Зміст

Вступ.
Розділ І. Історія вивчення питання
Розділ ІІ. Будівнича діяльність бобрів на досліджуваній ділянці
Розділ ІІІ. Визначення віку бобрових поселень
Розділ ІV. Чисельність бобра
Висновки
Список використаних джерел і літератури

Вступ
Бобри здавна мешкали на території України, але досі не є достатньо вивченими. Тому дана тема є досить актуальною.
Біля сторіччя тому в більшості країнах Європи розпочався бобровий промисел, наслідком якого стало майже повне винищення бобрів у XVI ст. Серед причин полювання на бобрів можна виділити наступні:
• моду на теплі боброві хутра;
• вживання в їжу бобрового м'яса;
• використання бобрової струмини (виділення парних анальних залоз) в медицині.
Для прикладу, в 1923 році на Казимі, біля річки Об, за 0,1 г бобрової струмини давали 10 оленів або 23 песці.
Схожою була доля бобрів і в Україні, зокрема на Житомирщині. Хоча слід зазначити, що на початку XX ст., коли чисельність бобрів на Україні досягла критичного рівня (100 голів), Житомирщина була однією з чотирьох областей де збереглися ці тварини. Поселення бобрів були відомі на річках Случ, Желонь, Убарь, Перга, Тетерів з його притоками: Гуйва, Визня, Вуж, Здвиж; Тут збереглося 20-30 поселень. У 60-их роках бобри вже заселили 11 районів області. В цей період на Житомирщині утворилося 450 поселень, заселених 1750 бобрами. В 90-их роках їх чисельність зросла до 2000 голів.

