Антибіотики широко застосовують¬ся в хірургії для лікування та профі-лактики інфекції. Ефективність їх без¬перечна. Призначення антибіотиків хворим з гострою та хронічною інфек¬цією в більшості випадків є конче по-трібним заходом. Ефективність їх за¬лежить від характеру інфекції та аде-кватності вибору режиму лікування. Загальними правилами антибіотикотерапії є:
1) обгрунтування необхідності в при¬значенні антибіотиків;
2) якщо відомий збудник інфекції, треба призначати потрібні антибіоти¬ки із найменш токсичних, доступних та дешевих, наприклад з групи пені¬цилінів при стрептококовій інфекції;
3) за невизначеності збудника інфекції і тяжкості перебігу останньої спочатку треба застосовувати антибіо¬тики широкого спектру дії: аміноглі-козиди (гентаміцин), цефалоспорини (мефоксин, роцефін), напівсинте¬тичні пеніциліни (ампіцилін, амоксик-лав), тієнам тощо; якомога швидше визначити збудника інфекції та його чутливість до антибіотиків з подальшою корекцією антибіотикотерапії у разі по¬треби;
4) суворе дотримання схеми вве¬дення антибіотика (доза, тривалість тощо);
5) зміна антибіотика у разі його неефективності протягом рекомендо-ваного інструкцією строку застосуван¬ня на інший;
6) уникати призначення пар анти¬біотиків, які взаємоослаблюють дію один одного (наприклад, левоміцетин з тетрациклінами), або діють антаго-ністично (препарати групи пеніцилінів, левоміцетин), або взаємопідсилюють свої токсичні властивості, наприклад два аміноглікозиди (гентаміцин і кана-міцин; мономіцин чи стрептоміцин тощо);
7) з'ясування чутливості організму хворого до антибіотиків, насамперед з групи пеніцилінів, перед їх призначен¬ням (анамнестичні дані та дермальні тести на переносність — інтрадермаль-не введення 0,1 мл розчину або за на¬явності алергічної реакції в анамнезі нанести краплину на шкіру після ска¬рифікації чи навіть без останньої);
8) уникати місцевого застосування антибіотиків системного призначення;
9) не застосовувати антибіотики з метою лікування абсцесів, за винят-ком легеневих, до хірургічного роз¬тину їх;
10) не застосовувати антибіотики з метою профілактики інфекції при чистих операціях на поверхні тіла (за¬шивання грижі, струмектомія, маст-ектомія та ін.);
11) профілактично вводити анти¬біотики головним чином при опера¬ціях на травному каналі, переважно на кишечнику, з відкриттям його по¬рожнини, при операціях на серці та легенях, при трансплантації органів та ксенопротезуванні судин (за 1— 2 год перед операцією з умовою до¬сягнення піку їх концентрації в пері¬од виконання оперативного втручан¬ня на органі);
12) застосовувати антибіотики в комбінації з іншими протимікробни¬ми препаратами (сульфаніламіди, хіноквінолони та ін.);
13) залежно від характеру інфекції, її локалізації та перебігу вибирати найдоцільніші шляхи парентерального вве¬дення антибіотиків (внутрішньом'язо-вий, внутрішньовенний, внутрішньо-артеріальний, ендолімфатичний, ен-долюм бальний). Ендолімфатичний шлях введення антибіотиків при дея¬ких формах інфекції, наприклад при перитоніті, вважається багатьма авто¬рами навіть ефективнішим від внутрі-шньосудинного завдяки тривалому перебуванню їх в організмі.
Дотримання викладених вище пра¬вил дозволить уникнути можливих негативних впливів антибіотиків, які справляють багато з них, особливо у разі недостатнього контролю за їх за¬стосуванням.
Треба пам'ятати, що майже всі антибіотики пригнічують імунітет. Напруженість останнього вища у тих людей, які не користувались антибіо-тиками. Цим, мабуть, пояснюється частіше реципування інфекції у лю¬дей, що лікувались антибіотиками. Тому призначення антибіотиків по¬винно бути добре аргументованим. Але у антибіотиків є чимало й інших побічних впливів. Це насамперед алергічні реакції на них, особливо на препарати з групи пеніцилінів. Алергічні реакції варіюють від нерізко виражених, що обмежуються виси¬панням на шкірі та слизових оболон¬ках, набряком їх, диспепсичними проявами тощо, до дуже тяжких і навіть смертельних (анафілактичний шок). З огляду на це у хворого перед призначенням йому антибіотиків по¬трібно зібрати відомості про пере¬носність ним ліків взагалі і антибіо¬тиків, зокрема, особливо з групи пе¬ніцилінів. Крім того, у хворих, що мають підвищену чутливість, треба провести пробу на пеніцилін (інтра-дермальну, ін'єкційну чи поверхне¬во-шкірну).
Антибіотики токсично впливають також на певні органи та системи. Наприклад, препарати з групи пені¬цилінів токсично діють на нервову систему, зокрема головний та спин¬ний мозок. Тому ендолюмбальне вве¬дення їх допустимо лише в дуже очи¬щеній формі та в значному розчиненні і за абсолютних показань.
Аміноглікозиди (гентаміцин, нео-міцин, канаміцин) мають ототоксич-ну дію, тобто спричинюють неврит слухового нерва (при цьому слух не відновлюється), а також впливають на печінку й нирки.
Тетрацикліни спричинюють ура¬ження слизової оболонки травного каналу, алергію та фотосенсибілі¬зацію.
Левоміцетин (хлорамфенікол) та синтоміцин, ристоміцин токсично впливають на кров, гемопоез, зумов¬люючи іноді ретикуло-, гранулоцито-пенію, анемію, та на слизові оболон¬ки і шкіру (висипка, диспепсичні яви¬ща тощо).
Макроліди (еритроміцин, олеандо¬міцин, олететрин) гепатотоксичні.
Окрім перелічених прямих впливів, антибіотики спричинюють у разі їх тривалого застосування також ряд опосередованих негативних наслідків. Серед них найнебезпечніша так звана суперінфекція, під якою розуміють розвиток в організмі на тлі дисбакте¬ріозу кандидозу, насамперед Candida albicans (як локального, так і у виг¬ляді кандидозного сепсису). Локаль¬на інфекція спостерігається переваж¬но в порожнині ротоглотки в формі глоситу, стоматофарингіту та вульво-вагініту.
Для запобігання цим ускладненням потрібно не тільки дотримувати реко¬мендованих для кожного з антибіотиків схем застосування, але й поєднувати антибіотики з вітамінами, фермента¬ми, гормонами (невеликі дози корти¬костероїдів, при септичному шоку — великі), а також поряд з антибіотика¬ми, активними щодо гнійної інфекції, призначати також антибіотики проти¬грибкової дії (ністатин, леворин, диф-лукан, пімофуцин та ін.).