Главная » Файлы » Для учня/студента » Людина і суспільство/основи філософ | [ Добавить материал ] |
[ · Скачать удаленно () ] | 29.07.2009, 18:38 |
Передовсім, зазначає Дж. Локк, прибічники теорії вро джених ідей посилаються на факт загальної згоди люде( щодо окремих понять, принципів, самоочевидних істин. Як уважають картезіанці, на користь існування вродженим ідей свідчить існування таких умоглядних і практични?! принципів, до яких, наприклад, належить логічний закон суперечності, згідно з яким річ одночасно не може бути і не бути. Найважливішою такою ідеєю є також ідея Бога Натомість Дж. Локк доводить, що насправді таких прин¬ципів, які б визнавалися усіма без винятку людьми, не іс¬нує. Скажімо, багато так званих вроджених ідей не знайомі дітям, дикунам або ідіотам. Той же закон суперечності ві¬домий лише обмеженому колу освічених людей. Багато людей взагалі не має найменшої уяви про такі речі, як субстанція. Що ж до ідеї Бога, котра згідно з картезіансь¬кою філософією лежить в основі всієї пізнавальної діяль¬ності людини, то різні народи мають різні уявлення пре Бога, а деякі з них узагалі живуть без такої ідеї. Практич¬ні принципи або вимоги моралі, якими керуються у своєму житті ці народи, також різняться між собою і часто навіть мають протилежний зміст. Дж. Локк указує на відносний характер усіх моральних норм. Але якщо навіть припустити існування загальнозначу-щих положень, які визнають усі люди, з цього ще не випли¬ває існування вроджених принципів. Ті, що посилаються на загальну згоду, зазначає Локк, помилково вважають, що людей нічого не вчать і вони самі нічого не вчаться пе¬ред тим, як зможуть висловити цю згоду. Але ж вони по¬винні вивчити для цього хоча б слова та їхні значення, бо «ні те, ні друге не народилося разом із ними» [35, 1, 109}. Слова потрібні людям для позначення ідей, які, як дово¬ Одним із головних аргументів, на якому грунтується теорія вроджених ідей і навколо якого розгортались гострі суперечки, було твердження, що розум постійно мислить, себто твердження про його безперервну діяльність. Це своє¬рідний стрижень раціоналістичної концепції пізнання. І, справді, якщо в душі від самого її народження присутні ідеї, то це означає, що душа постійно перебуває у стані ак-тивної діяльності, вона весь час усвідомлює ці ідеї, мис¬лить їх. Однак Локк спростовує це твердження і посила¬ється на факти з реального життя. Досвід, указує він, свід¬чить, що людина не може діяти і мислити постійно. Люди нерідко перебувають у такому стані, коли у них не виникає ніяких думок. Душа перестає мислити, коли людина, на¬приклад, у стані сну або втрачає свідомість. Аргументи Локка виглядають досить переконливими, але вони втрача¬ють сенс, якщо згадати відмінність між актуальним мис¬ленням, мисленням, що усвідомлює себе, і мисленням по¬тенційним, що не досягає форми самосвідомості. Саме на таку відмінність вказує у полеміці з Дж. Локком прибіч¬ник раціоналізму Г. Лейбніц, увівши поняття про непомітні для свідомості позасвідомі уявлення.