Розділ І. Історія вивчення питання
Біля тридцяти років тому з'явилась родина Боброві (Castoridae).
Steneofiber, Paleocastor, Architheriomys, Dipoides: ось скільки викопних предків у сучасного „будівника”. З часом всі форми зникли одна за другою, за винятком Steneofiber, який дав початок всім сучасним видам бобрів, зокрема бобру канадському (Castor fiber).
Тривалий час багато вчених вважали, що бобер канадський є лише південним видом Castor fiber. Такої думки дотримувались німецькі зоологи, ґрунтуючись на матеріальному аналізі відмінностей в будові черепа канадського та європейського бобрів. Вони стверджували, що відмінностей між канадським та європейським бобрами менше, ніж у деяких палеоарктичних підвидів. Це питання цікавило і російських вчених. На бобрах воронезької популяції, п'яти бобрах із штату Вісконсін (США), нащадках цих бобрів і двох канадських бобрах невідомого походження вивчали забарвлення хутра, будову скелету, розміри тіла, поведінку та особливості біології розмноження. Зроблений висновок, що канадський бобер та європейський бобер є самостійними зоологічними видами. Найбільш помітні відмінності в будові окремих кісток черепа та інших частин скелету, а також відмінності в пропорціях деяких частин тіла. Канадські бобри відрізняються підвищеною плодючістю, густою, високою та темною підпушиною, разом з тим вони дуже чутливі до туляремії та застуд, більш лякливі.
Перші дослідження бобра європейського пов'язані з начебто цілющими властивостями бобрової струмини. Ще в III столітті Квент Серен Салонік описав спосіб застосування бобрової струмени при паралічах. Цій темі присвячено багато праць, в тому числі і в XX столітті. В 1954 році був опублікований наближений хімічний склад бобрової струмини. Детально вивчено її значення: виконує захисно-агресивну, орієнтовно-дослідницьку функції, а також функції регуляції чисельності популяції, передачі інформації, регуляції використання території та харчових запасів, доповнення нюху та компенсації його недостачі для запобігання міжвидової гібридизації.
Опановуючи територію, бобер мітить її струминою, залишаючи її лише на суші, частіше на межах, найбільш віддалених греблях, острівках, біля виходів до місць годівлі. Поява на території бобра, струмини чужого самця, збуджує самця-господаря, не викликаючи реакції у самки і навпаки. Окрім того, територія мітиться виділеннями анальних залоз. Секрет їх локалізований на території більш дискретно і пахне слабше від бобрової струмени.
На відміну від бобрової струмини секрет анальних залоз виділяється регулярно і бобрами-одинаками, і бобрами, що утримуються в неволі.
Бобер один із найбільш виражених територіальних тварин. Розміри території, протягнутої зазвичай вздовж водойми, залежить від кількості членів сім'ї і наявності кормів. Мінімальна її протяжність - 1 км. На території є основне житло (нора чи хатка), кілька додаткових схованок, відкрите літнє житло, сітка стежок, місця дефекації, занурені у воду кормові запаси. Кормові ресурси бобри опановують від центру до периферії [3,112-113].
У Воронезькому заповіднику проводили дослідження колоній бобрів. В кожній щойно створеній колонії зоологи виділяли 3 періоди її розвитку:
а) період формування;
б) період швидкого зростання чисельності;
в) період стабілізації чисельності на більш низькому, у порівнянні з попереднім періодом рівні.
Зменшення приросту чисельності з віком колонії пов'язане з виснаженням запасів деревного корму в угіддях, які бобри використовують тривалий час, відсутністю вільних місць для розміщення молодняку при високій щільності заселення угідь, накопичення в популяціях незрілих особин, а в угіддях - збудників гельмінтозів. З метою запобігання темпу росту популяції рекомендується проводити наступні заходи:
1. Використання систем відлову та запуску;
2. Селекційний відбір у популяціях;
3. Збільшення кормової бази.
Американські зоологи запропонували метод визначення мінімального віку колонії:
1) по кількості річних кілець на деревах греблі та хатці бобрів;
2) по кількості річних кілець крізь бобрової греблі;
3) по кількості річних кілець на коренях, що виступили над поверхнею ґрунту;
4) по кількості річних кілець на проростках, що утворилися на пеньках згризених бобрами дерев.
Вивченням поселень бобрів займались білоруські зоологи в 1962-1965-их роках. Вони визначили вік 230 бобрів, з яких лише 5 були у віці 15 років і більше. Зроблений висновок, що найбільша тривалість життя бобрів у природі складає 17-18 років. Мічення і повторний відлов бобрів в одних і тих самих поселеннях показали хибність поглядів про виключно сімейне життя цих тварин. В межах одного поселення знаходили по кілька дорослих особин, в тому числі і лактуючих самок. Французькі зоологи вважають, що одинокі бобри явище тимчасове. Вони не проявляють територіальної поведінки і будівничої діяльності. Французькі зоологи також вказують на агресивність у відношеннях тварин з різних сімей. Сімейні групи у бобрів дуже міцні, домінує самка (крім періоду спарювання). Самець головним чином відіграє роль захисника сім'ї. Молодий самець, що досягає статевої зрілості, але не залишив сім'ю, залишає привілей дитяти.
Невід'ємною частиною подібних досліджень є проведення обліку бобрів. Безпосередньо візуальний облік можливий тільки під час паводків, коли частина бобрів тимчасово знаходиться поза житлом на відкритих місцях. У інших випадках облік можливий лише опосередкованим шляхом. Для опосередкованого обліку зручний період осінньої заготівлі корму, коли діяльність кожної сім'ї зосереджена на відносно невеликій ділянці. Основу обліку бобрів складає підрахунок кількості їх поселень. Для переходу від цього показника до чисельності популяції використовують „пересічний коефіцієнт” (середня кількість бобрів у поселенні).
Багато зоологів з різних країн пропонують досліджувати боброві угіддя з літака. Використання даного методу скорочує тривалість наземних робіт в 2-3 рази.
Мічення є один з найбільш ефективних методів вивчення популяції. У Воронезькому заповіднику з 1940 року по 1959 рік було акліматизовано 295 бобрів. Встановленого максимальна відстань пересування бобрів від місця випуску - 8 км. Після мічення 16 бобрів було випущено на ці ж місця. 12 (75%) залишилось там, тобто нормальний спосіб життя не порушується періодичним відловом. Мічення дає достовірну картину про переміщення і взаємовідносини бобрів[5,91].
Крім вивчення популяції багато праць присвячені визначенню статі бобра. Французькі вчені запропонували визначати стать за будовою дистальної частини хвоста. Луска в центральній частині хвоста крупніша ніж з боків. У самців хвіст на кінці загострений, у самок кінець хвоста тупий, з невеликою виїмкою по центру. Описані й інші методи, в основі яких лежить дослідження клоаки, пальпація сім'яників у сидячих тварин. Використовують і спостереження за поведінкою тварин (дорослі самці більш агресивні). Дослідження в 4 ембріонів бобрів показало хибність думки, що великі плями на тулубі є лише у ембріонів жіночої статі.
Не менш цікавило вчених і питання про визначення віку бобрів. У 1953 році запропоновані методи прижиттєвого визначення віку бобрів по вазі тіла, довжині голови, тулубу, хвоста і стопи. Точно можна визначити вік тварин на протязі першого року життя. Після смерті вік тварини можна визначити за розміром черепа і величиною верхнього сагітального гребня. Американські вчені удосконалили методику визначення віку тварин по остеологічних ознаках.

