| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Мирний Панас | [ Добавить материал ] |
КОМЕДІЯ І. КАРПЕНКА)КАРОГО «ХАЗЯЇН» — ВИДАТНЕ ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ ХІХ СТОЛІТТЯ
| 29.05.2009, 22:44 | |
| КОМЕДІЯ І. КАРПЕНКА)КАРОГО «ХАЗЯЇН» — ВИДАТНЕ ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ ХІХ СТОЛІТТЯ Чим визначається цінність літературного твору? Мабуть, тими загаль нолюдськими цінностями, які автор у досконалій художній формі пока зує читачеві і примушує його замислитися. А ще тим естетичним задово ленням, що одержує людина при спілкуванні зі Словом митця. Такий справжній витвір мистецтва подарував нам І. КарпенкоКарий. Хоч його «Хазяїн» — сатирична комедія, чітко видно прагнення драма турга підвести читача до певних позитивних моральних висновків. Не щадно висміюючи все потворне і нице в житті, письменниксатирик мріє, що в майбутньому запанують «вищі ідеали загального добра», зникнуть причини, які породжують зло і несправедливість, егоїзм і жорстокість. Про це І. КарпенкоКарий неодноразово писав у листах до сина Назара. Сам драматург підкреслював, що його «Хазяїн» — це «зла сатира на чо ловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!» На цю тему є багато творів у світовій літературі, але І. Карпенко Карий підійшов поноваторському до її розкриття. Оскільки, за висло вом автора, «комедія ця дуже серйозна», у ній немає ефектних перепле тень подій, інтригуючих колізій. Центр ваги драматичного сюжету автор «Хазяїна» переніс на глибоке розкриття людських характерів, психолог ічну мотивацію вчинків героїв. Разом із тим письменник використав увесь арсенал класичних коме дійних і сатиричних засобів та прийомів. Взяти хоча б прізвище голов ного героя — Пузир. У народі говорять: «Пузир дувся, дувся та й лопнув». Узявши собі в голову ідею збагачення без будьякої мети, економля чи на всьому, навіть на власному здоров’ї, нехтуючи щастям дочки, Терентій Пузир прирікав себе на неминучу поразку. Усі сподівання хазяїна лопнули, як мильна булька: робітники не витримали нещадної екс плуатації і збунтувалися; хитрий Петро Михайлов потрапив у в’язницю за злісне банкрутство і потяг за собою своїх спільників, у тому числі й Пузи ря; дочка вирішила вийти заміж за Калиновича, якого любила, навіть без згоди батька. Гуси, скубучи одну з тисячних кіп хазяїна, остаточно підірва ли його здоров’я. Тому закономірна як фізична, так і моральна загибель героя, бо ідея збагачення для збагачення позбавлена усякого здорового глуз ду, ще й шкідлива для оточуючих. Героїв комедії І. КарпенкоКарий групує за принципом контрасту. Головно му героєві Пузирю і його помічникам протистоять пан Золотницький, дочка Соня і учитель гімназії Калинович (до речі, прізвище теж промовисте). Автор практично не втручається в дію, його ремарки дуже лаконічні. Тиради, монологи напружені, змістовні, з глибоким підтекстом, прихо ваним гумором чи сатирою. Що не діалог, то, як кажуть, сміх і гріх. Наприклад, такий: Маюфес. А чи на вашім вокзалі можна пообідать? Пузир. Я ніде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген! <…> Чи на нашому вокзалі можна пообідать? Феноген. Бухвет є. Маюфес. Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить. Пузир. Тут недалеко. Маюфес. Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматочок хліба… Розмова, на перший погляд, звичайна, про звичайні речі. Але який заряд комічності криється у підтексті! Особливо якщо пригадати, що власник без межних земельних угідь, хазяїн сотень тисяч пудів пшениці й сорока тисяч овець відмовляє своєму спільнику по шахрайству в найпростішому обіді. То ж як не посміятися з безглуздої, вражаючої жадібності героя! На розкриття авторського ідейного задуму — засудження «стяжатель ства» працює у комедії кожна деталь, кожен штрих. Ось латанийперелата ний халат мільйонера, кожух, що «торохтить» і «смердить». У ньому Пузи ря навіть до земського банку швейцар не пускав, не вірячи, що такий багатий хазяїн може ходити задля економії ледь не в жебрацькому одязі. Мова кожного персонажа глибоко індивідуалізована і є його характери стикою. Так, у Пузиря — груба, лайлива мова, насичена дієсловами наказо вого способу, що відповідає його категоричному, жорстокому і деспотичному характерові, його неосвіченості. У Золотницького, Соні, Калиновича мова образна, метафорична, часом піднесенокнижна, з філо софським спрямуванням. І що характерно — у мові практично кожного персонажа так і лунають, аж вибухають своєю влучністю та дотепністю прислів’я, приказки та фразеологізми: «не знаєш броду — не лізь прожо гом в воду», «ярмо на шиї», «як свиня в моркву» (Пузир); «кусок в горло не полізе», «попала на стежку», «серцем чула», «увійти в суть» (Соня); «не вмер Данило, то болячка вдавила», «чули дзвін, та не знаєте, відкіль він», «з пальця висмоктав», «з шкури вилізу» (Ліхтаренко); «і риби нало вить, і ніг не замоче» (Феноген). Якщо цей перелік продовжувати, то до велося б переписати півкомедії. Висновок напрошується сам: І. Карпен коКарий — великий знавець народної фразеології і майстер її доречного використання. Найбільше мене вражає той факт, що багато сучасників драматурга, ве ликих землевласниківаграріїв пізнавали себе у комедії і навіть підсилали до автора посланців із грошима, щоб вистава була знята з постановки. Чи це не свідчення майстерності письменника та його глибокої проникливості в суть явища? Давно минули часи пузирів і феногенів, ліхтаренків та маюфесів, а гост ре слово драматурга й сьогодні воює з людською жадібністю, обмеженістю, егоїзмом, жорстокістю. Нам близький гуманізм І. КарпенкаКарого — про тест проти всякої наруги над людиною, проти попирання людської гідності. У справді мистецькому творі, яким, на мій погляд, є комедія «Хазяїн» І. Кар пенкаКарого, завжди присутнє те, що непідвладне подихам часу. | |
| Просмотров: 709 | Загрузок: 0 | | |