Якби мене спитали, чи є в Україні гурт, який може претендувати на статус культового, я відразу б назвав батьків української готики КОМУ ВНИЗ. А найкультовішою постаттю на українській, як готичній, так і взагалі музичній сцені, я назвав би Андрія Середу.
Гурт КОМУ ВНИЗ і Андрій Середа є культовими, бо витримали перевірку часом, важкі часи нерозуміння, славу, гоніння. Гурт пройшов через все це і залишився собою. КОМУ ВНИЗ підіймають Тебе з колін лютою силою козацтва, м'якою струною бандури, голосом, що дасть наснагу в час, коли вже нема кого слухати, не видно куди йти, а суспільство стрімко падає в брудну прірву комерції і попсовості, продажності та чорної неправди, текстами, що проймають Тебе до самих темних, далеких закутків твоєї, ще не запроданої і не спаленої у вогні сьогодення, душі.
Нині дивний час, коли люди не можуть навіть обрати музику, яка їм подобається, бо вибір диктує попсове телебачення і радіо. Люди ковтають вже “пожований продукт”, який дають їм мас-медіа, бо не треба думати – бери доки дають. В цей дивний та зрадливий час, коли комерційні шоу збирають тисячі людей на стадіонах, а розцяцьковано-голубі чи то виконавці, чи то клоуни безкольорово-радісними та награно-сумними голосами випрошують руки у натовпу і крадуть ще юні, але вже отруєні телевізійно-рекламною культурою душі, є місце КОМУ ВНИЗ. І тут відбувається Дійство.
Зал маленький – але заповнений вщент. Тут усі свої. Тут стоять люди з високо піднятими головами, і, затамовуючи серце, слухають потужно-похмурий вокал Андрія Середи, який б'є своїми українськими, іронійно-філософськими текстами і справжньою козацькою силою. КОМУ ВНИЗ, як завжди, виступають лише для своїх шанувальників. Пафос пластикової публіки не для готів. Постаті в чорних плащах і козацьких чоботях своєю музикою єднаються з тим, хто їх слухає. Готика - не для стадіонів. Готи - не заради рук і аплодисментів.

ІСТОРІЯ. Готи

Починалось все — так і кортить сказати «далекого» — 1988 року. В одному з театрів працював мало кому відомий молодий актор Андрій Середа. Зі здобутків музичних за спиною він мав лише звичайну музичну школу з класу фортепіано. Проте, як з'ясувалося згодом, більшого і не треба. Андрій писав достатньо похмурі вірші та ексцентричну музику, інколи пісні на тексти інших авторів, але про глобальне оприлюднення своїх творів серйозно ніколи не думав.
У тому ж театрі працював на почесній посаді освітлювача "музика для душі" Владислав Макаров. Ці двоє театралів, долучивши до своєї справи ще трьох митців, створили команду, котра вже через рік гримнула на всю Україну своїм, без перебільшення, легендарним «Суботовим».

На першу «Червону руту» до Чернівців хлопці потрапили випадково. Надто пізно заявивши про себе, вони просто не встигли подати фонограми на конкурсне прослуховування. І хто знає, коли б лису голову і пронизливі очі Середи побачив загал, якби не трапились ті записи на світлі очі та вуха Тараса Петриненка, котрий, прослухавши витвори «комувнистів» (тоді ще здебільшого російськомовні), наполіг на тому, щоб готична капела взяла участь у фестивалі.
Проте виникла невеличка проблема: пісні, що виконувались у Чернівцях, мали звучати лише українською. Оскільки таких у репертуарі КОМУ ВНИЗ була аж одна, то відвідини «Червоної Рути» опинилися під загрозою. І лише тоді Андрій Середа згадав про свій давній витвір 1983 року, що написав до дня народження батька – “Суботів”. Що було далі, всім відомо: гурт КОМУ ВНИЗ здобув 2-ге місце у жанрі рок-музики й міцно заплутався в тенетах, котрі сучасні невиправні фантазери називають шоу-бізнесом.

