У 60-ті роки були зроблені спроби проведення економічних реформ радянського часу. Протягом 1962-1965рр. розроблялися пропозиції щодо удосконалення системи управління, планування, стимулювання виробництва, обговорювалися пропозиції щодо розширення самостійності та ініціативи підприємств на принципах госпрозрахунку.
Ініціаторами цієї розробки виступили вчені-економісти україни на чолі з О. Ліберманом. У статті „План, прибуток і премія”(1962) Ліберман чітко сформулював проблему: необхідна така система планування й оцінка роботи підприємств, яка б стимулювала зацікавленість у найбільш високих планових завданнях, у втіленні нової техніки, поліпшенні якості продукції, у найбільшій ефективності виробництва. На його думку, досягти цього можна, якщо доводити підприємствам лише плани обсягів і номенклатури продукції та терміни поставок. При цьому господарська система має бути значною мірою переорієнтована на прямі зв’язки між підприємствами, між постачальниками і споживачами, тобто частково децентралізована. Решту планових показників пропонувалося доводити лише до галузевих або регіональних органів управління, які тоді виступали у вигляді раднаргоспів, що замінили на той час звичайні міністерства.
Щоб зацікавити підприємства у виконанні планів, О. Ліберман пропонував затверджувати по кожній галузі тривалі норми рентабельності. Кожне підприємство залежно від ступеня досягнення нормативного рівня рентабельності, тобто відношення прибутку до виробничих фондів у процентах, могло б мати право на матеріальне стимулювання і заохочення колективу. Пропонований порядок мав звільнити централізоване планування від дріб’язкової опіки над підприємствами і перейти до методів економічного, а не адміністративного, впливу на підприємства.
Така схема управління промисловістю грунтувалася на основному принципі, запропонованому Ліберманом: те, що вигідно суспільству, має бути вигідним і кожному підприємству. І навпаки, те, що невигідно суспільству, має бути невигідним і для колективу будь-якого підприємства. Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених-економістів І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського та ін., які наполягають на зміні підходів до визначення ролі політичної економії в соціально-економічних перетвореннях, шукають нових шляхів вирішення її проблем.
Однак період піднесення змінився періодом застою. Економічна теорія повернулася до вихідних ідеологічних рубежів з тією тільки різницею, що одвічні проблеми політичної економії соціалізму тепер розглядаються в контексті „розвинутого соціалізму”.
Та навіть у цих межах дослідження ведуться у дещо інших напрямках: розширюються їхні об’єкти, виробничі відносини вивчаються у взаємозв’язку з продуктивними силами та з надбудовою, що дає змогу проаналізувати не тільки класові фактори суспільного розвитку.
З’являється багато фундаментальних праць щодо проблем розвитку економічного механізму, теоретичних підходів до використання ринкових форм за умов соціалізму. Відомі українські автори В. Корнієнко, Ю. Пахомов, В. Черняк, А. Чухно звертаються до проблем загальносуспільного розвитку.
Саме в цей час з’являються праці з історії економічної думки, де аналізується і вагомий позитивний внесок зарубіжних дослідників.
У творах Ю. Пахомова, В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, О. Гоша та ін. проводиться ідея щодо необхідності дослідження проблем соціалістичної власності з погляду її економічної доцільності та ефективності. Отже, наприкінці 80-х рр. уже починається формування засад сучасної концепції суспільного розвитку.
Сучасний період соціально-економічного розвитку України та інших постсоціалістичних країн, реформування економічних відносин, посилення глобальної конкуренції, розвитку інтеграційних процесів, деформацій світових товарних та фондових ринків, перспектив та переваг процесу інтеграції України у світове господарство потребує передбачення майбутнього, прогнозування перспектив розвитку. Один з родоначальників сучасного менеджменту – Анрі Файоль відзначав: “Керування – це передбачення, а передбачати – це вже майже діяти”.
Треба відзначити, що одним з перших звернув увагу на необхідність прогнозування часових рядів Євген Євгенович Слуцький (1880-1948). На основі теорії зв’язних рядів він побудував методику прогнозу випадкових процесів. Причому ця методика розрахована на довгострокові прогнози із заданими межами похибки. Цю роботу вважають однією з перших з прогнозування випадкових процесів.
На сучасному етапі розвитку методів та моделей прогнозування соціально-економічних процесів суттєву роль відіграють роботи українських вчених. Особливо виділимо роботи академіків НАН України В.С.Михалевича, І.В.Сергієнка та вчених Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України. Ними створена багатофункціональна моделююча система "Бюджет України", яка призначена для розв'язання широкого кола задач бюджетного та фінансового прогнозування та макроекономічного аналізу в умовах перехідної економіки з метою підтримки рішень щодо розробки економічної політики держави. Система середньострокового прогнозування основних макроекономічних показників "Прогноз ВВП" застосовується при стратегічному плануванні і управлінні виробничою та комерційною діяльністю, розподілі обмежених ресурсів і капіталів, проектуванні і виготовленні можливих сценаріїв дій при розв'язанні господарських та соціально-політичних проблем.

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра економічної теорії

Реферат
на тему:
„Вклад українських вчених у розвиток економічної науки ”

Виконала
студентка групи ЕКП-11
Томащук Наталія

Львів 2008
Література

1. Ядгаров Я.С. История экономических учений.- М., 1996, 1998.
2. Історія економічних учень, навчально-методичний посібник, К., КНЕУ, 2002.
3. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень, К., „Європейський університет”, 2001.
4. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. - К., 2000.
5. М. И. Туган-Барановский “Социальные основы коопераций” Москва: “Экономика”, 1898 р.
5. История экономических учений. - М., 1983.