Наука – сфера людської діяльності, що передбачає отримання нових знань про суспільство, природу чи техніку.
В залежності від особливостей діяльності людини та змісту відносин, що виникають в суспільстві, науки прийнято класифікувати на три групи:
- технічні;
- природничі;
- суспільні;
Технічні науки – система знань, що визначає закономірності взаємодії людини та технічних засобів.
Природничі науки – система знань, що визначає закономірності функціонування людини як живої істоти та взаємодії людини та живої природи.
Суспільні науки - система знань, що визначає закономірності функціонування суспільства та діяльності особи як суспільної одиниці.
В системі суспільних наук розрізняють:
- філософія;
- історія;
- соціологія;
- психологія;
- юридична наука;
Юридична наука є суспільною, оскільки предметом її вивчення є держава і право як суспільні категорії.
Держава і право мають багатоаспектну структуру, тому їх вивчення визначає необхідність існування системи юридичних наук, що можуть бути розділені на три групи:
Загальнотеоретичні (теоретикоісторичні) науки, предметом вивчення яких є загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування, розвитку та вдосконалення держави і права. Серед них:
- теорія держави і права;
- історія держави і права;
- історія політичних і правових вчень;
- філософія права;
- політологія.
Галузеві науки. Предметом їх вивчення є особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин, що здійснюється завдяки наявності чітко визначеного предмету та методу регулювання. Серед них:
- конституційне право;
- адміністративне право;
- сімейне право;
- земельне право;
- кримінальне право;
- процесуальне право;
- виправно-трудове право;
- екологічне право і т. д.
Спеціально-прикладні науки – різновид юридичних наук, предметом вивчення яких є можливості використання знань неюридичного характеру в процесі вирішення конкретних юридичних справ. Серед них:
- судова медицина;
- юридична психологія;
- правова соціологія;
- правова статистика;
- судова психіатрія;
- кримінологія;
- криміналістика.
Отже, юридична наука є різновидом суспільної, що завдяки своєму комплексному характеру найбільш повно досліджує державно-правові явища.

3. Предмет теорії держави та права і його особливості.

Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань.
Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.
Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.
1. Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо випливають на державу та право.
2. Теорія вивчає закономірності, що мають об’єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.
3. Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.
4. Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.
5. Окрім держави існує система органів та організацій що приймають участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.
6. Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.
7. Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність.
8. Оскільки держава і право є динамічними явищами що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).
Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

4. Методи пізнання держави і права: поняття та різновиди.

Самостійність будь-якої з юридичних наук визначається за двома критеріями:
1. предмет дослідження;
2. метод дослідження.

Метод дослідження – система способів та прийомів, за допомогою яких досліджується предмет науки.
Сукупність методів складає поняття “методологія”.
Методологія юридичної науки складається з трьох груп методів:
1. Загальнонаукові;
2. Спеціальнонаукові;
3. Приватнонаукові.

5. Загальнонаукові методи дослідження держави і права.

Загальнонаукові методи – це способи, що характеризують процес дослідження будь-яких явищ. Вони використовуються всіма науками, а в юридичній складають поняття “філософський рівень юриспруденції”.
Роль теорії держави і права в процесі використання загальнонаукових методів зводиться до надання їм юридичного змісту.
Серед загальнонаукових методів розрізняють:
1. Матеріалістичний, що визначає залежність державно-правових інститутів від рівня розвитку матеріальної основи суспільства. Застосовується в процесі вивчення співвідношення держави, права та економічних відносин.
2. Ідеалістичний – характеризує державу і право як першооснову розвитку суспільства. Застосовується в процесі дослідження впливу держави на суспільство, на суспільні інститути.
3. Діалектичний . Характеризує державу і право як категорії що розвиваються та вдосконалюються. Поштовхом до розвитку є необхідність вирішення певних протирічь. Розвиток держави і права безпосередньо залежить від розвинутості суспільства. Застосовується в процесі характеристики еволюції держави.
4. Метафізичний. Характеризує державу і право як сталі категорії, що мають незмінне призначення – підкорення волі меншості більшості. Застосовується в процесі вивчення конкретного етапу розвитку державності.
Дослідження держави і права передбачає необхідність використання всіх названих методів, а надання переваги хоча б одному з них - говорить про однобічність науки.

6. Спеціальнонаукові методи: поняття та види.

