1. Учасники провадження в справах про адмінстративне правопорушення.
2. Стадії провадження справ про адміністративне правопорушення.
3. Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку.
4. Характеристика протоколу про адміністративне правопорушення.

Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює різноманітні види адміністра¬тивного провадження, кожному з яких притаманні специфічні особливості залежно від характеру розг¬ляду конкретних справ та особливостей виникнення адміністративно-процесуальних відносин. Адже оче¬видно, що процедура накладання штрафу, порядок призову на дійсну військову службу, розгляд заяв і накладення дисциплінарного стягнення мають сут¬тєві відмінності. Тому й існує багато видів процесу¬альної діяльності та адміністративних проваджень.
Адміністративне провадження є особливим ви¬дом урегульованої правовими нормами процесуаль¬ної діяльності уповноважених суб'єктів із розгляду окремих груп адміністративних справ.
Адміністративний процес має у своїй структурі різноманітні види провадження, з-поміж яких необ¬хідно вирізнити основні, найдетальніше врегульова¬ні адміністративно-процесуальними нормами: про¬вадження з пропозицій, заяв і скарг громадян; провадження у справах про адміністративні право¬порушення; провадження із застосування дисциплі-нарних стягнень.
Крім того, адміністративний процес складається зі стадій, кожна з яких криє в собі сукупність послі¬довних процесуальних дій. Такий процес звичайно починається зі стадії порушення конкретної справи з подальшим скеруванням її відповідному повноваж¬ному органові для розгляду. На першому етапі вияв¬ляються підстави, встановлюється, яке відомство розглядатиме справу, а також здійснюється низка процесуальних дій: збір матеріалів, оформлення до¬кумента про порушення справи, виклик зацікавле¬них осіб, фіксація доказів тощо.
Найважливішими процедурами у провадженні з конкретної адміністративної справи є подання сто¬ронами їхніх пояснень, заперечень, вимог, дослі¬дження органом управління доказів, що на них посилаються сторони. Отже, можна вирізнити такі стадії провадження. Перша стадія — подання грома¬дянином заяви і прийняття її до розгляду відповід¬ним органом (посадовою особою), яка веде прова¬дження; друга — розгляд справи, тобто встановлен¬ня й дослідження фактичних обставин; третя — ухвалення рішення; виконання рішення; його оскар¬ження.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення найбільш повно врегульоване нор¬мами матеріального і процесуального адміністратив¬ного права. Правові підстави його застосування за¬кріплено в чинному Кодексі про адміністративні правопорушення. Саме провадження має такі проце¬дури: адміністративне розслідування за фактом вчи¬нення проступку; порушення справи про адміністра¬тивне переслідування; розгляд і винесення рішення із зазначеної справи; оскарження постанови в поряд¬ку нагляду; виконання постанови.
Адміністративне розслідування являє собою попе¬редню перевірку фактів щодо конкретного порушен¬ня норми Особливої частини Кодексу про адміністра¬тивні правопорушення, огляд місця події, затриман¬ня правопорушника, збір пояснень, установлення особи порушника через перевірку документів чи ад¬ресне бюро. Адміністративне розслідування проводять працівники міліції, члени дружини, представ¬ники державних спеціальних інспекцій, прокурори.
Порушення справи про адміністративне правопо¬рушення вчиняється за наслідками адміністративно¬го проступку. Зазначені дії закріплюються складан¬ням протоколу, що є єдиною підставою для розгляду адміністративної справи про будь-яке правопору¬шення. Інші документи не є підставою для притяг¬нення особи до адміністративної відповідальності, але на їх основі може бути складено протокол.
Отже, можемо зазначити, що протокол є підсум¬ком адміністративного розслідування і початком провадження в адміністративній справі. Тому вста¬новлено певні вимоги до змісту протоколу. Він, зок¬рема, має передбачати такі реквізити: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я та по батько¬ві особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час учинення і сутність адмініст¬ративного правопорушення; нормативний акт, що передбачає відповідальність за таке правопорушен¬ня; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо во¬ни є; пояснення порушника; інші відомості, необхід¬ні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, та особою, яка вчинила ад-міністративне правопорушення; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цими особами. Якщо правопорушник відмовляється від підписання протоколу, в ньому робиться про це за¬пис. Крім того, особа, яка скоїла адміністративне правопорушення, має право подати свої пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викла¬сти мотиви, що спонукали її до відмови підписувати протокол.
