Вступ.
1. Культура, як об’єкт соціального пізнання.
2. Поняття та види субкультур.
3. Взаємозв’язок культури та економіки. Соціальні функції культури.
Висновок.

Вступ.
Термін “культура” латинського походження (cultura – обробка, розвиток, виховання) і спочатку означав виділення грунту, його обробка. Спочатку під культурою розумілися всі зміни в природному об’єкті, що проходили під впливом людини. Вперше термін виник в Давній Греції і перекладався як освічений. Весь світ поділявся на освічений та неосвічений. Все, що знаходилося в Греції вважалося культурним, а за її межами – то варвари. З різкою критикою феномену висловився Жан-Жак Руссо: “Як можна бути культурним, коли проливається кров!”. В подальшому слово “культура” отримало узагальнене значення і ним стали називати все створене людиною. При такому підході культура розуміється як створена людиною “друга природа”. Культура включає в себе результати матеріального і духовного виробництва. Це загальнофілософський піхід до культури.
Культура – специфічний спосіб організайії розвитку життєдіяльності людини, виявленний в результаті матеріальної і духовної праці, в сукупності відношень людини до природи, між собою і до самих себе. Культура – це не генетичний спосіб передачі інформації.

Культура як об’єкт соціального пізнання.
В соціології культуру в широкому розумінні цього слова визначають як специфічну сукупність засобів, способів, форм і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування. У вузькому розумнні – система колективно розрізняючих цінностей і норм поведінки властивих окремій групі людей. Культура формується як важливий механізм людської взаємодії, що допомагає людям жити в своєму середовищі.
Культура розглядається в соціології як складне динамічне виникнення, що має соціальну природу і виражається у соціальних відносинах. Об’єктом соціального дослідження є конкретний розподіл існуючих в данному суспільстві форм і способів засвоєння, створення і передачі об’єктів культури, стійкі та змінні процеси в культурному житті. В цьому контексті соціологія вивчає динаміку розвитку культури, яка дозволяє визначити рівень розвитку культури співсуспільств і говорити про їх культурний прогрес чи регрес.
Кожне конкретне співсуспільство (цивілізація, держава, народність і т.д.) створює свою власру гігантську суперкультуру, яка супроводжує індивіда протягом усього життя та передається з покоління в покоління. В результаті в історичному процесі виникає багато культур. Перед соціологами постає проблема чи існують культурні універсалії. Американський соціолог та етнограф Дж.Мердок виділив більше 60 культурних унівресалій, характерних для всіх суспільств: мова, релігія, символи, сексуальні ліміти, спорт, натільні прикраси і т.д. Ці універсалії існують тому, що вони задовольняють важливі біологічні, психологічні та соціальні потреби.
Важливою проблемою соціології є оцінка людьми іншої культури. Часто люди оцінюють інші культури через призму своєї власної. Така позиція називається етноцентризмом. Ярким проявом етноцентризма є всякого рода місіонерська діяльність, починаючи від намагань нав’язати свої вірування, свою релігію підкоренним народам в період колонізації і закінчуючи сучасним намаганням нав’язати “американський образ життя” в Європі.
Етноцентризму протистоїть культурний релятивізм, що наголошує на абсолютному самобутті будь-якої культури. У відповід-ності до цієї установки будь-яка культура може бути зрозумілою лише в її власному контексті і лише тоді, коли вона розглядається в її цілісності. Звичайно це правильно що жодна цінність, жоден звичай не може бути зрозумілий якщо його розглядати відірваним від цілого. Але ж не треба забувати про світову культуру. Всі культури так або інакше пов’язані між собою.

Поняття та види субкультур.
Субкультура – це набір символів, цінностей, норм поведінки, що відрізняють те чи інше суспільство. Кожне суспільство утворює свою субкультуру. Субкультура не відкидає загальлюдську культуру, проте в той же час має свої специфічні відмінності.
Можна виділити національні, конфесіальні, професіональні суб-культури організацій, соціальних груп тощо. Термін “національна субкультура” застосовується для визначення символів, віруваннь, цін-ностей, норм поведінки, що характеризує людське співсуспільство в тій чи іншій країні.
Часто культурні меньшини докладають особливих зусиль, щоб збе-регти своє самобуття, захистити свої цінності та вижити у середовищі, де переважають культури більшості населення, які подавляють інші культури. Це явище називається культурним конфліктом.
Другою найважливішою формою є конфесіальна субкультура. Конфесіальна культура складається на основі общності віросповідання, належність до тієї чи іншої церкви. Наприклад, можна говорити про хрис-тиянську, мусульманську, буддистську культури в цілому. Окремі гілки напрямку в світових релігіях утворюють свої субкультури: наприклад, православну, католичну, протестантську.
Професіональна субкультура утворюється на основі загальних символів, цінностей, норм поведінки, що розрізняються тією чи іншою професіональною групою. Вона тісно пов’язана з змістом роботи і ролью, яку в суспільстві грають її представники.
Негритянський діалект. Деякі з найбілш цікавих досліджень субкуль-тур присвячені мові. Наприклад., Вільям Лабов (1970) намагався довести, що вживання нестандартної англійської мови дітьми із негритянського гетто не свідчить про їх “мовну неповноцінність”. Лабов вважає, що негритянські діти вживають в деякій мірі іншу систему граматичних правил. Тим не менш вживання нестандартної англійської мови визиває проблему – несхвальну реакцію більшості на так зване порушення загаль-ноприйнятих правил. Вчителі часто вважають використання негритян-ського діалекта порушенням правил англійської мови і тому негритянські діти незаслуженно підвергаються критиці і наказанню.

