| Главная » Файлы » Для вчителя » Основи художньої естетики | [ Добавить материал ] |
| [ Скачать с сервера (83.5 Kb) ] | 04.12.2010, 22:31 |
Розділ I. Мистецтво в просторі культури Тема 5. Екранні мистецтва Урок 13. Телебачення
Два найбільші винаходи в історії: книгодрукування, що усадило нас за книги, і телебачення, що відірвало нас від них. Жорж Елгозі
Одні називають його «однооким монстром», інші - «ящиком мрій», треті - «восьмим чудом світа». Телебачення не тільки засіб масової відеоінформації, але й новий вид мистецтва, здатний передавати на відстань естетично перероблені враження буття. По своїй масовості телебачення сьогодні випередило кіно. На землі зараз діють тисячі передавальних установ і телестанцій для ретрансляції. Це змінює навіть деякі космічні показники нашої планети, наближаючи їх радіохарактеристики до зірок-гігантів. Жоднен інший культ не може зібрати стільки різномислячих прихильників, як телебачення. Соціальна цінність телебачення в його аудіо - і відео інформативності. Зараз уже здійснюються телепередача з-під землі, з-під води, з повітря, з космосу. Телеоко бачить і там, де око людини не бачить. «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Ця стародавня приказка сьогодні зненацька розкриває переваги телевізора перед радіо й частково відповідає на запитання, чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва. Телебачення - засіб масової комунікації, на основі якого поступово складається новий вид мистецтва. Перші телевізійні центри створилися в 30-х рр. XX ст. В 40-60-х рр. воно одержує масове поширення в усьому світі. В цей час телезображення по ряду технічних показників (розмірам екрана, числу відтворених тональностей, чіткості й т.д.) ще уступає кіно. Однак так само як і німе кіно, телебачення переборює недоліки своєї техніки завдяки особливій системі зображувально-виразних засобів. В той же час йде вдосконалення його технічних можливостей. Здійснюється взаємодія й взаємовплив між технічними засобами кіно й телебачення. Іноді це зближення є доказом того, що відбувається поступова інтеграція обох мистецтв на основі кінематографа. Технічні засоби повністю визначають художні можливості телебачення. Однак воно відрізняється від кіно також рядом комунікативних особливостей. Специфіка телебачення багато в чому обумовлюється перевагою передач інформаційних, спортивних, ігрових, науково-популярних у порівнянні з художніми. Включення телепередач у безперервний цикл телевізійного мовлення, програмність, посередницька функція дикторів, ведучих, визначають своєрідність його зображувально-виразних засобів. Домашні умови перегляду (інтимний характер сприйняття), а також деяке ослаблення його візуальної сторони (у порівнянні з кіно) сприяють створенню менш напруженої психологічної атмосфери й більшої активності глядача в оцінюванні телепередачі. Це стимулює насичення телезображення інтелектуальним змістом, що вимагає свого адекватного втілення. Не випадково на телебаченні здійснюється найбільш багатогранний і різноманітний синтез зображення зі словом. Завдяки використанню специфічних художніх можливостей, театральні, музичні, циркові, естрадні форми перетворюються в особливі жанри телемистецства. Телезображення найбільшою мірою в порівнянні з іншими видами мистецтва наближено до реальності. Проте образотворчі засоби телебачення істотно перетворюють картину зображуваної дійсності, що дає можливість її художньої інтерпретації. У всіх видах телепередач використовуються особливі виразні засоби, що дозволяють показати світ також з естетичної точки зору. У художньому телебаченні ця виразність перетворюється в специфічний феномен мистецтва. Під час запису на відео плівку часто імітують такі властивості, як імпровізаційність, неінсценованість, правдивість. Виразні можливості телебачення одержують різну реалізацію залежно від характеру й жанру телепередачі. Для художніх передач, основним завданням є художня інтерпретація й оцінка зображуваної дійсності. Телемистецство має власну художню специфіку, що обумовлює особливу форму відбиття їм дійсності. Телебачення робить зображення світла трохи іншим, адже закони висвітлення, композиції відрізняються від кіноекранних. Світло - найсильніший засіб виразності на телебаченні. Ракурс сприйняття, телемонтаж, рух камери, наближення предмета дають телебаченню великі можливості художньої виразності. Для нього характерне поєднання плавного, «захованого» монтажу з його несподіваним збоєм, перекиданням уваги на новий