На вiдмiну вiд глави VI Конституцiї України вiд 20 квiтня 1978
року роздiл II нової Констатуцiї України має назву "Права, свободи
та обов'язки людини i громадянина". Такий акцент не випадковий. Адже
перелiк конституцiйних прав та свобод в Конституцiї 1996 року значно
розширений, конституцiйне закрiплення отримали давно визнанi свiто-
вим та європейським спiвтовариством права людини на життя, на демок-
ратичну процедуру затримання, група iнформацiйних прав, заборона
примусової працi, право на приватну власнiсть, на пiдпрнємництво та
iншi.
Отже, в Конституцiї України закрiпленi основнi права людини, якi
за визначенням П.М.Рабiновича, є певними можливостями, що необхiднi
для iснування людини та її розвитку в конкретно-iсторичних умовах.
Вони об'ективно визначаються досягнутим рiвнем розвитку людства i
мають бути загальними i рiвними для всiх людей.
Права людини закрiпленi, перш за все, в таких мiжнародно-право-
вих актах:
1. Загальна Декларацiя прав людини (10 грудня 1948 р.)
2. Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi та культурнi права (16
грудня 1966 р.)
3. Мiжнародний пакт про громадянськi та полiтичнi права (16 грудня
1966 р.)
4. Факультативний протокол до Пакту про громадянськi та полiтичнi
права (16 грудня 1966 р.)
5. Європейська конвенцiя про захист прав людини та основних свобод (
4 листопада 1950 р.)
6. Європейська соцiальна хартiя (18 жовтня 1961 р.) Права людини як
категорiя мiжнародного права практично стають правами громадяни-
на в конкретнiй державi тодi, коли вони визнаються та закрiплюються
внутрiшнiм законодавством певноi країнi.

ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ

Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiпле-
на в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру
певноi поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих,
так i в суспiльних iнтересах.
В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та
свободи людини", "права та свободи громадянина".
Як спiввiдносяться категорiї "права" i "свободи", чи є мiж ними
принципова рiзниця?
Бiльшiсть авторiв, якi дослiджувалн це питання, схиляються до
думкн, що принипових вiдмiнностей мiж цими поняттями немае.
Порiвняйте, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та пра-
во на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї.
Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть
розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi
права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду
та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацiй.
Крiм прав та свобод в Конституцiї та законах України
зустрiчається поняття "законнi iнтереси", "iнтереси громадян"
(ст.36, 44 Конституцiї України).
Законнi iнтереси - це iнтереси особи, якi безносередньо не охоп-
люються змiстом встановлених законом прав i свобод, але залишаються
державою та законом.
Закрiплюючи в Конституцiї права та свободи громадян, держава ви-
магає вiд них правомiрної поведiнки, яка має вiдповiдати еталонам,
зафiксованим у юридичних нормах. Держава формулюе свої вимоги до
громадян у системi обов'язкiв та встаiювлює юридичну
вiдповiдальнiсть за їх невиконання.
Основний обов'язок - це встановлена державою в iнтересах усiх
членiв суспiльства та закрiплена в Конституцiї необхiднiсть, яка
приписує кожному громадянину вид i мiру певної поведiнки та
вiдповiдальнiсть в разi її невиконання.
В юридичнiй лiтературi права, свободи та обов'язки входять до
поняття "правовий статус".
Правовий статус особи - це сукупнiсть всiх прав, свобод та
обов'язкiв, що належать громадянину i внзначають ного правове поло-
ження у суспiльствi.
В юридичнiй лiтературi зустрiчається така класифiкацiя видiв
правового статусу.
Загальний правовий статус розповсюджується на усiх громадян i
закрiплений в Конституцiї та законах України.
Спецiальний (родовий) статус поширюється на певнi групи грома-
дян, закрiплений в окремих законах (наприклад, Закон України "Про
статус суддiв" вiд 15 грудня 1992 р., Закон України "Про державну
службу" вiд 16 грудня 1993 р. та iн.).
Iндивiдуальний (приватний) правовий статус - поширюється на
конкретних осiб.