Спеціальнонаукові методи – система способів дослідження, що використовуються групою юридичних наук відповідно до їх класифікації.
Методологічний характер теорії держави і права визначає її роль як основної науки, що визначає зміст спеціальнонаукових методів, які використовуються іншими юридичними науками.
Серед спеціальнонаукових методів розрізняють:
1. Історичний, що надає можливість визначити історичні умови становлення та розвитку держави, а також прийняття державно-правових рішень.
2. Порівняльний. Дає можливість визначити загальні та особливі риси подібних юридичних явищ. Він застосовується в три етапи:
a) Вивчення явищ, що порівнюються, кожного окремо;
b) Співставлення отриманих характеристик;
c) Визначення спільних та відмінних рис.
3. Логічний. Дає можливість дослідити державу і право як логічно завершені категорії, що мають особливий юридичний зміст.
4. Метод абстрагування. Дає можливість досліджувати державно-правові інститути відокремлюючись від особливостей умов їх існування.
5. Статистичний. Визначає кількісні зміни в державно-правових інститутах.
6. Соціологічний. Дає можливість визначити відношення населення до державно-правових рішень шляхом опитування та анкетування.
7. Метод моделювання – передбачення різноманітних юридичних ситуацій та визначення можливостей їх реалізації в майбутньому.
8. Мовний метод. Характеризує особливості мовної стилістики в сфері юриспруденції та юридичної техніки.
Отже, спеціальнонаукові методи, що розробляються теорією, дають можливість встановити особливості досліджень юридичного характеру. Вони використовуються всіма юридичними науками і забезпечують їх єдність.

7. Функції теорії держави та права.

Місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається функціями, які вона виконує.
Функції теорії – це основні напрямки її діяльності в процесі вивчення державно-правових явищ. Розрізняють наступні функції теорії:
1. Політична, що визначається політичним змістом та призначенням держави і права.
2. Ідеологічна, змістом якої є розробка категорій та ідей, що складають окрему частину ідеологічної системи суспільства.
3. Пізнавальна, в процесі якої розкриваються зміст та особливості державно-правових категорій та інститутів.
4. Системостворююча, що реалізується шляхом вироблення загальних понять що використовуються іншими юридичними науками та складають основу їх єдності.
5. Комунікативна, змістом якої є обмін інформацією між юридичними науками та переклад на мову юриспруденції знань неюридичного характеру.
6. Еврістична – дає можливість переосмислювати минуле в розвитку державності та дати характеристику його позитивних та негативних аспектів.
7. Прогностична – надає можливість визначити перспективи та напрямки розвитку державно-правових інститутів.
8. Учбова, змістом якої є вивчення державно-правових інститутів в курсі “правознавства” середньої школи, в курсі “Основи держави і права” неюридичних закладів та в рамках спецкурсів юридичних вузів.
Отже, місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, що вона:
a) Розробляє поняття та категорії, що складають основу юридичної науки.
b) Сприяє підвищенню прикладного значення галузевих юридичних наук.
c) Узагальнює знання інших юридичних наук, надаючи їм нового характеру.
d) Визначає зміст основних способів дослідження, що складають методологію юридичнох науки.

8. Характеристика влади суспільства додержавного періоду.