Дослідження біології розмноження.
Білоруськими вченими 1952-1954 рр., 1956 р. та 1958 р. було досліджено статеві органи 55 самців та 52 самок. Вони з'ясували, що в яєчниках самок віком 1 рік - тільки первинні фолікули. Більшість самок можуть бути запліднені у віці 32-34 місяців. Із 70 відловлених цьогорічних бобренят 18,5 % народилися в квітні, 50 % - в травні, 28,5 % - в червні, 28 % - в липні. Із 37 досліджених дорослих самок у 3 - 1 ембріон, у 5 - 2 ембріони, у22-3,у6-4. Тобто на одну вагітну самку приходиться в середньому 2,92 бобренят. 10 % досліджених самок були не запліднені. Інша група вчених виявляли середню плодючість самок Воронезького заповідника по кількості післяродових плям, ембріонів і новонароджених. Середня плодючість самок складає 2,8 бобренят. Під час внутрішньоутробного розвитку і в момент народження переважають посліди із 3 малят, народження одного маляти зустрічається в 10,1 % самок, з 5 - у 1,3 % випадків. Щороку в розмноженні беруть участь 75,8 % самок. Багато незапліднених самок, що пов'язано з великою щільністю поселення.
Спостереження за розмноженнями самок проводилися в Хаперському заповіднику. Вони встановили, що кількість бобренят при народженні складає 2,5 %, при відлові - 2,13 %. Кількість самок, що беруть участь у розмноженні варіює залежно від віку: у дорослих від 50 до 88,89 % (в середньому - 67,24 %), у дворічних - до 25 % (в середньому 10,5 %). Цікавий випадок пов'язаний з розмноженням, трапився в Печерсько-Іліцькому заповіднику - у віці 17 років самка народила бобреня.
Розмноження бобрів досліджувалося і на березі середнього Дніпра. Тут сімейні пари бобри утворюють у віці трохи більше 1,5 року. Генеративні органи таких тварин до початку спарювання мають нормальний фізіологічний стан. У розмноженні беруть участь 48,39 % статевозрілих самок. В угіддях з високою щільністю самки живуть разом з батьками. В такому випадку кількість самок, що беруть участь в розмноженні зменшується до 40 %, що є одним з методів регуляції чисельності популяції.
Цікавим є дослідження статевого розподілу бобрів різних вікових груп. В групі цьогорічних бобрів самців в середньому на 3,6 % більше, ніж самок; в групі дорослих (старше 3 років)співвідношення статей 1:1, або трохи домінують самки. Зниження відсотків самців пов'язане з виходом із популяції частини тварин і загибеллю дворічних самців при розселенні. Подібні результати отримали і американські вчені, досліджуючи популяцію канадського бобра. Співвідношення статей (самців до самок) бобренят 171: 100, однорічних бобрів - 142:100, дорослих бобрів - 88:100.
Живлення бобра
В їжу бобер використовує 71 вид рослин, із яких 26 видів дерев та кущів і 45 видів трав. В осінньо-зимовий період перше місце в раціоні належить деревам, а в весняно-літній - травам. На зиму заготовляють головним чином вербу, рідше березу та осику. Заготівлю проводять з 3 жовтня по 28 грудня. Біля 40% бобрових сімей не проводять заготівлі корму на зиму. Вони живляться водяною рослинністю, ведуть малоактивний спосіб життя і тимчасово знаходяться в достатньо глибокому сонному стані.
Цікаві дослідження проводилися в Білорусі. Вчені проаналізували вміст травного тракту 40 бобрів та 16 проб екскрементів, зібраних в квітні - вересні 1952, 1953, 1956 років. Зроблено висновок, що найбільш часто на протязі року бобри їдять вербу. Трав'яні корми (зустрічаються у 18% шлунків) бобри вживають з квітня ( 6 видів рослин); до літа їх різноманітність зростає(в травні 11, в серпні 20 видів рослин), найбільший вміст трав'яного корму виявлений у вагітних та лактуючих самок. В жовтні - квітні бобри живляться виключно деревними кормами та водяною рослинністю. Автор зазначає, що лише 15% сімей не проводять заготівлі кормів на зиму. Деякі вчені вважають, що бобри поїдають і тваринний корм, зокрема беззубок.
В середньому за день бобри вживають 660г деревного корму. За відсутності верби та вільхи основу кормового раціону досить часто складає береза. Наприклад, в Тверській області з 29 досліджуваних поселень в 17 погризи берези складають 90% від загальної кількості, в 3 - більше 80%, в решти поселень - 13-77%. Схожі результати отримано і в Окському заповіднику. Серед заготовлених тваринами дерев 77,9% складала береза, 21,8% - вільха, 0,3 - осика. Верба та більша частина осики винищені ще в перші роки акліматизації бобрів.
Досліджували живлення бобрів і в Норвегії. В кормовий раціон тварин входять 23 види дерев та кущів. Серед рослин найбільш вживані Equisetum fluviatille, Nuphar luteum та інші. Сюди ж входять і 10 видів водяних трав.
У Північній Фінляндії проводились спостереження за парою бобрів. За рік вони підгризли 700 стовбурів дерев і кущів(середній діаметр 3 см). Перевагу надавали березі, горобині, відмічені також погризи верби та сірої вільхи. Влітку вживали багато трав [11,89].
Російськими вченими був проведений дослід, який підтверджує необхідність вживання бобрами деревної та трав'яної їжі. Згодовування бобрів, що знаходяться в неволі одноманітною їжею - корм осики та верби - при малій частці трав'яного корму, призводить до порушення нормального співвідношення мінеральних елементів в організмі. В тварин виникали гастрити, гостроентерити, виразки. При достатній частці трав'яного корму таких порушень не спостерігалось.
Будівнича діяльність.
