Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:
- АЕС (відпрацьоване ядерне паливо та експлуатаційні РАВ);
- урановидобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн.т РАВ);
- медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації;
- Українське державне об’єднання “Радон” (накопичено близько 5000 м3 РАВ);
- Зона відчуження Чорнобильскої АЕС (більш ніж 1,1 млрд. м3 РАВ).
85-90% РАВ України є низько- і середньоактивними. Високоактивні РАВ, в основному, накопичуються на атомних електростанціях у спеціальних сховищах.
Головними осередками накопичення найбільшої кількості високорадіоактивних відходів в Україні є атомні станції, на яких здійснюється їх часткова первинна переробка та тимчасове зберігання.
Радіоактивні відходи на АЕС складаються з рідких (РРВ) і твердих (ТРВ) відходів. РРВ утворюються з трапних вод, неорганізованих протікань першого контуру, стоків душових, санпропускників, лабораторій, регенераційних вод спеціальної водоочистки, внаслідок проведення дезактиваційних робіт. Продукт переробки РРВ - кубовий залишок (КЗ), зберігається в такому вигляді або концентрується методом глибокого упарювання для зменшення його об’єму. На всіх АЕС відсутній повний технологічний цикл первинної переробки РРВ. Тільки на Запорізькій та Хмельницькій АЕС здійснюється глибоке упарювання РРВ до концентрацій солей 1500-1600 г/л. На інших АЕС РРВ зберігаються у вигляді КЗ, що не відповідає вимогам норм та правил поводження з РАВ. На всіх станціях відсутні технології для переведення РРВ у твердий стан.
ТРВ утворюються, в основному, при здійсненні технічного обслуговування та ремонту енергоблоків. На 1 січня 1998 р. в сховищах АЕС України знаходилось 26126м3 ТРВ і 25216м3 кубових залишків після переробки рідких РАВ. Активність КЗ складає близько 10 000 Кu. Сумарна активність твердих РАВ на АЕС не визначена в зв’язку з недосконалою системою поводження з ТРВ та відсутністю необхідного обладнання для їх сортування та вимірювання.
Проблема поводження з відпрацьованим ядерним паливом в Україні гостро постала в зв’язку з порушенням традиційної практики відправлення відпрацьованих тепловидатних збірок в Росію на переробку та захоронення.
Крім поточних питань щодо безпечного поводження з ВЯП та проміжного його збереження, в перспективі нагального вирішення набудуть проблеми захоронення продуктів переробки такого палива, що почнуть повертатися з підприємств Росії починаючи з 2015 р. На сьогодні в Україні відсутня державна програма поводження з ВЯП. Приреакторні басейни витримки деяких реакторів ВВЕР та сховище для ВЯП реакторів РБМК заповнені майже до проектних обсягів. Так, загальна місткість БВ реакторів ВВЕР-1000 складає близько 5300 місць (заповнені на 57%), а реакторів ВВЕР-440 - 1450 (заповнені на 70%). У 1997 р. відправлено до Росії близько 80% вилучених з реакторів відпрацьованих ТВЗ, а відносно загальної кількості накопиченого палива на АЕС - тільки 4,64%. При припиненні відправлення ВЯП басейни витримки будуть заповнені за 3 роки, а з огляду на необхідність обов’язкового резерву - через 1-1,5 року.
Ємності сховищ для палива реакторів РБМК-1000 (ЧАЕС) будуть заповнені до 1999 р. (зараз - на 85%). Відсутній резерв для розміщення ВЯП при знятті РБМК з експлуатації. Слід зауважити, що і саме сховище не відповідає діючим вимогам та підлягає зняттю з експлуатації.
Зазначене ініціює пошук додаткових можливостей для збереження ВЯП.
Для тимчасового вирішення цієї проблеми на блоках 3, 4 Рівненської АЕС, 1, 2 Хмельницької АЕС, 1-3 Південно-Української АЕС, 6 Запорізької АЕС в БВ було встановлено стелажі ущільненого зберігання відпрацьованих ТВЗ. На блоках 1, 2 Запорізької АЕС стелажі ущільненого зберігання встановлено в малому відсіку БВ.
Спецкомбінатами УкрДО "Радон" у 1997 р. прийнято на захоронення та зберігання 56402,45 кг твердих радіоактивних відходів. Активність прийнятих твердих відходів складала 1206,677 Кu. Майже половину всіх, захоронених в сховищах, твердих радіоактивних відходів становили джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ) у біозахисті - 13807 одиниць загальною масою 26564,05 кг. 667 одиниць ДІВ загальною активністю 386,975 Ки було захоронено у спеціалізованих сховищах ДІВ безконтейнерним способом. Загальна кількість ДІВ, прийнятих на захоронення та зберігання, - 4474 одиниці.
Крім того, захоронювалися біологічні відходи загальною кількістю 400 кг з активністю 0,246 Ки.
Рідкі радіоактивні відходи (РРВ) приймалися лише Харківським спецкомбінатом. Загальний об’єм рідких РАВ, що надійшли до УкрДО "Радон" у 1997 р., дорівнює 10,590м3 (активність - 1,295 Кu). Методом цементування було отверджено 9,09м3 рідких РАВ. На Київському МДСК РРВ знаходяться на тимчасовому зберіганні за спеціальною технологією.
Таким чином, тема захоронення радіоактивних відходів з забезпеченням безпечних умов побудови, експлуатації є актуальна.
Нами розглянути природні (кліматичні, геологічні, гідрогеологічні, тектонічні та сейсмічні) умови будівництва об’єкту, інженерні споруди для захоронення радіоактивних відходів I та II типу; експлуатація та радіоактивна безпека для персоналу і навколишнього природного середовища об’єкту захоронення РАВ, на прикладі комплексу підприємств по дезактивації, транспортування, переробки та захороненню радіоактивних відходів з територій забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС “Вектор”.