Видавши перший альбом «Падая вверх», у якому, як це не іронічно, не було жодної україномовної пісні, хлопці разом з рештою лауреатів «Червоної Рути» помандрували на гастролі до Канади вже з оновленим україномовним репертуаром. Потім була альтернативна Польща та багато українських міст.
Відпочивши після роз'їздів, КОМУ ВНИЗ почали створювати наступний альбом, проте не вистачало часу власне на музику: не можна займатися творчістю паралельно з будь-чим іншим і розраховувати на успіх. Найсміливішим виявився Владислав Макаров, який першим кинув заклик полишити всім основну роботу, аби вже нічого не заважало хлопцям займатися своїми прямими обов'язками, тобто музикою. Так і зробили – кинулися у прірву невідомості.

Вибратись з неї хлопці змогли тільки 1996 року, коли й з'явився нарешті довгоочікуваний і переломний «IN KASTUS». Вже чітко пробивається похмура готична стилістика, фольк стає індустріальнішим, Андрій вже культово балансує на межі містики й філософії у кожній пісні. Гітари страждають, начебто хочуть вилити все те, що так хотіли стільки років. І ця незрівнянна сила, темна за формою але світла за змістом, старослов'янська енергетика наших пращурів, ллється з кожного слова і кожного гітарного рифа.
Тож, потихеньку КОМУ ВНИЗ видибали таки з фінансового провалля і з новою наснагою поринули у привабливу прірву творення. Проминув лише якийсь рік, і на парканах столиці з'явились афіші з дещо нетрадиційними і у чомусь містичними обличчями, у яких поціновувачі рок-музики ( на той час про готику та готичний рок ніхто навіть і не знав) з подивом та деяким острахом вгадували знайомі риси. Чому з острахом? Та тому, що Андрій Середа з колегами були зображені у вигляді посмертних масок. Проте після детальнішого вивчення афіш люди полегшено зітхали і мерщій бігли до „Палацу Культури Київського Політехнічного Інституту”, адже саме там мав відбутися перший сольний концерт «темного легіону», як полюбляли називати хлопців деякі ЗМІ. І він відбувся 13 вересня 1997 року. Хоча називався концерт «IN KASTUS», з однойменного альбому прозвучало лише декілька пісень. Весь інший матеріал КОМУ ВНИЗ створили за неповний минулий рік.
Після цієї епохальної події готи з КОМУ ВНИЗ знову на деякий час відійшли у тінь. Як я дізнався від КОМУ ВНИЗівців, то був дещо складний період їх життя, бо перший раз вони "попрацювали" з продюсером. Результат не заставив себе довго чекати - всілякі негаразди і незрозумілість загальної ситуації з правами і всім іншим затягнули групу в провалля побутових проблем і рішень. "Чорні козаки" ввійшли в середину "комерційних" 90-тих...Середа дедалі частіше почав нагадувати про себе у дещо незвичній ролі — начитуванні рекламних роликів на телебаченні та радіо. Без сумніву, кожен з вас по декілька разів на день чує його голос, навіть не здогадуючись, що саме ця потужна горлянка пророкувала свого часу «Ельдорадо» та «Виє мама». А навесні 1999 року Андрій дебютував як ведучий прямого ефіру на ТРК «ЕРА». Дебют виявився настільки вдалим, що Василь Климчук (генеральний продюсер телекомпанії ) оголосив табу на все, що стосується КОМУ ВНИЗ. Іронія нашого суспільства в тому, що воно не має іронії...(V.F.)

Поки лисий цинік у чорному плащі епатував суспільство, продюсер та бас-гітарист команди Сергій Степаненко вишукував кошти на новий витвір «комувнистів», а саме, на альбом, що нарешті вийшов відразу на трьох носіях (аудіо, CD, відео). Власне, це мав бути той таки концерт 1997-го року. Назва йому «IN KASTUS IN VIVO», себто «IN KASTUS наживо». Відеоверсію було створено за сприяння телепрограми «Решето» (ТЕТ) та її легендарного автора Володимира Бакуна. Туди вже входить повноцінний готичний хіт "Нава".