Однією з основних характеристик бобрів є їхня будівнича діяльність. Багато зоологів з різних країн займалися вивченням факторів, що спонукають бобрів до будування. Так французькі зоологи зазначали, що одні і ті ж об'єкти у різний час викликали у бобрів різні реакції, які визначалися внутрішньою мотивацією (фізіологічним станом тварини), яка дозволяє сприймати певні стимули. Мул та земля у літній період стимулюють у бобра реакцію викидання (проявляється при очищенні та поглибленні каналів), а восени, починаючи з вересня - будівничу діяльність. На початку будівничого сезону діяльність бобра стимулює наявність деревини — мертвих дерев, а далі -свіжих, в тому числі і тих, які тварина в їжу не вживає.
Початок будування греблі при відповідній внутрішній мотивації зазвичай стимулюється виглядом кількох гілок, що лежать поперек річки.
Дещо пізніше французькі зоологи висловили думку про те, що безпосереднім стимулом для будування і ремонту греблі слугує для бобра шум води, що тече та тактильні відчуття від водяного потоку. Дії бобра не мають виключно автоматичного характеру. У бобра є „план дії”, здатність до покращення чи навіть „розуміння" взаємозв'язку між намірами. Тварини можуть заздалегідь підбирати будівельний матеріал, який потрібний для того чи іншого виду робіт.
Дещо іншої думки американські зоологи. Слідкуючи за поведінкою бобра в штучному басейні вони з'ясували, що бобер проявляє чітку специфічну реакцію не на зміну рівня води у водоймі, а виключно на шум води, що тече, чи струмінь води, що виривається під великим тиском. Почувши такий звук, тварина починає метушитись, бігати спочатку до одного свого житла, а потім до іншого, залишаючи на шляху між ними гілля. Утворюється споруда на зразок греблі, не дивлячись на відсутність водяного потоку. Реакція на шум швидкого водяного потоку очевидно є вродженою. Звуки, що супроводжують повсякденне спускання води з басейну, його заповнення, шум телепередач чи крики дітей, не впливають на активність бобра.
Крім будування бобрам притаманна активна риюча діяльність. Розпізнають „активний” та „пасивний” тип каналів. „Пасивний” тип каналу утворюється в наслідок постійного виходу бобрів із води в одному і тому ж місці. На березі утворюється вм'ятина, яка поступово заповнюється водою. „Активний тип” виникає при поглибленні бобрами штучної протоки чи струмка.
Бобри використовують матеріал з дна річки і розподіляють його вздовж берегової лінії. Таким чином русло водойми значно вирівнюється. Прокладання каналів і будівництво гребель принципово не відрізняється. Тільки у другому випадку будівельний матеріал кладеться поперек русла.
Навіть греблі не врятовують водойму від коливання рівня води під час весняних повінь та літньої засухи. Цікаві факти щодо пристосування бобрів до коливання рівня води в руслі виявлені в Окському та Хаперському заповідниках. Над виходами із житла, які ставали помітні внаслідок літньої засухи, тварини будували навіси із гілля та грязі. В період паводків бобри будують рятівні плоти, на яких живляться та розмножуються. Особливо небезпечні для тварин зимові наводки. Поведінка бобрів під час зимових паводків така ж як і під час весняних: там де береги високі, тварини залишаються на місці, використовуючи верхні берегові нори; а у випадку затоплення паводком низьких берегів, бобри при різкому похолоданні залишаються на поверхні льоду. Це призводить до обмороження кінцівок і навіть смерті тварин [4,72-73].
Слід зазначити, що на півночі взимку бобри ведуть активну діяльність під кригою та над нею. Остання припиняється при температурі повітря нижче -20 -25°С. Найбільш активні при температурі нижче -10°С.
У 1960 році російські вчені запропонували прилад для реєстрації добової активності бобра. За допомогою нового арктографу вдалося з'ясувати, що бобри активні з 17г 30 хв. До 8г 30 хв. Та вранці. В середині дня на протязі 9 годин тварини не активні.
Багато праць присвячено вивченню значення бобрової діяльності. Це питання має досить дискусійний характер. Американські вчені зазначають, що бобри активно впливають на динаміку водяних екосистем своєю трофічною та будівельною діяльністю:
1) викликають модифікацію геоморфології і гідрології водойм шляхом затримки мінеральних та органічних речовин та води;
2) створюють та зберігають зволожені ділянки землі;
3) змінюють харчові цикли та динаміку розмноження організмів шляхом зволоження ґрунту і створення анаеробних зон;
4) змінюють якісні і кількісні характеристики мінеральних і органічних компонентів водойм.
Група вчених з Росії встановила, що бобри своєю діяльністю покращують умови життя видри. Остання використовує для гніздування, а також при ночівлях, особливо взимку, покинуті боброві нори та хатки, живиться рибою, яка скупчується в затоплених бобрами водоймах. Крім цього боброві загати сприяють підвищенню продуктивності річки. Заселені бобрами водойми відрізняються високим розвитком зоопланктону і мають позитивне значення для риби, яке пов'язане з урізноманітненням умов життя. В засушливі періоди такі водойми є резервуарами в яких зберігаються зграї риб.
Діяльність бобрів може призвести і до знищення зелених насаджень та затоплення різних об'єктів. У такому випадку через боброві греблі рекомендується пропускати труби з пресованої деревини. Кінець труби необхідно закрити пробкою, а в її стінах зробити отвори для проходження води.

