| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Кобилянська Ольга | [ Добавить материал ] |
ОСУД ОБМЕЖЕНОСТІ, ЛИЦЕМІРСТВА, КАР’ЄРИЗМУ, МІЩАНСТВА У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЛЮДИНА»
| 29.05.2009, 23:43 | |
| ОСУД ОБМЕЖЕНОСТІ, ЛИЦЕМІРСТВА, КАР’ЄРИЗМУ, МІЩАНСТВА У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЛЮДИНА» Людина — творіння не лише природи, а й суспільства, в якому живе. Отже, оточуюче середовище має великий вплив на формування характе ру, поведінку і вчинки людей. Ольга Кобилянська у своїй повісті «Люди на» майстерно схарактеризувала інтелігенцію середнього достатку глу хого провінційного містечка. Перш за все, це родина головної героїні Олени. Батько, Епамінондас Ляуфер, був цісарськокоролівським лісовим радником, «мав велике поважання, великий вплив і великі доходи». А ще мав слабкість: «любив одушевлятись гарячими напитками», та вважав, що до цього нікому немає діла, це його власна справа. Дана «слабка сто рона» з часом мала усе більші наслідки: пан лісовий радник щоразу більше проводив часу в кав’ярні «з своїми вибраними товаришами при «шклянці» та нарікав гіркими словами на своє безталання». А скаржитися було чого: син ГерманЄвгенСидор, на якого покладалося багато надій і якого мрія ли бачити навіть надвірним радником, не хотів учитися, ледве склав іспи ти, а коли відбував військову службу, то основними його заняттями були «пиятика, картярство й проче ледарство…» За цей час він наробив великі борги і ввів родину у матеріальну скруту. Що ж батько? Далі п’яних скарг у кав’ярні не пішло, а на службі тра пилася велика неприємність: «Через якусьто суму, котру мав у себе в сховку і котрої недоставало», його звільнили з роботи, давши лише не велику частку пенсії, якої ледве б вистачило на утримання одного. Він не вважає себе винним і відповідальним за скрутний матеріальний стан сім’ї. Товариші по чарці підказують вихід — вигідно віддати заміж дочку. А ко ли Епамінондас від лікаря дізнається, що Олена зустрічалася зі студен том Лієвичем і покохала його, навіть таємно заручилась, після ж його смерті не хоче зовсім виходити заміж, це викликає у нього великий гнів. Дочка, гадає він, так як і його товариші,— повна власність батьків. Вони мають право віддати заміж за кого хочуть, не питаючи згоди. Опір Олени спричиняє страшенну лють пана радника, образи, лайку, навіть прокльо ни. І в таких поглядах і вчинках він не поодинокий. Старий майор, на приклад, жінку взагалі не вважає за людину і говорить: «Жінка — то мо лодий кінь. Почує сильну, залізну руку, так і подасться і вліво і вправо. Я не кажу поводи стягати, але й не надто попускати. Якраз посередині, тоді йде гарно кроком. Денеде цвяхнуть батіжком… Надто замучувати не варто, особливо спочатку, се моя теорія». Пан Ляуфер також грубий, жорстокий тиран у сім’ї, думав, як і пере важна більшість, що найголовніше для дівчини — танці, музика, госпо дарство, вигідна «партія», а її самостійна праця — то безчестя для роди ни: «Що? За гроші намазала ти ту дрань отут? Отже ти одважуєшся мені ще і в тім нечесть робити?» То ж зрозуміло, в якому підневільному становищі були жінки у того часному суспільстві, і чому поки що тільки деякі з них стали виступати за емансипацію. Що ж мати Олени? Цей тип змальований письменницею іще яскра віше. «Добра женщина, котра так само обожала одинака, вірила сміливо му віщуванню свого мужа». Вона приміряла на сина то титул лісового радника, то лікаря, а то й надвірного радника, «бачила, як він їздив у еле гантній колясці, гордими кіньми, біля нього багата жінка, його здоров лять низенько малі й великі, старі й молоді…» Пані радникова так собі міркувала, що багато великих людей колись були у низькому стані, на приклад, Колумб вичісував вовну у свого батька. Тому сподівалася, що її синові легше й швидше буде вибитися до вершин, адже він не бідний па стух. А що Сидор не любив учитися, то, на думку матері, не було великим лихом («того б вона й рада бачити, хто б науку любив»). Мати ненавиді ла «висушених тверезих» професорів, що «мучили» її синочка. Упертість і злостивість хлопця вважала сильною волею, потурала в усьому. То ж при такому вихованні не дивно, що виріс гультяй, який наробив боргів і так нікчемно закінчив життя самогубством. Страшним для пані радникової, як і для її товаришок, було й те, що дочки «беруть книжку до рук і в будню днину», що вони виступають за рівність жінки і чоловіка, обговорюють серйозні питання суспільного жит тя, не хочуть йти прийнятим для жінки цього середовища шляхом. Мати з жахом прислухається, хто із впливових осіб що сказав про їхню сім’ю: «Що, ради бога, що казала пані С.?» Жінкам з її оточення здаються нісе нітницею розмови про жіночу емансипацію, її вони не сприймають: «Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Хахаха!» Пані радникова ненавиділа Стефана Лієвича, котрий забивав «дурни цями» голови дочкам, картав її любого синочка за розгульне життя. Після смерті сина і повного занепаду матеріального стану сім’ї вона зломилась, віддалася на волю обставин, а потім на ласку своєї дочки Олени, яка тепер вела господарство на селі, приймала усі важливі рішення й утримувала сім’ю. І тільки коли Олена зважилася, щоб урятувати родину, вийти заміж за нелюбого, але заможного чоловіка, у пані радникової відродилася колиш ня пиха й зарозумілість, презирство до нижчих за неї станом: «Вона пода ла ласкаво надлісничим руку, а учителів привітала лише гордим поклоном. Здавалось, немовби вона і не проживала з ними ніколи у ближчих това риських відносинах. Вони ніби вперше, і то з ласки, знайшлися в її домі…» Погляд матері з гордістю і задоволенням спинявся на купі весільних пода рунків дочці, а найбільше тішила самолюбство «касетка» [скринька — П. В.] з сріблом на дванадцять осіб, яку подарував Фельсів барон. Отже, нікчемні пусті балачки, пияцтво, картярство, лицемірство, корис толюбство, презирство до нижчих станів, тиранія в сім’ї, нетерпимість до іна комислячих, байдужість до суспільно корисного життя — такі характерні ознаки інтелігенції провінційних містечок. І саме це Ольга Кобилянська засу дила, на наш погляд, у повісті своєю майстерною розповіддю. Міщанство жи вуче, і багато його рис, на жаль, зберігається і в нашому суспільстві. | |
| Просмотров: 525 | Загрузок: 0 | | |