Першого грудня 1999 року КОМУ ВНИЗ відвідали львівський клуб «Лялька», куди їх запросили давні друзі «Мертвий Півень». “Мертвий Півень” - гурт який створив достатньо готичний витвір "Поцілунок", що можна приблизно порівняти з the Cure за стилістикою, але надалі пішов шляхом достатньо нецікавих, як на мене, експериментів. Тоді ж було попередньо домовлено про сольний концерт у тому ж таки залі.
19 січня 2000 року музиканти відіграли повноцінний «сольник» у столичному клубі «О'Брайенс».
21 січня 2000 року четверо учасників команди (Андрій Середа, Сергій Степаненко, Євген Разін та Владислав Малюгін) виїхали джипом з Києва до Львова. Владислав Макаров та звукорежисер Сергій Кузьмин завдяки щасливому фатуму поїхали поїздом. На 110 кілометрі, неподалік від Житомира, машина з музикантами перестала слухатись керма і опинилась в кюветі тричі перед цим перевернувшись. Серйозних травм ніхто з музикантів не отримав, проте машина ремонту не підлягала. "Чорні козаки" знов були захищені тією долею, що береже Україну.
Усього десять днів знадобилося КОМУ ВНИЗ для того, аби прийти до тями, і вже 31 січня всі, хто завітав до театру імені Івана Франка, мали змогу побачити й почути гурт, що брав участь у театралізованій виставі, присвяченій пам'яті трьохсот студентів, загиблих під Крутами. Всі, хто там з'явився, готи чи просто глядачі, отримали те, для чого можна було їхати з того світу та з Канади - концерт справжніх козаків на українській сцені.

«Ми з'являємось на публіці, можливо, не так часто, як дехто інший, і, певною мірою, робимо це свідомо», - говорить Андрій Середа. «Пропагувати свою творчість шляхом фальшивих агітаційних турів ми не збираємось. І, якщо в цій країні здобути «популярність» можна лише таким шляхом, то це проблема не КОМУ ВНИЗ, а країни. Ми прекрасно себе почуваємо і без такого псевдовизнання. Ті, хто нас розуміє, знають де нас зустріти. Жоден з учасників групи ніколи не потерпав від того що ми будь-коли вчинили. Ми відповідаємо за кожне своє слово або рішення».
Традицію виступів на концертах, присвячених відзначенню видатних дат української історії, КОМУ ВНИЗ продовжує і до сьогодні – це і виступ на Святі Героїв у Львові 2000 році, і концерт на честь 60-ї річниці Акту відновлення Української Держави в 2001 році, тощо.

З 1999 року КОМУ ВНИЗ вперше достатньо широко починають визначатися пресою і суспільством "готами". Музика все частіше отримує визначення - "українська язичницька готика" , "урбаністична готика" і т.д. Тоді ж створюється Український Готичний Портал (www.gothic.com.ua) - об'єднання молоді, яке має своєю метою підтримати українську готику і створити коло захисту проти навали комерційної “культури” і “музики”.
Створюється офіційна сторінка КОМУ ВНИЗ - www.komuvnyz.gothic.com.ua. Через деякий час Портал проводить першу українську готичну вечірку-міні-фестіваль "Діти Ночі". КОМУ ВНИЗ виступили хедлайнерами СВОГО ФЕСТИВАЛЯ. Також виступали ДНК (язичницька готика), ДАЛЕКО (романтична альтернатива з елементами фолка), BLAZE (cyber/ death industrial).