Вчення про досвідне походження ідей. Досвід зовнішній і внутрішній. На противагу раціоналізму Локк наполягає на тому, що всі ідеї і принципи, всі знання, що містяться в душі людини, вона здобуває власним досвідом. На питан¬ня, звідки душа отримує зміст своїх міркувань і знань, Локк відповідає: «З досвіду. На досвіді грунтується все наше знання, від нього воно врешті-решт походить» [23, 1, 154}. Така позиція свідчить про емпіризм Дж. Локка. Але як він розуміє досвід? На думку Локка, досвід у найбільш загальному вигляді є усім, що діє на свідомість людини і засвоюється нею протягом життя. На перших етапах цьо¬го життя, у момент народження людини, її душа є порож¬ньою, вільною від будь-яких ідей або принципів, і лише поступово-досвід заповнює це «порожнє місце» (етріу са-Ьіпеї) [35, 1, 103}. Душа на час народження людини нага¬дує чистий аркуш паперу або чисту дошку (іаЬиІа газа). І знову Дж. Локк посилається на реальні факти психічного розвитку дитини. Якщо уважно спостерігати за новонаро¬дженими, вказує він, то будемо мати мало підстав для то¬го, щоб уважати, що вони принесли з собою якісь ідеї. Адже. «за винятком, можливо, неясних ідей голоду, спра¬ги, тепла і деяких болей, які вони відчували у череві ма-тері, у них немає жодних виявів яких-небудь певних ідей, і особливо ідей, що відповідають словам, якими позначені ті загальні положення, що сприймаються як вроджені прин¬ципи» [35, 1, 135}. Істотною вадою локківської теорії пізнання справедли¬во вважається так звана гносеологічна робінзонада, коли суб'єкт пізнавальної діяльності,— наділений свідомістю ін¬дивід,— береться поза суспільними формами його буття, незалежно від вироблених людством форм духовної куль¬тури. Але у таких поглядах виявляється і загальне для фі¬лософії Нового часу прагнення ствердити самодостатність і суверенність людської особи, незалежність її розуму від зовнішніх чинників, ідеологічних догм або наукових авто¬ритетів. Як і Декарт, Локк виступає проти авторитаризму у науці, він бачить гарантію наукової достовірності у до¬сягненні її власним розумом. «Люди мають самі мислити і пізнавати»,—проголошує він [35, 1, 154}. «Ми з такою самою підставою можемо сподіватися пізнавати чужим ро¬зумом, як бачити чужими очима» [35, 1, 151}. Звичайно, що з таким твердженням важко погодитись, оскільки можливості людського розуму у пізнанні дійсності значно розширюються саме завдяки можливості «бачити чужими очима», завдяки накопиченню загальнолюдського досвіду. Але пафос таких тверджень зрозумілий.
Відомо, що різниця між матеріалізмом та ідеалізмом у гносеології полягає передусім у певному розв'язанні пи¬тання про джерело знання. Згідно з матеріалістичною фі¬лософією цим джерелом е незалежні від свідомості матері¬альні речі. Саме такий погляд послідовно проводить Дж. Локк. Обговорюючи це питання, він недвозначно вка-'Зує на відмінність між ідеями, що виникають через відчут¬тя, та їхніми об'єктами—якостями речей. «Ідеї в розумі, якості в речах»,— пише він [35, 1, 183}. Ці якості є зовніш¬німи причинами ідей. Однак, визначившись у цьому питан¬ні, Локк указує на іншу проблему, а саме на проблему від¬повідності ідей їх об'єктам. На думку Локка, деякі ідеї відповідають якостям речей, що спричинили їх, подібні до них, адекватно відтворюють їхню об'єктивну природу. Такі якості та відповідні їм ідеї Локк називає первинними. Інші ж ідеї не подібні до своїх об'єктів, а ті якості, що відтво¬рюються цими відчуттями, існують лише завдяки нашій уя¬ві. Це так звані вторинні якості.
Отже, чуттєві образи мають цілком об'єктивні причини. Ними є первинні якості, бо вони властиві самим речам, але в разі, коли їх безпосередньо не сприймають наші органи відчуття, скажімо, через їхні малі розміри, вони діють як сили. Відчуття кислого, наприклад, є сумарний ефект дії на орган смаку гострих граней кристаликів кислоти, кожна з яких не сприймається окремо від інших. Тому чуттєвий образ не відтворює ці причини адекватно. «В самих тілах,— пояснює свою думку Локк,— немає нічого подібного до цих ідей. У тілах... є тільки здатність викликати в нас ці від¬чуття. І те, що в ідеї являє себе як солодке, блакитне або тепле, в самих тілах... є тільки певний об'єм, форма і рух непомітних часток» [35, 1,186}.