1. НОРМАТИВНА БАЗА З ЯДЕРНОЇ ТА РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

На час прийняття Декларації незалежності, якою Україна проголошувалась як суверенна без’ядерна держава, нормативна база використання ядерної енергії складалась з низки норм та правил, виданих різними відомствами колишнього СРСР без належної координації, а законодавчої бази практично не існувало, за винятком членства України, як однієї з правонаступниць СРСР, у Конвенції ВОЗ 1960 р. про захист від іонізуючої радіації, а також членства в Конвенції 1986 р. про раннє оповіщення про ядерну аварію та Конвенції 1986 р. про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.
Аналіз причин та наслідків аварії на Чорнобильській АЕС показав, що:
- діючі норми та правила не розглядали комплексну оцінку безпеки як основу дозвільного регулювання, замінюючи її системою обов’язкових приписів;
- покладення на експлуатуючу організацію відповідальності за безпеку АЕС не забезпечувалось належними повноваженнями, які обмежувались командно-адміністративною системою управління економікою, що існувала на той час, і це становище було зафіксовано положеннями діючих норм та правил;
- низка важливих з точки зору безпеки питань (зняття АЕС з експлуатації, управління наслідками тяжких позапроектних аварій тощо) залишалася значною мірою неврегульованою.
Децентралізація економіки, інтеграція України у світову спільноту, розширення ринку постачальників технологій та обладнання для ядерної галузі призвели до реальної конкуренції і, відповідно, боротьби за якість обладнання та послуг і показали, що успадкована система суворо обов’язкових норм та правил, за відсутності відповідної законодавчої бази, обмежує пошук оптимальних, з точки зору ефективності та безпеки, рішень і стримує розвиток ядерної галузі визначеними технологічними рамками.
Однією з ознак інтеграційних процесів стало приєднання України та підписання нею ряду міжнародних договорів в галузі ядерної та радіаційної безпеки.
Так, 5 травня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, 16 листопада 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерних матеріалів як без’ядерна держава, 12 липня 1996 р. Україна приєдналась до Віденської конвенції 1963 р. про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Однією з перших Україна поставила свій підпис під Конвенцією про ядерну безпеку, Об’єднаною Конвенцією про безпеку відпрацьованого ядерного палива та безпеку радіоактивних відходів, Протоколом 1997 р. про внесення змін до Віденської конвенції 1963 р. про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Конвенцією про додаткову компенсацію за ядерну шкоду.
Першим кроком на шляху створення власного ядерного законодавства стало затвердження Верховною Радою України 24 січня 1994 р. Концепції державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні.
Прийняття на засадах, проголошених зазначеною Концепцією, у 1995 р. Законів України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” та “Про поводження з радіоактивними відходами” створило підгрунтя для розвитку законодавчої та нормативної бази регулювання безпеки використання ядерної енергії у відповідності з кращою світовою практикою та з сучасними інтеграційними тенденціями, проголошеними Конвенцією про ядерну безпеку.
19 листопада 1997 р. був прийнятий Закон України “Про видобування та переробку уранових руд”.
Задля забезпечення імплементації положень Віденської конвенції про цивільно-правову відповідальність за ядерну шкоду, включаючи обов’язкове страхування відповідальності оператора за ядерну шкоду, 3 грудня 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів у зв’язку з приєднанням України до Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду”.
14 січня 1998 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”. Цей Закон спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна людей від негативного впливу іонізуючого випромінювання, спричиненого діяльністю, пов’язаною з використанням ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання будь-яких типів, включаючи радіоактивні відходи, а також у випадках радіаційних аварій шляхом здійснення запобіжних та рятувальних заходів з радіаційного захисту і з компенсації та відшкодування радіаційної шкоди.
1997 р. знаменувався ратифікацією двох міжнародно-правових актів - Конвенції про ядерну безпеку та Угоди між Україною і МАГАТЕ про застосування гарантій у зв’язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Обидва міжнародні договори були ратифіковані Верховною Радою України 17 грудня 1997 р.
Ратифікувавши Конвенцію про ядерну безпеку, Україна підтвердила свою прибічність принципам культури ядерної безпеки і забезпечення їх виконання на практиці (тобто безпечна робота АЕС, а не робота АЕС взагалі), готовність до відкритого діалогу з конкретних питань безпеки ядерних установок та пошуку оптимальних рішень (адже, згідно зі статтею 6 Конвенції навіть у випадку, якщо подальша експлуатація певного блоку не може бути безпечною, ніхто не збирається примушувати Україну до зупинки цього блоку, поки для цього не створені певні економічні та соціальні передумови).
В процесі підготовки до ратифікації Конвенції Мінекобезпеки був проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку. В рамках цієї роботи також були отримані відповідні консультації від регулюючих органів Франції та Швеції. Цей аналіз показав наявність двох проблем, що потребують законодавчого врегулювання.
Перше. Внаслідок недосконалості законодавства і нормативної бази процес ліцензування де-юре суттєво відрізняється від загальноприйнятого в світі. Згідно з формулюваннями Законів України “Про використання ядерної енергії” та “Про підприємництво”, відповідних постанов Кабінету Міністрів, об’єктом ліцензування є підприємницька діяльність, а не використання ядерної енергії. Так, у загальноприйнятій практиці (що відображено і Конвенцією) ліцензія видається експлуатуючій організації (оператору) на ведення всіх видів діяльності на певному етапі життєвого циклу ядерної установки (вибір майданчика, спорудження, введення в експлуатацію, експлуатація - на цьому етапі з певною періодичністю здійснюється переоцінка безпеки і ліцензія поновлюється чи видається повторно, зняття з експлуатації). Процес ліцензування ядерних установок ніколи не обмежується певним терміном розгляду матеріалів, бо підставою для ліцензування слугує оцінка регулюючим органом, з точки зору забезпечення безпеки, поданих заявником (який стане експлуатуючою організацією після отримання ліцензії) звіту з аналізу безпеки ядерної установки, програми забезпечення якості та інших документів, що містять достатні підтвердження того, що ядерна установка не становитиме загрози для суспільства та довкілля. Заходи, що забезпечують впевненість у тому, що діяльність інших суб’єктів (проектних організацій, постачальників обладнання тощо) не призведе до неприйнятного зниження рівня безпеки, є складовою частиною програми забезпечення якості, яку має реалізувати експлуатуюча організація, а також реалізуються через такі форми дозвільної діяльності як сертифікація, ліцензування тощо.
