| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Стельмах Михайло | [ Добавить материал ] |
ЛАГІДНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА (За дилогією М. Стельмаха «Гусилебеді летять», «Щедрий вечір»)
| 29.05.2009, 18:32 | |
| ЛАГІДНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА (За дилогією М. Стельмаха «Гусилебеді летять», «Щедрий вечір») Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті — «Гусилебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господар ству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитин ства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таєм ницю жарптиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик — непосидючий, беш кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його зпоміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима — жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик із задоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про бать кову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім’ю. Не освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З особли вою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». А «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсмію валися» сусіди. Бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалу вав він?» Справжню науку проходить Михайлик, спостерігаючи життя доросло го світу. Він бачить і посвоєму сприймає не тільки добро, а й зло. Нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажуч ливості, нечесності, підступності. Вчинки Юхрима Бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається пер ша повість. Цим образом вона і завершується. Гусилебеді — своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Не дарма ж бо «Гусилебеді летять... над моїм дитинством, ...над моїм життям!» | |
| Просмотров: 981 | Загрузок: 0 | | |