Вчення Дж. Локка про рефлексію свідчить, що його гне сеологічна позиція не зводиться до вульгарного сенсуаліз му, який усе розмаїття людських знань редукує до зовніш ніх відчуттів. Це вчення відображало багатий досвід філо софії у дослідженні внутрішнього, духовного світу людини Проте факт поділу Локком досвіду на зовнішній і внутріш ній іноді викликає сумнів у послідовності його матеріаліз му. Висуваються звинувачення у своєрідному гносеологіч ному дуалізмі, властивому локківській філософії. Однаї такі звинувачення позбавлені будь-яких підстав, оскільки внутрішній досвід виникає у Локка лише на грунті зовніш нього. «Ідеї рефлексії,— вказує він,— виникають пізніше» [35, 1, 157}. Рефлексія вторинна щодо відчуттів. Для того аби виникла здатність до самоспостереження, має існувати достатньо розвинений зовнішній досвід. Локк звертає ува¬гу на те, що душа починає розмірковувати над своєю ді¬яльністю лише згодом і здатна робити це тільки щодо здо¬бутих через відчуття ідей. Інакше кажучи, об'єктом реф¬лексії передусім є діяльність розуму з чуттєвим матеріалом, що виникає завдяки зовнішньому досвіду. Доводячи це по¬ложення, Дж. Локк посилається на факти розумового роз¬витку дитини. В перші роки свого життя, зазначає він, вона цілком захоплена зовнішнім світом, зовнішній досвід у неї переважає, і лише згодом, із розвитком цього досвіду, ди¬тина починає звертати увагу на свої душевні стани. Внут-рішній досвід у Локка немовби надбудовується над зовніш¬нім, а це означає, що Локк не відходить від принципу сен¬суалізму. Дж. Локк—один із засновників емпіричної психології, з характерним для неї методом самоспостереження (інтро¬спекції) . У розділі його «Досліду», в якому розглядаються ідеї рефлексії, Локк, власне, і викладає своє психологічне вчення. Привертає увагу в цьому вченні аналіз пізнаваль¬них здатностей людини. Найпершою такою здатністю люд¬ського розуму Локк уважає сприймання. Сприймання — пер¬ша для усіх наших розумових здатностей дія, той шлях, яким усі знання входять у наш розум. Сприймання розгля-дається Локком як загальна властивість усіх вищих тва¬рин, що відрізняє їх від нижчих. У рослин, наприклад, не¬має здатності сприймання. Але це суто пасивна здатність, і розум тут ще не діє. Більш розвиненою формою сприйман¬ня є споглядання, себто здатність розуму затримувати, збе¬рігати на деякий час ідеї у полі свого зору. Інший спосіб такого зберігання є пам'ять, тобто здатність відновлювати в розумі ідеї, що зникли зі сприймання. Пригадування, як і споглядання,—це вже активні дії розуму. Важливу роль у цих діях відіграє увага. Намагаючись пояснити походження усіх знань, у тому чис¬лі загальних і абстрактних понять, із найпростіших, елемен¬тарних актів чуттєвого сприймання. Л'^к ді.тііть усі ідеї на прості й складні. Прості ідеї—це вихідний матеріал пізнавальної діяльності, аонп — початкові елементи досві¬ду, своєрідні атоми, на які розкладаються усі наші знання. За' власною волею людина як суб'єкт пізнавальної діяль¬ності може поєднувати, порівнювати, так або інакше опе¬рувати простими ідеями, створювати з них похідні або складні, але вона не спроможна ані створити, ані зруйну¬вати спричинені зовнішніми об'єктами прості ідеї. Отже, активність людського розуму суттєво обмежена. «Пану- У цьому положенні відображається матеріалізм Дж. Локка, який стверджує залежність людини та її сві¬домості від зовнішніх, матеріальних причин. Водночас Локк підкреслює і певну активність людини як у реально¬му житті, так і в пізнанні. У своїх взаєминах із світом лю¬дина й активна, й пасивна. У пізнанні вона активна у творенні складних ідей, але пасивна у сприйманні простих. Такий механічний поділ значно спрощує процес пізнання, а в деяких випадках і викривляє його. Так, у чуттєвому сприйманні світу, що утворює фундамент людського пізнан¬ня, людина виявляється у Локка тільки пасивним сприйма-чем зовнішніх дій, а саме чуттєве сприйняття уподібнюєть¬ся ним дзеркальному відображенню. Воно — суто механіч¬ний процес. Відчуття він порівнює із дзеркалом, а дію зов¬нішньої причини, що викликає їх, розглядає як механічний поштовх. У той же час активність людського розуму, яка спрямована на створення складних ідей, нічим у нього не обмежується і набуває характеру довільної діяльності. В результаті зникає будь-яка різниця між такими фантас¬тичними ідеями, як, наприклад, кентавр, і серйозними на¬уковими поняттями, що відображають реальну дійсність.
