| Главная » Файлы » Для учня/студента » Медицина, терапія, фізіологія | [ Добавить материал ] |
РЕФЕРАТ на тему: “Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт. Бурсит. Гнійний артрит.”
| [ · Скачать удаленно () ] | 05.08.2009, 21:14 |
| Викликається стафілококами, стрептококами, пнев¬мококами і гоно-коками, рідше — синьогнійною, кишко¬вою і черевнотифозною паличками. У зв'язку з широким застосуванням антибіотиків пи¬тома вага стрептокока і пневмокока в розвитку гнійної інфекції знизилася; на перше місце вийшла стафілококо¬ва інфекція. Численні дослі-дження і клінічні спостере¬ження свідчать про зрослу стійкість мікроорганізмів, особливо стафілококів, до антибіотиків, що утруднює профілактику і лікування гнійних захворювань. Мікроорганізми проникають в організм через «вхідні ворота» — при порушенні шкіри і слизових оболонок або ендогенним шляхом — по лімфатичних і кровоносних су¬динах. У травмованих тканинах створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів внаслідок некробіотичних змін і порушення окисних процесів. Гостра гнійна інфекція супроводиться місцевою і за¬гальною реакцією організму. Організм реагує як цілісна система. В захисній реак¬ції беруть участь насамперед центральна нервова та ендокринна системи й органи кровотворення. У захисній реакції організму велике значення має під¬вищення числа лейкоцитів — місцеве в ділянці заглиблення мікробів і в крові хворих. Лейкоцити, як показали дослідження І.І. Мечникова, поїдають мікробів фагоци¬тоз) і тим самим запобігають поширенню інфекції в організмі, сприяють її відмежуванню. Місцева запальна реакція характеризується почерво¬нінням, на-бряком, болем, підвищенням температури тіла і порушенням функ-ції. В результаті місцевої запальної , реакції настає відмежування інфекції. Місцева лейкоци¬тарна інфільтрація тканин, потім грануляційна тканина і піогенна оболонка перешкоджають поши-ренню мікро¬бів у організмі. Загальна реакція організму виявляється у високій температурі, ознобі, головному болі, збільшенні кількос¬ті лейкоцитів у крові (лейкоцитоз), порушенні обмінних і окисних процесів. Ці симптоми пов'язані із заглиблен¬ням мікробів, інтоксикацією організму мікробними ток¬синами та продуктами розпаду тканин і поширенням мікробів. Залежно від реактивності організму запальна реакція може бути нормальною (нормергічною), підвищеною (гіперергічною) і зниженою (гіпоергічною). Центральна нервова система регулює складні обмінні трофічні процеси в організмі, в тому числі й функцію ендокринної системи, яка впливає на перебіг запального процесу. Викликаючи зміни функції нервової системи, наприклад, новокаїновими блокадами, можна вплинути на перебіг запального процесу. Гормони кори наднирко¬вих залоз зменшують (кортизон) або посилюють (дезоксикортикостерон) запальну реакцію. Принципи лікування гнійних захворювань включають проведення загальних і місцевих лікувальних заходів. Загальне лікування спрямоване на дезинтоксикацію .організму, підвищення його захисних сил та нормаліза¬цію функції внутрішніх органів і нерозривно пов'язаних з ними обмінних і окисних процесів. Місцеве лікування полягає у відмежуванні запаль¬ного процесу, зменшенні деструкції тканин і своєчасному розрізуванні гнійного вогнища для зменшення інтоксика¬ції і створення достатнього відтікання гнійного виді¬лення. Велике значення мають своєчасна іммобілізація, бо¬ротьба з болем і антибактеріальне лікування (антибіоти¬ки, сульфаніламідні препарати). Використання антибіо¬тиків повинне грунтуватися на чутливості до них збуд¬ників гнійної інфекції. Бурсит (Bursitis) — запалення слизової сумки. За¬хворювання виникає в результаті механічної травми (травматичний бурсит) або викликається різними мік¬роорганізмами (стафілококами, стрептококами та ін.). Травматичний бурсит здебільшого виникає у ділянці препателярної і ліктьової слизових сумок, наприклад у шах¬тарів наслідок постійного професійного травмування. У ділянці плечового суглоба часто спостерігаються піддельтовидний і акроміальний бурсит. Захворювання характеризується м'яким еластичним утворенням округлої форми, розміщеним над кістковими виступами в ділянці суглобів. Шкіра при серозному бур¬ситі не змінена, болісність незначна. При гнійному бур¬ситі визначаються симптоми гнійного запалення — різка болісність, набряклість та гіперемія шкіри і порушення функції. Захворювання супроводиться підвищенням тем¬ператури, лейкоцитозом та іншими симптомами гнійної інтоксикації. При хронічному бурситі відбувається фіброзне стов¬щення стінки слизової сумки, утворення вільних сольо¬вих відкладів («рисових тіл»). Хронічний бурсит нази¬вають гігромою. Лікування. Для лікування гострого серозного бурситу застосовують