В законодавствi України також розрiзняють правовий статус грома-
дян України, основм якого закрiпленi у ст. 21-25 Конституцiї
України, правовий статус осiб без громадянства (апатридiв) та право-
вий статус iноземних громадян.
У статтi 26 Конституцiї України закрiплено принцип рiвностi прав
та обов'язкiв iноземних громадян та апатридiв з громадянами України,
за винятками, встановленими Конституцiєю, законами України. Бiльш
конкретно це положення закрiплено у Законi України "Про правовий
статус iноземцiв" вiд 4 лютого 1994 р., де проголошується право iно-
земцiв на iнвестицiйну та пiдприємницьку дiяльнiсть, працю та вiдпо-
чинок, на охорону здоров'я, на житло, на соцiальний захист, освiту,
використання досягнень культури, участь у об'єднаннях громадян, на
звернення до суду за захистом своїх прав. Але є й певнi обмеження:
iноземцi не можуть бути членами полiтичних партiй, обирати та бути
обраними до органiв державної влади та мiсцевого самоврядування,
приймати участь в референдумi, на них не поширюється загальний
вiйськовий обов'язок. У Законi також передбачений порядок в'їзду в
Україну та виїзду iноземцiв з України, а також внпадки обмеження
цього права (в iнтересах безпеки та здоров'я громадян України).
В зв'язку з прийняттям Конституцiї України у пресi обговорювало-
ся питання шодо класифiкацiї прав, свобод та обов'язкiв громадян.
Конституцiя України 1978 року подiляла права на соцiально-еко-
номiчнi, полiтичнi та особистi. Ця класифiкацiя зазнала критики як
неповна (немає культурних, екологiчних прав, хоча вони i були
закрiпленi).
В деяких проектах нової Конституцiї за взiрець були взятi мiжна-
роднi Пакти з прав людини та розподiл прав на громадянськi,
полiтичнi, економiчнi, соцiальнi та культурнi.
Доцiльною здається класифiкацiя прав особи за П.М.Рабiновичем
(див, пiдручннк "Правознавство" за ред.М.Настюка, Л., 1995), який
класифiкує права за змiстом потреб людини, що забезпечуються цим
правом. Це фiзичнi, особистi, культурнi, економiчмi. полi- тичнi
права.
Крiм того, в лiтературi права та свободи подiляють:
* за значенням їх для носiя на:
- основнi (безумовно необхiднi для iснування людини, наприклад, пра-
во на життя);
- неосновнi (не є життево необхiдними, наприклад, право на участь у
профспiлках);
* за способом здiйснення на:
- активнi (вимагають активних дiй, наприклад,право на освiту);
- пасивнi (не вимагають активних дiй особи, наприклад, свобода
свiтогляду);
* за суб'єктами здiйснення на:
- iндивiдуальнi (здiйснюються одноособовими дiями, наприклад, право
на свободу переконань);
- колективнi (можуть бути реалiзованi лише спiльними дiями групи
носiїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань);
* залежно вiд ролi держави на:
- "негативнi права" (для їх здiйснення державi досить утриматись вiд
втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дiтей);
- "позитивнi права"(для їх здiйснення необхiдно прийняття певних за-
ходiв з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захис-
том).
Щодо дiючоi Конституцiї, то вона не мiстить класифiкацiї прав та
свобод.
На думку авторiв серед прав та свобод громадян, закрiплених у
Конституцiї, можливо видiлити такi групи:
1) особистi (ст. 27-35, 51-52),
2) полiтичнi (ст. 36-40),
3) економiчнi (ст. 41-45),
4) соцiальнi (ст. 46-49),
5) екологiчнi (ст. 50),
6) культурнi (ст. 53-54).

ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН.

Вперше в Українi офiцiйно закрiплене невiд'ємне право кожної лю-
дини на життя (ст.27), хоча в мiжнародних актах, ратифiкованих
Україною, воно iснувало. На жаль, нi цi акти, нi Конституцiя не
мiстять юридичного визначення цього права. Не зафiксовано, коли воно
виникає: з моменту народження дитини чи ранiше.
