2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.
Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але ще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII - початок XIX ст.) використовував цей термін для визначення спілкування між державами.
Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені.
Системний метод - був започаткований з 20 років ХХ ст. Міжнародна система (МС) - суть цієї системи складає взаємодію окремих держав, які є її складовими елементами.
Існує багато типологій МС, але в основні їх лежать наступні критерії:
 кожна система має свої типи контролю;
 структура МС - співвідношення елементів системи та засіб організації елементів системи;
Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною нерівністю держав.
Стратифікація:
1. Наддержава
 здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;
 здатність впливати на умови існування всього людства;
 неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;
2. Велика держава
 істотний вплив на світовий розвиток;
 вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;
3. Середні держави
 мають вплив в найближчому оточенні;
4. Малі держави
 вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту незалежності;
5. Мікро держави
 не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;
Три типи контролю:
а) імперський - єдина держава контролює решту (сучасна епоха);
б) біполярний тип контролю - дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (Холодна війна);
в) баланс сил - три або більше держав контролюють дії одне одного за допомогою дипломатичних маневрів, зміні союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи);
Відокремлюють три структурних виміри МС:
1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили:
а) монополярна;
б) мультиполярна;
в) біполярна;
2. Ієрархія акторів;
3. Гомогенність - відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.
В основі традиційно історичного підходу полягає використання поняття МС для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.
3. Типи контролю за міжнародною системою.
Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи.
Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її авторами. В історії МВ існують 3 типи контролю:
1. Імперський – єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної епохи.
2. Біполярний тип контролю. Дві держави регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (холодна війна).
3. Баланс сил – три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи).
4. Структура міжнародної системи.
Стратифікація:
1. Наддержава
 здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;
 здатність впливати на умови існування всього людства;
 неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;
2. Велика держава
 істотний вплив на світовий розвиток;
 вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;
3. Середні держави
 мають вплив в найближчому оточенні;
4. Малі держави
 вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту незалежності;
5. Мікро держави
 не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;
Відокремлюються три структурні виміри міжнародних систем:
1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили (монополярна або мультиполярна, біполярна).
2. Ієрархія авторів.
3. Гомогенність або негетерогенність – відображає ступінь згоди, що існує у авторів відносно тих чи інших принципів та цінностей.
5. Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин.
Віденська система (1815-1914 або 1918 рр.):
1. Імперський принцип контролю.
2. Утворення великих колоніальних імперій та початок антиколоніальних війн (1776 рік – декларація незалежності США).
3. Друга хвиля колоніальної експансії (об’єктами стають держави, що колись чинили опір – Китай, Японія).
4. Втрата позицій Османської імперії.
5. Утворення нових колоніальних імперій (німецька, італійська).
6. Завершення територіального розподілу, початок боротьби за його перерозподіл.
7. Початок нової епохи – епохи територіально-розподіленного та засвоєного світу.
6. Версальська система міжнародних відносин.
Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представ¬ники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антан¬ти, 15 -які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців.
Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч¬чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальсь-кому палаці (Версальський мир).
Мирні договори з союзниками Німеччини були укла¬дені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мир¬ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кий з Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрський з Ту¬реччиною -10 серпня 1920 p.
Версальська система мирних договорів закріплюва¬ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер¬шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по¬зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.
Ознаки Версальської системи МВ:
1. Розпад імперій.
2. Поява нових держав.
3. Перерозподіл колоній.
4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.
Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнарод¬них відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати супереч¬ливі інтереси народів та держав.
Втім вона мала низку суттєвих недоліків:
1. не розв'язала протиріччя між держава¬ми-переможницями й державами, які зазнали поразки;
2. не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;
3. не запобігла можливості виникнення ре¬ваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;
4. викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започат¬кувала основи національних конфліктів.
Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.
7. Постдамська система міжнародних відносин.
Остаточне формування нової конфігурації повоєнних міжнародних відносин довершувалося на Потсдамській конференції лідерів великих держав, що проходила з 17 липня до 2 серпня 1945р. Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення «німецького питання». Від остан¬нього аспекту значною мірою залежали як контури, так і сама сутність повоєнного європейського устрою, що, власне, й підтвердив перебіг подій у наступних кількох десятиліттях.