Друге. Поняття органу державного регулювання введено розділом IV Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, проте формулювання статті 23 зазначеного Закону дає можливість розглядати практично кожен орган державної виконавчої влади як орган державного регулювання, тоді як згідно з реальним розмежуванням функцій та положеннями Концепції таким органом (в розумінні Концепції) є Мінекобезпеки в особі Адміністрації ядерного регулювання. На сьогодні цей орган не забезпечений адекватними фінансовими та людськими ресурсами (наприклад, його висококваліфікований персонал отримує в 6-7 разів менше, ніж персонал експлуатуючих організацій відповідної кваліфікації, а недостатність персоналу та фінансування не дає змоги навіть виконувати першочергові заходи по приведенню нормативної бази у відповідність з національним законодавством) і якщо така ситуація протримається ще рік-два, то кваліфікований персонал і регульованість безпеки буде втрачено повністю.
Висновки, зроблені Мінекобезпеки за результатами аналізу, були враховані народними депутатами України, тому Законом України “Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку” Кабінету Міністрів України було дано доручення в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” та “Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки” з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.
Проект Закону України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії”, що закладає правові основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов’язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.
Проект Закону України “Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки”, в якому визначається розподіл компетенцій щодо державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, на даний час завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.
Питання ядерної та радіаційної безпеки регулюються також низкою нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема:
- “Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів” (затверджено Постановою КМУ від 18 грудня 1996 р. №1525);
- “Порядок розроблення та затвердження норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки” (затверджено Постановою КМУ від 8 лютого 1997 р. №163);
- “Порядок взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб в разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання, які знаходяться у незаконному обігу” (затверджено Постановою КМУ від 4 березня 1997 р. №207);
- “Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання і оплату послуг на їх реєстрацію” та “Програма створення Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання” (затверджено Постановою КМУ від 4 серпня 1997 р. №847);
- “Положення про організацію перевезення радіоактивних матеріалів територією України” (затверджено Постановою КМУ від 29 листопада 1997 р. №1332);
- “Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу до роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами” (затверджено Постановою КМУ від 25 грудня 1997 р. №1472).
В початковий період розвитку системи регулювання в країні використовувалась нормативна база, успадкована від колишнього СРСР. Але питання щодо необхідного її розвитку постало практично з перших кроків з огляду на таке:
- радянські документи з ядерної та радіаційної безпеки розроблялися різними органами виконавчої влади без належної координації і не мали єдиної ідеологічної основи;
- норми, правила та вимоги мали жорстко приписний характер і потребували адаптації в умовах розвитку інституту ліцензування, що грунтується на комплексному аналізі та оцінці безпеки;
- низка важливих для безпеки аспектів практично лишилась поза сферою нормативного регулювання.
Після набуття чинності Законів України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” та “Про поводження з радіоактивними відходами” Мінекобезпеки було проаналізовано на відповідність законодавству України всі діючі на той час нормативні документи. Аналіз засвідчив необхідність внесення суттєвих змін у низку документів, а також у структуру нормативної бази в цілому. Ці зміни мали врахувати перехід до режиму дозвільного регулювання, чітке розмежування повноважень між суб’єктами регулювання, досвід використання документів та висновки аналізу практики експлуатації і відхилень від діючих норм.
Таким чином, з огляду на зазначене, протягом 1997 р. було виконано таку роботу:
- введено в дію відомчий нормативний акт “Система нормативного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Загальні положення”, що містить пропозиції щодо концепції та структури цієї системи;
- переглянуто Перелік діючих нормативних документів та затверджено новий, на основі якого планується підготовка зведеного Переліку, що охопить й документи рекомендаційного рівня;
- розроблено та зареєстровано в Мінюсті нормативні акти, що регулюють питання, раніш не охоплені діючою системою норм та вимог, серед яких:
• “Порядок звільнення радіоактивних відходів та побічних радіоактивних матеріалів від регулюючого контролю”;
• “Загальні положення по забезпеченню безпеки при знятті з експлуатації атомних станцій та дослідницьких ядерних реакторів”;
• “Положення про реалізацію Угоди між Україною і МАГАТЕ щодо застосування гарантій до всього ядерного матеріалу в усій мирній діяльності України”;
- затверджено документи, що підтримують ліцензійні процедури:
• “Вимоги до складу та вмісту звіту з аналізу безпеки на стадії будівництва ядерної установки”;
• “Вимоги до складу та вмісту звіту з аналізу безпеки на етапі введення в експлуатацію”.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА МІСЦЯ РОЗТАШУВАННЯ БУДІВЕЛЬНОГО МАЙДАНЧИКА