В той же час у дiючому законодавствi України регулюються такi ас-
пектн цього права:
по-перше, заборона здiйснення медичними працiвниками еутаназiї
- навмисного прискорення смертi або умертвлiння невилiковно хворого
з метою припинення його страждань (Основи законодавства України про
охорону здоров'я вiд 19 листопада 1992 р., ст. 52);
по-друге, наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi за позбавлення
життя, зараження вiрусом iмунодефiциту людини та за iншi злочини
проти життя громадян (Роздiл III Кримiнального кодексу України).
Проте тут актуальною є проблема спiввiдношення невiд'ємного права на
життя i iснування в Українi смертноi кари (ст.24 Кримiнального ко-
дексу України). Скасування цього виду покарання було однiєю з умов
вступу України до Ради Європи. Питання це складне, у суспiльствi
iснують рiзнi точки зору шодо цього. Але так званий "мораторiй на
застосування смертноi кари", по-перше - незаконний, а по-друге, не є
засобом вирiшення проблеми. Як вiдомо, змiнювати або вiдмiняти зако-
ни (у тому числi, i Кримiнальний кодекс) має право виключно Верховна
Рада України, яка вiдповiдного рiшення ще не прийняла.
Частина 2 статтi 28 Конституцiї закрiпила положення про недопус-
тимiсть катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує
гiднiсть особи, поводження чи покарання. Зазначена норма враховує
вимоги вiдповiдної Конвенцiї, що була пiдписана 10 грудня 1984 року
i яка дiє в Українi. Ст. 11 Конвенцiї вимагає вiд держав - учасниць
систематично розглядати правила, iнструкцiї, методи та практику до-
питiв, умови утримання пiд вартою, поводження з арештованим для то-
го, шоб не припускати застосування тортур.
Згiдно з частиною 3 статтi 28 Конституцiї України "жодна людина
без її вiльної згоди не може бути пiддана медичним, науковим чи
iншим дослiдам". Бiльш детально це положення розкрито в Основах за-
конодавства України про охорону здоров'я, де у статтi 45 заборо-
няється проведення науково-дослiдного експерименту на хворих, ув'яз-
нених або вiйськовополонених, а також терапевтичного експерименту на
людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою
дослiду.
Значну кiлкiсть особистих прав людини охоплює поняття "недотор-
канiсть особи', яке розглядається, з одного боку, як право на свобо-
ду та особисту недоторканiсть (ст. 29), а з другого, як право на
охорону особистого та сiмейного життя (ст. 32). Право на свободу
включає такi аспекти, як гарантiї вiд незаконного арешту та затри-
мання, свободу пересування, вiльний вибiр мiста проживання, право
залишати Україну та повертатись в Україну. Детально процедури i по-
рядок в'їзду та виїзду закрiпленi в Законi України "Про порядок
в'їзду з України та виїзду в Україну громадян України" вiд 21 сiчня
1994 р.
Недоторканiсть особистого життя означає, що нiхто без згоди гро-
мадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати
його подружнi, родиннi, iнтминi та iншi проявн iндивiдуальної
актнвностi.
Серед норм законодавства України, що стосуються охороми особис-
того життя, слiд окремо видiлити такi.
1. Недопустимiсть збирання, зберiгання, використання та поширен-
ня конфiденцiйної iнформацiї про особу без її зголи, право громадян
знайомитися iз вiдомостями про себе та гарантування судового захисту
права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе та членiв своєї
сiм'ї (ст.32 Конституцiї України). Це положення Конституцiї де-
талiзується Законом України "Про iнформацiю" вiд 2 жовтня 1992 року,
вiдповiдно до статтi 23 якого забороняється збирання вiдомостей про
особу, якщо немає її попереднього погодження. А ст. 31 названого
Закону передбачає наступнi права громадян:
- знати пiд час збору iнформацiї, якi вiдомостi про них, з якою
метою збираються, як, ким, з якою цiллю використовуються;
- заперечувати достовiрнiсть, повноту, доречнiсть iнформацiї.