10 лютого 2003 року одна з легенд українського готичного року гурт КОМУ ВНИЗ відсвяткував свою п'ятнадцяту річницю. Для непевної в соціокультурному сенсі рок-тусовки це доволі значний термін існування. А якщо пригадати, що за всі ці роки склад групи лишився абсолютно незмінний, така зворушлива усталеність мистецьких та світоглядних поглядів у межах однієї творчої спільноти здається взагалі неймовірною. Ще один феноменальний дар гурту — це здатність плідно мовчати. Незабаром має з'явитися лише п'ятий альбом гурту — аналоги такого унікального в своїй неквапності поступу для загалом успішного колективу назвати важкувато. Крім того, «тихо їдуть» лише ті, хто усвідомлює свою унезалежненість від змагань постійних аутсайдерів. Адже конкурентів у КОМУ ВНИЗ немає. Нема і сцени як такої. Неприємна правда , але яка є – чорна.
Віталій "Stranger" Федун
СПОГАДИ. Музиканти про свою участь у фестивалях
Важко підрахувати, скільки фестивалів, концертів, вечірок радісними гуканнями зустрічали КОМУ ВНИЗ. Важко пригадати усі пригоди, що трапились за цей час із гуртом. Прагнучи мати якомога більшу практику виступів на сцені, гурт приймав участь у великій кількості заходів, що мали до музики вельми умовне відношення. Важко уявити, як усе це починалось. Але спробуймо разом із членами гурту поринути у минуле.
Червоноград 1990
Майже усі спогади викликають посмішку приємності. За весь час був лише один випадок, коли на гурт була негативна реакція. Ми мали виступати у Червонограді у здоровенному залі, апаратуру для якого самотужки збирали по Львові 3 дні. Врешті на барабани у нас був 1 мікрофон (їх має бути мінімум 6) і дуже слабенької потужності колонки. До цього я ще й застудив горло, вештаючись по Львову. Вирішили, що співатимуть Владислав Малюгін та Євген Разін (ударник). Це був перший і останній раз, коли я спостерігав гурт КОМУ ВНИЗ зі сторони. Після другої чи третьої пісні я виліз на сцену й прохрипів, що концерт закінчено. Розлючена публіка почала вимагати гроші за квитки і організатор моментально зник. Усе невдоволення виливалось на нас. Але тут на сцену виліз хлопець, що приїхав із нами, й почав розповідати про гурт. Врешті, коли ми йшли до автобусу, у нас просили автографи. Можливо, сам Бог велів не виступати, щоб зайвого разу не паплюжити Західну Україну російськомовними піснями
Українська молодь – Христові
Організатором акції була греко-католицька церква. Всі гурти, що приймали участь в акції отримали свої місії. Нас відіслали на Закарпаття. Це було село, таке саме, як у фільмах Миколайчука: незвичні хатки (така собі споконвічна українська ґотика) серед карпатської природи трохи збивали місіонерів з пантелику. До того ж день нашого приїзду співпав із днем вшанування мертвих (гробки). Голова клубу одразу попередив: зал буде порожнім. Так і сталося, щоправда, потім підтягнулась дітлашня зі фольклорного ансамблю. Так і провели вечір, розважаючи одне одного.
Замкова гора
Свого часу ми частіше виступали у Житомирі, ніж у Києві. Там є такі старовинні місцини, руїни замків, що випромінюють класну енергетику.
Облаштування сцени було своєрідним. На горі виступали музиканти, а під горою сиділи глядачі. Мені дуже сподобалось.
Реєстрація СНПУ
Приємні враження від Львову. Хоча до сердець львів'ян ми достукались не відразу, принаймні на початках нашого знайомства вони не показували цього . Коли ми сиділи у готельному номері, приходили люди із пакунками харчів, мовляв, це від мами, і йшли собі. Пізніше відносини налагодились. Наконцерті, присвяченому реєстрації СНПУ, коли зал був ущерть набитий людьми. Цікаво, що вранці перед виступом Микола Величкович, організатор заходу, сказав, що жодного квитка не продано. На той час у Львові було багато аферистів, які брали гроші за квитки на неіснуючий концерт. Тоді ми провели агітацію по учбових закладах і до обіду продалось більше половини квитків. Увечері декілька вікон спорткомплексу були вичавлені – настільки великий ажіотаж.
