилання банком у країні експортера банку на міжнародному рин¬ку одного примірника тратти на акцепт у супроводі товарних документів;
 урахування на грошовому ринку другого примірника тратти;
 пересилання банком на міжнародному фінансовому ринку документів про від-вантаження банку в країні імпортера та видача їх імпортеру під збе¬рігальну ро-зписку,
 передання складу товару під заставне свідоцтво;
 передавання банку в країні імпортера заставного свідоцтва в обмін на зберіга-льну записку;
 продаж імпортером на внутрішньому ринку товару та викуп ним у банку заста-вного свідоцтва;
 перерахування банком у країні імпортера частини виручки за товар, який є не-обхідним для погашення тратти, на рахунок банку-акцептанта і» видача залиш-ків виручки імпортеру;
 пред'явлення тратти банку-акцептанту в строк та її оплата.
На практиці надання акцептно-рамбурсного кредиту нерідко пов'язане з одночасним відкриттям імпортером аккредитива. У цьому випадку останній виступає як гарантія виконання зобов'язань.
Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посеред-никами експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отриму-ють експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.
Свої основні економічні функції — фінансування на інтернаціональному рівні світового процесу виробництва та міжнародного пла¬тіжного обороту — міжнародний кредит може здійс-нювати лише при забезпеченні позичальників довгостроковими та середньо-строковими фі-нансовими ресурсами.
Експортери під час надання середньо- та довгострокових креди¬тів насамперед застосо-вують такий інструмент, як вексель. У зв'язку З наявністю значного ризику, пов'язаного з опла-тою тратт імпорте¬ром, труднощами обліку тратт, які акцептовані імпортером, подаль¬ший роз-виток фірмового кредиту супроводжувався створенням сис¬теми страхування експортних кредитів спеціалізованими банками. Спочатку банки вийшли у сферу зовнішньої торгівлі як кредитори фірм експортерів. Такі кредити називаються кредитами поста¬чальнику (рис. 4).

Рис. 4. Механізм здійснення кредиту постачальнику
Але з часом національні банки країни фірми-експортера почали здійснювати більш гну-чку політику зовнішньоторговельного кре¬дитування. Вони почали надавати кредити безпосередньо імпорте¬ру. Це дало йому можливість розплачуватися за поставки експорте¬ра коштами, одержаними від банку. Такий метод банківського кре¬дитування зовнішньої торгівлі називається кредитом покупцю. Кредити покупцю найбільш вигідні саме імпортеру — в нього з'яв¬ляється можливість вибору фірми-постачальника, хоча і тільки в окремій країні. Одночасно термін кредиту подовжується, а вартість деякою мірою знижується. При цьому фірми-постачальники, які усунені від безпосередньої участі у кредитуванні експорту, не мають можливості підвищити ціни кредиту. Останнє досить часто відбувається при застосуванні фірмового кредиту і навіть кредиту постачальнику.
Вартість банківського кредиту покупцю фіксується на декілька років на рівні, нижчому за вартість позичкових коштів на ринку ка¬піталів, що сприяє підвищенню їх конкурентоспро-можності. Строк кредиту покупцю перевищує строк кредиту постачальнику (переваж¬но це се-редньо- та довгострокові позики). Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для інозе-мних позичальників на оплату то¬варів, які були придбані. У цих механізмах банки виступають парт¬нерами підприємницької діяльності клієнтів. Вони беруть участь у переговорах про торго-вельно-виробниче співробітництво, виступа¬ють центрами економічної інформації та вивільня-ють експортерів від різного роду фінансових та комерційних ризиків. Механізм здійс¬нення кре-диту покупцеві показано на рис. 5.
Останнім часом ринок єврокредитів перетворився на важливе джерело позичкових кош-тів для світової економіки. Специфічними інструментами надання середньострокових та довго-строкових бан¬ківських кредитів на ринку єврокредитів є роловерні та консорціальні кредити.