2.1. КЛІМАТ
За кліматичною класифікацією дана територія належить до зони помірно-континентального клімту з позитивним балансом вологи. Для цього типу клімату характерні порівняно високі температури та невелика відносна вологість влітку і низькі температури, значна вологість та наявність снігового покриву взимку.
Клімат району формується під впливом як морських, так і континентальних повітряних мас.
Перехід до холодного періоду пов’язаний з початком вторгнення арктичного повітря, що обумовлює різке і значне похолодання, перші морози і сніг. Повторення та інтенсивність цих вторгнень поступово збільшується, досягаючи максимума взимку. Найбільш холодним місяцем є січень. Взимку дуже розвинута також циклонічна діяльність.
Весняний період характеризується активним підвищенням температури, інтенсивним таненням снігового покриву та швидким просиханням грунту. Погодні умови літнього сезону відрізняються значним підвищенням температури, частим повторенням ясних днів, нечастими туманами, збільшенням кількості опадів та активною грозовою діяльністю. Літо настає в середині травня. Найбільш теплим місяцем є липень, але в 35-40% випадків найбільша температура спостерігається в червні або у серпні.
Для літа характерні сильні зливи та зниження температури, що обумовлено приходом циклону з заходу.
Восени збільшується приток сонячної радіації та починається охолодження повітря. Осінь настає у вересні і продовжується до кінця листопада. Друга половина осені характеризується загальним погіршенням погоди, великою кількістю похмурих днів, суцільними опадами та тривалими туманами. Проходження західних цилонів в цей період року нерідко супроводжується посиленням вітру та ожеледицею.
Основні кліматичні характеристики району наступні:
Район будівництва, знаходиться в II кліматичному районі (підрайон П-В).
Температура повітря:
середньорічна температура повітря t = 6.70C
абсолютний максимум t = 39.0С
абсолютний мінімум t = -35.0С (мінус)
середня місячна найбільш холодного місяця (січень) t = -6.6 С
середня місячна найбільш теплого місяця (червня) t = 19.1 С
розрахункова абс. максимума забезпеченістю 0,01% = 45.2 С
розрахункова абс. мінімуму забезпеченістю 0,01% = - 44.0 С
Нормативна глибина сезонного промерзання грунту:
глинистих та суглинистих - 90 см
піщаних та супішаних - 110 см.