Повноваженнями щодо складання адміністратив¬них протоколів наділено посадових осіб чи представ¬ників громадських організацій (наприклад, праців¬ників міліції, членів народних дружин, представни¬ків державних спеціальних інспекцій, прокурорів), на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки зі здійснення контролю за дотриманням певних правил у відповідній галузі чи сфері народ¬ного господарства.
Особа, яка складає протокол, в обов'язковому по¬рядку роз'яснює порушникові його права та обов'яз¬ки, про що робиться відповідна зазначка у протоко¬лі. Протокол надсилається органові чи посадовій особі, уповноважених розглядати справу про адмі¬ністративне правопорушення.
Якщо протокол неможливо скласти на місці вчи¬нення правопорушення, а складення його є обов'яз¬ковим, працівник органу внутрішніх справ може до¬ставити порушника в міліцію. У разі порушення ок ремих правил (наприклад, користування засобами транспорту, правил пожежної безпеки, санітарно-протиепідемічних правил на транспорті) порушник може бути доставлений уповноваженою на те особою для складання протоколу в міліцію, якщо в нього відсутні документи, що засвідчують його особис¬тість.
Для належного забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення в не¬обхідних випадках здійснюються процесуальні за¬ходи, метою яких є припинення адміністративних правопорушень, установлення особи, складення про¬токолу про адміністративне правопорушення, забез¬печення своєчасного і правильного розгляду справ. До таких заходів належать: адміністративне затри¬мання особи; особистий огляд; огляд речей та вилу¬чення речей і документів.
Фактичною підставою для настання адмі¬ністративної відповідальності є скоєне правопору¬шення, що тягне за собою адміністративне стяг¬нення.
У законодавстві поняття "адміністративне право¬порушення" сформульовано в Кодексі про адмініст¬ративні правопорушення. Згідно з цим Кодексом ад¬міністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необе¬режна) дія чи бездіяльність, що посягає на держав¬ний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено ад¬міністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли пра-вопорушення за його характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відпо¬відальності.
Отже, адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).
Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Дія — активне невиконання законних ви¬мог, а також порушення встановленої нормами пра¬ва заборони (наприклад, порушення правил полю¬вання, користування без дозволу радіопередавачем тощо). Бездія — пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов'язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян та осіб без громадянства і оформлення для них документів).
Важливою ознакою адміністративного правопору¬шення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство конкретно не передбачає у своїх нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас адміністра¬тивні правопорушення посягають на конкретні від¬носини і завдають шкоди правопорядкові, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впли¬ву. Особливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопору¬шення є на ступінь нижчим, аніж скоєння злочину.
Адміністративне правопорушення завжди є про¬типравним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко за¬боронена відповідною нормою адміністративного за¬конодавства. Доцільно зазначити, що правові нор¬ми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями пра¬ва, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці — трудове право; агрохімічних норм — земельне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністра¬тивного правопорушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповідальність.
Наступною ознакою є вина, тобто психічне став¬лення особи до її поведінки та наслідків. Вина ви¬ступає у двох формах: у вигляді умисної та необе¬режної. Ступінь вини береться до уваги під час накладання стягнення, звільнення від адміністра¬тивної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним порушенням.
Важливою юридичною ознакою адміністративно¬го правопорушення є те, що за його скоєння настає тільки адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм загальнообов'язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено, то воно не визнається адміністративним правопорушенням.
Перелік літератури.
1. В.В.Копєйчиков. Правознавство . - К.:Юринком Інтер, 1999.
2. Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства: Зб.наук.прац.- Вип.2. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997.- 320с.