об'єкт. Телебачення, при всій його фактографічності, близькості до натури, хронікальності, має величезні можливості відбору й інтерпретації дійсності. Разом з тим воно містить у собі загрозу стандартизації мислення людей. «Масове споживання» однакової духовної продукції, якщо її якість низька, може викликати шаблони й штампи в суспільній свідомості. Особливість телебачення, що ріднить його із прикладним мистецтвом, - інтимність, сприйняття. Це мистецтво, що прийшло до нас у будинок, і стало частиною нашого побуту. Ще на зорі телебачення Ейзенштейн пророкував нову якість актора в цьому виді мистецтва. Усі, хто попадає на телеекран, мимоволі стають не лише людьми певних занять, але й живими образами, персонажами художнього репортажу. Тому важливо, щоб кожен герой телепередачі був живою, «незапрограмованою» людиною, що на очах глядача творить монолог або бесіду, що вміє вести невимушену розмову й душевно розкритися. У телебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецства повинен поєднувати в собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність й ерудицію, легкість і природність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність, здатність до імпровізації, публіцистичність. Важлива естетична особливість телебачення - передача «щомиттєвих подій», безпосередній репортаж з місця події, включення глядача у той хід історії, що відбувається саме зараз і про який тільки завтра зможуть заговорити газети й кінохроніка, а післязавтра - література, театр, живопис. Довгий час безпосередній репортаж використався телебаченням лише в особливих випадках: великий футбол, змагання фігуристів, зустріч космонавтів, святкові паради т.п. Але історія робиться не тільки у святкові дні. І сьогодні телекамера часто прагне «підгледіти» природний плин життя очима розумного й спритного коментатора, здатного до яскравої імпровізації. Ці особливості телебачення сприяють гласності й демократизації життя нашої країни. Більшими інформаційними можливостями володіє схована телекамера, що спостерігає за ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, в порту. При художньому телерепортажі екранний час дорівнює реальному, і коли телебачення вдається до кінохроніки, ефект своєчасної передачі, присутності глядача під час події, що відбувається, повинен зберегтися. На можливості телебачення мати зворотний зв'язок ґрунтуються телемости й інші передачі. Для телебачення важливий «ефект безумовності» зображуваного. Телевізор може включити в поле нашого зору увесь світ. Він здатний змусити глядача задуматися над долею світу. Він має усі можливості проаналізувати стан світу й розкрити його у живих образах. Без такої філософічності на телебаченні не з'явиться своя класика, а без неї не живе жоден вид мистецтва. Блакитний екран нині став кольоровим, став ще більш потужним запособом інформації, що має художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечить незабаром об'ємне, галографічне зображення. Телевізор - чудовий ретранслятор великих подій у художньому житті світу. Він таїть в собі багаті соціальні можливості, небезпеки й доброчинні перспективи. Але телевізор може виявитися троянським конем, що в'їжджає в розум і душу людини й робить її посередньою, стереотипно мислячою. Часом телебачення стає наркотиком, але воно здатне бути й великим учителем людини. Предмет телемистецства - увесь світ. Поява і широке розповсюдження різноманітної відеотехники створила нову галузь шоу-індустрії - музичні відеозаписи. Найбільш яскравим і несподіваним проявом відеобуму стали так звані відеоролики або відеокліпи (від англ. clip - стригти, обривати). Освоєння території музичного відео почалося десятиріччя тому назад і за рідкісним виключенням носило кустарний характер. Зняті довгими планами у поспіхом зроблених декораціях, з примітивними спецефектами музичні номери для телепередач, важко називати відео кліпами. Відеокліпи - телевізійна художня інтерпретація естрадної, або поп-пісні, як правило, із застосуванням «дробового» монтажу і спеціальних ефектів. Розповсюдження пов'язане з появою у 80-х рр. 20 ст. кабельних музичних телеканалів, ринку побутової відеоапаратури та відеокасет. Відеокліпи можуть використовуватися в рекламних цілях. На діловому жаргоні вони називаються «промовідео» (скорочено від «промоушн-відео»), тобто відеофільми, зняті для реклами поп-хітів . Вони транслюються на каналах телебачення і виконують ту ж функцію, що «ейрплей», проте, як відомо, «краще один раз побачити»... Відеокліп - телевізійний ролик - естрадна пісня, що супроводжується різноманітними зображеннями на екрані. Короткий музичний сюжет, який може початися з будь-якого епізоду, логічно невиправданого. Від традиційних музичних теленомерів, які є, як правило, імітацією концертного виступу (на сцені або на «натурі»), відеоролики суттєво відрізняються: це, по суті художні міні-фільми, що втиснули - завдяки віртуозному стрімкому монтажу, колажної техніці, поліекрану - в трьох - п'ятихвилинний пісенний формат. Відеоролики можуть бути сюжетними, «асоціативними», мультиплікаційними, екзотично-видовищними, трюковими і т.