зогрівальні компреси, УВЧ. При тривалому перебігу роблять пункції для видалення випоту і введення антибіотиків. Після пункції накладають давлячі пов'язки. При хронічному бурситі рекомендують¬ся фізіотерапевтичні методи лікування (грязелікування, парафін та ін.). Якщо консервативна терапія неефектив¬на, вдаються до операції — видалення запаленої слизевої сумки. При гнійному бурситі показані розріз і дре¬нування запаленої слизової сумки, призначення антибіо¬тиків. Профілактика бурситу полягає в запобіганні профе¬сійному травматизму і своєчасному лікуванні Інфекцій¬них захворювань. Гнійний артрит (Arthritic purulenta) — гостре гнійне запалення суглобів — виникає у зв'язку з інфікуванням під час травми (поранення, перелом), лімфогенним і ге¬матогенним шляхом з різних гнійно-запальних вогнищ. Особливо часто гнійний артрит розвивається при сепсисі і пораненнях суглобів. Захворювання викликається стрептококом, стафілококом, пневмококом та іншими мікроорганізмами. Гнійний артрит характеризується різким болем у суг¬лобі, зага-льною слабістю, підвищенням температури ті¬ла. Активні та пасивні рухи суглобів неможливі внаслі¬док різкої болісності. Суглоб збільшується в об'ємі, від¬мічається почервоніння і набряклість шкіри, контури суг¬лоба згладжені. При пальпації визначається підвищення температури в ділянці суглоба, різка болісність і наяв¬ність випоту. Гнійний артрит може розвинутися як ускладнення серозного запалення суглоба. Розрізняють емпієму суглоба, коли гнійний процес обмежується синовіальною оболонкою. Тяжке ураження всіх елементів суглоба називають панартритом. При про¬риві гною в тканини, що оточують суглоб, виникають гнійні запливи, розвивається параартикулярна флегмона. Лікування гнійного артриту хірургічне. В ранній стадії захворю-вання застосовують пункції для видалення гнійного ексудату і вве-дення антибіотиків. Якщо це не дає ефекту, роблять артротомію — розріз суглоба і дренування. Через дренажі систематично промивають суглоб розчинами антисептичних речовин (фурацилін та ін.) або антибіотиків. Суглоб іммобілізують гіпсовим лонгетом у функціонально вигідному положенні. Призна¬чають лі-кування антибіотиками, вітаміни, повноцінне харчування. Після вилікування гнійного артриту може розвинути¬ся нерухо-мість суглоба (анкілоз) або обмеження рухів (контрактура). Для лікування контракту? показані ме¬ханотерапія, грязе- або парафінолікування та інші методи. При анкілозі відновлення рухомості суглоба можна досягти з допомогою операції (артропластика). Остеомієліт (Osteomyelitis) —гнійне запалення кіст¬ки. Розрізняють остеомієліт гострий і хронічний. Гострий триває 2—3 тижні, хронічний — місяці і роки. Виділяють гематогенні, травматичні остеомієліти. При гематогенному остеомієліті мікроорганізми про¬никають у кістковий мозок з якого-небудь гнійного вог¬нища гематогенним шляхом. Остеомієліт, що виник в ре¬зультаті проникнення мікроорганізмів із зовнішнього се¬редовища при травмі, називають травматичним. Зокре¬ма, остеомієліт, який розвивається після вогнестрільних поранень кісток, має назву вогнестрільного остеомієліту. Збудником остеомієліту здебільшого є стафілокок, рідше стрептокок або їх асоціація з іншими мікроорганіз¬мами. Мікроорганізми заносяться в кістку течією крові з якого-небудь гнійного вогнища (ангіни, фурункула, флег¬мони та ін.). Факторами, що сприяють розвиткові остео¬мієліту, є травма кістки, простуда, виснаження, перевто¬ма, авітаміноз і т. д. Гострий гематогенний остеомієліт настає в результаті спазму судин, який виникає у відпо¬відь на надмірні подразнення, що вихо-дять із зовніш¬нього середовища (охолодження, травма та ін.). Велике значення має попередня сенсибілізація організму. При гострому остеомієліті в кістковому мозку роз¬виваються гіперемія і набряк, потім флегмона і некроз кісткового мозку. Запальний процес поширюється, захоп¬люючи нові ділянки кістко-вого мозку. По гаверсових ка¬налах запальний процес поширюється на кортикальний шар кістки і окістя. У процес звичайно втягуються метафіз і частина діафізу кістки. В суглобі спостерігається реактивне запалення у вигляді серозного випоту. Корти¬кальний шар розпушується, окістя відшаровується від кі¬стки. Внаслідок тромбозу судин настає різке порушен¬ня живлення кістки з наступним некрозом. Утворюються різної величини ділянки некрозу — секвестри. Іноді мерт¬віє вся ділянка кістки між двома епіфізами (тотальний секвестр). Гній поступово пробивається назовні, після чого утворюється фістула, і запальні явища стихають. Навколо некротичних ділянок кістки утворюється секвестральна капсула, або коробка. Хронічний остеомієліт характеризується деформацією ураженої кістки внаслідок нерівномірного кісткотворення, виникненням секвестрів, часто наявністю порожнин і склерозуванням кістки. Фістули на шкірі зберігаються доти, доки в ураженій кістці є ділянки некрозу (секвест¬ри) і гнійні порожнини. Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних захворювань. Захворюють найчас¬тіше діти і підлітки. Спочатку відмічається загальна сла¬бість, нездужання, озноб. Тем-пература тіла підвищуєть¬ся до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, блювання. Пульс частий. Язик сухий, обкладений. При дослідженні крові виявляється високий лейкоци-тоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво. Початок захворювання настільки нагадує цілий ряд гострих інфекцій, що це дало підставу деяким авторам образно називати дане захворювання «кістковим ти¬фом». Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Че¬рез кілька днів він посилюється, спостерігається набряк¬лість і гіперемія шкіри над ураженою кісткою. При рент¬генологічному дослідженні в гострій стадії процесу ви¬явити зміни у кістці спочатку не вдається. Лише на 10 — 12-й день захворювання з'являються лінійні нашаруван¬ня паралельно кірковому шару кістки (періостит). При хронічному остеомієліті відмічається ущільнення в ділянці ураженої кістки, фістули з гнійним виділен¬ням. Фістули періодично закриваються, але через деякий час знову виникає сильний біль, з'являються набряк і почервоніння шкіри, підвищується температура. Невдовзі фістула прориває, виділяється гній, і запальний процес знову затихає. При хронічному остеомієліті нерідко ви¬никає амілоїдне переродження нирок і печінки. При рентгенівському дослідженні визначають секве¬стри, порожнини і склероз кістки. Секвестри відрізняють¬ся від живої кістки різкішою тінню (меншою прозоріс¬тю) і оточені світлим обід-ком—вінчиком з грануляцій¬ної тканини. Застосовується контрастне дослідження з допомогою введення через фістулу різних контрастних речовин (фістулографія). Лікування. При гострому остеомієліті вирішаль¬не значення має своєчасне призначення антибіотиків (бензилпеніцилін, стрептоміцин та ін.) місцеве і внутрішньом'язово. Якщо захворювання має тяжкий перебіг, вдаються до операції, яка полягає в розрізі м'яких тка¬нин над ураженою ділянкою кістки з наступним розсі¬ченням окістя і трепанацією кістки. Своєчасне застосування антибіотиків значно поліпшує результати лікування гострого остеомієліту. Антибіотики розчиняють у 0,25 % розчині новокаїну і краплинним способом вводять у порожнину абсцесу під окістям шля¬хом пункції після попереднього відсмоктування гною. Кінцівку обов'язково іммобілізують. Використовують також переливання малих доз кро¬ві, вітаміно-терапію, введення розчинів глюкози та ін. Тепер найкращим способом лікування хронічного остеомієліту слід вважати оперативний. Рецидиви вини¬кають лише в тих випад-ках, коли операцію зроблено не досить радикально. Основним принципом оперативного лікування остео¬мієліту має бути видалення некротичних тканин, голов¬ним чином кісткових секвестрів, і ліквідація порожнин. Видаляються секвестри і просочені гноєм грануляції, ді¬лянки кістки, що виступають. У процесі передопераційної підготовки застосовують антибіотики, які сприяють ліквідації гострого процесу, відмежуванню остеомієлітичного вогнища. Антибіотики можна використовувати як для внутрішньом'язових ін'єк¬цій, так і місцеве через фістульні ходи внутрішньокістково і внутрішньоартеріально. Велике значення мають загальнозміцнювальне лікування, раціональне харчуван¬ня і призначення вітамінів. У післяопераційному періоді рекомендується фізіоте¬рапія, зок-рема грязелікування. При цьому зміцнюється рубець, стимулюється утворення нової кістки на місці кісткового дефекту. Етіологія, патогенез і патологічна анатомія вогне¬стрільного остеомієліту значно відрізняються від остео¬мієліту гематогенного. Збудником вогнестрільного остео¬мієліту можуть бути різні мікроорганізми, в тому числі й анаеробні, які потрапили у рану в момент поранення. При вогнестрільному остеомієліті завжди має місце більш або менш значне руйнування м'яких тканин. Секвестри утворюються внаслідок порушення живлення і безпосе-реднього руйнування судин під час поранення. Секвест¬руються осколки кісток, що втратили живлення, і кінці відламків («кінцеві остеомієліти»). Процеси регенерації при вогнестрільному остеомієліті менш виражені внаслі¬док руйнування м'яких тканин. При вогнестрільному остеомієліті спочатку, коли ще не минули гострі явища, здійснюється оперативне втру¬чання за типом вторинної хірургічної обробки вогне¬стрільного перелому. Коли ж процес перейшов у хроніч¬ну стадію, лікування не відрізняється від лікувальних заходів при хронічному гематогенному остеомієліті. | |
| Просмотров: 410 | Загрузок: 108 | | |