Взаємозв’язок культури та економіки. Соціальні функції культури.
Для розуміння місця і ролі культури в житті суспільства велике значення має уяснення взаємодії культури з різними сферами життя суспільства і, перш за все, взаємодія культури і економіки. В розумінні цього взаємовідношення виділяються дві протилежні позиції. Першу позицію найбілш яскраво представляє марксизм. З точки зору марксизма головну роль в житті суспільства грає матеріальне виробництво. “Люди перш ніж займатися наукою, політикою, філософією, релігією повинні виробляти матеріальні блага”(їсти, пити, одягатися, мати житло). Культура виростає з економічної діяльності людини, обслуговує цю діяльність. Проте марксизм підкреслює наявність оберненного зв’язку.
Протилежну позицію займають Е.Дюркгейм і М. Вебер. Вони вважають, що саме культура грає вирішальну роль в житті суспільства, забазпечує його цілісність і розвиток, впливає на всі сфери суспільного життя і, перш за все, на економіку. В своїй роботі “Протестантська етика і дух капіталізма” німецький соціолог М.Вебер намагався довести, що визначена субкультура створила такі мотивації поведінки, які стиму-лювали представників цієї субкультури до посиленої поведінки своїх справ на ринкових капіталістичних началах і сприяли формуванню капіталістичних виробничих відносин.
Отже, культура грає важливу роль в житті суспільства, яка полягає в тому, що культура виступає засобом аккумуляції, зберігання і передачі людського опита. Ця роль культури реалізується через ряд функцій.
1. Освітньо-виховна функція. Можна сказати, що саме культура робить людину людиною. Індивід стає людиною, членом суспільства, особою по мірі соціалізації, тобто засвоєння знань, мови, символів, цінностей, норм, звичаїв, традицій свого народу і усього людства. Культура особистості асоціюється з розвинутими творчими здібностями, розумінням виробів мистецтва, вільним володінням рідною та іноземними мовами і т.п. Все це досягається в процесі виховання и навчання.
2. Інтегративна і дезінтегративна функція. На ці функції особливу увагу звертав в своїх дослідах Е.Дюркгейм. Відповідно до Дюркгейма, засвоєння культури створює у людей, членів того чи іншого суспільства, відчуття суспільності, приналежність до однієї нації, народу, релігії, групі тощо. Таким чином культура об’єднує людей, інтегрує їх, забезпечує цілісність суспільства. Проте об’єднуючи одних на основі будь-якої субкультури, вона протиставить їх іншим, роз’єднує більш ширші співсуспільства. Всередині цих більш ширших співсуспільств можуть виникати культурні конфлікти. Таким чином культура може нерідко виконувати і дезітегруючу функцію.
3. Регулююча функція. В ході процесу соціалізації цінності, ідеали, норми поведінки стають частиною самосознания особистості.вони формують та регулюють її поведінку. Можна сказати, що культура в цілому визначає ті рамки, в яких може і повинна діяти людина. Культура регулює поведінку людини в школі, сім’ї, на виробництві та побуті тощо тому, що вона містить систему заборон і предписаний. Їх порушення приводть в дію визначенні санкції, які встановленні співсуспільством і підримуються силою суспільного погляду і різних форм інсти-туціонального примусу.

Висновок.
Необхідно відмітити, що культура не зводоиться до цінностей як готових результатів. Вона вбирає в себе ступінь розвитку самої лоюдини. Без людини немає культури. Культура невід’ємна від всієї життєдіяльності людини. Людина є носієм і творцем культури, вона є перш за все культурно-історична істота. Її людські якості є результат засвоєння ним мови, цінносних орієнтацій суспільства, а також опита та навичок до праці, традицій, звичаїв, духовних і матеріальних цінностей, що залишились від попередніх поколінь і ті, що створює він сам.
Взагалі існує близько 246 визначень терміну “культура”. Відповідно існує багато поглядів щодо цього. Тому дуже важко дотримуватись якоїсь конкретної точки зору і кожну з них описати. В цій роботі приведені деякі з них.

Література:
• Радунін “Социология: конспект лекций” М.95-96
• Н. Смелзер “Социолгия”. Москва 94.
• Философия: Учебник / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко Москва 1998.