Вологість повітря:
середньорічна відносна вологість = 77%
парціональний тиск водяної пари = 8.6 гПа

Опади:
середня багатолітня сума опадів за рік = 604 мм
розрахункова річна кількість опадів:
забезпеченістю 1% = 890 мм
забезпеченістю 5% = 800мм
забезпеченістю 50% = 602 мм
забезпеченістю 95 % = 417 мм
добовий максимум опадів:
забезпеченістю 0,01% = 190 мм
забезпеченістю 0,1% = 146 мм
забезпеченістю 1% = 105 мм

Максимальний шар опадів за 20 хвилин:
забезпеченістю 0,01% = 72 мм
забезпеченістю 0,1% = 53 мм
забезпеченістю 1% = 38 мм

Сніговий покрив:
найбільша декадна висота на захищеному місці забезпеченістю 5% = 57 см, 10% = 51 см, 50% = 27 см, 95% = 5 см.

Нормативне значення ваги снігового покрива на 1 м2 = 70 кгс/м2.

Випаровування:
сумарне випаровування (з поверхні землі) за рік = 524 мм
найбільше за місяць (червень) = 98 мм
найменше за місяць (грудень) = 1 мм
випаровування з водної поверхні за безльодоставний період:
забезпеченістю 5% = 672 мм (сухий рік)
забезпеченістю 50% = 560 мм (середній рік)
забезпеченістю 95% = 454 мм (вологий рік)

Вітер:
переважний напрямок вітру за рік - північно-західний (17%)
середньорічна швидкість вітру = 4.2 м/с
найбільша сердньомісячна швидкість = 5.1 м/с (лютий)
найменша сердньомісячна швидкість = 3.4 м/с (липень, серпень)

річна кількість штилів = 8%
максимальні розрахунков швидкості вітру, забезпеченістю:
0.01% = 47.3 м/с, 0.1% = 40.4 м/с, 1% = 33.3 м/с

Тумани:
кількість туманних днів за рік:
середня - 46 днів
найбільша - 79 днів.
Середня тривалість туманів за рік = 291 год.
Найбільша безперервна тривалість тумана = 69 год.