Розділ ІІ. Будівнича діяльність бобрів на досліджуваній ділянці
В будівничій діяльності бобрів беруть участь всі частини тіла: голова, зуби, лапи і хвіст. Будівельний матеріал тварини носять в передніх кінцівках, тіло при цьому знаходиться у вертикальному положенні. Працюють бобри завзято, не люблять відволікатися навіть для того щоб поїсти.
В.Ю.Дяков виділяє такі типи бобрових споруд: нори, хатки, напівхатки, греблі, канави, тунелі, захисні козирки та навіси-криши.
Мешкають бобри в норах або хатках, залежно від висоти берегів та рівня води в руслі. Вхід в житло розміщений під водою - обов'язкова умова обох типів житла.
Бобри, які поселяються на водоймах з постійним рівнем води, високими берегами мешкають у норах. Розрізняють основні та тимчасові нори. Тимчасові нори розміщені на периферійних ділянках водойм. Вони слугують бобрам для переховування від ворогів, для поповнення тваринами запасів повітря при тривалих підводних мандрівках, або для живлення. Такі нори будують навіть у водоймах, береги яких вищі від поверхні води всього на 10-15 см. Тимчасові нори риються бобрами в якості переходів від водойми до місця багатого на деревину, або від однієї до іншої водойми. Під Києвом, на березі р. Віти, довжина такого переходу становила 28 м.
Постійні нори бобри зазвичай риють в найвищій частині берега. Починається постійна нора, як і тимчасова, підводним входом, розміщеним на стику нижньої частини дна і берега. Довжина основного тунелю коливається від 4-5 м в берегах середньої висоти, до 8-12 в низьких та пологих берегах. Діаметр тунелю становить 30-60 см. Протягується основний тунель частіше всього перпендикулярно до берега. Закінчується гніздовою камерою (лігвом), в якій тварини проводять вільний від роботи та живлення час. Земляний покрив над лігвом 20-30 см, завдяки чому камера вентилюється. Найкраще вентилюються камери розміщені під коренями дерев чи кущів. Середня довжина та ширина лігва 1-1,4 м, висота - 50-60 см.
Деякі вчені зазначають, що нора має дві камери. На відстані 1-2 м від входу розміщена перша камера, що слугує для обсушування мокрого хутряного покриву, далі розміщена більш широка друга камера - лігво. Друга камера сполучається з водою двома чи навіть трьома каналами, які тварини викопують на випадок тривоги (мал. 1).
Для однієї пари бобрів достатньо 1-2 такі нори. Але з розширенням сім'ї ускладнюються і нори - розширюється лігво, або поруч з існуючими норами риються додаткові постійні нори. Розширюючи житлову площу тварини часто риють з боків основного каналу нори. Деякі такі нори, досягаючи сусідні, утворюють переходи [13,61-62].
До постійних нір відносяться: нори-їдальні, де бобри живляться. Це прямі підземні тунелі 2-3 м, розміщені поблизу житла, запасів корму чи місць постійного живлення.