Срібна підкова 2000
На фестиваль мене було запрошено членом жюрі, тож я приїхав раніше за інших. Концентрація класної музики і класних людей була настільки великою, що я за три доби спав лише одну ніч. Хоча задля цього довелось приборкати бабку вахтерку, що хотіла запровадити комендантський режим серед музикантів. Двері вона зачиняла о22-й, тож люди мали залазити через вікна. Це мене настільки дістало, що я виламав двері, за якими ховалася перелякана бабка і популярно пояснив їй суть проблеми. Приїжджала навіть міліція, але вона здалась разом із вахтеркою.
За три дні до нашого виступу ( ми були запрошені у якості гостей) стояли здоровенні черги до організаторського штабу по запрошення. Але вже тоді не було навіть стоячих місць.
На концерті мені можна було мовчати – зал сам співав. Хоча виконуваних речей у записі не було, загал міг почути їх лише на Рок Екзистенції.
Запам'ятався тоді один показовий момент. За кілька годин до виступу ми проводили репетицію. Треба було, щоб у зал не пускали публіку – це заважає роботі. Я сказав про це хлопцеві з „Патріота України" (вони забезпечували охорону концерту), який бездоганно виконав прохання. Згадав про своє побажання вже коли він у мене запитав дозволу пускати людей. Приємно, коли люди виконують свої обов'язки на 100%.
Топ-Гарт'91
Наші перші кліпи (1990 рік) знімались молодіжною передачею „Гарт". За опитуваннями, що проводив „Гарт", КОМУ ВНИЗ визнали гуртом, що має найбільший авторитет серед глядачів. Таким чином ми вибороли поїздку по Середземному морю (Туреччина, Греція, Кіпр, Сирія, Єгипет). Ми мали виступати кілька разів на кораблі, яким подорожували. Публіка була доволі специфічна: челноки, донецькі шахтарі та ідейні совки. Після першого ж виступу нас уся ця братія (крім вічноп'яних шахтарів, що взагалі нас не слухали) обізвала нас падлюками і фашистами. Виступати вдруге не довелось.
Цікаво виглядала Сирія під час наших відвідин. Блукаємо містом, а назустріч раз у раз машини, обвішані синьо-жовтими прапорами, з яких висовуються шахтарі і вітають нас, несамовито гукаючи „Кому Вниз!"Вздовж вулиць сидять здивовані діди, покурюючи люльки.
Червона Рута у Канаді 1990
Із Червоною Рутою ми прожили найщасливіші роки. І перший виїзд за кордон був разом із нею. Ми приїхали до країни, що у 100 разів переважала нас у технологічному розвиткові.
Виступали ми у здоровенному концертному комплексі в Оселі Київ (це здоровенний шмат землі, до якого уряд Канади не має жодного відношення). У цій заокеановій Україні є навіть цвинтарі Січових Стрільців та вояків УПА.
На концерти ходили навіть старенькі бабці, хоча скоріше задля спілкування. Вони зовсім не знали, що робиться на совдепівській Україні. Тому нас часто запрошували у гості. Близько місяця ми мандрували з одного осередку українства до іншого. Склалося враження, що у Торонто живуть самі українці і коли на вулиці чулася англійська мова, перша думка „О, до нас турист приїхав!"
Коли ми від'їжджали, здавалося, що ми скоро побачимось з усіма цими людьми. Але такого не відбулось. Річ у тім, що організаторами Червоної Рути були комсомольці, над якими стояли класні українці. Після розвалу совдепії, кожен залишився на своєму хуторі – українство не навчилось організовувати, бо комсомольців послали на хєр, відштовхнувши від української справи здібних людей.
Castle Party 2001
У Волхові (суто фестивальне містечко), де відбувався Castle Party, було 2 сцени. Перша – у школі із жахливою акустикою, для невідомих гуртів. Туди я жодного разу не зміг зайти – такий гуркіт стояв. У замку ж виступали найочікуваніші команди. КОМУ ВНИЗ занесли до „шкільних" гуртів. Але Віталік Федун домігся, щоб ми виступали у замку в останній день фестивалю.