Завірюха:
кількість днів з хурделицею за рік:
середня 10 днів, найбільша - 32 дня.
Середня триваліть хурделиці за рік - 64 години, за день – 5.8 годин.

Грім, град:
кількість днів з грозою: середня за рік - 30 днів, найбільша - 45 днів
кількість днів з градом: середня за рік - 2 дні, найбільша - 9 днів.

Ожеледиця:
кількість днів з ожеледицею: середня за рік - 9 днів, найбільша - 32 дні, за умовами утворень ожеледі район будівництва знаходиться в II районі ожеледиці;
товщина ожеледиці з повторенням 1 раз за 5 років для висоти 10 м під поверхнею землі - 5 мм, для висоти 200 м - 35 мм, для висоти 400 м - 60 мм.

Пилові бурі:
кількість днів з пиловими бурями:
середня – 1.3 дні, найбільша - 6 днів за рік.

Смерчі:
район будівництва знаходиться у зоні підвищеної смерчової небезпеки. Розрахункові характеристики можливого смерчу:
річна вірогідність проходження смерча через точку району - 30 х 10-7,
максимальна горизонтальна швидкість обертовогу руху стіни смерчу - 72 м/с
поступальна швидкість руху смерча - 18 км
ширина шляху проходження смерча - 290 м.
перепад тиску між периферією та центром воронки смерча - 64 гПа.

2.2. ОРОГІДРОГРАФІЯ, ГЕОМОРФОЛОГІЯ, РЕЛЬЄФ.
Район розташування комплекса знаходиться на півночі Київської області, у межах Київського Полісся, на міжріччі річок Прип’яті та Ужа.
Відстань від майданчика до р. Прип'ять 10 км, до р. Уж - 8 км.
Ця територія являється правобережним водорозподілом долини р.Прип'ять та лівобережним водорозподілом долини р.Уж.
Поверхність території полога, місцями заболочена, загальний нахил - на північ (до долини р.Прип’ять). Характерні неглибоко зрізані, широко меандруючі річні долини. Глибина зрізу річних долин найчастіше невелика. Основною водною артерією району є судоходна ріка Прип’ять, правий приток Дніпра. Це типово рівнинна ріка з характерно виявленим весняним повноводдям, відносно низькою літньою меженню. Ширина її в основному складає 200-300 метрів, глибина від 3 до 8 м на плесах та приблизно 1,5 м на перекатах. Дно ріки в нижній течії піщане, в середній - іноді замулене. Річка вільно меандрує. В зв”язку з побудовою Київського водосховища нижня частина русла р.Прип’ять знаходиться в підпорі, в гирловій частині затоплена водами Київського моря. Долина ріки добре розроблена, крім пойми виділяються чотири надпойменні тераси. Абсолютні відмітки поверхні у межах долини р. Прип’ять 105 - 135 метрів. Другою за масштабами водною артерією є р. Уж, правий приток р. Прип’ять. Долина р. Уж також добре розроблена, в її будові можна виділити пойму та три надпоймені тераси. Абсолютні відмітки поверхні у межах долини р. Уж складають 105-125 метрів.
Майданчик будівницва знаходиться в південно-східній частині Київської моренно-зандрової рівнини (Київського Полісся), яка входить до складу Полісської низини, що належить до пластово-аккумулятивних рівнин.
Моренно-зандрова рівнина на міжріччі рік Прип’яті та Ужа тягнеться у вигляді смуги з заходу на південний схід, тут розміщені найбільш високі ділянки поверхні з відмітками 145-150 м з окремими піщаними пагорбами до 155-160 м.
Тип рельєфа у межах майданчика аккумулятивний, представлений різними генетичними категоріями більш детального порядку, а саме:
рельєф, утворений льодовиковою аккумуляцією, - моренно-зандрова рівнина;
рельєф, утворений водно-льодовиковою аккумуляцією;
рельєф аккумулятивно-денудаційний (утворений золовими процесами) - “кучугури” (широко не розповсюджені).
Для вказаних категорій рельєфа характерний плоскохвильовий характер, глилибина розчленування незначна. Абсолютні відмітки поверхні землі в межах майданчика коливаються від 135 до 145 м, в центрі - 150 м. У межах пункта простежуються смуги, які відносяться до камових пагорбів. Форма видовжено-овальна, розміри в плані від 0.5 до 1 км, висота - до 10 метрів. Це типові форми рельєфа, утвореного водно-льодовиковою аккумуляцією.