Мал. 1 Поперечний розріз нори і пучків хмизу бобрової сім’ї з Рони.
(За: В. Richard.)

Інший тип житла - хатки (мал.2). Бобри будують хатки, коли немає можливості рити нори, тобто водойма має низькі береги, не постійний рівень води.
Найбільш поширений такий тип житла в лісових болотах, струмках, невеликих річках Українського Полісся. Хатки можуть бути побудовані на відстані від берегів, або ж опиратися на пологий берег. В основі хатки завжди лежить щільний субстрат: невеликий острівець, затоплений берег, повалені в воду дерева тощо.
Будівельним матеріалом слугують старі палиці, кущі, гілки чи частини стовбурів дерев довжиною 2,2 м. товщиною до 10 см. У випадку нестачі кущів та дерев бобри використовують стебла рогозу, очерету, перемішуючи їх зі знайденими на дні палками чи гілками верби.
Хатку тварини будують в два етапи, які чергуються. Спочатку бобри створюють надводну основу над природною підпорою. Після цього прогризають у воді знизу вверх перший наскрізний хід, який зверху закидають гіллям, щілини заліплюють мулом. Закінчивши роботу зовні повертаються в хатку, щоб продовжити хід знову до просвіту в даху. На щойно утворений просвіт бобри накладають будівельний матеріал, цементують мулом з корінням водяних рослин. Етапи послідовно змінюють один одного.
Закінчивши будівництво тварини інтенсивно працюють в середині хатки: допрацьовують основний хід, роблять гніздову камеру, прокладають запасний хід. Спочатку хатка має одне лігво. При збільшенні сім'ї тварини прокладають друге, третє і навіть четверте, але кожне має свій вихід під воду. Інколи виходи об'єднуються в один загальний підводний вихід.
В бобрових поселеннях може бути декілька хатинок, але на зимівлю тварини обирають одну. Хатки можуть досягати величезних розмірів. В районі р. Здвиж бобри збудували хатку довжиною 14 м, шириною 12 м, висотою 2,5 м.

Мал..2 Розріз хатки бобра. (За: Grinell, Dixon, Linsdale.)
А - вхід; В - передня кімната; С - гніздо; D - додаткове приміщення; Е та F - виходи на випадок небезпеки. Знизу: та ж хатка в плані.

В Білорусі був описаний цікавий випадок. В роки Великої Вітчизняної війни троє партизан, оточених каральним загоном, сховалися в бобровій хатці, врятувавши таким чином собі життя.
Напівхатки включають елементи житла нір та хаток. Вони виникають найчастіше над заваленими ділянками нір, або над гніздовими камерами, де шар ґрунту досить тонкий.
На берегах великих річок можна зустріти хатки, щілини між гіллям яких не зацементовані мулом, а під основою не завжди є вхід. Це псевдо хатки. В часи повені бобри переживають несприятливі умови на верхівці такої хатки.
Всесвітню відомість бобрам, як вправним архітекторам, принесли збудовані ними греблі (мал. 3). Будівництво гребель дозволяє значно підняти рівень води в районі поселення бобрів, що забезпечує безпеку житла, переміщення тварин, підвищує ступінь доступності кормів на суші, створює умови для росту на водоймі водяної рослинності.
Для будівництва греблі тварини, як правило, вибирають найтоншу ділянку водяного русла. Спочатку бобри нагрібають вал з багна, після чого кладуть на нього стовбури дерев та кущів довжиною до 2 м і товщиною 8-9 см. Стовбури дерев кладуть не безладно, а потовщеною частиною вверх проти течії. Збудоване цементують шаром піску та багна, інколи з каменем. На цементуючий шар тварини знову накладають гілля, як і в попередньому випадку цементують. Так будівництво йде до тих пір, доки висота греблі не досягне верхівки берегів. Після цього тварини змінюють напрям складання гілля - розміщують його паралельно до основи греблі, перпендикулярно або під кутом до попередньо складеного. Таке будівництво обумовлює міцність греблі. Можливі дірки бобри старанно зцементовують. Після зведення центральної частини греблі вода намагається обійти її з боків. Настає другий етап будівництва греблі - будівництво правого та лівого крила.
Профіль закінченої бобрової греблі має вигляд не рівної трапеції з вузькою верхньою основою і більш широкою нижньою.

Мал..3 Бобер за роботою: блок-діаграма, що відображає заготовку матеріалу і будівельної греблі (За: В. .Richard, La Recherche, .№ 42)

Кожен рік гребля зазнає ремонту. Часто греблі втрачають своє значення і тварини перестають їх ремонтувати.
Деякі дослідники зазначають, що бобри „запрограмовані” на будівництво своїх гребель так само як на будівництво житла. Доля розуму в такому будівництві мізерно мала. Тварини перебудовують греблі без будь-якої потреби, в силу інстинкту. Інколи вони будують греблі на водоймах рівень, яких залишається незмінним протягом багатьох років.
Але поряд з цим, ряд дослідників встановили, що головним подразником який викликає будівничу діяльність бобрів є шум текучої води. Також вони з'ясували, що бобри здатні сприймати зв'язок між стоком води і зниженням її рівня у водоймі.
Кожна родина бобрів займає територію від 400 до 800 м. Але протяжність заплави, яка виникає завдяки одній греблі, рідко більша 100 м. Тому зазвичай бобри будують не одну, а кілька гребель.
Рекордною є гребля збудована в 1927 р. в Канаді: довжина 652 м, висота 4,3 м, ширина основи -7м, гребня - 1,5 с.
Досить часто житло бобра знаходиться у безпосередній близькості до селянських городів. Таке розташування зустрічається досить часто, при будівництві житла на річках, що протікають через населені пункти.