Будь-яке суспільство, незалежно від наявності чи відсутності в ньому держави, характеризується певним ступенем упорядкування відносин між людьми.
Додержавним суспільством визнається певне співтовариство людей, відносини між якими регулюються соціальними засобами і в рамках якого ще не склалися умови для виникнення та функціонування держави. Відносини в цьому суспільстві регламентуються за допомогою двох факторів:
a) Наявність суспільної влади;
b) Наявність соціальних норм.
Влада, що існує в суспільстві, визначається як реальна можливість суб’єктів, яким вона належить, підкорювати своїй волі підвладних.
Суспільство характеризується наявністю суспільної влади, яка забезпечує найнижчий рівень його організації та продовжує існувати і з виникненням держави поряд із політичною владою.
Влада суспільства додержавного періоду має суспільний характер і має слідуючі особливості:
1. Вона має природний характер виникнення, бо її необхідність була визначена в ході тривалого історичного розвитку суспільства;
2. Влада регулювала відносини в рамках сім’ї. Сім’я визначалась основою суспільства і характеризувалась як сукупність людей за кровною чи передбачуваною спорідненістю. Всі відносини в рамках суспільства відбувались в межах сім’ї, а в процесі історичного розвитку суспільства – в рамках роду чи племені;
3. Влада мала єдиний характер. Це визначалось відсутністю поділу суспільства на соціально неоднорідні групи, а також відсутністю необхідності врівноваження різноманітних суспільних інтересів;
4. Основним призначенням влади було надання відносинам між людьми упорядкованого характеру для забезпечення процесу виживання суспільства в нових історичних умовах, а також створення необхідних умов для розвитку суспільства в майбутньому;
5. Влада здійснювалась на принципах самоуправління та самоорганізації. Найважливіші питання вирішувались шляхом обговорення їх всією сім’єю;
6. Відсутність професійних чинників визначала належність влади вождю, який обирався чи призначався на основі існуючих традицій;
7. Владні рішення, які мали усний характер, були забезпечені свідомим їх виконанням;
8. Відсутня регламентована відповідальність за невиконання владних рішень. Вплив на суб’єктів, що їх порушували, здійснювався шляхом помсти чи самосуду.
Отже, влада додержавного періоду характеризується суспільним змістом, є основним засобом надання суспільству рис системності та створює умови щодо подальшого вдосконалення суспільних відносин.

Основним засобом забезпечення суспільної влади в додержавному суспільстві були соціальні норми.
Соціальні норми – правила поведінки, що певним чином встановлюються та забезпечуються, мають певний ступінь обов’язковості і існують з метою визначення найбільш стійких аспектів взаємовідносин між людьми.
Соціальні норми додержавного суспільства характеризуються певними рисами:
1. Вони існують у формі звичаїв та традицій, тобто правил поведінки, що усвідомлюються людьми та передаються з покоління в покоління. Вони мають характер мононорм, тобто одна і та ж норма регламентує невизначену кількість суспільних відносин, що належать до різних сфер;
2. Як правило, існували у свідомості і мали усний характер;
3. Процес виконання норм забезпечувався всім суспільством;
4. Норми вдосконалювались з процесом вдосконалення суспільних відносин;
5. Невиконання норм не передбачало наявності відповідальності;
6. Мали єдиний зміст, тобто права і обов’язки суб’єктів не були відокремлені.
Отже, норми додержавного суспільства мали соціальний зміст і були основним засобом провадження та реалізації рішень суспільної влади.

9. Причини виникнення держави.

Причини виникнення держави – це умови розвитку суспільства, що спричинили необхідність вдосконалення методів управління та виникнення в рамках суспільства державної його організації.
Причини виникнення держави поділяють на дві групи:
1) Загальні, що визначають основні закономірності виникнення будь-якої держави та характерні для державотворення в рамках будь-якого суспільства;
2) Особливі, що відображають своєрідність процесу виникнення однієї держави чи групи держав.
Оскільки основною умовою виникнення держави є розвиток суспільних відносин, то загальні причини класифікують за сферами життєдіяльності суспільства:
1. Економічні. Це умови розвитку матеріальних відносин в суспільстві, що спричинили необхідність їх державно-правового закріплення та охорони. Серед них:
- розподіл праці;
- поява надлишкового продукту;
- можливість купівлі-продажу праці;
- поява приватної власності та необхідність забезпечення інтересів власника.
2. Політичні. Це умови ускладнення суспільних відносин, що визначили необхідність їх єдиного регламентування. Серед них:
- поділ суспільства на соціальні групи;
- поява різноманітних соціальних інтересів;
- необхідність врівноваження цих інтересів та надання владі вождя певних рис професіоналізму.
3. Соціальні. Це умови, що визначили неможливість існування родоплемінної організації суспільства в нових історичних умовах. Серед них:
- ускладнення взаємовідносин між людьми;
- неефективність управління в рамках сім’ї та необхідність закріплення прав і свобод, що належать окремому індивіду.
4. Психологічні. Умови, що визначили особливості розвитку психології людини. Серед них:
- поява відчуття провини;
- поділ свідомості на права і обов’язки та необхідність гарантування закріплених на рівні суспільства прав.
5. Культурні. Умови, що відобразили рівень духовного розвитку суспільства. Серед них:
- поява релігії та письма, а також необхідності спілкування не лише в рамках соціальних одиниць суспільства, а й за їх межами.