Це була 12 година дня. Звичайно людей зібралось небагато – вони підтягуються під вечір. Зате була відчутна підтримка українців, що приїхали з нами. Нам пощастило навіть у тому, що ми грали першими. Увечері почалась злива і кожен розряд грому призводив до вимкнення світла. „Замкові" команди передислокували до школи, а окраса фестивалю гурт „Das Ich" так і не виступив.
Вразило ставлення польських організаторів, що допомагали в усьому. Коли виявилось, що Женя Разін забув палички (всеодно, що гітару забути) він почав шукати дерево, з якого можна їх вирізати. Але ми звернулись до організаторів, виявилось, що ніякої проблеми немає.
Єдиний неприємний момент був пов'язаний із відсутністю фотоплівки у Волхові. У нас були порожні фотоапарати. Я аж вкляк, коли зрозумів, що не зможу зафіксувати унікальні історичні місця, усілякі цікавинки. Проминали село із двоповерхових будиночків, над якими височів костел, що шпичаками діставав аж до неба. Подумалось: музикант – трагічна професія.
Wave Gothic Traffen 2002
На вулицях Ляйпцігу було повно музик, що грали абсолютно не подібну музику. Нас оточували чудернацько вдягнені люди. У такому собі приємному бардаці було створено відчуття повної свободи.
Спілкування із німцями відбувалось у такому ж вільному дусі, коли, не знаючи мови, ми досягали повного розуміння. Якось до нас прибіг музикант із пляшкою вина (під час виступу він має стікати кров'ю), яку не міг відкрити. Сергій Степаненко взяв пляшку, спробувавши відкрити її ножем, розкришив пробку. Німець попросив барабані палички і, проштовхнувши кришку всередину, побіг на сцену. Усе це відбувалось без жодного слова. Дуже вільні відчуття від того, що не відчуваєш мовного бар'єру.
ПОСЛУЖНИЙ СПИСОК. Фестивалі і події за участю КОМУ ВНИЗ

"Wavе-Gоtіk-Trеffеn - 2004" (Німеччина)
"Рок - альтернатива - 2003" (Львів)
"Wavе-Gоtіk-Trеffеn - 2002" (Німеччина)
"Cаstlе Раrtу" (Польща) – 2001
"Срібна підкова" (за підтримки СНПУ та "Патріота України") – 2000 (Львів)
"Діти Ночі" - міні-фестиваль, вечірка готичної музики (2000, 2005) - хедлайнери (Київ)
"Рок-Екзистенція '96, 97, 98, 99, 2000, 2001, 2003, 2005)
Перший київський рок-фестиваль (1998 ) - хедлайнери
Концерт на честь офіціозу СНПУ, 1995, Львів
"Рок проти наркотиків та алкоголю" - 94, 97
"Українська молодь Христові" - 91, 92, 93, 95
"Вернісаж '92. Нова українська хвиля" (1992)
"Топ-гарт" (1991)
"Музичний ярмарок", Гданськ (листопад 1990)
"І Міжнародний лицарський турнір", Київ (вересень 1990)
Екологічний фестиваль "Врятуємо Азовське море", Бердянськ (серпень 1990)
"Серпень '90", Нова Каховка
Гастролі лауреатів фестивалю "Червона рута'89" у Канаді (1990)
"Голосієве" - 1989 - гран-прі
Фестиваль "Замкова гора", Житомир (1989)
"Діти Чорнобиля", Славутич (грудень 1989)
Червона Рута, 1989 - Чернівці (ІІ місце серед рок-гуртів), 1991 - Запоріжжя, 1997 - Харків
"Рок-богема '89", Дніпродзержинськ (вересень 1989)
Гран-прі "Серпень-89" (Нова Каховка)
"Фонограф", Київ (липень 1989)
"Рок за мир", Київ (червень 1989)
“Голосієве-88”, Київ (листопад 1988)
Міжнародний фестиваль "Рок на марші миру", м. Київ (жовтень 1988)