Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, з допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними спра¬вами.
Держава відрізняється від інших організацій за такими оз¬наками:
- у кожній країні із соціальне неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій — багато;
- тільки держава виступає офіційним представником усього суспільства; всі інші організації репрезентують лише його частину;
- тільки держава може вирішувати загальносуспільні спра¬ви, інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;
- держава має у своєму розпорядженні специфічний апарат, який наділений владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень, для виконання своїх завдань та функцій; тільки держава може встановлювати за-гальнообов'язкові для всього населення правила поведінки — юридичні норми;
- тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки: верховенство влади, повнота влади, самостій-ність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у певній країні, так і за її межами.
Суть держави проявляється у її функціях, які в основними напрямками (сторонами) діяльності держави. Функції поділяються на внутрішні (господарчо-організаторська, культурно-виховна, регулювання міри праці і споживан¬ня, охорона всіх форм власності, правопорядку, природи та навколишнього середовища, боротьба із злочинністю, захист прав і свобод громадян та ін.) і зовнішні (бороть¬ба за мир та мирне співіснування, співдружність з інши¬ми країнами, захист батьківщини, суверенітету та не¬залежності держави, участь держави в гуманітарних між-народних, культурних зв'язках та ін.).
Важливим інститутом конституційного права є систе¬ма державних органів. Іноді Її називають державним апа¬ратом, через який здійснюється державна влада, функції держави. До державних органів належать відповідні уста¬нови, організації (міністерства); одноособові представники держави (Президент); вищі та місцеві органи влади; ви¬конавчі органи; судові органи; органи прокуратури. Са¬мостійне місце у системі державних органів займають Збройні Сили, Національна Гвардія, органи Служби без-пеки, органи попереднього розслідування, виправні уста¬нови.
Спільним для всіх названих органів є те, що вони ма¬ють власні повноваження, обсяг і характер яких зале¬жить від цілей та завдань кожного із них і визначаються відповідними законодавчими актами.
Конкретні повноваження Верховної Ради, Президії Вер¬ховної Ради України, Голови Верховної Ради та інші важ¬ливі питання зафіксовані у главі 12 Конституції України і уточнені у розділі другому Конституційного договору. Ці повноваження класифікуються за певними ознаками:
— загального значення (розглядав та вирішує будь-які питання, що не входять до компетенції інших гілок влади, визначав основні напрямки внутрішньої та зовніш¬ньої політики України, затверджує важливі загально-державні програми);
— законодавчої діяльності (прийняття Конституції, кон¬ституційних та інших законів, постанов, накладання вето на укази Президента, регулювання відносин громадян¬ства, власності, оподаткування та ін.);
— щодо кадрових питань (призначення виборів, рефе¬рендумів, обрання Голови Верховної Ради та його заступ¬ників, призначення суддів обласної та вищої ланки, Кон¬ституційного та Арбітражного судів, призначення та звільнення Генерального прокурора України за подан¬ням Президента);
— з питань адміністративно-територіального устрою України (утворення, ліквідація областей, районів, за¬твердження кордонів тощо);
— контрольного характеру (за дотриманням Конституції України та інших законів; у сфері захисту прав люди¬ни; за наданням Україною позик, економічної допомоги іноземним державам;
— стосовно міжнародних відносин (розгляд доповіді Президента України про зовнішню політику України, ратифікація та денонсування міжнародних договорів тощо);
— стосовно виняткових випадків (запровадження надзви¬чайного ,стану, затвердження рішення про оголошення війни, запровадження військового стану, делегування за¬конодавства Кабінету Міністрів України та ін.).
До компетенції органів місцевого самоврядування на¬лежать: розробка, затвердження і виконання бюдже¬тів відповідних адміністративно-територіальних одиниць; встановлення передбачених законом місцевих податків і зборів; розпорядження комунальною власністю; органі¬зація та проведення місцевих референдумів; сприяння дотриманню Конституції та інших законів України, ука¬зів і розпоряджень Президента України, постанов і роз¬поряджень уряду України та здійснення інших повноважень.
Президент України здійснює свої функції і повноваження не лише особисто, але й через Кабінет Міністрів (Уряд) України, куди входять прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри та міністри: внутрішніх справ; енергетики й електрифікації; закордонних справ; зв'язку; зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі; лісо¬вого господарства; у справах молоді і спорту; машино¬будування, військово-промислового комплексу та конвер-сії; оборони; освіти; охорони здоров'я; охорони навко¬лишнього природного середовища та ядерної безпеки; праці; соціального захисту населення; промисловості; ста¬тистики; транспорту; економіки; фінансів; юстиції; го¬лови держкомітету у справах охорони державного кордо¬ну, служба безпеки та ін.
Крім органів законодавчої та виконавчої влади діють і орга¬ни судової влади.
Cуди займають особливе місце у державному апараті, оскільки лише вони виконують функцію правосуддя шляхом розгляду та розв'язання цивільних і кримінальних справ. Тільки суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і покарати її. Винятковість судової вла¬ди полягає і в тому, що вироки, рішення, визначення й постанови суду обов'язкові для всіх державних, громад¬ських органів, посадових осіб і громадян. Судові вироки, рішення можна розглядати як закон з конкретної життє¬вої ситуації. Обов'язковим для виконання є також вимога суду щодо надання документів, виклику осіб для допиту, спеціалістів для дачі висновків тощо.

Використана література:

1. Михайленко О. Основи держави і права. - К., 1995. - 160с.
2. Правознавство. - К., 1994. - 271с.