Серед особливих причин розрізняють три форми виникнення держави:
• Афінська. Сутність її полягає у визначенні процесу виникнення держави як боротьби інтересів соціальних груп, що утворюють основні класи суспільства (класична);
• Римська. Характеризує процес виникнення держави як боротьбу соціальних інтересів різноманітних груп, що не становлять основних класів суспільства;
• Германська. Відповідно до неї, виникнення держави пов’язується з процесом загарбання інших територій та необхідністю управління ними.

10. Поняття та ознаки держави.

Держава як особлива форма організації суспільства характеризується у двох аспектах:
• Теоретичному, що визначає державу як юридичну категорію;
• Функціональному, що визначає державу як засіб управління та здійснення політичної влади в суспільстві.
Як юридична категорія держава характеризується наявністю певних ознак, що відрізняють її від влади додержавного суспільства, а також від інших соціальних утворень, що існують в рамках державного суспільства.
Ознаки держави поділяють на основні та факультативні.
Відсутність хочаб однієї з основних ознак не дає можливості характеризувати суспільні утворення як держави.
Факультативні ознаки мають доповнюючий характер та конкретизують основні.

Основні ознаки держави:

1) Територія.
2) Суверенітет.
3) Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Частина державних органів, що наділені владними повноваженнями, складає поняття “аппарат держави”, який входить в структуру механізму держави.
4) Наявність політичної публічної влади.
Політичний характер влади визначає ступінь обов’язковості державно-владних рішень. Вони є загальнообов’язковими, виконуються всіма суб’єктами та забезпечуються можливістю застосування примусових заходів.
Публічний характер влади визначає ступінь її поширеності на населення держави. Лише державна влада поширюється на всіх суб’єктів, надаючи відносинам між ними упорядкованого характеру шляхом надання їм певних прав чи покладання на них певних обов’язків.
5) Наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми, що закріплюють повноваження державних органів та гарантують виконання обов’язків держави щодо особи.
6) Можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних ьфункцій.

Факультативні ознаки держави.
1. Наявність громадянства;
2. Наявність грошової одиниці;
3. Наявність кордону;
4. Наявність збройних сил;
5. Наявність символіки;
6. Визнаність держави світовим співтовариством;
7. Наявність чітко визначеної політики.
Отже, держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.

11. Поняття та компоненти суверенітету держави.

Суверенітет – це політико-правова характеристика державної влади, що визначає її політичний характер та закріплюється шляхом прийняття конституційного закону.
Розрізняють три поняття суверенітету:
- національний;
- народний;
- державний.

Зміст державного суверенітету розкривається в його чотирьох компонентах:

I. Верховенство влади, тобто її універсальність, що характеризує неможливість існування на території держави більш ніж однієї державної влади, а також можливість держави визнати незаконними рішення будь-якої іншої з суспільних влад;
II. Єдність – наявність єдиного змісту влади (державної, політичної, публічної) з одночасним розподілом влади відповідно до функціонального призначення органів, що її здійснюють;
III. Незалежність – можливість держави самостійно вирішувати проблеми внутрішнього і зовнішнього характеру засновуючись на принципах національної та міжнародної систем права;
IV. Неподільність – можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в міждержавних утвореннях, визначати принципи поділу території та статус адміністративних одиниць.

12. Поняття та ознаки правової держави.

Правова держава – це держава, в якій владні повноваження здійснюються в рамках і на основі законів нею ж прийнятих.

Ознаки правової держави.

1. Верховенство права:
- в системі нормативно-правових актів;
- над інтересами держави.
2. Законодавче регулювання найважливіших сфер життєдіяльності суспільства.
3. Здійснення влади на основі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову.
4. Взаємна відповідальність держави і особи.
5. Висока якість законодавства, що виключає прогалини та юридичну неточність.
6. Високий ступінь захищеності особи.
7. Наявність спеціальних органів, що здійснюють нагляд за конституційністю законодавства.
8. Високий рівень правової культури та правосвідомості громадян.

13. Теорії походження держав.

Теорії походження держави – система поглядів суб’єктивного характеру на питання про виникнення держави та її призначення в суспільстві.
- Теологічна (Фома аквінський). Держава створена Богом.
- Договірна.
- Патріархальна (продукт розвитку сім’ї).
- Насильства.
- Марксистсько-ленінська.
- Космічна.
- Технократична.
- Теорія магії (Джон Фрезер).
- Географічного детермінізму.
- Демографічна.
- Гідравлічна (іригаційне землеробство).

