Як відомо, атмосфера Землі слугує повним чи частковим бар’єром для електромагнітного випромінювання. З огляду на це, астрономи тривалий час мали змогу досліджувати небесні тіла лише у доступних для наземних телескопів діапазонах електромагнітного спектра. Проте з появою аеростатів, геофізичних ракет, а головне ― космічних апаратів ― з’явилась можливість позбутись впливу атмосфери на астрономічні спостереження. За таких умов на орбіті штучного супутника Землі з 1990 р. працює Космічний телескоп імені Е.Габбла.

Сьогодні астрономія ― всехвильова наука. Це означає, що завдяки космонавтиці їй стали досяжними всі діапазони електромагнітного спектра. На орбітах навколо Землі перебувають космічні обсерваторії, обладнані телескопами чи детекторами для реєстрації певного випромінювання (з огляду на таку спеціалізацію їх називають, наприклад, рентгенівською, ультрафіолетовою космічною обсерваторією).

Сонячні космічні обсерваторії перебувають на орбітах навколо Сонця і, фактично, забезпечують неперервні його спостереження. Міжпланетні космічні станції дозволили дослідити всі великі планети Сонячної системи з близької відстані чи безпосередньо, перебуваючи на поверхні планети (Венера і Марс), а також окремі супутники планет, астероїди і комети.

Зрештою, завдяки космонавтиці людина побувала на іншому космічному тілі. У 1969 р. американські астронавти здійснили висадку на поверхню Місяця.

Космічний телескоп імені Е.Габбла
З 1990 року на орбіті штучного супутника Землі перебуває Космічний телескоп ім. Е.Габбла. Це ― найбільший телескоп, виведений у космічний простір. Діаметр його дзеркала ― 2,4 м.

Космічний телескоп імені Е.Габбла

Обслуговування Космічного телескопа на орбіті Землі
Після того як Космічний телескоп було виведено на орбіту штучного супутника Землі, було з'ясовано, що у його оптичній схемі є суттєва неполадка. Її вдалося ліквідувати під час ремонту телескопа, який було виконано екіпажем американського космічного корабля багаторазового використання.

Космічний телескоп імені Е.Габбла на орбіті штучного супутника Землі
Приклад роботи Космічного телескопа імені Е.Габбла показав, що подібні інструменти здатні суттєво розширити наші знання про Всесвіт. З огляду на це здійснюється розробка і йде підготовка до запуску нових, якісніших космічних телескопів.

Космічна рентгенівська обсерваторія "Чандра"
У 1970 р. на орбіту Землі було запущено перший супутник для рентгенівської астрономії, названий "Ухуру". За ним послідували "Ейнштейн" (1978), НЕАО, (High Energy Astronomical Observatory — Астрономічна обсерваторія високої енергії з обтікаючою оптикою) та інші. Серед них і космічна обсерваторія “Чандра”, запущена у 1999 р.

Космічна сонячна обсерваторія

Сонячно орієнтована космічна обсерваторія (SOHO). На навколоземну орбіту її було виведено 2 грудня 1995 р. За 4 місяці після старту обсерваторія зайняла місце у точці Лагранжа на відстані 1,5 млн км від Землі в напрямку до Сонця. Велику роль у виборі такого варіанту зіграло бажання забезпечити неперервне спостереження поверхні нашого денного світила. SOHO — спільний європейсько-американський проект.

Міжпланетна космічна станція "Вояджер"
Найуспішнішим проектом з вивчення далеких планет Сонячної системи безумовно є програма “Вояджер”, яку вдалося реалізувати ще й завдяки цікавому просторовому розташуванню планет-гігантів у 70—90-х роках минулого століття (так званий “парад планет”). Космічний апарат “Вояджер-1”, запущений у 1977 р., досяг Юпітера у березні 1979 р., а потім, використовуючи його гравітаційне поле, вийшов на нову траєкторію до Сатурна, якого досягнув у листопаді 1980 р., після чого покинув Сонячну систему. “Вояджер-2”, також стартувавши у 1977 р., досяг Юпітера у липні 1979 р., Сатурна — у серпні 1981 р., Урана — у січні 1986 р. і Нептуна — у серпні 1989 р. На сьогодні цей аппарат вийшов за межі Сонячної системи і прямує у напрямку далеких зір. Реалізація програми “Вояджер” дозволила отримати важливу інформацію про планети-гіганти, їхні супутники та системи кілець. Було відкрито багато нових, відносно невеликих за розмірами супутників, визначено особливості рельєфу великих супутників, здійснено спостереження деталей кілець Сатурна. Крім того, було виявлено активну вулканічну діяльність на супутнику Юпітера Іо.

Космічний апарат "Розетта"
На початку весни 2004 р. з космодрому Куру (Французька Гвінея) ракетою "Аріан-5" у космічний простір виведено апарат "Розетта", створений Європейським космічним агентством. Зазначений космічний апарат (КА) взяв курс до комети "Чурюмова-Герасименко" (комету було відкрито українськими астрономами К.Чурюмовим та С.Герасименко і за усталеною в астрономії традицією названо за прізвищами відкривачів). "Розетта" має наблизитись до ядра комети на відстань 25 км й виконати широкий спектр наукових експериментів. А на поверхню ядра має здійснити посадку (у 2014 р.) апарат "Філі", що міститься на борту КА.

Міжпланетна космічна станція "Вікінг"
Міжпланетна автоматична космічна станція "Вікінг" на поверхні Марса. У 1975 р. за її допомогою астрономи намагались знайти ознаки життя на Марсі.

Посадка космічного апарата на Марс

Посадка космічного апарата на Титан
Одна з космічних місій з вивчення Сатурна — проект "Кассіні" — включав доставку на Титан, супутник Сатурна, модуля "Гюйгенс". Цей експеримент увінчався успіхом — космічний модуль здійснив посадку на поверхню Титана.

Космічний телескоп ім. Е. Габбла
За допомогою Космічного телескопа ім. Е. Габбла астрономи змогли детально вивчити космічні тіла, які до цього було важко спостерігати у наземні телескопи.

Всі остальні зображення в архіві, змодельовані об'єкти знайдете у відповідному розділі сайту