Згiдно зi статтею 41 Закону України "Про телебачення та радiомовлен-
ня в Українi" вiд 21 грудня 1993 року не припускається без згоди
батькiв або осiб, що їх замiнюють, розiiовсюджепня iнформацiї про
неповнолiтнiх, якi здiйснили злочин, про злочини щодо неповнолiтнiх,
а також про самогубство неповнолiтнiх, якщо така iнформацiя дає мож-
ливiсть iдентифiкувати особистiсть.
2. Забезпечення таємницi всиновлення (стаття 112 Кодексу про
шлюб та сiм'ю України) шляхом змiни мiсця, дати народження дитини
(не бiльш нiж на 6 мiсяцiв). Розголошення цiєї таємницi тягає
вiдповiдальнiсть за статтєю 115-1 Кримiнального кодексу України.
3. Право на збереження лiкарської таємницi (Основи законодавства
України про охорону здоров'я, ст. 40), за яким медичнi працiвники та
iншi особи, яким у зв'язку з виконанням професiйних або службових
обов'язкiв стало вiдомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та iх
результати, iнтимну i сiмейну сторони життя громадянина, не мають
права розголошувати цi вiдомостi. Окремо право на збереження
лiкарської таємнмцi шодо осiб, якi iнфiкованi ВIЛ, закрiплено у
Законi України "Про запобiгання захворюванню на СНIД та соцiальний
захист населення" вiд 12 грудня 1991 р. Вiдповiдальнiсть про розго-
лошення iнформацiї про цю категорiю хворих передбачена статтею 108-4
Кримiнального кодексу України.
4. Адвокатська таємниця. Статтею 9 Закону України "Про адвокату-
ру" вiд 18 грудня 1992 р. передбачено, що предметом адвокатської
таємницi є питання, з якими особа звертається до адвоката, змiст
консультацiй, порад, роз'яснень та iнших вiдомостей, якi адвокат от-
римав при здiйсненнi своїх професiйних обов'язкiв. Адвокату заборо-
няється розголошувати цi вiдомостi, а також використовувати їх у
власних iнтересах та в iнтересах третiх осiб.
5. Дотримання таємнiiцi здiйснення нотарiальних дiй нотарiусами
та iншими посадовими особами (Закон України "Про нотарiат" вiд 2 ве-
ресня 1993 р., стаття 8).
6. Недоторканiсть житла (ст.ЗО Конституцiї України). Це означає,
що нiхто не має права знаходитися у чужому житлi проти волi його
мешканцiв. Вiдповiдальнiсть за порушення цього права передбачена
статтею 130 Кримiнального кодексу України.
7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої
кореспонденцiї (ст.31 Конституцiї України, ст.131 Кримiнального ко-
дексу України). Конституцiя закрiплює свободу думки i слова, свiтог-
ляду i вiросповiдання (ст. 34-35). Свобода слова - це вiльне вира-
ження поглядiв та переконань. Свобода думки передбачає вiдсутнiсть
державної iдеологiї, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.
Цi права зв'язанi з правом громадян на збирання, зберi- гання, вико-
ристання iнформацїї, яке врегульовано ст.34 Конституцiї та Законом
України "Про iнформацiю" вiд 2 жовтня 1992. Iнформацiя - це докумен-
тованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, якi
вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природньому се-
редовищi. За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту та
iнформаiцю з обмеженим доступом. Обмеження права на отримання
вiдкритої iнформацiї забороняється законом. Iнформацiя з обмеженим
доступом подiляється на конфiденцiйну та секретну. Конфiденцiйна
iнформацiя - це вiдомостi, якi знаходяться у володiннi, користуваннi
та розпорядженнi фiзичних та юридичних осiб та поширюються за iх ба-
жанням та умовамi. Секретна iнформацiя - це iнформацiя, яка мiстить
вiдомостi, що складають державну та iншу таємницю, розголошення якої
завдає шкоди особi, державi. Доступ до такої iнформацiї регулюється
Законом України "Про державну таємницю" вiд 21 сiчня 1994 р.
Право на свободу вiросповiдання, крiм ст.35 Конституцiї України,