Розділ ІІІ. Визначення віку бобрових поселень

Визначення приблизного віку бобрових поселень проводилось на основі аналізу річних кілець у дерев, котрі ростуть у межах поселення. Було підраховано річні кільця у дерев, котрі виросли на бобрових греблях чи хатках. Також вивчалися річні кільця у дерев, що ростуть крізь боброві греблі (з часу будування хатки, річні кільця цих дерев стали вужчими ХКеШеБоп, 1961).
На старій хатці, в першій частині досліджуваної ділянки, виросло 2 дерева вільхи клейкої. Одна з них мала 14 річних кілець. Крім цього, хатка
поросла козячою вербою, стовбур якої мав до 10 річних кілець. На двох інших хатках дерева були значно молодші (4-5 річних кілець).
Багато кущів та дерев пронизують основну греблю по території заплави. На розрізі їх стовбурів помітно в середньому 9 вузьких кілець. Найбільша кількість таких кілець - 14 має стовбур вільхи клейкої на правому березі річки.
З цього слідує, що поселенню бобрів в першій частині досліджуваної ділянки щонайменше 14 років.
У другій частині досліджуваної ділянки вивчено річні кільця стовбурів дерев на греблях. Найбільшу кількість річних кілець мав стовбур верби ламкої - 8 кілець. Дерева, що пронизують греблю, мають щонайбільше 9 вузьких річних кілець. Тобто, це поселення бобрів має щонайменше 9 років і є дещо молодшим від попереднього.

Розділ ІV. Чисельність бобра
Визначення чисельності бобра проводиться на основі аналізу діаметру різців на погризах (Соловйов, 1971; Дяков, 1975). Тому облік бобрів доцільно проводити восени, починаючи з середини жовтня - в період максимальної гризучої активності. Посилення гризучої діяльності бобрів пов'язане з різким зменшенням трав'яної рослинності та заготівлею кормів на зиму.
Можливий облік і ранньою весною. Після сходження криги, тварини активно поїдають дерева та кущі, до появи трав'яної рослинності.
Восени 2008 та 2009 років в обох частинах досліджуваної ділянки проведений облік бобрів. Крім визначення чисельності тварин, з'ясовано також віковий склад сімей.
На першій частині досліджуваної ділянки поруч (на відстані 10 м) розміщені дві боброві хатки. Наявність чисельних каналів біля хатки та ряд інших ознак свідчать, що в них мешкають бобри. Це підтвердилося і при вивченні погримів на ділянках з обох боків від хаток.
Восени 2008 року з одного боку від хаток, вверх по течії річки знайдено 11 погризів, ширина різців = 5,5; 6 мм (цьогорічні); 7; 7,2 мм (однорічники); 8,5мм (дворічник); 9;9,3мм (дорослі) (Соловков, 1971; Дяков, 1975). Отже в цій сім'ї 6-8 бобрів, а формула сім'ї має вигляд: 2-2-1-1 (цьогорічні-однорічники-дворічники-дорослі).
Нижче по течії річки, з іншого боку від хаток, знайдено 10 погризів, ширина різців = 4,5; 5 мм (цьогорічні); 6,5; 7,5 мм (однорічники); 9,2; 9,4 мм (дорослі). Знайдено один погриз з діаметром різців 8,5 мм (дворічник). Ймовірно, бобер із сусідньої сім'ї скористався кормової базою „сусідів". Загалом формула сім'ї має вигляд: 2-2-0-2.
Отримані результати є переконливим доказом існування поруч двох бобрових сімей, оскільки дорослі бобри живуть парами, а ширина різців на погризах вказує на наявність на ділянці 4 дорослих особин. Крім того, має місце розподіл кормової території між обома сім'ями: бобри однієї сім'ї використовують території вище по течії річки, а іншої - нижче за течією.
Із 21 зареєстрованого погризу - 5 припадає на вербу ламку і 16 на вільху клейку. Це пояснюється малою чисельністю верби на досліджуваній ділянці.
За частотою погризів дерев вікові групи тварин розподілились наступним чином: цьогорічні 23,5 %, однорічники - 47,1 %, дворічники - 5,9 %, дорослі -23,5 %. Тобто гризуча активність однорічників в 2 рази перевищує гризучу активність інших груп.
Подібні дослідження проведені і восени 2009 року. Відмічено наявність на погризах 4 розмірів різців з діаметром менше 6 мм. Тобто за рік в обох сім'ях народилося 4 маляти, по два в кожному. Загальна чисельність бобрів збільшилась від - 13 до 14 особин. Бобри, що досягли статевої зрілості, ймовірно попливли шукати місце для будівництва власного житла.
У другій частини досліджуваної ділянки теж був проведений облік. Восени 2008 року на території виявлено 8 погризів, діаметр різців = 5,5; 6 мм (цьогорічні); 7,3 мм (однорічник); 8,8; 9,2 (дорослі). Формула сім'ї має вигляд: 2-1-0-2 (цьогорічні-однорічники-двохрічники-дорослі). Тобто, сім'я цього поселення дещо менша від сімей попередньої ділянки. Можливо це обумовлено наявністю широких можливостей міграції за течією річки особин, що досягли статевої зрілості.
Під час проведення осіннього обліку у 2009 році, виявлено погризи з діаметром різців 4,5; 4,8; 5 мм. Відповідно цього року самка народила трьох бобренят. Загальна кількість бобрів зросла від 5 до 7 особин (один бобер, досягнувши статевої зрілості, залишив сім'ю).