14. Поняття та ознаки громадянського суспільства.

Суспільство, в рамках якого функціонує держава, прийнято називати громадянським. Для визначення рівня розвитку цього суспільства визначають риси громадянського суспільства, наявність яких в реальному суспільстві свідчить про його розвинутість.
Громадянське суспільство – це співтовариство вільних і незалежних громадян, кожному з яких надаються рівні можливості та покладаються рівні обов’язки.

Ознаки громадянського суспільства.

1. Людина, її права та свободи становлять основну цінність держави;
2. Наявність реальних механізмів реалізації норм, що приймаються державою;
3. Можливість вільного вибору сфери трудової діяльності, що засновується на принципі рівноправності праці;
4. Наявність механізмів соціального захисту;
5. Наявність структур, що реально відображають суспільні інтереси;
6. Наявність системи права, що відповідає загальнолюдським цінностям;
7. Реальна можливість захисту прав суб’єктів;
8. Пріорітет інтересів суспільства над інтересами держави;
9. Наявність реальних механізмів впливу на політику держави з боку суспільства.

СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ “ЛЮДИНА” – “ОСОБА” – “ГРОМАДЯНИН”.

Функціонування держави в рамках суспільства визначає необхідність дослідження основного елементу суспільства – людини та особливостей її взаємодії з такими утвореннями як суспільство та держава.
Людина – біологічна категорія, що надає можливість віднести певну живу істоту до людського роду. Для людини характерні:
1. Особливість фізіологічної будови (структури);
2. Наявність мови;наявність усвідомлених інстинктів;
3. Можливість до самоорганізації.

15. Характерні ознаки особи.

З виникненням суспільства біологічна категорія “людина” набирає соціального змісту і перетворюється в категорію “особа”.
Особа – людина, що має історично зумовлений ступінь розвитку, а також користується правами, що надаються суспільством, чи виконує обов’язки, що ним покладаються.
Для особи є характерними наступні риси:
1. Розумність – здатність мислити і приймати усвідомлені, а не інстинктивні рішення.
2. Індивідуальність – наявність певних характеристик, які вирізняють особу з маси інших людей.
3. Свобода – можливість вибору того варіанту поведінки, з встановлених суспільством, що задовільняє інтереси особи та не порушує прав інших суб’єктів.
4. Відповідальність – можливість розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також можливість виконання обов’язку щодо відповідальності перед суспільством у випадку порушення прав інших осіб чи невиконання власних обов’язків.

З виникненням держави категорія “людина” набирає політичного змісту і перетворюється у категорію “громадянин”.
Громадянин – це людина, що належить до постійного населення держави та користується захистом з її боку.
Для громадянина характерні слідуючі риси:
1. Належність до постійного населення держави.
2. Наявність юридично гарантованих прав та обов’язків.
3. Можливість користуватися правом на захист своїх інтересів як всередині держави, так і за її межами.
4. Необхідність нести юридичну відповідальність у чітко визначених державою випадках.

16. Правовий статус: поняття, зміст, структура.

Місце особи в суспільстві, а громадянина в державі визначається категорією “правовий статус”. Це складне юридичне поняття, що має зміст та структуру.

Змістом правового статусу є права та обов’язки суб’єктів.
Право – міра можливої поведінки, що надається для реалізації інтересів конкретного суб’єкта. Оскільки це право надається конкретному суб’єкту, то воно називається суб’єктивним.
Обов’язок – міра необхідної поведінки, що встановлюється з метою забезпечення реалізації суб’єктивного права. Оскільки обов’язки мають правову форму закріплення, вони називаються юридичними.
Класифікації прав і обов’язків:
1) конституційні права і оболв’язки;
2) закріплені галузевим законодавством.

1) Загальні;
2) Спеціальні.

1) Соціально-економічні;
2) Політичні;
3) Соціально-культурні;
4) Особисті;
5) І т. п.

Структуру правового статусу складають три елементи:

1. Можливість мати права та обов’язки (правоздатність).
2. Можливість власними діями виконувати обов’язки та реалізовувати права (дієздатність).
3. Можливість самостійно нести відповідальність у випадку невиконання обов’язків (деліктоздатність).

17. Правовий статус особи і громадянина: співвідношення.

Правовий статус особи і громадянина певним чином співвідносяться між собою, маючи як спільні, так і відмінні риси.