п. Творців цих «закручених», візуально перенасичених номерів розраховують на те, щоб глядачам хотілося записувати їх на відеомагнітофон і дивитися багато разів, знаходячи для себе все нові деталі або подробиці. Природно, що ефективність реклами від цього невимірно зростає. Завдяки вдалим відеороликам чимало посередніх пісень стали хітами і практично «зробили» деяких сучасних нині виконавців (М. Джексон, «Дюран Дюран», Мадонна). І навпаки: пісня, під яку не знято «промо-відео», має тепер мало шансів потрапити до списку хіт-парадів. Слід зазначити, що жанр відеоролика з'явився не тільки з комерційних розрахунків, але і як один з різновидів естетики «нової хвилі» з її тяжінням до театралізації та візуальних ефектів. В свою чергу, ролики стали свого роду «провідникамим» цього духу в світі традиційної поп - музики Крім «промо-роликів», існують і безпосередньо музичні відеокасети, що продаються в магазинах, середня тривалість їх - близько однієї години. Змість касет: запис концертних виступів відомих артистів або збірка відеороликів різних виконавців. Робляться спроби запису «відео альбомів» (тобто зйомок під кожну пісню диска окремого ролика), але поки тимчасові і матеріальні витрати не виправдовують себе. Не викликає вже сумнівів те, що музичне відео - не скороминуща мода. Ця галузь розвиватиметься, буде знаходити нові форми і, цілком можливо, скоро займе не підлегле (поряд із звукозаписом), а головне положення у розважальної індустрії. У 1990 - х р. кліпмейкери потягнулися в кіно, рамки малої форми здалися їм дуже тісними. Громов зняв «еротичну» версію Му-му (1998) і фільм «Колекціонер» (що по суті представляє з себе майже двогодинний кліп). Віталій Мухаметзянов (відоміший як кліпмейкер "Муха” поставив повнометражний «День хом'яка, або Російське щастя». Ветеран вітчизняного кліпмейкерства - Хлебородов. Єгор Кончаловській, режисер рекламних роликів компаній "Baskin Robbins”, "Mars”, "Snickers”, "Bounty”, "Dove”, "Indesit”, "Sony Walkam” та ін. Критики, що міркують про долю вітчизняного кіно, в якому кліпмейкери стали грати важливу роль, незмінно посилатимуться на нове покоління світової режисури (Спайк Джонс, Девід Фінчер, Даррен Аронофські, Тарсем Сингх і ін.), яке принесло з собою в кінематограф нешанобливе ставлення до категорій простору, часу і побутової логіки. Проте в наших умовах крок від кліпової естетики до ступеню міри свободи мислення виявився довгим і драматичним.
Наданий текст групі учнів потрібно представити у вигляді будь-якої телепередачі. Вид, жанр, назву телепередачи учні обирають самостійно. 1 текст Створення кіно, як правило, складний творчий і виробничий процес, в якому об'єднується робота діячів мистецтва різних спеціальностей: кінодраматурга (автора сценарію); режисера, що визначає тлумачення і реалізацію задуму і керуючого роботою решти учасників постановки; акторів, що утілюють образи дійових осіб; оператора, що втілюлює дію засобами композиції, світлотонального і колірного трактування кадрів; художника, що знаходить образотворчу характеристику середовища дії і костюмів дійових осіб (а в мультиплікації і зовнішню характеристику персонажів); композитора і ін. Рухливість кіноапарата і різноманітність оптики дають можливість представити в кадрі величезні простори і великі маси людей (загальний план), невеликі групи людей в їх взаєминах (середній план), людський портрет або окрему деталь (крупний план). Завдяки цьому у межах кадру можуть бути виділені найбільш істотні, естетично значущі сторони об'єкту, що зображається. З'єднання кадрів в монтажі служить виразом думки автора, створює безперервність розвитку дії, організовує зорове оповідання, дозволяє шляхом зіставлення окремих планів метафорично тлумачити дію, формує ритм фільму. Художній кінематографії доступні можливості епосу, лірики і драми, але в кінотворах, що мають оповідний характер, завжди присутні