2.3. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА
В геологічну будову на розвідану глибину (73.5 м) входять ділянки породи еоценового відділу верхнього палеогена(піски бучаксько-камівської та мергельні глини Київської свити), перекриті четвертичними відкладеннями. Четвертичні відкаладення (згори вниз) представлені давньо-середньочетвертичними флювіагляційними пісками з прошарками супісків та суглинників, з лінзами моренних глинистих грунтів. Загальна товщина четвертичних відкладень 57-65 метрів.
Характеристика геологічного розрізу, починаючи з порід бучаксько-канівсьої свити наступна:
Відкладення нижнього середнього яруса бучаксько-канівсьої свити служать ложем для порід Київської свити. Покрівля порід бучаксько-канівської свити залягає на глибині від 69.5 до 70.5 м, місцями більше метрів. Абсолютні відмітки покрівлі змінюються від 68.7 до 74.3 метрів.
Відкладення бучаксько-канівської свити представлені пісками, з гранулометричним складом, дрібними та пилуватими, кварцевими, (включаючи глауконіт, в тому числі великоуламкового матеріалу, переважно зеленувато-сірого та темно-сірого забарвлення).

Верхній ярус
Відкладення верхнього ярусу еоцена представлені породами київської свити. В межах майданчика відкладення Київської свити мають повсюдне розповсюдження, межа їх розмиву проходить до заходу та південного заходу від площадки.
Абсолютні відмітки покрівлі змінюються від 75 м в західній частині площадки до 85 м у східній, товщиною відповідно від 6 до 12 м. Відкладення київської свити представлені мергельними глинами голубувато-зеленого забарвлення, слюдинистими, включаючи грауконіт, в основному твердої консистенції, щільними, глини інколи розбиті тріщинами, злам раковистий.
Четвертичні відкладення на площадці будівництва представлені нижньо-середньочетвертичними еллювіально-флювіагляційними, середньочетвертичними флювіагляційними та морейними утвореннями. Їх загальна товщина коливається від 57 до 64 м - в залежності від гіпсометричного положення тієї чи іншої точки та характера покрівлі підстилаючих порід.
Нижньо-середньочетвертичні відкладення, які залягають на породах київської свити палеогена, за генезисом каласифікуються як елювіально-флювіогляціальні. Товщина цього прошарку складає 24-32 м.
В літологічному відношенні дані відкладення представлені пісками, різними за гранулометричним складом - від пилуватих до середньої величини, водонасиченими, в основному сірого та бурого забарвелення, включаючи великооуламковий матеріал, з тонкими прошарками глинистих грунтів.
Відкладення середньочетвертичного віку складають верхню частину зрізу четвертичних відкладень. За генезисом це флювіогляціальні утворення та моренні. В цілому це породи гляцігенного комлексу дніпровського зледеніння.
Флювіогляціальні відкладення представлені пісками з лінзами та прошарками глинистих грунтів. Піски за гранулометричним складом переважно дрібні та середньої величини, часто зустрічаються прошарки та лінзи пісків пилуватих.
Піски характеризуються щільним та середньощільним утворенням, причому спостерігається перерозподіл прошарків пісків різної щільності. Піски кварцеваті, забарвлення жовтих та сірих тонів, зерна слабообкатані, зустрічаються включення великоуламкового матеріалу, також прошарки глинистих грунтів.
Флювіогляціальні глинисті грунти представлені супісками та суглинками. Вони залягають у вигляді прошарків у зоні аерації, нерідко значної товщини, однак повсюдного розповсюдження не мають. Товщина прошарків глинистих грунтів від 0.1 до 13.3 м, в основному 1-4 метри.
Консистенція суглинків в основному туго та м”якопластична, супісків - пластична. В товщі флювіогляціальних утворень зустрічаються прошарки та лінзи моренних відкладень. Моренні відкладення представлені червоно-бурими та бурими супісками та суглинками, включаючи великоуламковий матеріал, іноді з тонкими прошарками піска, консистенція суглинків - від твердої до тугопластичної, супісків - в основному тверда. Товщина прошарків та лінз моренних відкладень коливається від 0.2 до 4.6 м, в основному 1-2 метри.
В цілому товщина розглядуваної товщі коливається від 27 до 34 метрів.