Рис. 5. Механізм здійснення кредиту покупцю
Найменування роловерних кредитів, ставка за якими періодично переглядається, походить із факту рефінансування банками позичок 3 — 6-місячними депозитами. Це означає постійне по-вторювання відновлення потреб у рефінансуванні. Іншими словами, кредит має періодично «перекредитовуватися». Відповідно кожні 3 — б місяців позичальники переглядають також ставки відсотка. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, від-нов¬лювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтрим-ки).
Роловерні європозики на початку свого використання мали фік¬совані ставки відсотка. Вна-слідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати «плаваючі» ставки відсотка.
Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загаль¬ного розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється ли¬ше дата зміни «піни» та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорент¬ні, кредити, в яких практикують викорис-тання овердрафту.
Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахуваль-ного. При укладенні договору на його от¬римання позика фактично не надається. Банк лише бе-ре на себе зо¬бов'язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою ви¬могою позича-льника.
При цьому базою для регулювання ціни кредиту виступає ставка, яка застосовується в опе-раціях провідних банків у Лондоні — ЛІБОР (London Interbank Offered Rate). Ця ставка пропо-нується на лондон¬ському міжбанківському ринку. Дана ринкова ставка за короткостро¬ковими кредитами зазнає значних коливань, особливо поза межами встановлених строків. Унаслідок цього процентні ризики, які беруть на себе позичальники відповідно до угод, дуже високі — значно вищі за інші ризики. На практиці ставка за роловерними кредитами розраховується з до-помогою додавання різниці до ставки ЛІБОР. Ця різниця називається маржею, або спредом, та фіксується у кредит¬ній угоді. Спред слугує компенсацією банку-кредитору за виконання ним відповідної роботи, ризик і за користування його капіталом. То¬му розмір спреду розподіляється відповідно до терміну кредиту та класу або положення позичальника. Тим самим враховуються ризи¬ки країни та кредиту, мають вплив також ринкові умови.
Якщо кредит не вибирається повністю зразу ж після його надання, за невикористану частину кредиту спланується комісія за зобов'язання. На додаток до цього позичальник повинен оплатити витрати на консультації та ін.
Терміни за роловерними кредитами значною мірою коливаються залежно від положення по-зичальника та ринкової кон'юнктури. Як правило, термін такого кредиту становить від 3 до 10 років. Кошти передаються позичальнику до закінчення терміну, але в разі достро¬кового пога-шення береться комісія. Час від часу позичальник має право на користування кредитом на «ре-вольверній» (відновлювальній) основі, маючи можливість погасиш та отримати його протягом одного й того ж терміну кредиту.
Розміри роловерних кредитів варіюють у дуже широких межах. Кредити розміром 100 — 300 млн дол. — не явище, а рекордний за розміром кредит становив 2,5 млрд дол. і був наданий Великобританії.
Роловерна система кредитування виконує важливу функцію транс¬формування короткостро-кових коштів у більш тривалі Справа в тому, що використання короткострокових коштів для кредитів довгостроко¬вого терміну призводить до втрату банківській ліквідності. Крім цього, іс-нування єврокредитних ринків, де є можливість отримати значні за розмірами позики, вимага-ло, щоб такого роду можливості використову¬валися не тільки для задоволення цьогочасних потреб, а й для інвесту¬вання та довгострокових державних програм. Необхідність розв'язання цих завдань вимагала розробки специфічного механізму кредитування. Ним і стала банківська кредитна діяльність на основі пасивних операцій з сертифікатами на депозит та активних операцій з відновлюваними роловерними кредитами. Останні слугують основою і для пасивних опе¬рацій, коли банки мають можливість за рахунок роловерних позик ко¬роткого терміну надавати кредити на більш тривалі строки;
Але надання кредитів на більші терміни за рахунок коштів мен¬шого строку навіть з допомо-гою такого механізму не ліквідує ризи¬ку втрати ліквідності, особливо коли йдеться про значні кошти, ти¬пові для міжнародного ринку. Деякою мірою рішення було знайдено з допомогою за-стосування принципу розподілення ризику.