Ознаки:
 біполярна система контролю;
 розподіл сфер впливу і прагнення до його порушення;
 децентралізація насильства – стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримується державами і нестабільність на регіональних та субрегіональних рівнях;
 орієнтація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфліктів залежить перш за все від рівноваги сил в регіоні та чисто внутрішніх факторів;
 неможливість збройних сутичок між супердержавами;
 розпад колоніальних імперій;
 світ перестає бути переважно європоцентриським;
 прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;
 формування єдиного інформаційно-технологічного простору.
Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одно¬го боку, необхідно враховувати, що вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе¬ред великих держав — на момент укладання відповідних угод; з іншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі
8. Характер та цілі першої світової війни.
На по¬чатку XX ст. змінилося співвідношення сил на міжнародній арені. Розподіл сфер впливу, колоній, ринків збуту, що сфор¬мувався ще у XIX ст., не задовольняв найбільші імперіалі¬стичні держави. На початку XX ст. загострилися міжнаціональні та соціальні конфлікти. Крім того, розвиток мілітаризму спричинив створення нових, могутніших видів озброєння та засобів знищення людей. Він охопив усі сфе¬ри діяльності: економіку, політику, науку, ідеологію й тін.
Отже, усі держави воюючих блоків вели несправедли¬ву, загарбницьку війну. Кожна з держав домагалася досяг¬нення тільки своїх власних цілей за рахунок інших країн.
Німеччина розраховувала покласти край пануван¬ню Англії на морі, захопити колонії та ринки збуту інших європейських держав. Вона мала намір загарбати північно-східні райони Франції та Прибалтику, Крим, Приазов'я, Кавказ, що належали до Росії.
Австро-Угорщина планувала захопити Сербію, зміцнити своє панування на Балканах, відібрати у Росії частину Польщі, Поділля й Волинь.
Туреччина, яка вступила у війну на боці Німеччини восени 1914 p., мріяла захопити російське Закавказзя й поновити свій вплив на Балканах.
Англія прагнула зберегти своє панування на морі, не втратити колонії. За вдалого розвитку подій вона охо¬че відібрала б у Туреччини Месопотамію й частину Ара¬війського півострова.
Франція сподівалася повернути собі Ельзас та Ло¬тарингію, втрачені ще в ході франко-пруської війни, за-хопити лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн.
Царська Росія ставила на меті збереження свого впливу на Балканському півострові, оволодіння чорно-морськими протоками Босфор та Дарданелли.
Японія, оголосивши війну Німеччині 23 серпня 1914р., мала намір захопити території в Китаї та остро¬ви у Тихому океані.
9 "Геополітичні наслідки першої світової війни"
Геополітичні наслідки І Світової війни:
1. Розчленування Німеччини.
 а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під¬писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;
 б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу¬тися плебісцит місцевого населення;
 в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо¬шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;
 г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;
 д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;
 е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;
 є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі¬ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);
 ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;
 з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе¬рейшла до Литви.
В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).
2. Союзники Німеччини втратили:
Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Болгарія. Частина те¬риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.
Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува¬ла репарації переможцям.
Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.
3. Розподіл колоній шляхом уста¬новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі¬га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».
Згідно з Версальським договором Німеччина віддава¬ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе¬ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.
Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по¬зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.
10 "Причини першої світової війни"
Перша світова війна стала результатом протиборства двох військових блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австо-Угорщина, Італія) й держав Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося. Балканський півострів став зоною особливої напруже¬ності. Австро-Угорщина (за підтримки Німеччини) вирі¬шила, завдавши одного удару по Сербії, остаточно укріпитися на Балканах. Приводом для оголошення війни стало вбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійсь¬кого ерцгерцога Франца Фердінанда. Виникла нагода роз¬громити Сербію. 23 липня Австро-Угорщина заявила Сербії запевне нездійсненний та принизливий ультиматум.
Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеч-чина не бажали мирного врегулювання конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914 р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію. Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. Німецькі війська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі війська виступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпня оголосила війну Німеччині. До збройного конфлікту, що його було розпочато євро-пейськими державами, поступово було втягнуто 38 дер¬жав, населення яких становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала світовою.