риси, що зближують їх з драмою, зокрема драматичний конфлікт. Документальна кінематографія володіє всією широтою можливостей публіцистичних жанрів літератури і журналістики. Вона об'єднує і твори образної кінопублицистики, і інформаційні фільми (кінорепортаж). Образи графічної і об'ємної мультиплікації створюються зйомкою нерухомих послідовних фаз руху мальованих або лялькових персонажів. Особливу увагу вона приділяє створенню фільмів для дітей. Науково-популярна кінематографія знайомить глядачів з життям природи і суспільства, науковими відкриттями і винаходами, відтворює хід творчих пошуків учених і майстрів мистецтв, наочно демонструє фізико-хімічні і біологічні процеси. Для вирішення цих завдань вона користується як чисто дидактичними, так і художньо-образними засобами залежно від теми і завдання фільму. Жанри кіно (мелодрама, пригодницький фільм, комічна стрічка і ін.), що чітко розмежовувалися на ранніх стадіях розвитку, видозмінюються, випробовують тенденцію до злиття, взаємопроникнення або навіть розпаду. Новаторські устремління діячів кіно обумовлюють поєднання в одному творі рис, характерних для прози, драми, лірики. Проблема чистоти або змішення жанрів пов'язана також з творчою індивідуальністю, естетичними переконаннями режисера, кінодраматурга і ін. творців фільму. Створення фільмів і їх демонстрація вимагають високоорганізованої технічної бази і пов'язані з великими матеріальними витратами. Кінематографія є не тільки областю мистецтва, але і особливою галуззю промисловості і торгівлі.
Художня специфіка телебачення як виду мистецтва Телебачення дає зображення на світ, тому має трохи іншу фактуру й інші закони висвітлення, композиції, ніж на кіноекрані. Світло - найсильніший засіб виразності на телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух камери й наближення предмету дають телебаченню більші можливості художньої виразності. Для нього характерним є сполучення ритмічно плавного, «захованого» монтажу з його несподіваним збоєм, перекиданням на новий об'єкт уваги. У телебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецства повинен з'єднувати в собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність й ерудицію, легкість і природність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність, здатність до імпровізації, публіцистичність. Більшими інформаційними можливостями володіє схована телекамера, що спостерігає за ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, у порту. При художньому телерепортажі екранний час дорівнює реальному, і коли телебачення вдається до кінохроніки, ефект своєчасної передачі, присутності глядача під час події, що відбувається, повинен зберегтися. На можливості телебачення мати зворотний зв'язок ґрунтуються телемости й інші передачі. Для телебачення важливий «ефект безумовності» зображуваного. Телевізор може включити в поле нашого зору увесь світ. Він здатний змусити глядача задуматися, в його можливостях проаналізувати стан світу й розкрити його в живих, видимих образах. Без такої філософічності на телебаченні не з'явиться своя класика, а без її не живе жоден вид мистецтва. Блакитний екран нині став кольоровим, став ще більш потужним способом інформації, що має й художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечить незабаром об'ємне, голографічне зображення. Телевізор - чудовий ретранслятор великих подій у художнім житті миру. Телебачення приховує в собі великі соціальні можливості, небезпеки й доброчинні перспективи. Телевізор може виявитися троянським конем, що в'їжджає в розум й у душу пересічної людини й віддає його, робить усередненим, стереотипно мислячим. Часом телебачення стає наркотиком, але воно здатне бути й великим учителем людини. Предмет телемистецства - увесь світ. 4 текст Відеокліп Поява і щонайширше розповсюдження відеотехніки викликала до життя нову галузь шоуіндустрії - музичні відеозаписи. Найбільш яскравим і несподіваним проявом відеобуму стали так звані відеоролики або відеокліпи (від англ. clip - стригти, обривати). Освоєння території музичного відео почалося десятиріччя тому і, за рідкісним виключенням, носило кустарний характер. Зняті довгими планами в поспішно підібраних декораціях і з примітивними спецефектами музичні номери для телепередач назвати відеокліпами можна з великою натяжкою. Відеокліп - телевізійна художня інтерпретація естрадної, або поп -пісні, як правило, із застосуванням «дробового» монтажу і спеціальних ефектів. Розповсюдження пов'язане з появою у 