СПІЛЬНІ РИСИ:

1. Вказані статуси належать єдиному суб’єкту – людині;
2. Вони певним чином закріплюються та розробляються;
3. Встановлюють межі можливої та необхідної поведінки;
4. Певним чином гарантуються та забезпечуються;
5. Відображають рівень розвитку суспільства та держави.

ВІДМІННІ РИСИ:

П р а в о в и й с т а т у с
особи громадянина
1. Існує в суспільстві і не залежить від держави. 1. Виникає з появою держави.
2. Встановлюється суспільством шляхом закріплення традиційних правил поведінки, що історично склалися. 2. Встановлюється державою шляхом прийняття правових норм чи санкціонування існуючих традицій.
3. Закріплюється соціальними нормами чи існує в усній формі. 3. Має форму правового документу.
4. Його зміст складають права та обов’язки, зміст яких не відокремлений. 4. Окрім прав та обов’язків, що є чітко визначеними, елементом змісту є громадянство.
5. Права і обов’язки не мають взаємного характеру. 5. Виконання обов’язку є засобом реалізації права іншою стороною.
6. Поширюється на все населення. 6. Поширюється на громадян.
7. Заснований на загальнолюдських принципах. 7. Заснований на принципах національної та міжнародної систем права.
8. Гарантується суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу. 8. Гарантується державою шляхом діяльності спеціальних органів та покладання юридичної відповідальності.
9. Відповідальність не має примусового характеру і застосовується від імені суспільства. 9. Відповідальність має примусовий характер і є засобом впливу держави.

18. Політична та державна влада.

Після виникнення держави в рамках суспільства суспільна влада реалізується у трьох її формах:
1) Соціальна, що здійснюється від імені суспільства та регламентується соціальними нормами, метою якої є впорядкування відносин між людьми (релігійна, економічна, сімейна, корпоративна).
2) Політична, що здійснюється від імені певних соціальних структур з метою реалізації принципу представницької демократії.
3) Державна, що реалізується від імені держави з метою надання суспільству рис системності та має правову форму закріплення.

Найбільш поширеними є три точки зору на співвідношення державної і політичної влад:
1. Політична і державна влада є ідентичні поняття, тому що держава є основним засобом здійснення політичної влади.
2. Політична влада є більш широким поняттям, бо вона здійснюється не лише державою, а й іншими суспільними утвореннями.
3. Державна влада є поняттям більш широким, бо саме держава визначає можливості втручання в політичну сферу інших соціальних утворень та закріплення їх повноважень конституційно.

Державна і політична влади мають спільні риси:

1. Реалізуються конституційно визначеними суб’єктами;
2. Приймають обов’язкові рішення;
3. Рішення мають формально визначений характер;
4. Стосуються єдиної сфери діяльності – суспільства;
5. Сприяють впорядкуванню суспільних відносин шляхом врівноваження політичних інтересів.

Відмінні риси:

№
п/п
Політична влада
Державна влада
1. Здійснюється колективними суб’єктами, тобто структурами суспільства, що складають поняття “політична система”. Здійснюється єдиним суб’єктом – державою.
2. Не має ознак суверенітету, бо зазнає постійного впливу з боку соціальних структур. Є суверенною.
3. Регламентується підзаконними нормативними актами (статут і т. п.). Регламентується лише конституційно.
4. Рішення поширюються на все населення чи його частину. Рішення поширюються на все населення.
5. Протидією є опозиція. Протидією є безвладдя.
6. Регламентує одну сферу суспільних відносин. Поширюється на всі сфери суспільних відносин.
7. Засновується на принципі субординації. Засновується на принципі координації.

19. Поняття та елементи політичної системи суспільства.

В юридичній літературі поняття “політична система” визначається у двох аспектах:
1. Теоретичний, що характеризує її як сукупність органів та організацій, що наділяються правом розробки та прийняття владних рішень політичного характеру.
2. Функціональний, що характеризує політичну систему як взаємодію соціальних структур, що надає можливість найбільш раціонального розподілу їх повноважень щодо розробки та реалізації політичних рішень.

Політична система характеризується наявністю структури, яку складають:
1) Органи та організації;
2) Політичні інститути;
3) Політичні ідеї, що становлять ідеологію;
4) Механізми взаємодії суб’єктів;
5) Механізми розробки та прийняття політичних рішень;
6) Повноваження суб’єктів у сфері політики;
7) Механізми реалізації владних повноважень.

