Біблія як видатна пам'ятка людської культури

Ми розглядаємо Біблію як видатну пам'ятку людської культури, збірку книг, сформовану з давніх творів літературного характеру, створених богодарованим людським розумом, який відображає загадковий зв'язок Духа і Матерії, Космосу і Землі, Творця і Людини.

Українська книжна словесність за­вершує своє перше тисячоліття, по­чаток якого позначений входженням Святого Письма в духовну й ма­теріальну культуру України - Русі. У ХІ-ХШ ст. християнська церква виплекала цілу плеяду письмен­ників, найчастіше безіменних ав­торів різножанрових перекладних і оригінальних книг. Творці давніх пам'яток — Нестор - літописець, мит­рополит Іларіон, Кирило Турівський, Володимир Мономах та інші — несли у своєму серці традиційну повагу до Слова. У традиції українського пись­менства простежується незгасимий інтерес і велика повага до Святого Письма. Крізь усе життя проніс Та­рас Шевченко віру в Бога, виснував­ши з Біблії ідею спасіння України.

У поезіях «Ісая. Глава 35», «І Архімед, і Галілей...» ми чуємо голос Шевченка - пророка, який змалював своє ба­чення доконечної перспективи онов­леної землі. Т. Шевченкові належить блискучий переклад десяти «Давидо­вих псалмів», а також ідея перекладу українською мовою всіх чотирьох Євангелій спільно з приятелями (про що писав Пантелеймон Куліш).  Од­нак здійснити цей намір Шевченкові не судилося.

Справу перекладу Біблії українсь­кою мовою здійснили Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй, видрукувавши переклади чотирьох Євангелій у Відні 1871 року. Повний переклад Старого й Нового заповіту опубліко­вано вже після смерті П. Куліша, 1903 року у Відні. Ряд книг для цьо­го видання переклали Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький, добре ро­зуміючи значення Святого Письма для релігійно-культурного розвитку народу.

Апокрифи (від грецького apokryphos — таємний, прихований) — ве­лика група християнського епосу, пов'язана із сюжетами Святого Пись­ма, житіями святих, версіями ство­рення світу тощо. Найчастіше в них розповідається про потойбічний світ, про страшний суд та ін. Церква не визнає їхню істинність, до Біблії во­ни не ввійшли. Поширеним у народі є апокриф «Ходіння Богородиці по му­ках», сюжет якої переосмислив П. Тичина   («Скорбна   Мати»),    а  «Об'явлення апостола Павла» стало одним з джерел «Божественної ко­медії» Данте Аліг'єрі.