2.4. ГІДРОГЕОЛОГІЧНІ УМОВИ
Особливості гідрогеологічних умов територій площадки комплекса визначаються її геоморфологічною приналежнстю до водорозділу долин річок При’яті та Ужа.
У межах розвіданої глибини (73.5 м) залягають водоносний комплекс четвертичних відкладень водороздільних просторів та водоносний горизонт еоценових відкладень.
Водонаносний комплекс четвертичних відкладень пов’язаний з товщею середньочетвертичних флювіогляційних та нижньо-середньочетвертичних аллювіально-флювіогляціальних порід. Водовміщуючими породами являються піски різного гранулометричного складу з прошарками супісків та суглинків. Острівне розповсюдження в четвертичній товщі прошарків суглинків, в тому числі моренних, в цілому практично не обумовлює розрізненності водоносного комплексу на декілька горизонтів, так як моренні відкладення розповсюджені не повюдно, товщина прошарків суглинників невелика, що обумовлює наявність багаточисленних “гідрогеологічних вікон”.
Води розглядуваного комплексу залягають першими від поверхні. Води як правило безнапорні.
В період розвідок грунтові води зафіксовані на різних глибинах від поверхні - від 10-9 до 24 м, переважно 18-21м. Максимальна глибина залягання рівня грунтових вод (24 м) в центрі площадки, де в рельєфі поверхні тягнеться смуга з високими абосолютними відмітками.
Абсолютні відмітки дзеркала грунтових вод складають 120.2-124.9 м. Аналіз карти гідроізогипс дозволяє зробити висновок, що нахил дзеркала грунтових вод в межах площадки має північно-західний напрямок (в сторону р. Прип’ять).
Відповідно товщина зони аерації коливається від 10.9 до 24 м, переважно 18-21м. Максимальні товщина - на смугах і в рельєфі.
Основне джерело живлення водоносного комплекса - атмосферні опади, режим пов'язаний з метеорологічними факторами, амплітуда коливання рівнів підземних вод до 1.5 м. На ділянках, де в зоні аерації відкриті моренні суглинники, або значні за товщиною та простяганням прошарки глинистих грунтів, можливе фоармування верховодки. В період розвідок верховодка зустрічається на окремих ділянках на глибині від 1.4 до 6.8 м. Водонапором служать прошарки та лінзи глинистих грунтів. У багатоводні роки площа розповсюдженння та товщина верховодки може збільшуватись.
Коефіцієнт фільтрації порід складає (м/доб): пісок пилуватий – 1.9 в зоні аерації – 3.2, в озоні насичення:
пісок дрібний – 2.0 в зоні аерації, 4.0 - в зоні насичення,
пісок середньої величини - 20,
суглинок флювіогляціальний - 0.1, моренна – 0.8.
До конструкцій з бетона та з залізобетона води не агресивні. Недосконалий регіональний водонапір між четвертичним водоносним комплексом та залягаючими нижче водоносним горизонтом зоцентових відкладень представлений мергельними глинами (київським мергелем) київської свити зоценового відділу палеогена. Мергельні глини на площадці мають повсюдне розповсюдження, середня товщина складає 12 м.
Коефіцієнт фільтрації мергельних глин від 10 до 10 м/доб.
Гідравлічна недосконалість водонапора обумовлена тріщуватістю глин та наявністю піщаних лінз.
Водоносний горизонт зоценових відкладень міститься в пісках бучакської та каневської свит. Глибина залягання покрівлі водоносного горизонту приблизно 70 м, абсолютні відмітки покрівлі від 69.7 до 74.3 м. Товщина за архівними матеріалами порядку 35 м. Водонапором служать мергельно-малова товща турон-сантонського віку.