Висновки
1. Особливість біотопу певною мірою визначає побудову гребель та житла. Зазвичай бобрових поселень у біотопах заплавного типу більша, порівняно з біотопом, що має обривисті береги.
2. Амплітуда коливання чисельності бобрів в антропогенних умовах має більшу величину у біотопах з обривистими берегами ніж у біотопах заплавного типу.
3. У живленні бобрів спостерігається сезонна мінливість. В осінній і ранньовесняний періоди основу кормового раціону складає кора і деревина. Перевагу тварини надають вербі ламкій. Взимку бобри переміщуються під кригою на значні відстані. Таке переміщення стає можливим завдяки утворенню під кригою повітряного простору, через різке падіння рівня води. Виходячи з-під криги, тварини живляться переважно кущами верби козячої. Влітку та більшу частину весни тварини харчуються трав’яною рослинністю. Загалом, бобри у біотопах заплавного типу мають ширшу кормову базу, особливо у зимовий період.
4. Згризаючи дерева, бобри практично знищують верхній ярус біоценозу. Це викликає розростання рослинності нижніх ярусів. Таким чином, прискорюється сукцесія.
5. Збудовані тваринами греблі призводять до підняття рівня води в руслі та затоплення місцевості, що викликає висихання дерев та заболочення. Спостерігається поступове перетворення вільшаника на болото.
6. Присутність популяції бобра європейського в антропогенному середовищі має свої позитивні та негативні сторони. Негативний вплив має місце переважно при бідній кормовій базі та близькості агроценозів.

Список використаної літератури:
1. Барабаш-Никифоров И.И. Симбиотические связи поселения бобровой норы // Зоология животных. – 1987
2. Барабаш-Никифоров И.И., Дежкин В.В., Дяков Н.В. Бобры бассейна Дона. Экология и вопросы хозяйства // Тр. Хаперского государственного заповедника. - 1961. -№5.
3. Волох A.M. Размножение бобра европейского // Экология. - 1984. - №6.
4. Дежкин В.В. Материалы к характеристике размножения речного бобра // Тр. Воронежского гос. Заповедника. -1961.-№12.
5. Дяков Ю.В. Материалы по биологии размножения бобра хаперской популяции // Тр. Хаперского государственного заповедника. - 1961. - №5.
6. Жарков И.В. О влиянии зимних паводков на речных бобров // Тр. Воронежского гос. Заповедника. –1983. -№6
7. Жарков И. В. Ресурсы фауны промышленных зверей в СССР и их учет. -М.: АНСССР, 1961.
8. Криницкий В.В. О питании речного бобра // Природа- 1984- №11
9. Корякова В.Ф. Обследования бобровых угодий с самолета // Рационализация охотничьего промысла. – 1986. -№3
10. Колбин Л.В. Взаимоотношения бобра и выдры в Белоруссии // Тр. Заповедно-охотничьего хозяйства Беловежская пуща. - 1958. - 38. - №1.
11. Корытин С.А., Азбукина М.Д. О биологическом назначении бобровой
струи // Тр. Воронежского гос. Заповедника. - 1976. - №21. - С. 89-90
12. Лавров Л. С. К вопросу о биологических и морфологических различий между европейским и канадским бобрами // Тр. Воронежского гос. Заповедника. - 1960. - №11.
13. Лавров А.С. К вопросу о характерситике популяции бобров Воронежского заповедника // Тр. Воронежского гос.Заповедника. –1983. -№4