Отже, найгрунтовнішим видом розумової діяльності, таким, що лежить в основі інших, є складання або поєднан¬ня простих ідей. Ця синтетична операція, як зазначалося, пов'язана з поняттям субстанції, аналізові якого Локк при¬діляє досить багато уваги. І це не випадково, адже поняття субстанції було одним із центральних метафізичних понять у філософії XVII ст. Дж. Локк розрізняв емпіричні субстан¬ції (окремі речі) і загальну субстанцію. Щодо існування перших у нього немає жодного сумніву, а поняття загальної субстанції, навколо якого якраз і будуються метафізичні системи, викликає у Локка досить скептичне ставлення. Існування такої субстанції проблематичне, а її ідея — тем¬на і неясна. Вона, на думку Дж. Локка, є винаходом само¬го розуму, його припущенням й існує швидше в нашій уяві, ніж у реальній дійсності. Коли ми не знаємо реальної при¬чини самостійного буття окремих якостей або не можемо пояснити, чому ці якості утворюють певну цілісність, ми просто вигадуємо ідею якоїсь підпори, на якій вони трима¬ються. «Не спроможні осягнути, як ці якості існують самі або одне в одному, ми припускаємо, що вони існують на якійсь загальній основі — носієві — і підтримуються нею. Цей носій ми позначаємо словом «субстанція» [23, 1, 347}. Іронізуючи над зусиллями філософів віднайти таку загаль¬ну основу речей, він порівнює філософське поняття субстан¬ції з тим слоном, на якому, згідно з віруванням давніх ін¬дійців, тримається Земля, і черепахою, на якій стоїть цей слон. «Субстанції й акциденції мало корисні у філософії»,— робить висновок Дж. Локк. З цього визнання випливає дуже важливий висновок: Від безпосереднього об'єднання простих ідей, що веде їо створення емпіричних субстанцій і модусів, відрізняється другий спосіб утворення складних ідей через їх співстав-лення і порівняння. Так виникають ідеї відношень. Серед них ідеї причинності, тотожності, відмінності та ін. До цього типу ідей належать і загальні ідеї. Концепція узагальнення Дж. Локка посідає важливе місце в його теорії пізнання. Значення цієї концепції виходить далеко за межі власне локківської філософії, а Його пояснення механізму утворен¬ня загальних понять набуло широкої популярності серед логіків. ця дія,— пише він,— називається абстрагуванням, і за її. допомогою утворені всі загальні ідеї в розумі» [35, 1, 212}. Абстрагування — це відкидання, заперечення усіх чуттє¬вих властивостей дійсних речей, окрім однієї, що утриму¬ється розумом незалежно від інших. Таке ізольоване сприй¬мання ідеї цієї властивості перетворює її на абстрактну. Фіксується ця ідея за допомогою слова. Тому абстрактне мислення завжди спирається на мовні знаки. Створена Локком теорія узагальнення, як зазначалося, справила значний вплив на подальший розвиток логічної науки. Однак теорія Локка має суттєві вади. По-перше, треба зазначити, що створювані таким чином загальні ідеї здатні виражати лише зовнішню, часто випадкову спіль¬ність речей, і не виражають їх справжньої єдності. Загаль¬не, що грунтується на схожих зовнішніх ознаках, не має об'єктивного існування і може існувати лише завдяки аб¬страктній діяльності розуму. Наявність однакової ознаки (наприклад, щетини) дає підстави до одного класу речей віднести і їжака, і щітку, але таке об'єднання буде штуч¬ним. Правда, наша класифікація нерідко має саме такий штучний вигляд. Проте така штучність, хоч і виправдана в певних межах, не відповідає природі науково-теоретичного поняття, змістом якого є реальна єдність певного класу ре¬чей. Теорія узагальнення Дж. Локка розкриває механізм утворення так званих емпіричних понять, або абстрактних уявлень, і залишає осторонь проблему утворення понять тео¬ретичних, що, до речі, і є виявом його емпіризму.