Основними суб’єктами політичної системи є:
а) Держава, що діє шляхом реалізації повноважень органів;
б) Суспільні формування – добровільні об’єднання громадян, що функціонують з метою задоволення їх спільних інтересів (партії, рухи, громадські організації).

20. Держава в політичній системі.

Місце держави в політичній системі характеризується трьома елементами:

1. Держава є центральним елементом політичної системи, бо:
- вона суверенна;
- діє від імені суспільства;
- виконує загальносоціальні функції;
- є гарантом прав особи;
- має спеціальні органи;
- надає своїм рішенням правової форми.
2. Держава безпосередньо впливає на функціонування інших елементів політичної системи. Вона визначає їх повноваження, легалізує шляхом реєстрації документів, розробляє типові положення щодо їх функціонування, визначає рівень законності їх діяльності та забороняє ті структури, дії яких протирічять закону.
3. Держава приймає політичні рішення під безпосереднім впливом інших елементів політичної системи. Вони приймають участь у прийнятті рішень у формі представницьких органів держави, безпосередньо сприяють реалізації функцій держави, входять до складу колегіальних органів держави з правом вирішального голосу, за вчинення незначних протиправних діянь держава надає можливості застосовувати засоби громадського впливу.

Отже, держава є єдиним суб’єктом державної влади та основним засобом здійснення політичної влади, а наявність інших суб’єктів політичної влади надає можливості певного впливу на процес прийняття важливих рішень з боку суспільства.

21. Поняття, ознаки та класифікація функцій держави.

Регулятивне призначення держави в суспільстві визначає необхідність виконання державою певних завдань що стосуються певної сфери суспільних відносин та реалізуються завдяки функціям держави.
Функції держави – основні напрямки діяльності держави, що розкривають її призначення в суспільстві.
Для функцій держави характерні наступні ознаки:
1. Це стійкі характеристикидіяльності держави, які дають можливість визначити зміст призначення держави в суспільстві.
2. Це предметна діяльність держави, що торкається найважливіших сфер суспільного життя, яке склалося протягом тривалого періоду розвитку держави.
3. Функції мають безпосередній зв’язок з формальними ознаками держави (вони визначають зміст та рівень суверенітету, здійснюються в рамках певної території, в діяльності спеціальностворених органів та мають правову форму закріплення).
4. Функції є засобом реалізації завдань, що є характерними для певного етапу розвитку державності.
5. Функції здійснюються в чітко визначених формах та нормативно закріпленими методами, що включають і примусові.

Отже, функції держави – це основні напрямки її діяльності по здійсненю завдань держави, що відображають соціальну природу держави та її призначення як основного засобу здійснення політичної влади.

Різноманітність напрямків державно-владної діяльності дає можливість класифікувати функції держави за різними критеріями:
I. За територією здійснення:
- зовнішні;
- внутрішні.
II. За періодом здійснення:
- постійні;
- тимчасові.
III. За соціальним призначенням:
- загальносоціальні, що пов’язані з виконанням завдань, які відповідають природі суспільства;
- специфічні функції, що забезпечують ліквідацію протилежностей між чиновництвом та населенням.
IV. За характером:
- відкриті, що визнаються публічно і виконуються офіційно;
- латентні, що здійснюються з метою приховування реальної сутності держави.
V. За сферами:
- політичні;
- економічні;
- гуманітарні.
VI. За основним змістом:
- загальносуспільні, основним призначенням яких є забезпечення існування та благополуччя суспільства (надання соціальної допомоги, соціальні прграми та ін.);
- класові функції, що відображають інтереси тієї соціальної групи, яка здійснює владні повноваження (забезпечення інтересів еліти позаекономічними чи примусовими методами, конституційне изакріплення привілеїв та можливість забезпечити виконання інтересів за допомогою примусу);
- національні, що характеризуються як діяльність держави, що націлена на збереження і розвиток національної культури, традицій та мови певного етносу (захист інтересів нації, яка створила державу, тих, що знаходяться за межами держави і т .п.).
VII. відповідно до принципу розподілу влади:
- законодавчі;
- виконавчі;
- судові;
- інформаційні (мають на меті цілеспрямовану інформованість населення щодо форм суспільної свідомості, що є необхідною умовою для функціонування інших гі