Главная » Файлы » Для учня/студента » Військова справа, ДПЮ | [ Добавить материал ] |
[ Скачать с сервера (69.5 Kb) ] | 22.07.2009, 20:45 |
У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З ре¬волюційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення націо¬нальної армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових час¬тин, переведенням українців-військових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських вій¬ськових підрозділів. Та тільки після проголошення Цен¬тральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил. 16 січня 1918 р. Центральна Рада УНР ухвалила за¬кон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання вої¬нів проводили військові інструктори. Було схвалено тим¬часову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини ви-шивалися на чотирикутній синій петлиці, що розмі¬щувалася на комірі блузи. Рід війська позначався так: піхота — навхрест дві гвинтівки; артилерія — два гарматних дула; кіннота — дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запровад¬жувалися тільки військові посади, зазначалися вико¬нувані функції. Такими відзнаками були срібні або золо-тисті шеврони з кутом догори різної кількості — залеж¬но від посади, їх прикріплювали на правому рукаві ви¬ще ліктя. У квітні 1918 р. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8—10 військових територіальних корпусів. Про¬те уряд УНР не встиг це здійснити. 29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873—1945). Він призначив на поса¬ди військового міністра та віце-міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальму¬вали створення української армії. В липні 1918 р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план органі¬зації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті — два роки, у кінноті та арти¬лерії — три, на флоті — чотири. Служба в запасі мала три¬вати до 38 років, а в ополченні — з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія склада¬тиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбар¬дувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів: військова академія з три¬річним строком навчання, повітряна школа, чотири кадет¬ські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній — для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоропадський сфор¬мував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918 р. чи¬сельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формувалася з українців, які побу¬вали в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добро¬вольці із наддніпрянських українців. Водночас за період свого гетьманства П. Скоропад¬ський організував в Україні багато російських доброво¬льчих частин: «южних», «сєвєрних», астраханських, са¬ратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української держави, перешкоджали розбудові української армії. З 1917 р. почалася українізація Чорноморського фло¬ту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917 p.), був міноносець «Завидний». Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 р. Центральна Рада проголошує створення військо¬вого і транспортного флоту УНР на Чорному й Азов¬ському морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бри¬гади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 ко¬раблів), дивізії міноносців (27 ескадрених міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових ко¬раблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту входили також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і вій¬ськово-морська авіація (20 гідропланів). У листопаді 1918 р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створюються Україн¬ський національний союз на чолі з В. Винниченком (1880—1951) і новий уряд — Директорія УНР. Проти ге¬тьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Вілоцерківщини. Формується Дніпровська диві¬зія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав українсь¬кого війська вступають селяни, робітники, інтелігенти. 14 грудня 1918 р. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республі¬ку. Військові сили України на цей час складали 300 ти¬сяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишило¬ся мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані. До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6 дивізій, двох корпусів — Запорізького і січо¬вих стрільців. Решта військових формувань була нес¬тійкою, поступово втрачала свою військову силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі України Наддніпрянську армію було реорганізовано й переведено на Волинь. Директорія УНР почала ко¬ординувати дії двох українських армій — Наддніпрянсь¬кої та Галицької. Проте досконало організувати їхні си¬ли і резерви не вдалося, і після п'ятимісячних боїв укра¬їнська армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився у Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. ви¬знав Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще раніше — у січні 1919 р.— в Києві було проголоше¬но акт злуки українських земель. Українська Галицька Армія (УГА) була створена на території Західної України на початку 1919 р. Вона на¬лічувала 45 куренів піхоти, 40 артилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 ти¬сяч гвинтівок, 150 гармат і до 600 шабель. В складі УГА була авіаційна сотня, багато допоміжних військових під¬розділів. Уряд Директорії передав УГА шість бронема¬шин. Загальна чисельність УГА з тиловими частинами наприкінці 1919 р. становила до 100 тисяч чоловік. У військових силах УНР набули розвитку нові, ще не відомі в історії способи ведення бойових дій. Біль¬шість армій того часу у війні наступали на ворога суціль¬ним фронтом завширшки до тисячі кілометрів. Українська армія виявляла надзвичайну рухливість, мобільність, маневреність, бо мала невеликі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території. Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані поїз¬ди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота і кіннота. Першими в бій вступали бронепоїзди, броне¬машини, за ними розгорталась у бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів, зміц¬нених спеціальними брусами і металом, та з 2—4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеме¬тами та 1—2 легкими польовими гарматами. Бронема¬шини, озброєні кулеметами й іноді гарматою, використо¬вувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку. Основною тактичною одиницею піхотних частин бу¬ли курені; 3—5 куренів об'єднувались у бригади. Зброя була трофейною, зарубіжного зразка (австрій¬ська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе. Деякі сотні мали відділення мінометів і польових гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати. У складі бригади, полку було по 4—5 артилерійсь¬ких батарей; кожна мала по 4—5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійсь-кі — 78 мм, російські — 75 мм). Авіаційний полк (ескадра) мав 200 літаків (німець¬ких і французьких); вони здійснювали розвідку, знищу¬вали військові об'єкти і літаки противника. Кіннотники були озброєні шаблями і короткими гвинтівками. Кожна кінна сотня мала, крім того, від¬ділення легких кулеметів. В Українській Галицькій Армії були також допоміж¬ні військові підрозділи: господарські, командні, польової жандармерії та ін. Нове поповнення війська навчалося при військових частинах в окремих навчальних групах. Бійці Наддніпрянської армії не мали однотипної форми, а носили власні або трофейні одяг і взуття. Дещо краще цю проблему було розв'язано в УГА. Військовий мундир бійців УГА був подібний до австрійського; вони носили короткий піджак (блузу), штани з обмотками, черевики або чоботи. Усім видавалися короткі плащі та округлі шапки з м'яким дном і твердим обідком, забар¬вленим відповідно до роду військ. Відзнаки посад наши¬валися на рукав; це були срібні стрічки різної ширини і в різній кількості (мал. 9). УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ В ОКУПОВАНІЙ УКРАЇНІ | |
Просмотров: 442 | Загрузок: 100 | |