Намагання зменшити ризик при наданні позичок примусило бан¬ки вдосконалювати меха-нізм кредитування, використовуючи, зокре¬ма, випуск пінних паперів під роловерні єврокреди-ти. Після укладен¬ня контракту позичальник видає кредитору зобов'язання (promissory notes) про своєчасне погашення позички, відсотка та комісій. Таке зобов'язання надає додаткові гара-нтії кредитору і є, по суті, ліквідним папером, який можна переоблікувати. При наданні креди-ту та¬кож застосовується емісія сертифікатів, які підтверджують участь у єврокредиті. Такі сер-тифікати теж можуть як перепродаватися ін¬шим фінансовим установам, так і обліковуватися.
Середньострокові та довгострокові кредити на значну суму нада¬ються, як привило, банківськи-ми консорціумами (синдикатами) і мають назву синдиційованих. Техніка надання таких креди-тів передбачає, що один банк, який має назву управляючого та підтримується банко-менеджерами, проводить переговори з позичальником про умови кредиту. Члени управляючої банківської групи підписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стають банка-ми-андерайтерами. Як правило, вони роздрібнюють частки своєї участі й передають їх іншим кредиторам. При організації консорціального кредиту на додаток до базової відсоткової ставки та маржі сплачу¬ються комісії за управління, участь, посередництво (агентська), а та¬кож витрати на консультації тощо.
Банківські синдикати внаслідок розпорошення ризику кредитних операцій серед бага-тьох банків мають більше можливостей транс¬формації короткострокових пасивів у довгостро-кові активи, ніж будь-який інший, навіть великий за розмірами банк. По суті середньострокові банківські кредити надають позичальнику кошти на ко¬роткі строки (3 — 6 місяців), але з сис-тематичним подовженням до закінчення терміну кредиту.
Синдиційовані кредити порівняно з національним банківським кредитом мають як недоліки, так і переваги. Їх недоліки пов'язані з тим, що, будучи за своїми параметрами середньостроковими, вони надаються в цілому на коротші терміни. Крім того, ставка відсотка за еврокредитами частіше вища за ставки банківського кредиту, який підтримується державою. Переваги ж їх полягають у тому, що кре¬дити можуть бути надані в будь-якій вільноконвертованій валюті, й це надає позичальнику можливість використовувати ці кошти на свій розсуд, не обмежуючи свої господарські рішення. Довгострокове кредитування (строком на 10—15 і більше років) добуло розвитку насамперед у практиці кредитування урядів країн, які стикаються з проблемами заборгованості. Розрізняють такі фор¬ма довгострокових кредитів: міждержавні кредити за рахунок асигнування бюджетних фондів; двосторонні державні; міжнародних та регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій; по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допомогою, безвідплатни¬ми дарами, субсидіями включає позики на пільгових умовах.
Наприклад, МВФ у межах фідуційного фонду надає кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, строком на 10 років, якщо вони мають труднощі з платіжним балансом. На строк 15 років надає кре¬дити і Фонд структурної адаптації країнам, які відповідають вимогам Міжнародної Асоціації Розвитку (МАР).
Досить часто здійснюється змішаний вид міжнародного кредиту. Наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням фінансової допомоги або «м'яких» кре-дитів.
Новою формою кредитування, яка найчастіше використовується при наданні кредитів країнам, що розвиваються, є спільне фінансування кількома кредитними установами значних за розмірами проек¬тів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування виступають Світовий Банк, МВФ, ЄБРР, які залучають до цих операцій комерційні банки. Не-обхідно зауважити, що останні частіше кредитують на пільгових умовах (за ставкою, меншою від ринкової) найбільш привабливу частину проекту.
Практикують дві форми спільного кредитування:
 паралельне фінансування, за якого проект поділяється на дві частини, що кре-дитуються різними кредиторами в межах установленої квоти;
 співфінансування, за якого всі кредитори надають кредити впро¬довж реалізації проекту.
Спільне фінансування надає певні переваги позичальнику, ос¬кільки відкриває йому дос-туп до пільгових кредитів. Але більш ви¬гідним воно є для кредиторів. За такого фінансування вони отриму¬ють додаткові гарантії своєчасного погашення позички боржником. Має місце і посилення фінансової залежності країни-боржника від кредитора.
Синдикати комерційних банкі