Суспільно-політична теорія. Проблеми суспільно-полі¬тичного життя посідають чільне місце в системі філософ¬ських поглядів англійського філософа. В своїх трактатах про державне правління він розвинув теорію буржуазного конституційного ладу. Ці твори були написані для підтрим¬ки режиму Вільгельма Оранського і спрямовані проти роя¬лістської теорії державної влади Р. Фільдшера. Але зна¬чення цих трактатів значно ширше. В них Дж. Локк упер¬ше сформулював державно-правовий ідеал буржуазного суспільства. Вчення Дж. Локка значною мірою вплинуло на формування юридичного світогляду і встановлення буржу¬азного конституційного правління не тільки в країнах Єв¬ропи, а й Америки. Багато політичних діячів, таких як Джефферсон, Франклін, Бріссо, були прибічниками і по¬слідовниками Дж. Локка, теорія якого розглядалась ними не як система абстрактно-теоретичних постулатів, а як де¬кларація непорушних прав людини, що мала становити конституційне ядро розумного суспільного ладу [63, 241}. Сам Дж. Локк брав активну участь у цьому процесі. На-приклад, написав конституцію для Північної Кароліни, ухвалену 1669 р. •створення держави. За умов природного стану у житті людей панують при¬родні закони, концентрованим виразом яких е так зване природне право. Концепція природного права відіграла важ¬ливу роль у формулюванні непорушних прав людської осо¬би, що, за цією концепцією, є вроджені. Головними серед них є свобода, право на власне життя і право власності. Власність, за Локком, виникає до створення держави і є реалізацією природного права, результатом природної жит-тєдіяльності людини. Життя, за Локком,— це діяльність, підпорядкована щастю і вигоді, які є самою природою ви¬значеними цілями кожного індивіда. Усі люди мають рівне право на ініціативу, на вияв творчої енергії, спрямованої на досягнення цих цілей. Саме в такому розумінні Дж. Локк говорить про рівність людей у їх природному стані, маючи на увазі рівність можливостей і домагань. Проте така рів¬ність не означає зрівняйлівки. Люди мають різні таланти, у них різні здібності, вони не однаково працьовиті, звідси виникає відмінність у власності. Власність Локк розглядає як результат особистої праці людей. Право на власність має взагалі фундаментальне значення для всієї правової системи громадянського суспільства.
Вчення Дж. Локка про права особистості справді мали революційне значення, оскільки потреба суспільних пере¬творень, прагнення до нового, розумного суспільного ладу набули у ньому свого свідомого вираження, отримали чітке юридичне оформлення. Це вчення було спрямоване про¬ти феодальних порядків, закріпачення і поневолення люди¬ни, будь-якої деспотії. Право на життя означає у нього не тільки неприпустимість убивства, а й неможливість добро-вільного рабства. Свобода для Локка — це право кожної людини бути власником свого життя. Вона заперечує будь-які відносини особистої залежності (раба і рабовласника, кріпака і пана, слуги і господаря). Людина має право не тільки користуватися своїм власним життям, а й самостій¬но визначати свої життєві цілі. | |
Просмотров: 616 | Загрузок: 109 | |