80-х рр. 20 кабельних музичних телеканалів і ринку побутової відеоапаратури і відеокасет. Відеокліпи можуть використовується в рекламних цілях. На діловому жаргоні вони іменуються «промовідео» (скорочення від «промоушн - відео»), тобто відеофільми, зняті для рекламування хітів попа. Вони запускаються каналами телебачення і виконують ту ж функцію, що «ейрплей», проте, як відомо, «краще один раз побачити»... Відеокліп - телевізійний ролик - естрадна пісня, що супроводжується різноманітними зображеннями на екрані. Короткий музичний сюжет, який може початися з будь-якого епізоду, логічно невиправданого. Від традиційних музичних теленомерів, що є, як правило, імітацією концертного виступу (на сцені або на «натурі»), відеоролики відрізняються разюче: це, по суті справи, художні міні-фільми, що втиснули - завдяки віртуозному стрімкому монтажу, коллажній техніці, поліекрану - в трьох - п'ятихвилинний пісенний формат. Текст 5 Види відеокліпів Відеокліпи можуть бути сюжетними, «асоціативними», мультиплікаційними, екзотично-видовими, трюками і т.д. Розрахунок творців цих «закручених», візуально перенасичених номерів в тому, щоб їх хотілося записати і дивитися раз по раз, осягаючи все нові деталі і подробиці. Природно, що ефективність реклами від цього невимірно зростає. Вдалі відеоролики вивели в хіти немало посередніх пісень і практично «зробили» деяких модних нині виконавців (М. Джексон, «Дюран Дюран», Мадонна). І навпаки: пісня, під яку не знятий «промо-відео», має тепер мало шансів потрапити в списки бестселерів. Слід зазначити, що жанр відеоролика з'явився не тільки з комерційних розрахунків, але і як одне з породжень естетики «нової хвилі» з її тяжінням до театралізації і візуальних ефектів. У свою чергу, ролики стали, свого роду, «провідником» цього духу в світі традиційної музики, і тепер фантасмагоричні відеокліпи знімаються навіть під музику «ізі ліснінг». Крім «промо-роликів», існують і безпосередньо музичні відеокасети, що продаються в магазинах, середня тривалість їх - близько однієї години. Зміст касет: запис концертних виступів відомих артистів або збірка відеороликів різних виконавців. Робляться спроби запису «відеоальбому» (тобто зйомок під кожну пісню диска окремого ролика), але поки тимчасові і матеріальні витрати не виправдовують себе. Не викликає вже сумнівів те, що музичне відео - нескороминуща мода. Ця галузь розвиватиметься, знаходитиме нові форми і, цілком можливо, скоро займе не другорядне (поряд із звукозаписом), а керуюче положення у розважальної індустрії. Але проте розпливчаті поняття "кліповоє мислення” і "кліповая естетика” (під які підганятимуться як монтажні досліди кіноавангарду 1920-х рр., так і фільми кліпмейкеров) міцно увійшли до ужитку всіх 1990-х рр., хто пише про російський кінематограф. Критики, що міркують про долю вітчизняного кіно, в якому кліпмейкери стали би грати важливу роль, незмінно посилатимуться на нове покоління світової режисури (Спайк Джонс, Девід Фінчер, Даррен Аронофські, Тарсем Сингх і ін.), яке принесло з собою в кінематограф нешанобливе відношення до категорій простору, часу і побутової логіки. Проте в наших умовах крок від кліпової естетики до нової міри свободи мислення виявився довгим і драматичним. Кіномистецтво - це мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінозйомки реальних, спеціально інсценованих або відтворених засобами мультиплікації подій дійсності. У кіномистецтві синтезуються: естетичні властивості літератури, театрального і образотворчого мистецтв, музики на основі власного лише йому властивих, виразних засобів, з яких головними є фотографічна природа зображення, що дозволяє з граничною достовірністю відтворювати будь-які картини дійсності, і монтаж. Наочність утілюваних на екрані образів і доступність фільмів широким масам в сукупності зі всіма ін. можливостями кіно, визначають його значення як найважливішого зі всіх мистецтв. Звернене до величезної масової аудиторії, таке, що створює ілюзію реальності утілюваних у фільмах подій, кіно є важливим засобом формування глядацьких уявлень про дійсність, етичних поглядів, естетичних смаків.
Література Гуревич П.С. Приключения имиджа М.,1991. с.- 123 Дмитриев Л. Искусство информации. Часть 2., М.,1996.- с.21 Медиакультура: от
модерна к постмодерну Дмитриев Л. Искусство информации. Часть 2., М.,1996.- с.21 Визуальная культура и
восприятие: Как человек видит и понимает мир Флиер А.Я. Культурогенез. М., 1995.
| |
| Просмотров: 2037 | Загрузок: 298 | | |